Ухвала

від 31.05.2017 по справі 823/1519/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 823/1519/16 Головуючий у 1-й інстанції: Рідзель О.А. Суддя-доповідач: Желтобрюх І.Л.

У Х В А Л А

Іменем України

31 травня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючої-судді: Желтобрюх І.Л.,

суддів: Горяйнова А.М .,

Бєлової Л.В.,

при секретарі: Вітковській К.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2016 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Інфоазот Інвест до Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області про визнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Інфоазот Інвест звернулось до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області та просило:

- визнати неправомірними дії Звенигородської ОДПІ ГУ ДФС у Черкаській області щодо проведення перевірки взаємовідносин ТОВ Інфоазот Інвест з ПП Віва Трейдінг та ПП ІН КАР ;

- скасувати податкові-повідомлення рішення від 05.10.2016 року №0001632200, №0001612200, №0001642200 та №0001652200.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2016 року позов задоволено частково: скасовано податкові повідомлення-рішення від 05.10.2016 року №0001632200, №0001612200, №0001642200 та №0001652200. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову суду першої інстанції скасувати як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що позивачем були неправомірно віднесені до складу податкового кредиту та валових витрат суми за господарськими операціями з ТОВ Амінус , ТОВ Вальмакор та ПП ТОП Трейдінг , оскільки господарські операції між вказаними підприємствами не спрямовані на настання реальних наслідків та мають ознаки фіктивних.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, які з'явилися у судове засідання, вивчивши матеріали справи, дослідивши й проаналізувавши доводи апеляційної скарги і докази на їх підтвердження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, посадовими особами Звенигородської ОДПІ ГУ ДФС у Черкаській області було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Інфоазот Інвест з питань дотримання вимог податкового валютного та іншого законодавства період з 07.02.2013 по 31.12.2015, згідно ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва про призначення перевірки у кримінальному провадженні №3201317000000044, за результатами якої складено Акт від 13.09.2016 № 91/23-12-14-014/38573760.

В ході проведення перевірки податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем: п. 198.1, п. 198.2, 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму податкового кредиту у деклараціях з податку на додану вартість на загальну суму 332 058 грн. та п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток всього на суму 269 698 грн.

На підставі вищеозначеного Акту перевірки відповідачем було прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 05.10.2016: №0001632200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 332 058 грн.; №0001612200, яким позивачу нараховано штрафні (фінансові) санкції з податку на додану вартість в розмірі 83 015 грн.; №0001642200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 269 698 грн.; №0001652200, яким позивачу нараховано штрафні (фінансові) санкції з податку на прибуток в розмірі 67 425 грн.

Частково задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень не наведено достатніх доводів та не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання спірних господарських операцій, доводили б невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування податкового кредиту. Водночас, дійшов висновку, що під час проведення позапланової виїзної документальної перевірки позивача Звенигородська ОДПІ ГУ ДФС у Черкаській області діяла на підставі в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Податковим кодексом України, а отже в цій частині позов не підлягає до задоволення.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до ч.1 ст.195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Таким чином, перегляду в апеляційному порядку підлягає лише та частина позовних вимог, які були задоволені судом першої інстанції та стали підставою до звернення апелянта зі скаргою.

Відповідно до п.п.134.1.1. п. 134.1. ст.131 ПК України об'єктом оподаткування податку на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п.198.6. ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Відповідно до ч. 1 ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо, - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як вбачається з матеріалів справи, у період, що перевірявся, позивач мав господарські правовідносини з ТОВ Амінус , ТОВ Вальмакор та ПП ТОП Трейдінг .

Так, 10.03.2015 між позивачем (покупець) та Амінус (продавець) було укладено договір купівлі-продажу агрегата тракторного для внесення в ґрунт водного аміаку V-2.5м 3 № 10, за умовами якого продавець продає і передає, а покупець купує і приймає агрегат тракторний для внесення в ґрунт водного аміаку V-2.5м 3 у складі культиватор КРН-5.6Б, ємність V-2.5м 3 за ціною 350 000 грн ., в тому числі ПДВ.

Між ТОВ Вальмакор (продавець) та позивачем (покупець) було укладено договір купівлі-продажу № 41 від 16.10.2015, відповідно до якого продавець зобов'язується передати у власність покупця мінеральне добриво - аміак рідкий ГОСТ 6221-90 в кількості 10 тон. Крім того , між вказаними сторонами укладено додаткові угоди №1 від 30.10.2015 на купівлю аміаку рідкого ГОСТ 6221-90 в кількості 20 тон, №2 від 13.11.2015 на купівлю аміаку рідкого ГОСТ 6221-90 в кількості 11 тон та №3 від 20.11.2015 на купівлю аміаку рідкого ГОСТ 6221-90 в кількості 22 тони.

Також, між позивачем (покупець) та ПП ТОП Трейдінг (продавець) було укладено договори купівлі-продажу мінерального добрива - аміаку рідкого ГОСТ 6221-90, а саме: № 7 від 22.08.2013 про купівлю аміаку рідкого в кількості 29 тон від 27.08.2013 №12 про купівлю аміаку рідкого в кількості 100 тон, від 16.10.2013 №25 про купівлю аміаку рідкого в кількості 12 тон, від 22.10.2013 №29 про купівлю аміаку рідкого в кількості 24 тони, від 24.10.2013 №33 про купівлю аміаку рідкого в кількості 26 тон, від 31.10.2013 №41 про купівлю аміаку рідкого в кількості 20 тон, від 15.11.2013 №53 про купівлю аміаку рідкого в кількості 20 тон, від 28.11.2013 №59 про купівлю аміаку рідкого в кількості 20 тон.

На підтвердження реальності господарських операцій та мети використання придбаних товарів та робіт у власній господарській діяльності позивач надав суду копії наступних первинних бухгалтерських документів: договорів, видаткових накладних, актів приймання-передачі, податкових накладних, товарно-транспортних накладних, тощо .

Вищеозначені документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Відповідно до п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. На момент укладення договорів ТОВ Амінус , ТОВ Вальмакор та ПП ТОП Трейдінг мали Свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість.

Крім того, колегія суддів враховує, що предмет вказаних господарських операцій позивача відповідає видам його господарської діяльності, що підтверджується аналізом господарських операцій з придбання та послуг і їх подальшого використання у власній господарській діяльності з метою отримання прибутку.

В матеріалах справи відсутні будь-які судові рішення з приводу визнання спірних правочинів недійсними, немає вироків суду, які б набрали законної сили у кримінальних справах стосовно посадових осіб позивача чи його контрагентів за фактом скоєння злочинів, визначених статтями 205, 212 Кримінального кодексу України.

Аналізуючи доводи апеляційної скарги податкового органу, колегія суддів вважає за необхідне відзначити наступне.

Так, висновки податкового органу про заниження позивачем сум ПДВ та податку на прибуток, які підлягають нарахуванню та сплаті до бюджету за період, що перевірявся, ґрунтуються виключно на даних, про порушення ТОВ Вальмакор та ПП ТОП Трейдінг податкової дисципліни та на податковій інформації про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ Амінус , яким встановлено відсутність підприємства за податковою адресою. З даного приводу суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, відповідно до частини 2 статті 71 КАСУ, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Разом з тим, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (ст. 69 ч. 1 КАСУ).

Згідно з ч. 1 ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не приймає до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Частиною 4 ст. 70 КАС України передбачено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Оцінка доказів здійснюється судом за правилами статті 89 КАСУ, відповідно до приписів якої суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно з п. 73.5 ст. 73 ПК України з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків. Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання. Зустрічна звірка здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків і зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За результатами зустрічних звірок складається довідка, яка надається суб'єкту господарювання в десятиденний термін.

Так, Актом звірки контрагента позивача встановлена неможливість проведення зустрічних звірок, тобто жодні первинні документи бухгалтерського обліку чи податкової звітності при цьому не досліджувалися.

Крім того, слід зазначити, що посилання податкового органу на неможливість проведення зустрічної звірки постачальника з питань їх взаємовідносин з контрагентами, не може вважатися беззастережним та безперечним доказом на підтвердження доводів податкової інспекції про фіктивність спірних господарських операцій. (Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.04.2011 у справі № К-30752/10).

Колегія суддів також зауважує, що право на податковий кредит та бюджетне відшкодування не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Податковим органом не надано доказів обізнаності позивача про недобросовісний характер діяльності його контрагентів або про допущені ними порушення податкового законодавства.

Допущені попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару певні порушення податкового законодавства тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість постачальникам товару та заявлення до бюджетного відшкодування від'ємного значення з податку на додану вартість.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників, чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може свідчити про незаконність формування податкового кредиту .

Зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, у справі БУЛВЕС АД проти Болгарії (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Доказів того, що особи, які підписали спірні документи від імені названих контрагентів, не мали відповідних повноважень, а також того, що про ці обставини було відомо або мало бути відомо Товариству, податковою інспекцією не надано. Так само як і не надано доказів того, що свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість контрагентів позивача скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договорів

Натомість, на спростування доводів податкового органу позивачем, серед іншого, надано письмові докази на підтвердження наявності ділової мети та факту використання отриманих товарів у подальшій господарській діяльності.

Стосовно посилань апелянта на дефекти форми та змісту товарно-транспортних накладних як на підставу правомірності винесення оскаржуваних повідомлень-рішень колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне:

Застосуванням формального підходу до визначення достовірності первинних документів інтересам добросовісної особи може бути заподіяна шкода, причому без будь-якої вини з її боку.

Крім того, вимоги статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні щодо необхідної наявності в кожному первинному документі належних реквізитів варто поширювати саме на того суб'єкта господарювання, який веде бухгалтерський облік. Немає підстав покладати відповідальність за невиконання обов'язку щодо належного ведення бухгалтерського обліку одним суб'єктом господарювання на інших, зокрема, на його контрагентів.

Таким чином, відповідно до зазначеного Закону відповідальність за недостовірність даних первинних документів несуть особи, які забезпечують ведення бухгалтерського обліку та складають ці первинні документи.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 17 червня 2014 року по справі № К/800/10842/13.

Крім того, потрібно відмітити, що порядок перевезення небезпечних вантажів регулюється Правилами дорожнього перевезення небезпечних вантажів, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 26 липня 2004 року №822, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20 серпня 2004 р. за N1040/9639 (далі - Правил).

Так, згідно п.п. 9.1 Правил під час перевезення небезпечних вантажів на транспортній одиниці, крім перелічених у Правилах дорожнього руху, повинен знаходитись зокрема дозвіл на дорожнє перевезення небезпечного вантажу, виданий Державтоінспекцією МВС України.

Для отримання дозволу на дорожнє перевезення перевізник подає до відповідного підрозділу Державтоінспекції МВС України пакет документів, визначений п.п.10.1 Правил дорожнього перевезення.

X

Дозвіл видається на одноразовий проїзд транспортного засобу, що перевозить небезпечні вантажі. У разі здійснення постійних перевезень одного небезпечного вантажу по одному маршруту тим самим транспортним засобом дозвіл може видаватися на кілька проїздів, але терміном не більше ніж на три місяці.

Дозвіл в обов'язковому порядку підписується посадовою особою перевізника, відповідальною за перевезення небезпечних вантажів, та водіями, що здійснюють перевезення (п.п. 10.6.13 Правил).

Отже, врахувавши вище наведене, дозвіл на дорожнє перевезення небезпечного вантажу, який видається Державтоінспекцією МВС України в одному екземплярі, отримується перевізником для здійснення перевезення за маршрутом. Контроль за його наявністю здійснюється Державтоінспекцією МВС України під час руху транспортного засобу з небезпечним вантажем. Передача дозволу на перевезення Отримувачу небезпечного вантажу Правилами не передбачена.

Так, транспортування придбаного у ПП ТОП Трейдінг та ТОВ Вальмакор небезпечного вантажу (аміаку рідкого) здійснювалося постачальником та перевізником ФОП ОСОБА_4, що підтверджується відомостями з товарно - транспортних накладних, договорів поставки та послуг, актів виконаних робіт, які знаходяться в матеріалах справи.

На підтвердження можливості здійснювати перевезення небезпечних вантажів, під час укладання договору, перевізником було надано ліцензію серії АГ від 591591 від 11.10.2011, термін дії якої необмежений, в якій зазначено, що ОСОБА_4 дозволений наступний вид робіт, а саме: внутрішні перевезення небезпечних вантажів вантажними автомобілями, причепами та напівпричепами (копія ліцензії додається).

Отже, оскільки ТОВ Інфоазот Інвест не виступав перевізником придбаного товару у ПП ТОП Трейдінг та ТОВ Вальмакор , у нього відсутні дозволи на перевезення небезпечного вантажу, що узгоджується з Правилами дорожнього перевезення небезпечних вантажів, адже дані дозволи необхідні лише перевізнику під час руху транспортного засобу за маршрутом.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що доводи, викладені відповідачем у акті перевірки та апеляційній скарзі, не містять правового підґрунтя та спростовуються матеріалами справи, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Отже, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Допущення судом першої інстанції порушень норм матеріального та процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не виявлено, а тому підстав для скасування оскаржуваної постанови суду немає.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області залишити без задоволення, а постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2016 року, - без змін.

Стягнути з Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області на користь спеціального фонду Державного бюджету України (отримувач коштів - УДКСУ у Печерському районі м. Києва; код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 38004897; банк отримувача - ГУДКCУ у м. Києві; код банку отримувача (МФО) - 820019; рахунок отримувача - 31211206781007; код класифікації доходів бюджету - 22030101) судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 1515 (одна тисяча п'ятсот п'ятнадцять) гривень 73 копійки.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуюча:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлено 02 червня 2017 року.

Головуючий суддя Желтобрюх І.Л.

Судді: Горяйнов А.М.

Бєлова Л.В.