Рішення

від 29.05.2017 по справі 924/559/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"29" травня 2017 р.Справа № 924/559/16

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Ю.В. Гладюка, розглянувши матеріали справи

за позовом селянського (фермерського) господарства „Віта» , с. Михайлівка, Ярмолинецького району

до селянського (фермерського) господарства „Яна» , с. Лугове, Ярмолинецький район

про розірвання договору про спільну діяльність; стягнення грошових коштів в розмірі 266 401, 85 грн.

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1 - за довіреністю

від відповідача: ОСОБА_2 за довіреністю

з перервою в судовому засіданні

встановив:

Позивач звернувся з позовом до суду про розірвання договору про спільну діяльність від 08.08.2013р., укладеного між селянським (фермерським) господарством „Віта» і селянським (фермерським) господарством „Яна» , та про стягнення грошових коштів в розмірі 266 401, 85 грн.

Обгрунтовуючи позов, позивач вказує наступне. Між сторонами укладено спірний договір про сумісну діяльність для досягнення спільної мети (вирощування продукції та її реалізація з метою отримання прибутку), шляхом об'єднання майна, майнових прав, діяльності, професійних знань та зусиль. За договором відповідач зобов'язаний передати позивачу землю для ведення с/г господарства. Позивач зобов'язаний розподілити отриманий прибуток, зокрема - чистий дохід належить позивачу, який щорічно оплачує відповідачу 24 218, 35 грн. Дана частка також може бути сплачена достроково за час дії угоди. Позивач оплатив відповідачу усю суму прибутку по спільній діяльності 266 401, 85 грн., чим виконав свої обов'язки. Однак, відповідач не виконує взяті на себе зобов'язання за договором про спільну діяльність, а саме: не дає змоги використовувати земельну ділянку для посівної та іншої діяльності, яку він мав надати в якості вкладу для досягнення спільної господарської мети.

Невиконання названого обов'язку відповідачем, за ст. 651 ЦК є підставою розірвання договору. Наявність п. 7.4. в договорі, що передбачає зобов'язання відповідача повернути позивачу наперед оплачений прибуток в разі дострокового припинення договору є підставою до задоволення позову в частині стягнення передоплати.

У додаткових поясненнях, доданих 12 травня 2017 р. позивач вказує, що за договором відповідач зобов'язаний здійснити вклад в спільну діяльність на підставі акту прийому - передачі. Виконавши свій обов'язок, позивач понад 2 роки очікував на передання землі відповідачем. Проте, на порушення договору відповідач відмовився від останнього в односторонньому порядку. Відмова підтверджується відповіддю відповідача від 17 листопада 2015 року, де вказано - „Прошу не приступати до обробітку та посівної кампанії на земельній ділянці, що належить моєму підприємству. В разі початку вами обробітку, залишаю за собою право звернутись до правоохоронних органів для захисту моїх прав та інтересів та порушення кримінального провадження за ст. 197 1 КК України» .

Даним листом відповідач констатував не передання землі, яка є єдиним вкладом відповідача у спільну діяльність та попередив, що у випадку самостійного користування землею позивачем, відповідач звернеться до правоохоронних органів. Лист є односторонньою відмовою від договору.

Позивач заперечує факт передачі йому землі та її фактичне використання. Посилається на відсутність акту прийому - передачі землі. Інших доказів на підтвердження неіснуючого факту позивач не може додати. Однак, проаналізувавши норми Закону „Про державний контроль за використанням та охороною земель» , Земельного кодексу України, позивач вважає, що доказом користування землею позивачем, а від так самовільним зайняттям (без згоди відповідача) були б матеріали адміністративного чи кримінального провадження. Проте, таких доказів немає.

Щодо можливого визнання спірного договору недійсним, позивач зазначає, що визнаючи недійсним спірний договір з підстав удаваності, суд не може застосувати наслідки недійсності правочину оренди, оскільки спірний договір не реєструвався (реєстрація обов'язкова по Закону „Про оренду землі), а позивач не використовував землі.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав, наполягав на його задоволенні.

Представник відповідача в судовому засіданні та відповідач у відзивах проти позову заперечує, вважаючи позовні вимоги незаконними та необгрунтованими. Відповідач погодився, що 08.08.2013р. уклав з позивачем договір про спільну діяльність. Однак, вказує, що у вересні 2015 року голові СФГ „Яна» стало відомо, що даний договір не відповідає нормам законодавства України, в зв'язку з тим, що підмінює собою договір оренди землі. На думку відповідача, плата, що перерахована позивачем, є нічим іншим як орендна плата, оскільки внеском відповідача є сама земельна ділянка і відповідач не має права власності на плоди, продукцію та доходи від користування цією земельною ділянкою. Відповідач, окрім надання земельної ділянки, будь-якої участі у спільній діяльності не брав. Тобто, на думку відповідача, дана діяльність не відповідає меті договору про спільну діяльність.

Наголошує на п. 5.2 договору, згідно якого розподіл прибутку мав здійснюватись після збирання врожаю та визначення результатів спільної діяльності за рік. Вказує, що дане положення договору не виконувалось позивачем - розподіл жодного разу не проводився, а оплата позивачем 08.08.2013р. фіксованої суми 266401,85 грн. за земельну ділянку до 2024 року, на переконання відповідача, не відповідає умовам договору і законодавству України. Відмічає наступне: вказані вище факти неодноразово в усній формі повідомлялись позивачу, а 17.09.2015р. були викладені у письмовій формі і направлені голові СФГ „Віта» ОСОБА_3, з вимогою не обробляти 2015 року земельну ділянку, що належить відповідачу. Окрім того, 02.09.2015р. відповідачем було повернуто грошові кошти за 2016 - 2024 маркетингові роки, як помилково зараховані в сумі 195 000 грн. за мінусом коштів за 2013, 2014, 2015 роки, коли позивач засіював і збирав урожай на належній відповідачу земельній ділянці. Але позивачем було надано відповідь, що договір розірваний бути не може та повернув на рахунок відповідача кошти в сумі 195000,00 грн.

08.09.2015р. відповідач повторно перерахував кошти в сумі 195000,00 грн., як помилково зараховані, в якості плати за 2016 -2024 роки. На цьому будь які відносини і переписка припинились.

На переконання відповідача, позивачем порушено норму ч. 2 ст. 188 ГК України, а саме: не було направлено пропозицію про розірвання договору про спільну діяльність відповідачу. Відзначає, що з попередньої переписки можна встановити, що відповідач не заперечує проти розірвання договору про спільну діяльність від 08.08.2013р., а сам її ініціює.

Крім того, відповідач відмічає, що в ході судового розгляду (при попередньому розгляді) позивач неодноразово змінював свою позицію щодо прийняття до обробітку земельної ділянки відповідача. Спочатку представниками позивача зазначалось, що по договору про спільну діяльність від 08.08.2013р. вони обробляли ділянку два роки, потім, що обробіток провадився тільки один рік. А в ході розгляду колегією суддів представник позивача заявив, що взагалі вони не обробляли земельну ділянку, яка зазначена в договорі про спільну діяльність.

Відповідачем повідомлено, що земельна ділянка була передана позивачу в рамках договору про спільну діяльність від 01.12.2007р. і використовувалась позивачем для вирощування с/г культур до 2015 року включно, вже в рамках договору про спільну діяльність від 08.08.2013р. Тому, акту приймання-передачі (повернення) від позивача до відповідача в рамках договору від 01.12.2007р. не було, відповідно відповідач вважав земельну ділянку переданою в рамках договору про спільну діяльність від 08.08.2013р.

В запереченнях від 12 травня 2017 року відповідач вказує - позивач не відмітив обставин і доказів порушень відповідачем істотних умов договору в розумінні ст. 651 ЦК та 1142 ЦК, які є підставами розірвання договору простого товариства.

Не підписання сторонами акту прийому - передачі землі не може слугувати обставиною того, що позивач фактично не міг користуватися землею в рамках договору про спільну діяльність, оскільки означене спростовується тривалими відносинами по обробітку цієї ж землі за попереднім договором від 1 грудня 2007 р. По факту, користування землею позивачем за попереднім договором перейшло в таке користування за спірним договором, і акт передачі землі від позивача до відповідача по закінченню попереднього договору відсутній. Отже, з 2007 року та в 2013 - 2015 роках земля постійно використовувалась позивачем без перешкод відповідача. Докази чинення перешкод відповідачем в користуванні землею СФГ „Віта» у матеріалах відсутні. Навпаки, сам позивач подав лист, де він зазначив, що не може припинити користування землею, що свідчить про користування землею останнім. Повернення коштів позивачем відповідачу (що в свою чергу повернуті відповідачем як помилково оплачені за удаваним правочином) свідчить про небажання позивача припиняти договір та продовження користування землею.

Матеріалами справи встановлено.

1 грудня 2007 року між сторонами укладено договір, яким встановлено - сторони, шляхом об'єднання майнових прав, господарської діяльності, професійних та інших знань, трудових зусиль, зобов'язуються сумісно діяти для досягнення спільної господарської мети, як то: вирощування с/г культур їх реалізація та одержання прибутку.

Внеском відповідача по договору є право користування землею сільськогосподарського призначення, площею 50 га, право на яке посвідчено держактом на право постійного користування 111 - ХМ за № 006441.

За актом на право постійного користування землею ІІІ - ХМ № 006441, він виданий громадянину України ОСОБА_4, в тім, що йому надається у постійне користування земля, площею 50 га на території Баламітівської сільради, Ярмолинецького району.

08.08.2013р. між позивачем та відповідачем укладено договір про спільну діяльність, за умовами якого сторони домовились шляхом об'єднання майна, майнових прав, господарської діяльності, професійних та інших знань, трудових зусиль сумісно діяти для досягнення спільної господарської мети: вирощування сільськогосподарської продукції, її переробка та реалізація з метою одержання прибутку (п. 1.1).

Згідно п. 1.3 вказаного вище договору, спільна діяльність буде здійснюватись на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) без створення юридичної особи.

Для досягнення мети спільної діяльності за даним договором сторони у розділі 2 зобов'язались здійснити наступні вклади:

- вклад позивача: право користування сільськогосподарською технікою, необхідною для здійснення процесу виробництва сільськогосподарської продукції на весь термін дії даного договору; забезпечення усіх процесів виробництва трудовими ресурсами; забезпечення виробничих процесів насіннєвими матеріалами, мінеральними добривами, паливно-мастильними матеріалами тощо, необхідними для вирощування с/г культур за даним договором (пп.2.1.2 п. 2.1);

- вклад відповідача: право користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення для ведення селянського (фермерського) господарства, площею 50,0 га, розташованої на території Баламутівської сільської ради, Ярмолинецького району, право відповідача на яку посвідчене державним актом на право постійного користування земельною ділянкою серія ІІІ-ХМ №006441, виданим на підставі рішення Ярмолинецької районної ради Хмельницької області від 10.08.2000р. №20 на ім'я ОСОБА_4 (пп.2.1.1 п. 2.1).

При цьому, згідно пп. 4.2.1 п. 4.2 договору, позивач зобов'язався здійснити вклади у спільну діяльність відповідно до вимог пп. 2.1.2 цього договору, а відповідач, згідно пп. 4.1.1 п. 4.1 договору - здійснити свій вклад на підставі акту приймання-передачі земельної ділянки.

Порядок розподілу прибутку сторони встановили у розділі 5 договору. Так, згідно п. 5.2, прибуток, отриманий позивачем в результаті с/г виробництва та реалізації продукції, після покриття всіх витрат, пов'язаних з його здійсненням, підлягає розподілу наступним чином: чистий прибуток, одержаний в результаті спільної діяльності за даним договором належить позивачу. Позивач щорічно виплачує відповідачу частину чистого прибутку від спільної діяльності в сумі 24218,35 грн. Зазначена частина прибутку від спільної діяльності позивачем за весь час дії даного договору може бути виплачена відповідачу достроково до завершення терміну його дії.

У той же час, договір містить ще один пункт 5.2, яким встановлено, що розподіл прибутку здійснюється після зібрання урожаю та визначення результатів спільної діяльності за рік.

Термін дії договору та умови його припинення сторонами погоджено в розділі 7.

Згідно п. 7.1, договір набуває чинності з дня його підписання сторонами і діє протягом 11 (одинадцяти) років до 08 серпня 2024 року.

Згідно п. 7.2, договір припиняється внаслідок ліквідації будь-кого із учасників як юридичних осіб; закінчення терміну дії договору або достроково за взаємною згодою учасників.

У п. 7.3 договору встановлено, що відповідач не має права вимагати розірвання цього договору в односторонньому порядку до закінчення терміну його дії, оскільки до підписання цього договору одержав від позивача грошову компенсацію вартості усього прибутку від спільної діяльності, який згідно п. 5.2 договору, підлягає передачі відповідачу за весь час дії договору, а саме до 08.08.2024р. включно в сумі 266401,85 грн. Ніяких матеріальних претензій відповідач до позивача з приводу розподілу прибутку від спільної діяльності за даним договором та з приводу використання позивачем зазначеної у п. 2.1.1 договору земельної ділянки до 01.08.2024р. не має і у майбутньому мати не буде.

Згідно п. 7.4 договору, в разі дострокового припинення дії договору відповідач зобов'язаний повернути позивачу наперед заплачену частину прибутку від спільної діяльності з розрахунку 24218,35 грн. за кожен рік дострокового припинення дії договору.

Договір підписаний сторонами та скріплений печатками.

Платіжним дорученням №90 від 08.08.2013р. позивач перерахував відповідачу кошти в сумі 266401,85 грн. Призначенням платежу в дорученні зазначено „грошова компенсація вартості усього прибутку згідно договору від 08 серпня 2013 року» .

Платіжним доручення № 8 від 2 вересня 2015 року відповідач перерахував позивачу 195 000 грн. по призначенню платежу - „повернення заборгованості згідно договору від 08.08.13» .

За платіжним дорученням № 414 від 2 вересня 2015 року позивач перерахував відповідачу 195 000 грн. за призначенням платежу „повернення помилково перерахованих коштів» .

Платіжним дорученням від 8 вересня 2015 року № 10 відповідач перерахував позивачу 195 000 грн. З призначенням платежу „повернення помилково перерахованих коштів» .

За платіжним дорученням від 10.09.15 № 440 позивач перерахував відповідачу 195 000 грн. за призначенням - „повернення безпідставно перерахованих коштів» .

Ярмолинецьке відділення Кам'янець-Подільської ОДПІ листом №408 від 15.08.2016р. повідомило про відсутність інформації щодо договору про спільну діяльність, укладеного між СФГ „Віта» та СФГ „Яна» . Також зазначило, що СФГ „Яна» з 2013 року по теперішій час перебуває на обліку платником спрощеної системи 3 групи, а СФГ „Віта» з 2013 року по теперішній час перебуває на обліку в Ярмолинецькому відділенні Кам'янець-Подільської ОДПІ ГУ ДФС у Хмельницькій області платником ФСП (4 група спрощена система оподаткування), тобто не є платниками податку на прибуток підприємств, тому не зобов'язані реєструвати договір про спільну діяльність.

17 вересня 2015 року відповідач направив позивачу лист, де вказав, що у 2015 році відповідачу стало відомо, що укладений договір про спільну діяльність не відповідає нормам законодавства (про що позивачу неодноразово повідомлялось в усній формі), в зв'язку з тим, що він підміняє собою договір оренди. Умови договору про строковість, платність є елементом договору оренди землі, наявність яких змінює правову природу договору. В зв'язку з цим відповідач повертає помилково перераховані гроші за 2015 - 2024 роки.

На підставі наведеного, відповідач просить у 2015 році не приступати до обробітку та посівної кампанії на земельній ділянці, що належить відповідачу.

В разі початку позивачем обробітку, відповідач залишає за собою право звернення до правоохоронних органів для захисту прав та інтересів.

В відповіді на наведений лист (арк.. справи 13) позивач відмічає - за договором відповідач не має права вимагати розірвання цього договору в односторонньому порядку до закінчення терміну дії договору, оскільки після підписання цього договору одержав від позивача грошову компенсацію вартості усього прибутку в розмірі 266 401, 85 грн. Тому, позивач вимушений відмовити у задоволенні заяви відповідача не приступати до обробітку та посівної кампанії на земельній ділянці, яка належить відповідачу.

Крім того, до справи надано накладну від 1 листопада 2011 року № 319 про відпуск пшениці від ОСОБА_5 СФГ „Яна» .

Аналізуючи надані докази, оцінюючи їх у сукупності, судом приймається до уваги наступне.

Правовідносини між сторонами виникли на виконання договору про спільну діяльність та за своїм характером відносяться до господарських, виходячи зі змісту ст.ст. 173, 174 ГК України, як такі, що виникли з господарського договору, і відповідно до ст. 1 Господарського кодексу України є предметом його регулювання.

Вирішуючи вимогу про розірвання договору, судом враховується таке.

За загальним правилом статті 651 Цивільного кодексу України, розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. За відсутності згоди (домовленості) сторін про розірвання договору він може бути розірваний на вимогу однієї із сторін лише за рішенням суду за наявності певних підстав, передбачених договором або законом. Однією із таких підстав вважається істотне порушення договору другою стороною.

Істотним вважається таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Тобто йдеться про таке порушення договору однією із сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. При цьому сторона, яка ставить питання про розірвання договору, має довести наявність істотного порушення договору.

Визначити очікування особи, на які вона розраховувала при укладанні договору і які вона визначила об'єктивно погоджуючи його умови, необхідно через оцінку змісту договору.

Відповідно до ст.1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність у простому товаристві здійснюється на основі об'єднання вкладів учасників.

Згідно зі ст.1131 ЦК України умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Згідно зі ст.1132 ЦК України сторони (учасники) простого товариства беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети. Вкладом учасника за ст.1133 ЦК України є все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки.

Предметом договору про спільну діяльність від 08.08.2013 р. є об'єднання майна, майнових прав, господарської діяльності, професійних та інших знань, трудових зусиль, зобов'язань сумісно діяти для досягнення спільної господарської мети - вирощування сільськогосподарської продукції, її переробка та реалізація з метою одержання прибутку. Тобто - укладаючи даний договір позивач розраховував саме на одержання прибутку від господарської діяльності, яка полягала у вирощуванні сільськогосподарської продукції, її переробці та реалізації. При цьому, вирощування продукції має відбуватися на земельній ділянці, котра належить відповідачу, надання якої є зобов'язанням відповідача по договору (п. 2.1.1. - вклад відповідача - право користування земельною ділянкою с/г призначення для ведення селянського господарсьва, площею 50 га., розташована на території Баламутівської сільради, Ярмолинецького р.)

Згідно ст. 629 ЦК договір є обов'язковим для виконання.

У справі не міститься жодних доказів того, що з моменту укладення спірного договору (8 серпня 2013 року) до моменту направлення листа від 17.09.15, відповідач вчиняв дії на виконання договору чи приступив до фактичної його реалізації. Натомість з поданого до справи листа відповідача від 17.09.15 вбачається, що останній, вважаючи спірний договір таким, що не відповідає законодавству та таким, що підмінює собою договір оренди (удаваний правочин), повернув позивачу сплачені ним (на виконання даного договору) кошти, як помилково перераховані за 2015 - 24 роки. Повернення грошей відповідачем, та попередня їх оплата відповідачу підтверджується матеріалами справи, зокрема:

платіжним дорученням №90 від 08.08.2013р. позивач перерахував відповідачу кошти в сумі 266401,85 грн. Призначенням платежу в дорученні зазначено „грошова компенсація вартості усього прибутку згідно договору від 08 серпня 2013 року» .

В силу платіжного доручення № 8 від 2 вересня 2015 року відповідач перерахував позивачу 195 000 грн. по призначенню платежу - „повернення заборгованості згідно договору від 08.08.13» .

За платіжним дорученням № 414 від 2 вересня 2015 року позивач перерахував відповідачу 195 000 грн. за призначенням платежу „повернення помилково перерахованих коштів» .

Платіжним дорученням від 8 вересня 2015 року № 10 відповідач перерахував позивачу 195 000 грн. по призначенню платежу „повернення помилково перерахованих коштів» .

За платіжним дорученням від 10.09.15 № 440 позивач перерахував відповідачу 195 000 грн. за призначенням - „повернення безпідставно перерахованих коштів» .

З хронології даних перерахунків вбачається, що в кінцевому результаті оплачені позивачем кошти в розмірі 266 401, 85 грн. залишились в користуванні відповідача.

Оплата позивачем даних грошей вперше, та подальші намагання повернути їх відповідачу свідчить про намір позивача виконувати спірний договір. Натомість направлення відповідачем 17.09.15 листа з проханням до позивача не приступати до обробітку та посівної кампанії на земельній ділянці, що належить відповідачу та попередження про те, що в разі початку обробітку, відповідач звернеться в правоохоронні органи для захисту своїх прав, в сукупності з поверненням коштів, оплачених позивачем як попередньої оплати по договору, свідчать про невиконання відповідачем договірних обов'язків (надання землі).

При цьому, судом відмічається, що відповідь позивача на лист відповідача, в якому вказано, що позивач вимушений відмовити у задоволенні вимоги відповідача не приступати до обробітку землі, за відсутності будь-яких об'єктивних доказів обробітку землі не може бути оцінена як фактичне використання землі. Така відповідь може бути оцінена лише як намір використання землі. В процесі вирішення спору судом не здобуто доказів фактичного використання позивачем землі чи можливості такого користування. Лист же відповідача містить висловлювання останнього, які виражають його намір, в категоричній формі (підсиленій можливістю звернення в правоохоронні органи), не виконувати договір.

Приймаючи до уваги зауваження ВГС України, висловлених у постанові від 16.03.17 про те, що суди попередніх інстанцій не встановили - чи за відносин, що склалися між сторонами позивач фактично здійснював обробіток землі, чи мав можливість її використання, судом відмічається, що дослідження цих обставин грунтується лише на наявних у справі матеріалах, жодних інших (крім тих, що були при попередньому вирішенні справи) доказів сторони не подали. Отже, висновок суду про невиконання договору відповідачем є таким, що випливає з наявних матеріалів та таким, що базується на обставинах, підтверджених доказами. При цьому, доводи сторін, що документально не підтверджені та є лише усними здогадками, судом не можуть враховуватись при вирішенні спору. Суд також керується приписами ст. 33 Господарського процесуального кодексу України щодо покладення обов'язку доказування на сторони.

Отже, наявними матеріалами підтверджується відмова відповідача в односторонньому порядку виконати своє договірне зобов'язання щодо надання для реалізації мети договору (вирощуванні сільськогосподарської продукції, її переробки та продажу) своєї земельної ділянки. Очевидно, що внаслідок таких дій відповідача реалізація договору про спільну діяльність стала неможливою і друга сторона позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні цього договору.

Така одностороння відмова від виконання договору не передбачена умовами договору та нормами закону.

Згідно зі ст.ст.1-4,181 ГК України до господарських відносин застосовуються правила Цивільного кодексу України з врахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом. Статтею 175 ГК України визначено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Однією з підстав виникнення зобов'язання згідно зі ст.11 ЦК України та ст.174 ГК України є господарський договір.

Відповідно до норм ст. 509, 526 ЦК України, ст.193 ГК України суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до умов договору та вимог актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За ст.526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, позивач (сплативши компенсацію вартості всього прибутку по договору) достроково виконав свої зобов'язання за договором, що не суперечить як умовам договору, так і нормам ч.5 ст.193 ГК України. Відповідач одержав від позивача кошти, обумовлені договором, однак в односторонньому порядку відмовився виконувати свої зобов'язання, внаслідок чого договір не міг бути реалізований.

За наведених обставин випливає висновок про істотність порушення договору з боку відповідача, що дає підстави для задоволення позовної вимоги про розірвання договору відповідно до ч.2 ст.651 ЦК України.

Доводи ж відповідача про те, що відсутність акту прийому - передачі землі не є свідченням невикористання землі позивачем до уваги не приймається, оскільки інших доказів такого користування немає, як немає і доказів користування землею на підставі попереднього (від 1 грудня 2007 р) договору.

Суд звертає увагу, що договір є строковим і відповідно до п.7.1 набув чинності з дня його підписання сторонами 08.08.2013 р. Отже, зобов'язання сторін мають виконуватись саме з набранням чинності договором, що відповідає змісту договору згідно зі ст.1130 ЦК України.

При цьому суд звертає увагу, що за змістом договору його виконання має циклічний характер, тобто - вирощування сільськогосподарської продукції, її переробка та реалізація з метою одержання прибутку мали б виконуватись щороку і розподіл прибутку мав би здійснюватись за результатом спільної діяльності за рік (п.5.2).

Відповідно до п.7.4 договору відповідач зобов'язаний повернути позивачеві наперед сплачену суму прибутку від спільної діяльності з розрахунку 24218,35 грн. за кожен рік дострокового припинення договору.

Отже, з вище наведеного слідує, що вимога позивача про повернення всієї суми грошової компенсація, яка була одержана відповідачем як його частина прибутку від спільної діяльності, є правомірною і ґрунтується на умовах п.7.4 договору та не суперечить нормам ч.5 ст.653 ЦК України. Поверненню підлягає заявлена сума в повному обсязі. оскільки договір не виконувався сторонами з моменту його підписання.

Таким чином, позовна вимога про стягнення 266 401, 85 грн. є правомірною, ґрунтується на умовах договору. Сума 266 401, 85 грн. є прямою втратою позивача, яка не може бути компенсована в інший спосіб, оскільки договір достроково розірваний внаслідок неправомірної поведінки відповідача - істотного порушення умов договору, що унеможливлює очікування прибутку.

Доводи відповідача щодо недодержання сторонами господарського договору передбаченого частиною другою статті 188 Господарського кодексу України та частиною першою статті 11 ГПК порядку досудового врегулювання спорів не мають значення для вирішення даного спору по суті, враховуючи позицію Конституційного Суду України. Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2002 у справі N 1-2/2002 (про досудове врегулювання спорів) зазначалося, що недотримання позивачем вимог частини другої статті 188 Господарського кодексу України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору в разі виникнення такої необхідності не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом вчинення прямого позову до відповідача про розірвання договору.

Судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Розірвати договір про спільну діяльність від 8 серпня 2013 року, укладений між селянським (фермерським) господарством "Віта" та селянським (фермерським) господарством "Яна".

Стягнути з селянського (фермерського) господарства "Яна" (Хмельницька область, Ярмолинецький район, с. Лугове, код 31226038) на користь селянського (фермерського) господарства "Віта" (Хмельницька область, Ярмолинецький район, с. Михайлівка, код 23656016) 266 401, 85 грн. (двісті шістдесят шість тисяч чотириста одна грн. 85 коп.) попередньої оплати і 5 374 грн. (п'ять тисяч триста сімдесят чотири грн. 00 коп.) судового збору.

Повний текст складено 1 червня 2017 р.

Суддя Ю.В. Гладюк

Віддруковано 1 примірника: - до справи