Постанова

від 30.05.2017 по справі 916/3627/16

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" травня 2017 р.Справа № 916/3627/16 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ярош А.І.,

Суддів: Лисенко В.А., Гладишевої Т.Я.,

секретар судового засідання Іванов І.В.,

за участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1 за довіреністю;

від відповідача - ОСОБА_2, за довіреністю;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_3 підприємства Одеський облавтодор Відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України

на рішення господарського суду Одеської області від 20 лютого 2017 року

у справі № 916/3627/16

за позовом Приватного підприємства Ремагродеталь

до ОСОБА_3 підприємства Одеський облавтодор Відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України

про стягнення 126 500,84 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «РЕМАГРОДЕТАЛЬ» звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до відповідача ОСОБА_3 підприємства «Одеський облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат в розмірі 119 813,98грн.

Згідно заяви про збільшення позовних вимог від 08.02.2017р. позивач просить суд стягнути з відповідача три відсотки річних та інфляційні втрати в розмірі 126 500,84грн.

Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем з 31.07.2013 року оплат за поставлений товар за договорами поставки №149 від 28.10.2011 року та №150 від 28.10.2011 року. Рішенням господарського суду Одеської області від 11.03.2014 року у справі №916/3632/13 було стягнуто з ДП Одеський облавтодор на користь ПП Ремагродеталь основний борг у розмірі 807 357,30 грн. Таким чином, у позивача виникло право на стягнення втрат від інфляції та трьох відсотків річних за період з 25.12.2013 року (день звернення з позовом про стягнення основного боргу) до 15.08.2014 року.

Рішенням господарського суду Одеської області від 20 лютого 2017 року у справі № 916/3627/16 (суддя Зайцев Ю.О.) позов Приватного підприємства «РЕМАГРОДЕТАЛЬ» до відповідача ОСОБА_3 підприємства «Одеський облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат в розмірі 126 500,84 грн. - задоволено, стягнуто з ОСОБА_3 підприємства "Одеський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" на користь Приватного підприємства "РЕМАГРОДЕТАЛЬ" 3% річних у розмірі - 15 938 грн. 04 коп., 110 562 грн. 80 коп. та витрати на оплату судового збору в сумі 1 897 грн. 51 коп.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про те, розрахунок 3% річних та інфляційних витрат відповідає вимогам чинного законодавства, здійснений належним чином, у зв'язку з чим позовні вимоги в даній частині підлягають судом задоволенню в повній мірі.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Дочірнє підприємство Одеський облавтодор Відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Одеської області скасувати повністю та відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт посилається на те, що підставою для прийняття оскаржуваного рішення було інше рішення господарського суду Одеської області від 11.03.2014 року у справі №916/3632/13. Вказаним рішенням встановлено факт існування заборгованості, однак інших фактів, що стосуються відповідальності покупця за порушення умов договорів зазначеним рішенням встановлено не було.

Скаржник зазначає, що пункт 7.2.10 договорів №149 та №150 встановлює, що нарахування будь-яких сум щодо відповідальності сторони за невиконання грошового зобов'язання за цим договором припиняється через один місяць від дня порушення такого зобов'язання.

Пунктом 7.2.11 договорів сторони домовилися та підтверджують, що загальний розмір відповідальності покупця за цим договором не може перевищувати 5% від загальної вартості порушених зобов'язань покупця.

На думку апелянта, судом першої інстанції безпідставно не взято до уваги умови укладених між сторонами договорів.

Судове засідання 30.05.2017 р. проведено в режимі відеоконференції за клопотанням відповідача.

Відповідно до вимог ст.85 ГПК України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та перевірено під час апеляційного перегляду, 28.10.2011 року між Приватним підприємством "РЕМАГРОДЕТАЛЬ" та Дочірнім підприємством "Одеський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" були укладені договори поставки №149 та №150, відповідно до умов яких позивач зобов'язався поставляти та передавати у власність відповідача, а останній - прийняти та оплатити товар, по договору №149: дизельне паливо, бензин А76/80, бензин А92, по договору №150: бітум нафтовий дорожній БНД 60-90 (90-130) та мазут М-100.

Протягом 2012 року позивач здійснював постачання товару відповідачу за договором №149 від 28.10.2011 року на загальну суму 5 628 440,74 грн., та за договором №150 від 28.10.2011 року на загальну суму 5 594 746,74 грн.

Через часткову оплату поставленого товару, у ОСОБА_3 підприємства "Одеський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" за договором №149 залишився залишок заборгованості у розмірі 461 667,33 грн., за договором №150 - 345 689,97 грн.

Приватне підприємство «Ремагродеталь» звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою про стягнення з ОСОБА_3 підприємства «Одеський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» 807 357,30 грн. заборгованості за договорами поставки №149 та №150 від 28.10.2011 року, в процесі розгляду справи позивач відмовився від нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 70 979,82 грн. згідно заяви про часткову відмову від позову від 04.03.2014р.

Рішенням господарського суду Одеської області від 11.03.2014 р. у справі №916/3632/13 (суддя Меденцев П.А.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 10.04.2014 року, позов задоволено у повному обсязі, стягнуто з ОСОБА_3 підприємства "Одеський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" на користь Приватного підприємства "РЕМАГРОДЕТАЛЬ" заборгованість в розмірі 807 357,30 грн., витрати на оплату судового збору в сумі 16 147,14грн.

Однак, судом з'ясовано, що вищезазначене рішення виконувалось відповідачем частинами, а саме: 30.05.2014 року сплачено 100 000 грн., 06.08.2014 р - 100 000 грн., 21.08.2014 року - 50 000 грн., 18.09.2014 року - 95689,97 грн. та 328 310,03 грн., 19.09.2014 року - 133 357,30 грн., що загалом складає 807 357,30 грн.

У зв'язку з простроченням виконання рішення суду про стягнення основного боргу, позивачем було нараховано відповідачу 3% річних та інфляційні витрати в даному судовому провадженні, у загальному розмірі 126 500,84 грн. за період з 27.12.2013 року по 16.09.2014 року - дата остаточного погашення боргу.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків, у тому числі щодо відшкодування кредиторові або іншій особі збитків (шкоди), є зобов'язання, які виникають з договорів та інших правочинів або завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. За статтею 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання.

Згідно ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання іншою особою.

Захист свого особистого немайнового або майнового права та інтересу в суді кожна особа вправі здійснювати шляхом звернення з позовом, предмет якого або кореспондує із способами захисту, визначеними у ст. 16 ЦК України, договором або іншим законом.

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Судом встановлено, що правовідносини сторін склались на підставі укладених між сторонами 28.10.2011 року договорів поставки №149 та №150, основну заборгованість за якими у розмірі 807 357,30 грн. стягнуто з ДП "Одеський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" рішенням господарського суду Одеської області від 11.03.2014 р. у справі №916/2632/13.

Проте, вказане рішення було остаточно виконане відповідачем лише 19.09.2014р., заборгованість погашалась частинами - 30.05.2014 року сплачено 100 000 грн., 06.08.2014р. - 100 000грн., 21.08.14р. - 50 000 грн., 18.09.2014 р. - 424 000 грн., 19.09.2014р. - 133 357,30 грн.

У зв'язку із вищезазначеним, позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача 15 938,04 грн. - 3% річних та 110 562,80 грн. - інфляційних втрат за період з 27.12.2013 року по 16.09.2014 року.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Щодо доводів апелянта про узгодження сторонами у п.п.7.2.10, 7.2.11 договорів поставки №149 та №150 умов щодо припинення відповідальності за за невиконання грошового зобов'язання через один місяць від дня порушення такого зобов'язання, а також обмеження загального розміру відповідальності покупця за цим договором 5% від загальної вартості порушених зобов'язань покупця, судова колегія доходить наступних висновків.

Приписами п.п.3.1, 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013, № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" передбачено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 6 червня 2012 р. у справі N 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 р. у справі N 6-38цс11).

Отже, проценти, передбачені ст. 625 ЦК, не є штрафними санкціями (постанова Верховного Суду України від 17 жовтня 2011 р. у справі N 6-42цс11).

Крім того, оскільки інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненнями грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 10.06.2003 р. у справі № 3/350, у постанові Вищого господарського суду України від 02 березня 2017 року у справі № 910/5915/15-г.

Пунктами 3.4, 4.2, 4.3 Постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013, № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", визначено, що сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних.

До вимог про стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також сум процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність (стаття 257 названого Кодексу).

Частиною 3 ст. 6 ЦК України передбачено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Судова колегія зазначає, що враховуючи імперативний характер норми ч. 2 ст. 625 ЦК України, зазначення в договорі іншого способу нарахування, за яким обмежується період нарахування, слід вважати нікчемним.

Урегулювання сторонами договірних відносин на власний розсуд за наявності в законі імперативних приписів є протиправним. Ця правова позиція викладена в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 11 вересня 2013 р. у справі № 6-52цс13.

За таких обставин, заперечення відповідача щодо обмеження періоду нарахування інфляційних втрат, 3% річних, відповідно до п. 7.2.10, 7.2.11 Договорів, судовою колегією до уваги не беруться.

Отже, судова колегія доходить висновку, що несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язання з оплати грошових коштів в сумі 807357,30 грн. основного боргу підтверджено матеріалами справи та рішенням суду по справі №916/3632/13, також матеріалами справи підтверджується і дата погашення заборгованості, а тому вимоги про стягнення з відповідача втрат від інфляційних процесів та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання є правомірними та обґрунтованими.

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, згідно заяви про збільшення позовних вимог, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову в повному обсязі та стягнення з відповідача на користь позивача 15 938,04 грн. - 3% річних та 110 562,80 грн. - інфляційних втрат за період з 27.12.2013 року по 16.09.2014 року, оскільки розрахунок здійснено арифметично вірно та обґрунтовано.

За таких обставин, перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не підтверджені належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст.32-34 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав, передбачених ст.104 ГПК України, для скасування рішення суду першої інстанції та відмову у задоволенні апеляційної скарги.

Керуючись ст.99, п.1 ст.103, 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 підприємства Одеський облавтодор Відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Одеської області від 20 лютого 2017 року у справі № 916/3627/16 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписаний 31.05.2017 року

Головуючий суддя А.І. Ярош

Суддя В.А. Лисенко

Суддя Т.Я. Гладишева