КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"24" травня 2017 р. Справа№ 910/1291/17
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Куксова В.В.
суддів: Тищенко А.І.
Скрипки І.М.
при секретарі судового засідання Даниленко Т.О.
за участю представників:
від позивача: Дишлюк О.О.- за дов. № б/н від 01.02.2017.
від відповідача: Лозенко В.І. - за дов. № 86 від 12.01.2017.
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фангарант Груп"
на рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2017
у справі №910/1291/17 (суддя Сівакова В.В.)
За позовом Приватного підприємства "ПМ-20"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фангарант Груп"
про стягнення 11 884,79 грн.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.03.2017 позовні вимоги Приватного підприємства "ПМ-20" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фангарант Груп" про стягнення 11 884,79 грн. задоволені в повному обсязі.
Не погоджуючись з винесеним рішенням суду Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фангарант Груп" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2017 та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевим господарським судом позовні вимоги задоволені, через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга має бути задоволена, а рішення місцевого господарського суду має бути скасоване.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.03.2017 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фангарант Груп" передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Куксова В.В., суддів: Тищенко А.І., Скрипки І.М.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.03.2017 колегією суддів в зазначеному складі прийнято апеляційну скаргу до провадження, розгляд справи призначено на 24.05.2017.
23.05.2017 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить суд апеляційної інстанції залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
В судовому засіданні 24.05.2017 представник апелянта підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив задовольнити її, а рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2017 у справі №910/1291/17 скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
В судовому засіданні 24.05.2017 представник позивача заперечив проти доводів викладених в апеляційній скарзі з урахуванням відзиву поданого під час апеляційного провадження та просив відмовити в її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2017 у справі №910/1291/17 залишити без змін.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишене без змін, виходячи із наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, між Приватним підприємством "ПМ-20" (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ФК "Фангарант Груп" (орендар) 13.06.2014 було укладено договір оренди нерухомого майна № 68-с/о-14 (надалі - договір).
Згідно з п. 1.1. договору орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове платне користування (оренду) протягом строку оренди нежиле приміщення, загальною площею 87 кв. м., яке знаходиться на другому поверсі офісної частини комплексу, розташованого за адресою: м. Київ, пр. Московський, 20-Б (літера Б)(надалі - комплекс).
З матеріалів справи вбачається, що спір виник в зв'язку з тим, що відповідачем в порушення умов договору не виконано основного обов'язку орендаря щодо своєчасної сплати платежів.
Оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.
Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно з абзацом 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Як встановлено п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як встановлено ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Приписами ст. 765 Цивільного кодексу України передбачено, що наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк встановлений договором найму.
Відповідно до п. 2.1 договору приймання-передача приміщення від орендодавця орендарю буде підтверджуватись шляхом підписання сторонами акту приймання-передачі не пізніше 23.06.2014.
З акту приймання-передачі від 23.06.2014, підписаного та скріпленого печатками обох сторін договору вбачається, що орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду нежиле приміщення площею 87 кв. м., що розташовано на другому поверсі торгово-адміністративного комплексу за адресою: м. Київ, пр. Московський, 20-Б.
Додатковою угодою від 17.09.2015 внесено зміни до п. 1.1 договору та збільшено розмір орендованої площі до 102 кв. м.
З акту приймання-передачі від 01.10.2015, підписаного та скріпленого печатками обох сторін договору вбачається, що орендодавець додатково передав, а орендар прийняв в оренду нежиле приміщення площею 15 кв. м., що розташовано на другому поверсі торгово-адміністративного комплексу за адресою: м. Київ, пр. Московський, 20-Б.
Згідно з ч.1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Відповідно до п. 4.1 договору строк оренди починається в день підписання сторонами акту приймання-передачі і закінчується 30.06.2015 або у день дострокового розірвання.
Додатковою угодою від 17.09.2015 внесено зміни до п. 4.1 договору та визначено строк оренди до 30.06.2016, або у день дострокового розірвання договору.
Додатковою угодою від 30.06.2016 внесено зміни до п. 4.1 договору та визначено строк оренди до 31.05.2017, або у день дострокового розірвання договору.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач звернувся до позивача з листом № 2438 від 11.10.2016 про розірвання договору оренди № 68-с/о-14 від 13.06.2014.
17.10.2016 сторонами укладено угоду, відповідно до якої дійшли згоди про розірвання договору 31.10.2016.
У відповідності до п. 22.1 договору орендар зобов'язаний повернути приміщення орендодавцю в день закінчення строку оренди, незалежно від існування будь-яких претензій або спорів фінансового характеру з орендодавцем. Одночасно сторони складають та підписують акт приймання-передачі.
З акту приймання-передачі від 31.10.2016, підписаного та скріпленого печатками обох сторін договору вбачається, що орендар передав, а орендодавець прийняв з оренди нежиле приміщення площею 102 кв. м., що розташовано на другому поверсі торгово-адміністративного комплексу за адресою: м. Київ, пр. Московський, 20-Б.
Відповідно до п. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України з наймача справляється плата, за користування майном, розмір, якої встановлюється договором оренди.
Згідно з п. 8.1 договору орендар зобов'язаний щомісяця компенсувати орендодавцю витрати, понесені ним у зв'язку з утриманням та експлуатацією комплексу та приміщення.
Відповідно до п. 8.2 договору щомісячна компенсація витрат орендодавця у зв'язку з утриманням та експлуатацією комплексу та приміщення визначається за ставкою 98,52 грн. включаючи ПДВ, на 1 кв. м. приміщення, що еквівалентно 8,40 дол. США за курсом НБУ на дату укладання цього договору. На день виставлення рахунку-фактури ставка компенсації витрат орендодавця у зв'язку з утриманням та експлуатацією Комплексу та Приміщення піддягає збільшенню прямо пропорційно збільшенню курсу долара США, встановленому НБУ на день виставлення рахунку-фактури. У випадку зменшення курсу долара США до гривні, ставка компенсації витрат орендодавця у зв'язку з утриманням та експлуатацією комплексу та приміщення розраховується виходячи з курсу НБУ на дату укладення цього договору.
Додатковою угодою від 17.09.2015 внесено зміни до п. 8.2 договору та встановлено щомісячну компенсацію витрат орендодавця у зв'язку з утриманням та експлуатацією комплексу та приміщення за ставкою 50,00 грн. включаючи ПДВ, на 1 кв. м. приміщення.
Додатковою угодою від 30.05.2016 внесено зміни до п. 8.2 договору та встановлено щомісячну компенсацію витрат орендодавця у зв'язку з утриманням та експлуатацією комплексу та приміщення за ставкою 80,00 грн. включаючи ПДВ, на 1 кв. м. приміщення.
У відповідності до п. 8.4 договору відшкодування вартості спожитої у приміщенні електроенергії розраховується орендодавцем та здійсняється орендарем за показниками лічильників, встановлених в приміщенні, за тарифами, що встановлені в м. Києві для нежитлових приміщень юридичних осіб. Показники лічильників на електроенергію фіксуються до 28 числа поточного місяця в присутності уповноважених представників обох сторін, та підтверджується актом звірки в двох примірниках, по одному для кожної зі сторін.
Пунктом 8.5 договору встановлено, що орендар зобов'язаний компенсувати витрати орендодавця не пізніше 5-го числа місяця, наступного за поточним. У випадку, якщо вказаний термін сплати компенсації витрат орендодавця у зв'язку з утриманням та експлуатацією комплексу та приміщення випадає на вихідний чи святковий день, орендар зобов'язаний компенсувати витрати орендодавця у зв'язку з утриманням, та експлуатацією комплексу та приміщення не пізніше останнього банківського дня до настання вказаного календарного числа місяця.
Матеріали справи містять акт здачі-прийняття робіт (надання послуг), що підписаний та скріплений печатками обох сторін, № ОУ-0000410 від 31.10.2016 на суму 9 337,21 грн. (відшкодування вартості експлуатаційних витрат та витрат на активну електроенергію).
Таким чином, підписавши акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000410 від 31.10.2016 відповідач тим самим погодився із розміром та сумою наданих послуг.
Як визначено п. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України, плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Проте, відповідач всупереч вищеназваному договірному зобов'язанню не виконав своїх обов'язків в частинні внесення компенсації витрат вартості експлуатаційних витрат та витрат на електроенергію за жовтень 2016 року, внаслідок чого виникла заборгованість, яка становить 9 337,21 грн.
Як встановлено ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У відповідності до п. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Враховую викладене, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 9 337,21 грн. основного боргу обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Як визначено п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату платежів не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.
Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Згідно з п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Як передбачено ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.
У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Як визначає ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Частиною 4 статті 213 Господарського кодексу України визначено, що штраф як різновид неустойки, може бути встановлений договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Отже, пеня і штраф є різновидами неустойки, які не можна ототожнювати.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, пені та штрафу не суперечить статті 61 Конституції України.
Як передбачено п. 18.1 договору, у разі прострочення орендарем виконання зобов'язання, яке передбачене здійснення платежів на користь орендодавця відповідно до цього договору, орендар зобов'язаний сплатити орендодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен календарний день прострочення.
Відповідно до п. 18.2 договору у випадку прострочення орендарем внесення платежів по договору більше ніж на 10 календарних днів, орендодавець має право нарахувати на прострочену суму штраф у розмірі 20% від суми прострочення.
При укладанні договору сторони визначили розмір відповідальності за порушення зобов'язання щодо внесення платежів за договором.
Враховуючи те, що взяті на себе зобов'язання по сплаті платежів відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу, пеню розмір якої становить 614,32 грн.
Апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 614,32 грн. обґрунтовані і підлягають задоволенню.
Також, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що матеріали справи свідчать про прострочення оплати понад 10 днів, тому позовні вимоги про стягнення з відповідача суми штрафу в розмірі 1 867,44 грн. підлягають задоволенню.
Враховуючи те, що відповідач припустився прострочення по сплаті платежів, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 65,82 грн. - 3% річних.
Згідно з ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи положення вказаної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Суд апеляційної інстанції вважає вірним висновок суду першої інстанції про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 65,82 грн. - 3% річних.
Щодо посилань апелянта на те, що ним сплачено забезпечувальний (авансовий) платіж за останній місяць оренди, а тому борг перед позивачем відсутній, апеляційний суд зазначає наступне
по-перше орендна плата не є предметом даного спору;
по-друге згідно з п. 7.3 договору у разі дострокового розірвання договору у зв'язку з порушеннями орендарем умов договору або з ініціативи орендаря: забезпечувальний (авансовий) платіж за останній місяць строку оренди не зараховується до орендної плати, а використовується орендодавцем в якості компенсації збитків понесених в наслідок дострокового розірвання договору.
Також, не підтверджуються належними доказами посилання апелянта на те, що частина орендованих апелянтом приміщень було зайнято сторонніми особами, у зв'язку з чим апелянт звільнив орендовані приміщення ще 10.10.2016.
У відповідності до умов договору, підтвердженням повернення приміщення з оренди є акт приймання-передачі, який відповідачем підписаний 31.10.2016.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно частини 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
З урахуванням наведеного вище, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фангарант Груп", викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, а тому господарський суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2017 у справі №910/1291/17 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фангарант Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2017 у справі №910/1291/17 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2017 у справі № 910/1291/17 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 910/1291/17 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.
Головуючий суддя В.В. Куксов
Судді А.І. Тищенко
І.М. Скрипка
Суд | Київський апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 24.05.2017 |
Оприлюднено | 07.06.2017 |
Номер документу | 66862320 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Київський апеляційний господарський суд
Куксов В.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні