Рішення

від 31.05.2017 по справі 916/660/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 4/44/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.05.2017 Справа № 916/660/17

за позовом Державного підприємства «Морський торговельний порт Усть - Дунайськ» , (68355, Одеська область, м. Вилкове, вул. Придунайська, 2)

до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Арго-Н» (69068, м. Запоріжжя, вул. Аваліані, 15)

про стягнення 8 103,93 грн. основного боргу за договором №21 Д від 14.10.2013 р., 5561, 58 грн. пені, 5402,07 грн. втрат від інфляції грошових коштів та 595, 88 грн. 3% річних

Суддя Зінченко Н.Г.

Представники сторін:

від позивача - ОСОБА_2, довіреність №798/01/07-16 від 06.12.2016р.;

від відповідача - не з'явився.

Суть спору:

03.04.2017р. до господарського суду Запорізької області згідно ухвали господарського суду Одеської області від 22.03.2017 р. на підставі ст., ст. 15, 17 ГПК України за підсудністю надійшла справа № 916/660/17 за позовом Державного підприємства «Морський торговельний порт Усть - Дунайськ» , Одеська область, м. Вилкове до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Арго-Н» , м.Запоріжжя про стягнення 8 103,93 грн. основного боргу за договором №21 Д від 14.10.2013 р., 5625, 38 грн. пені, 9629,01 грн. втрат від інфляції грошових коштів та 602,72 грн. 3 % річних.

Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.04.2017 р. справу № 916/660/17 призначено до розгляду суді ОСОБА_3

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 03.04.2017р. позовну заяву прийнято до розгляду, присвоєно справі номер провадження 4/44/17, з призначенням судового засідання на 11.05.2017 р. Ухвалою господарського суду від 11.05.2017р. розгляд справи було відкладено до 31.05.2017р. у зв'язку з неявкою в судове засідання представників сторін, а також у зв'язку з необхідністю надання додаткових доказів.

В судовому засіданні 31.05.2017р. справу розглянуто, прийнято та оголошено, на підставі ст. 85 ГПК України, вступну та резолютивну частини рішення.

За письмовими клопотаннями представника позивача, розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

В судовому засіданні 31.05.2017р. позивач надав заяву про зменшення позовних вимог в якій позивач уточнив позовні вимоги та зазначив, що позивачем помилково було розраховано розмір штрафних санкцій. Враховуючи викладене, у зв'язку із перерахунком штрафних санкцій, позивач вважає за необхідне зменшити розмір позовних вимог, а саме стягнути з відповідача на користь позивача 8 103,93 грн. заборгованості за договором №21 Д від 14.10.2013 р., 5561, 58 грн. пені., 5402,07 грн. втрат від інфляції грошових коштів та 595, 88 грн. 3% річних.

Згідно ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених ст. 5 ГПК України в цій частині, відмовитися від позову або зменшити розмір позовних вимог.

В пункті 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач.

Розглянувши заяву про зменшення позовних вимог, ухвалу суду від 03.04.2017р. про порушення провадження справи №916/660/17 та матеріали справи №916/660/17, суд дійшов висновку, що заява подана позивачем у відповідності до приписів ст. 22 ГПК України та п. 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18, відповідає вимогам чинного процесуального законодавства, не порушує прав та охоронюваних законом інтересів сторін, а тому приймається судом до розгляду.

Таким чином, судом розглядаються вимоги про стягнення з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Арго-Н» , м. Запоріжжя на користь Державного підприємства «Морський торговельний порт Усть - Дунайськ» , Одеська область, м. Вилкове 8 103,93 грн. основного боргу за договором №21 Д від 14.10.2013 р., 5561, 58 грн. пені, 5402,07 грн. втрат від інфляції грошових коштів та 595, 88 грн. 3% річних.

Позивач в судовому засідання 31.05.2017 р. підтримав вимоги, викладені в позовній заяві, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, на підставі №21 Д від 14.10.2013 р., ст., ст. 610,625, 629 ЦК України просить позов задовольнити, стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Арго-Н» , м. Запоріжжя 8 103,93 грн. основного боргу за договором №21 Д від 14.10.2013 р., 5561, 58 грн. пені., 5402,07 грн. втрат від інфляції грошових коштів та 595, 88 грн. 3% річних.

Відповідач в жодне судове засідання не з'явився, про визнання позову не заявив, відзив на позовну заяву, витребувані ухвалами суду по справі від 03.04.2017р. і від 11.05.2017р. документи і матеріали суду не надав, про поважність причин неявки уповноваженого представника суд жодного разу не попереджав.

Згідно зі ст. 93 ЦК України місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до Витягу (Безкоштовного) з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, юридичною адресою ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Арго-Н» (код ЄДРПОУ 37469809) є: 69068, м. Запоріжжя, вул. Аваліані, 15, що відповідає юридичній адресі відповідача, зазначеній у позовній заяві.

Ухвала суду від 03.04.2017р. про порушення провадження у справі № 916/660/17, яка направлялася на зазначену адресу відповідача, повернулася на адресу господарського суду Запорізької області з відміткою відділення поштового зв'язку: «За зазначеною адресою не проживає » .

Згідно з п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

В п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. зазначено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За таких обставин, суд вважає, що ним були вжиті достатні заходи для повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи № 916/660/17.

У відповідності до ст. 22 ГПК України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Згідно ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З урахуванням викладеного, приймаючи до уваги, що вся відповідальність за несвоєчасне повідомлення органів реєстрації про зміну місцезнаходження покладається на юридичну особу, суд вирішив за доцільне розглянути справу по суті за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті, за відсутністю відповідача.

Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

14.10.2013 р. між Державним підприємством «Морський торговельний порт Усть - Дунайськ» (виконавець, позивач) та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Арго-Н» (замовник, відповідач) було укладено договір про надання послуг № 21Д (далі - Договір).

Згідно п. 1.1. договору, предметом даного договору є надання виконавцем послуг замовнику по наданню площадки для накопичення металобрухту та території п/п Кілія для подальшого відвантаження.

Пунктом 2.6. договору передбачено, що по закінченню надання послуг виконавець надає замовнику акт про надання послуг, який підписується сторонами.

Відповідно до п. 4.3. договору, оплата послуг здійснюється на підставі виставленого виконавцем рахунку, на протязі 5 днів з моменту його отримання замовником по факсу, з подальшою до відправкою поштою.

Цей договір набирає чинності з моменту надання послуг та діє строком один рік, а в частині розрахунків - до повного виконання товариством своїх зобов'язань за договором. Якщо за місяць до закінчення строку дії договору жодна із сторін письмово не повідомить про закінчення дії договору, він вважається продовженим на той же строк та на тих самих умовах.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на виконання умов договору, були надані послуги із зберігання металобрухту на відкритому складському майданчику на суму 9 197,71 грн., про що свідчать підписані сторонами акти виконаних робіт від 27.03.2014р. №8/36 на суму 1610, 42 грн., від 30.07.2014р. № 8/99 на суму 4226, 95 грн. та від 28.08.2014р. № 8/108 на суму 3360, 34 грн..

Позивач виставляв рахунки на підставі підписаних сторонами Актів здачі-приймання робіт (надан ня послуг) за Договором № 21Д від 14.10.2013р., а саме: №8/36 від 27.03.2014р., №8/99 від 30.07.2014р. та №8/108 від 28.08.2014р. Рахунки відповідачем сплачені частково, у зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість в розмірі 8103,93 грн.

Таким чином, відповідач має заборгованість перед позивачем, за Договором № 21Д від 14.10.2013р., у розмірі 8103,93 грн.

Відповідно до ст. ст. 11, 509 ЦК України, підставою виникнення зобов'язань (цивільних прав та обов'язків) є, зокрема, договір. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналогічний припис містять п.п. 1, 7 ст.193 Господарського кодексу України.

Згідно із ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь - який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як встановлено судом, позивач належним чином виконав свої зобов'язання за договором, про що оформлено відповідні документи, які без зауважень підписані сторонами та скріплені печатками.

На адресу ТОВ «Арго-Н» позивачем було направлено претензію від 13.05.2015р. №255/01/07-15, з вимогою про сплату заборгованості за договором від 14.10.2013 р. № 21Д.

Претензія залишена без відповіді та задоволення.

В порушення умов договору, відповідач в установлений термін оплату послуг у повному обсязі не здійснив, внаслідок чого сума основного боргу відповідача перед позивачем за договором № 21Д від 14.10.2013р. складає 8103,93 грн.

На час розгляду справи в суді відповідач доказів належного виконання зобов'язання і перерахування заборгованості за договором в сумі 8103,93 грн. суду не надав.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача 8103,93 грн. основного боргу є доведеними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Нормами статті 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язань може забезпечуватися згідно з законом або договором, зокрема, неустойкою.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, що передбачено ч. 6 ст. 232 ГК України.

Відповідно до п. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

В п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначено, що приписом ч. 6 ст. 232 ГК України передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Вимоги щодо стягнення пені позивач обґрунтовує пунктом 5.2 Договору, в якому встановлено, що при несвоєчасній сплаті отриманих послуг наданих за договором, Замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України за кожен день прострочки до повного, погашення заборгованості.

За невиконання грошових зобов'язання за Договором про надання послуг № 21Д від 14.10.2013 р. позивачем пред'явлена до стягнення пеня в розмірі 5561, 58 грн., яка розрахована за загальний період з 05.04.07.2014р. по 29.01.2017р.

Перевіривши в судовому засіданні наданий позивачем розрахунок пені, судом встановлено, що розрахунок пені позивачем виконаний не вірно, оскільки позивачем допущені арифметичні помилки при підрахунку розміру пені.

Фактично у спірних правовідносинах стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 7 927, 06грн. пені, за загальний період з 05.04.07.2014р. по 29.01.2017р.

Однак, оскільки судом спір вирішується в межах заявлених позовних вимог, зменшення розміру позовних вимог у відповідності до ч. 4 ст. 22 ГПК України є гарантованим процесуальним законом правом позивача до прийняття рішення по справі, а позивачем заявлено до стягнення 5561, 58 грн. пені, то судом позовні вимоги в цій частині задовольняються в межах суми, заявленої позивачем.

У відповідності до положень чинного законодавства захист цивільних прав здійснюється, зокрема, шляхом стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків, а у випадках передбачених законодавством або договором, неустойки (штрафу, пені), а також інших засобів передбачених законодавством.

До інших засобів захисту цивільних прав, у відповідності до ст. 625 ЦК України, відносяться втрати від інфляції та 3 % річних.

Статтю 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем заявлені вимоги про стягнення 5402,07 грн. втрат від інфляції грошових коштів, за період з квітня 2014р. по січень 2017р. та 595, 88 грн. 3% річних, за період з 05.04.07.2014р. по 29.01.2017р.

Судом перевірено заявлений позивачем розмір 3% річних та встановлено, що при розрахунку 3% річних допущені арифметичні помилки та розрахунок визначено невірно.

Таким чином, вимога про стягнення з відповідача 3% річних є обґрунтованою та підлягає задоволенню частково, в сумі 595, 21 грн., за період з 05.04.07.2014р. по 29.01.2017р. В іншій частині вимог про стягнення 3% річних судом відмовляється в задоволенні позову.

Судом перевірено заявлений позивачем розмір втрат від інфляції грошових коштів та встановлено, що розрахунок втрат від інфляції грошових коштів визначено невірно.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок включаються й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань ).

Згідно рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених у листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р, при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця.

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007, № 265 Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін ).

Фактично у спірних правовідносинах стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 6 373, 01 грн. втрат від інфляції грошових коштів, за загальний період з травня 2014р. по січень 2017р.

Однак, оскільки судом спір вирішується в межах заявлених позовних вимог, зменшення розміру позовних вимог у відповідності до ч. 4 ст. 22 ГПК України є гарантованим процесуальним законом правом позивача до прийняття рішення по справі, а позивачем заявлено до стягнення 5402,07 грн. втрат від інфляції грошових коштів, то судом позовні вимоги в цій частині задовольняються в межах суми, заявленої позивачем.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивач надав всі необхідні докази в обґрунтування позовних вимог.

На підставі викладеного, суд вважає позовні вимоги підлягають задоволенню частково, в частині стягнення з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Арго-Н» 8 103,93 грн. основного боргу, 5561, 58 грн. пені, 5402,07 грн. втрат від інфляції грошових коштів та 595, 21 грн. 3% річних.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати присуджуються до стягнення з відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ст. 7 Закону України Про судовий збір , судовий збір в розмірі пропорційно розміру позовних вимог, щодо яких зменшено розмір позовних вимог в сумі 286, 97 грн., сплачений позивачем за квитанцією №0.0.718047434.1 від 02.03.2017р. буде повернуто позивачу за його письмовим клопотанням .

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 33, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1.Позов Державного підприємства «Морський торговельний порт Усть - Дунайськ» до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Арго-Н» задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Арго-Н» (69068, м. Запоріжжя, вул. Аваліані, 15, код ЄДРПОУ 37469809) на користь Державного підприємства «Морський торговельний порт Усть - Дунайськ» , (68355, Одеська область, м. Вилкове, вул. Придунайська, 2, код ЄДРПОУ 01125206) 8 103 (вісім тисяч сто три) грн. 93 коп. основного боргу, 5561 (п'ять тисяч п'ятсот шістдесят одну) грн. 58 коп. пені, 5402 (п'ять тисяч чотириста дві) грн. 07 коп. втрат від інфляції грошових коштів, 595 (п'ятсот дев'яносто п'ять) грн. 21 коп. 3% річних та 1 312 (одну тисячу триста дванадцять) грн. 98 коп. судового збору. Видати наказ.

3.В іншій частині позову відмовити.

Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст., ст. 84, 85 ГПК України « 01» червня 2017 р.

Суддя Н.Г. Зінченко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.