Рішення

від 24.05.2017 по справі 918/186/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

24 травня 2017 р. Справа № 918/186/17

Господарський суд Рівненської області у складі судді Войтюка В.Р., розглянувши матеріали справи

за позовом Громадської організації "Рівненський центр "Соціальне партнерство"

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Пінчук Бізнес Консалтинг"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Екологічні інвестиції"

про стягнення в сумі 64 000 грн. 00 коп.

Представники:

Від позивача 1 та від позивача 2: ОСОБА_1 (довіреність № б/н від 22.02.2017р.);

Від відповідача: ОСОБА_2 (керівник).

ВСТАНОВИВ:

Громадська організація "Рівненський центр "Соціальне партнерство" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Пінчук Бізнес Консалтинг" звернулися до господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Екологічні інвестиції" про стягнення в сумі 64 000 грн. 00 коп.

Ухвалою суду від 17.03.2017р. порушено провадження по справі №918/186/17 розгляд якої призначено на 03.04.2017р.

Ухвалою суду від 03.04.2017р. розгляд справи відкладено на 19.04.2017р.

Ухвалою суду від 19.04.2017р. розгляд справи відкладено на 04.05.2017р.

04.05.2017р. відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній просить суд в задоволенні позову відмовити з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, як безпідставному.

04.05.2017р. відповідачем подано клопотання, в якому останній вказує на те, що позивачами неправильно визначена підсудність справи, а тому, відповідач просить суд направити справу №918/186/17 за належною підсудністю до Господарського суду міста Києва за місцем вчинення порушення.

Вищезазначене клопотання відповідача про передачу справи за підсудністю, прийнято судом до розгляду.

Відповідно до ч.2 ст.19 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" місцезнаходження, територіальна юрисдикція і статус суду визначаються з урахуванням принципів територіальності , спеціалізації та інстанційності.

Принцип територіальності забезпечує територіальне розмежування компетенції судів загальної юрисдикції і зумовлений потребою доступності правосуддя на всій території України.

Відповідно до ст.133 Конституції України систему адміністративно-територіального устрою України складають: ОСОБА_3 Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села.

У відповідності до статей 13, 15 ГПК України, підсудність справ визначається за предметними і територіальними ознаками. Виняток з цього правила становить виключна підсудність справ (стаття 16 ГПК). Можливості визначення підсудності справи самими сторонами у договорі названим Кодексом не передбачено.

Згідно ч.4 ст. 16 ГПК України справи у спорах про порушення майнових прав інтелектуальної власності розглядаються господарським судом за місцем вчинення порушення (в редакції на момент порушення провадження у справі).

В пункті 1.4. постанови пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності" від 17 жовтня 2012 року № 12, роз'яснено, що справи у спорах про порушення майнових прав інтелектуальної власності розглядаються господарським судом за місцем вчинення порушення (частина четверта статті 16 ГПК). Якщо відповідне порушення здійснено поза межами України, юрисдикція господарських судів України не поширюється на відносини сторін, пов'язані з таким порушенням (навіть якщо відповідач є резидентом або має представництво в Україні). У разі коли порушення вчинено на території двох чи більше адміністративно-територіальних одиниць, зокрема, областей, що входять до складу України (частина друга статті 133 Конституції України), то розгляд справи здійснюється тим господарським судом, до якого звернувся позивач.

З матеріалів справи вбачається, що в січні 2017 року позивачу стало відомо, що відповідач здійснив неправомірне використання аудіовізуального твору, щодо поводження з небезпечними побутовими відходами. Як стверджують позивачі жодного дозволу на використання аудіовізуального твору вони для відповідача не надавали.

Як стверджують позивачі, неправомірне використання аудіовізуального твору було здійснено на офіційній бізнес-сторінці відповідача у соціальній мережі Фейсбук. Крім того, позивачі стверджують, що факт публічного показу співпадає з місцем фіксації такого порушення - місто Рівне (Рівненська область), що додатково підтверджується звітом №15/3001-1 "Про спеціальне комп'ютерно-технічне дослідження Інтернет-ресурсів" від 30.01.2017р., складений у м. Рівне, Комунальним закладом "Регіональний інформаційно-комп'ютерний центр" Рівненської обласної ради.

Обставини, в яких відбулося порушення майнового права на об'єкт інтелектуальної власності, пов'язані з використанням цього об'єкта в мережі Інтернет на сайті відповідача.

Використання відповідачем можливостей мережі Інтернет для показу аудіовізуального твору (контрафактного) дає підстави для висновку, що коло осіб які зможуть побачити (побачили) є необмеженим і постійно змінюється.

За таких обставин, враховуючи, що порушенням права на об'єкт інтелектуальної власності у цьому випадку є перегляд аудіовізуального твору будь-якою особою в мережі Інтернет (в тому числі і фіксація самого порушення), яка використала сайт відповідача, місцем вчинення такого порушення можна вважати будь-яке місце на території України.

З усього зазначеного вище, суд вбачає, що позивачі правомірно звернулися в Господарський суд Рівненської області з позовною заявою, дотримуючись ст. 16 ГПК України, щодо виключної підсудності.

Крім того, відповідач покликався на ч.4 ст. 16 ГПК України в редакції з 23.03.2017р., яка була змінена на підставі Закону України "Про державну підтримку Кінематографії в Україні" який прийнятий від 23.03.2017р., відповідно зазначений пункт доповнено реченням: "Справи у спорах про порушення майнових прав інтелектуальної власності з використанням мережі Інтернет розглядаються господарським судом за місцезнаходженням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності."

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що позовна заява надійшла до суду 16.03.2017р., що стверджується штемпелем вхідної кореспонденції канцелярії суду (а.с. 2), а порушено провадження по справі 17.03.2017р., тобто до внесення змін у зазначений вище п.4 ст. 16 ГПК України.

Відтак, позивачі правомірно звернулися до суду з дотриманням правил підсудності на момент порушення провадження по справі і суд відповідно правомірно, в межах закону порушив провадження по справі, що кореспондується із практикою Рівненського апеляційного гоподарського суду, постанова №918/216/16 від 07.06.2016р.

Тому, в задоволенні клопотання відповідача про направлення справи за підсудністю в Господарський суд м. Києва, суд відмовляє в повному обсязі, як необґрунтованому.

Ухвалою суду від 04.05.2017р. розгляд справи відкладено на 16.05.2017р.

16.05.2017р. відповідачем подано клопотання, в якому він просить суд залучити до участі у справі в якості третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача ОСОБА_4 малих грантів ГЕФ (ОСОБА_4 малих грантів Глобального екологічного фонду, повторно зазначене клопотання подано 24.05.2017р. у судовому засіданні).

Вищезазначені клопотання відповідача про залучення до участі у справі третьої особи, прийняті судом до розгляду.

Згідно ч.1 ст.27 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. У справах щодо майна господарських організацій, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, господарський суд залучає орган державної влади, що здійснює управління корпоративними правами, до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Абзацами 4, 5 п. 1.6 постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", роз'яснено що питання про допущення або залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, до участі у справі вирішується ухвалою суду про прийняття позовної заяви до розгляду (із зазначенням про це в ухвалі про порушення провадження у справі) або під час розгляду справи, але до прийняття господарським судом рішення, з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес у даній справі. Саме лише зазначення в позовній заяві та/або у вступній частині судового рішення певного підприємства чи організації як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, без вирішення судом питання щодо її допущення або залучення до участі у справі не надає їй відповідного процесуального статусу. Що ж до наявності юридичного інтересу у третьої особи, то у вирішенні відповідного питання суд має з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому.

Отже, з зазначених норм права та роз'яснень вбачається, що суд вправі залучити до участі у справі третю особу, тільки у випадку, якщо рішення з господарського спору може вплинути на права або обов'язки такої особи.

Разом з тим, відповідачем в підтвердження факту можливого порушення прав або охоронюваних законом інтересів ОСОБА_4 малих грантів ГЕФ (ОСОБА_4 малих грантів Глобального екологічного фонду), вказує на те, що на перших кадрах наданого позивачем аудіовізуального твору, зазначен що права на нього належать ПР ООН та ГЕФ ПМГ України та ГО "Рівненський центр "Соціальне партнерство".

Також, відповідачем надано документи (роздруківки з мережі Інтернет) з яких вбачається, що ГЕФ ПМГ частково фінансувало проект "Небезпечні побутові відходи мають збиратися окремо".

Однак, суд зазначає, що предметом даного спору є порушення виключних майнових прав позивачів, які набули такі права на підставі договору укладеного з фізичними особами.

Суд, з договору вбачає, що даний аудіовізуальний твір був створений спільною творчою працею у складі авторського колективу ОСОБА_5 (художник-аніматор та дизайнер), ОСОБА_6 (художник) та ОСОБА_7 (режисер-сценарист).

З тексту договору вбачається, що зазначені вище фізичні особи стверджують, що лише їм належать виключні майнові права на створені їх творчою працею складові частини твору, майнові права на створені їх творчою працею складові частини твору повністю або частково не передано (не відчужено) третім особам, майнові права на створені їх творчою працею складові частини товару (повністю або частково) не є предметом застави, судового спору або претензій з боку третіх осіб.

Відтак, зазначене свідчить про те, що аудіовізуальний твір, використання та перероблення якого є предметом даної справи, створювався творчою працею зазначених фізичних осіб.

В той час, ПР ООН та ГЕФ ПМГ України фінансували частково проект "Небезпечні побутові відходи мають збиратися окремо", в межах якого і було створено аудіовізуальний твір, порушення майнових прав на який і є предметом даного спору.

Суд констатує, що доказів недійсності або розірвання договору про передачу (відчуження) майнових прав від 06.04.2016р. матеріали справи не містять, а тому і сумніватися в його правомірності у суду немає підстав.

Тому, посилання відповідача на те, що ГЕФ ПМГ України необхідно залучити в якості третьої особи не підтверджуються належними та допустимими доказами, а базуються виключно на припущеннях ТОВ "Екологічні інвестиції", відтак в задоволенні клопотань відповідача про залучення до участі у справі в якості третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача суд відмовляє.

17.05.2017р. представник позивачів подав заперечення на клопотання щодо передачі справи за підсудністю, в яких вказує на правомірність визначення підсудності даної справи, а тому в задоволенні клопотання про передачу справи за підсудністю, просить суд відмовити.

У судовому засіданні 16.05.2017р. оголошено перерву по справі до 24.05.2017р.

24.05.2017р. відповідачем подано додаткові пояснення, в яких останній заперечує проти позову в повному обсязі, просить суд в позові відмовити.

24.05.2017р. представник позивачів подав клопотання в якому просить суд, вважати опискою в першому абзаці позовної заяви дату, зокрема не січень 2016 року, а вірно буде січень 2017 року, крім того у прохальній частині позовної заяви повторно (двічі) з ТОВ "Екологічні інвестиції" стягується на користь ГО "Рівненський центр "Соціальне партнерство" компенсація в розмірі 32 000,00 грн., в той час як вірно стягнути з ТОВ "Екологічні інвестиції" на користь ГО "Рівненський центр "Соціальне партнерство" компенсацію в розмірі 32 000,00 грн. та з ТОВ "Екологічні інвестиції" на користь ТОВ "Пінчук Бізнес Консалтинг" компенсацію в розмірі 32 000,00 грн.

Вищезазначена заява позивача прийнята судом до розгляду.

При дослідженні позовної заяви, суд вбачає, що позивачі вказують у вступній частині двох позивачів ГО "Рівненський центр "Соціальне партнерство" та ТОВ "Пінчук Бізнес Консалтинг", також в описовій частині зазначається про двох позивачів і вказується щодо стягнення компенсації на кожного об'єкта авторського права (на кожного з позивачів), отже, зазначене свідчить про те, що позивачем при підготовці позовної заяви, зокрема прохальної частини було допущено описку (помилку), та зазначено про подвійне стягнення з відповідача на користь позивача 1 - ГО "Рівненський центр "Соціальне партнерство", в той час, як вірно стягнути з ТОВ "Екологічні інвестиції" на користь ГО "Рівненський центр "Соціальне партнерство" компенсацію в розмірі 32 000,00 грн. та з ТОВ "Екологічні інвестиції" на користь ТОВ "Пінчук Бізнес Консалтинг" компенсацію в розмірі 32 000,00 грн.

Також, позивач вказує на технічну помилку, зокрема в першому абзаці описової частини позовної заяви, а саме "січень 2016 року" в той час як вірно "січень 2017 року", так дійсно, суд вбачає, що договір про передання (відчуження) майнових прав було укладено 06.04.2016р., крім того, усі подані документи, свідчать про те, що порушення відбувалося в 2017 році.

Отже, враховуючи зазначене вище, в сукупності суд вбачає, що зазначені у позовній заяві помилки є технічними (описки), а тому, суд розглядаючи позовну заяву та додані до неї документи, враховує подану позивачем заяву і не вбачає, що це зміна предмету або підстав позову.

Відтак, порушення, як зазначає позивач, відбувалися у січні 2017 року, а в прохальній частині позовної заяви, позивач просить суд стягнути з ТОВ "Екологічні інвестиції" на користь ГО "Рівненський центр "Соціальне партнерство" компенсацію в розмірі 32 000,00 грн. та з ТОВ "Екологічні інвестиції" на користь ТОВ "Пінчук Бізнес Консалтинг" компенсацію в розмірі 32 000,00 грн.

24.05.2017р. уповноважений представник позивачів наполягав на задоволенні позову в повному обсязі з підстав зазначених у позовній заяві, в свою чергу уповноважений представник відповідача проти позову заперечив, просив суд задоволити заяви про направлення справи за підсудністю, залучення третьої особи, крім того просив суд в задоволенні позову відмовити, як безпідставному та необґрунтованому.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

06.04.2016р. між ГО "Рівненський центр "Соціальне партнерство", ТОВ "Пінчук Бізнес Консалтинг" та ОСОБА_5В, ОСОБА_6, ОСОБА_7 було укладено договір про передання (відчуження) майнових прав (надалі - договір, а.с. 19 - 24), згідно якого позивачі набули від авторського колективу, зазначеного у договорі виключних майнових прав на твір - відеоролик щодо поводження з небезпечними побутовими відходами, примірник якого додається до позовної заяви.

Відповідно до п. 2.1 договору, відчужувані (у повному складі) передають (відчужують) Набувачам (Позивачам) виключні майнові права на аудіовізуальний твір - відеоролик щодо поводження з небезпечними побутовими відходами (надані - твір) - на всі складові частини аудіовізуального твору (які можуть використовуватись самостійно), на весь строк дії авторського права, на всю територію світу, а саме: право на використання твору та його частину, яка може використовуватись самостійно; виключне право дозволяти використання твору та його частину, яка може використовуватись самостійно; право перешкоджати неправомірному використанню твору та його частину, яка може використовуватись самостійно, у тому числі забороняти таке використання.

Відповідно до п. 3.1 договору, передача твору відчужувачами набувачам (станом на дату підписання даного Договору) здійснена належним чином.

Пунктом 7.1 договору визначено, що договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами. Керуючись пунктом 3 статті 631 ЦК України сторони домовились, що положення даного Договору застосовуються до взаємовідносин Сторін, що виникли раніше. Строк дії прав за даним договором починається з 19.05.2014 року.

Вказана угода підписана уповноваженими представниками сторін та скріплена печатками позивачів.

Статтею 204 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) презумується правомірність правочину.

На час розгляду справи доказів недійсності чи розірвання договору від 06.04.2016р., зокрема відповідних судових рішень з цього приводу, господарському суду не надано.

Також, судом встановлено, що примірник твору був опублікований Позивачем 1 на каналі, за посиланням https://www.youtube.com/watch?v=AQ_xQBw7y5Y , 19 травня 2014 року (зазначене стверджується при переході за посиланням, яке зазначалося вище).

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про авторське право і суміжні права" суб'єктами авторського права є автори та особи, яким автори передали свої авторські майнові права.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про авторське право і суміжні права" (далі - Закон), виключне право - майнове право особи, яка має щодо твору, виконання, постановки, передачі організації мовлення, фонограми чи відеограми авторське право і (або) суміжні права, на використання цих об'єктів авторського права і (або) суміжних прав лише нею і на видачу лише цією особою дозволу чи заборону їх використання іншим особам у межах строку, встановленого цим Законом.

Стаття 8 Закону встановлює, що об'єктами авторського права є твори у галузі науки, літератури і мистецтва, в тому числі аудіовізуальні твори.

Згідно статті 1 Закону, аудіовізуальний твір - це твір, що фіксується на певному матеріальному носії (кіноплівці, магнітній плівці чи магнітному диску, компакт-диску тощо) у вигляді серії послідовних кадрів (зображень) чи аналогових або дискретних сигналів, які відображають (закодовують) рухомі зображення (як із звуковим супроводом, так і без нього), і сприйняття якого є можливим виключно за допомогою того чи іншого виду екрана (кіноекрана, телевізійного екрана тощо), на якому рухомі зображення візуально відображаються за допомогою певних технічних засобів. Видами аудіовізуального твору є кінофільми, телефільми, відеофільми, діафільми, слайдофільми тощо, які можуть бути ігровими, анімаційними (мультиплікаційними), неігровими чи іншими.

Статтею 9 Закону передбачено, що частина твору, яка може використовуватись самостійно, у тому числі й оригінальна назва твору, розглядається як твір і охороняється відповідно до цього закону.

У відповідності до ч. 1 ст. 15 Закону до майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать виключне право на використання твору та виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.

Відповідно до статті 440 ЦК України та частини третьої статті 15 Закону майновими правами інтелектуальної власності на твір є: право на використання твору; виключне право дозволяти використання твору; право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Майнові права автора (чи іншої особи, яка має авторське право) можуть бути передані (відчужені) іншій особі згідно з положеннями статті 31 цього Закону, після чого ця особа стає суб'єктом авторського права.

Статтею 443 ЦК України встановлено, що використання твору здійснюється лише за згодою автора, крім випадків правомірного використання твору без такої згоди, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Приписами ст.445 ЦК України передбачено право на плату за використання твору, якщо інше не встановлено цим Кодексом та іншим законом.

Згідно ст. 1 Закону України Про авторське право і суміжні права :

• примірник твору - копія твору, виконана у будь-якій матеріальній формі;

• контрафактний примірник твору, фонограми, відеограми - примірник твору, фонограми чи відеограми, відтворений, опублікований і (або) розповсюджуваний з порушенням авторського права і (або) суміжних прав,...;

Отже, судом встановлено, що позивачі набули виключних майнових прав на твір - відеоролик щодо поводження з небезпечними побутовими відходами 19 травня 2014 року, що стверджується договором та матеріалами справи в цілому.

З тексту позовної заяви та матеріалів справи суд вбачає, що в січні 2017 року позивачам стало відомо, що на Інтернет сторінці у соціальній мережі Фейсбук за гіперпосиланням h ttps://www.facebook.com/EkolohichniInvestytsiyi/videos/388031401529962/ розміщено та публічно продемонстровано аудіовізуальний твір - відеоролик щодо поводження з небезпечними побутовими відходами (твір), виключні майнові права на який належать Позивачам.

Також, на підтвердженням факту розміщення та публічного показу твору позивачів матеріали справи містять Звіт № 15/3001-1 про спеціальне комп'ютерно-технічне дослідження Інтернет - ресурсів (а.с. 62 - 68), який складений 30.01.2017 КП "Регіональний інформаційно-комп'ютерний центр" Рівненської обласної ради.

Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечує факт належності інтернет сторінки у соціальній мережі фейсбук, саме для ТОВ "Еколонічеі інвестиції", наголошує на тому, що зазначена сторінка йому не належить, а отже відповідачем не порушувалися виключні майнові права позивачів.

Разом з тим, з матеріалів справи суд вбачає, зокрема з витягу з єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань стосовно ТОВ "Екологічні інвестиції" (а.с. 133 - 138, наданий самим відповідачем), що офіційна сайт відповідача є "www.ekoinvest.com.ua".

Щодо достовірності офіційного сайту за вищевказаним посиланням у суду сумнівів не виникає, оскільки вищезазначена інформація розміщення в єдиному державному реєстрі.

При переході за посиланням "www.ekoinvest.com.ua", відкривається офіційний Інтернет сайт ТОВ "Екологічні інвестиції", на якому є посилання на соціальну мережу "Фейсбук", в свою чергу при переході за вказаним посиланням, відкривається Інтернет сторінка в мережі Фейсбук, на якій містяться усі тіж самі дані та посилання, що і на офіційному сайті відповідача.

При дослідженні зазначеної сторінки ТОВ "Екологічні інвестиції" в мережі Фейсбук, суд вбачає, що вона є аналогічною (ідентичною) тій, яка досліджувалася у Звіті № 15/3001-1 та "скріншоти" (знімки екрану) якої роздруковані та долучені в додатках до позовної заяви.

Також, судом враховані твердження відповідача, про те, що матеріали справи не містять доказів належності, Інтернет сторінки у соціальній мережі Фейсбук саме для ТОВ "Екологічні інвестиції" та неналежності та недопустимості звіту № 15/3001-1, як доказу.

Водночас, суд критично ставиться до таких тверджень відповідача, оскільки, як зазначалося вище, офіційний сайт ТОВ "Екологічні інвестиції", а саме "www.ekoinvest.com.ua", взаємопов'язані з соціальною мережею Фейсбук, є посилання (іконка) з прямим переходом на соціальну мережу, в якій продубльовані усі офіційні дані відповідача.

Щодо звіту 15/3001-1, суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів його неправдивості, або невідповідності його висновків дійсності, також, відповідач маючи сумнів в якомусь із доказів або інформації, яка зазначалася у звіті, міг скористатися правами наданими ГПК України та подати документи, які б спростовували висновок, або ж у відповідності до статті 41 ГПК України запропонувати проведення експертизи, і пропонувати господарському суду питання, які мають бути роз'яснені судовим експертом.

Враховуючи те, що матеріали справи не містять доказів, які б вказували на неправдивість або недостовірність зазначеної позивачем інформації та наданих доказів, суд вбачає, що заперечення відповідача, щодо належності сайту для ТОВ "Екологічні інвестиції" та звіту, ґрунтуються виключно на припущеннях та домислах останнього, а тому до уваги судом не приймаються.

Також, відповідач вказував на хибні відомості, які можуть бути створені на веб-сайті "Фейсбук", тобто будь яка особа могла створити фальшиву сторінку у соціальній мережі та те, що неможливо встановити, що саме для відповідача належить сторінка у соціальній мережі Фейсбук, оскільки сайт "facebook.com" зареєстрований за компанією Facebook Inc в Сполучених Штатах Америки.

Суд вбачає, що дійсно, соціальна мережа це соціальна структура, утворена індивідами або організаціями.

В даному випадку Фейсбук утворений організацією, однак будь-хто, включаючи і працівників або ж і директор ТОВ "Екологічні інвестиції" чи то вільнонаймані працівники мають можливість створювати будь які сторінки в даній соціальній мережі та наповнювати сторінку своєю інформацією, зображеннями, відео (контентом), в тому числі для відповідача.

Тому, суд в даному випадку, аналізує матеріали справи в цілому, в сукупності усіх доказів, оскільки, як зазначив сам відповідач, встановити прямим доказом те, що Інтернет сторінка у соціальній мережі належить саме для ТОВ "Екологічні інвестиції" неможливо.

Судом враховано, що відповідач вказуючи на те, що є можливість підроблення Інтернет сторінки, з використанням його інформації (логотипів, телефонів, адрес), не надає суду жодних доказів того, що таке підроблення мало місце, що було звернення у відповідні правоохоронні органи з приводу таких фактів, а отже це також є виключно припущенням відповідача.

Отже, з зазначеного звіту вбачається, що на Інтернет сторінці у соціальній мережі Фейсбук, яка належить для ТОВ "Екологічні інвестиції" за гіперпосиланням h ttps://www.facebook.com/EkolohichniInvestytsiyi/videos/388031401529962/ було відтворено аудіовізуальний твір, виключні майнові права на який належать для позивачів згідно договору, при цьому порушення майнових прав відбулося, ще і тому, що твір було перероблено і публічно показано в мережі Інтернет для необмеженого кола осіб.

Суд вбачає, що примірник твору (який публічно показаний) має статус контрафактного примірника, адже на його використання, поширення чи оприлюднення позивачі дозволу (ліцензії) відповідачу не надавали, доказів протилежного ТОВ "Екологічні інвестиції" не надало.

Згідно з ч. 1 ст. 52 вказаного Закону, за захистом свого авторського права і (або) суміжних прав суб'єкти авторського права та суміжних прав мають право звертатися в установленому порядку до суду та інших органів відповідно до їх компетенції.

Згідно із п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 04 червня 2010 року „Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав» належним відповідачем у справі про захист авторського права і (або) суміжних прав є особа, яка своїми діями порушила особисті немайнові чи майнові права суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав.

Відповідно до ст. 32 ЗУ Про авторське право та суміжні права використання твору будь-якою особою допускається виключно на основі авторського договору, за винятком випадків, передбачених ст. ст. 21-25 цього Закону України Про авторське право та суміжні права .

Підпунктом "а" ч. 1 ст. 50 Закону України Про авторське право і суміжні права передбачено, що порушенням авторського права і (або) суміжних прав, що дає підстави для судового захисту, є вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав, визначені статтями 14 і 38 згаданого Закону, та їх майнові права, визначені ст. ст. 15, 39, 40 і 41, з урахуванням передбачених ст. ст. 21 - 25, 42 і 43 обмежень майнових прав.

Отже, суд вбачає, що позивачі правомірно звернулися до суду за захистом порушених майнових авторських прав, які належать для останніх у відповідності до договору.

Відповідно до ст. 1 ЗУ Про авторське право і суміжні права розповсюдження об'єктів авторського права і (або) суміжних прав - будь-яка дія, за допомогою якої об'єкти авторського права і (або) суміжних прав безпосередньо чи опосередковано пропонуються публіці, в тому числі доведення цих об'єктів до відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до цих об'єктів з будь-якого місця і в будь-який час за власним вибором;

Відповідно до ст. 1 Закону України Про авторське право та суміжні права , публічний показ - будь-яка демонстрація оригіналу або примірника твору, виконання, фонограми, відеограми, передачі організації мовлення за згодою суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав безпосередньо або на екрані за допомогою плівки, слайда, телевізійного кадру тощо (за винятком передачі в ефір чи по кабелях) або за допомогою інших пристроїв чи процесів у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до кола сім'ї чи близьких знайомих цієї сім'ї особи, яка здійснює показ, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той самий час або в різних місцях і в різний час (публічний показ аудіовізуального твору чи відеограми означає також демонстрацію окремих кадрів аудіовізуального твору чи відеограми без дотримання їх послідовності).

Враховуючи зазначене, матеріалами справи стверджено, що відповідач, здійснив публічний показ контрафактного примірника твору, чим допустив порушення виключних майнових прав, які належать позивачам.

Використання твору відповідачем не підпадає під жоден з випадків вільного використання твору визначених ст. 21 - 25 Закону, отож таке використання без дозволу власника виключних майнових авторських прав є порушенням авторського права.

Щодо посилань відповідача на те, що зазначений аудіовізуальний твір є соціальною рекламою, а тому може вільно відтворюватися, суд зазначає наступне.

Згідно ч.1 п.3 ст.21 Закону без згоди автора (чи іншої особи, яка має авторське право), але з обов'язковим зазначенням імені автора і джерела запозичення, допускається: відтворення у пресі, публічне виконання чи публічне сповіщення попередньо опублікованих у газетах або журналах статей з поточних економічних, політичних, релігійних та соціальних питань чи публічно сповіщених творів такого ж самого характеру у випадках, коли право на таке відтворення, публічне сповіщення або інше публічне повідомлення спеціально не заборонено автором.

Разом з тим, вбачається, що відповідачем було перероблено аудіовізуальний твір та використано його у своїй підприємницькій діяльності, що не підпадає під норми вільного використання.

Відповідно до п. "г" ч. 1, п. "г" ч. 2 ст. 52 України "Про авторське право та суміжні права" при порушеннях будь-якою особою авторського права і (або) суміжних прав, суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав мають право подавати позови про виплату компенсації та вимагати виплати компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу та вимагати, в тому числі у судовому порядку, публікації в засобах масової інформації даних про допущені порушення авторського права і (або) суміжних прав та судові рішення щодо цих порушень.

Пунктом 42 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 04 червня 2010 року "Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав", роз'яснено: "Відповідно до пункту г частини першої статті 52 Закону № 3792-ХІІ суб'єкт авторського права і (або) суміжних прав має право вимагати виплату компенсації замість відшкодування збитків або стягнення доходу. При вирішенні відповідних спорів судам слід мати на увазі, що компенсація підлягає виплаті у разі доведення Факту порушення майнових прав суб'єкта авторського права і (або) суміжних прав, а не розміру заподіяних збитків. Таким чином, для задоволення вимоги про виплату компенсації достатньо наявності доказів вчинення особою дій, які визнаються порушенням авторського права і (або) суміжних прав. Для визначення суми такої компенсації, яка є адекватною порушенню, суд має дослідити: факт порушення майнових прав та яке саме порушення допущено; об'єктивні критерії, що можуть свідчити про орієнтовний розмір шкоди, завданої неправомірним кожним окремим використанням об'єкта авторського права і (або) суміжних прав; тривалість та обсяг порушень (одноразове чи багаторазове використання спірних об'єктів); розмір доходу, отриманий унаслідок правопорушення; кількість осіб, право яких порушено; наміри відповідача; можливість відновлення попереднього стану та необхідні для цього зусилля тощо.

Згідно ст. 3 ЦК України визначені основні засади цивільного законодавства, зокрема справедливість, добросовісність та розумність.

Розмір компенсації визначається судом, виходячи з позовних вимог, однак не може бути меншим від 10 й не може перевищувати 50 000 мінімальних заробітних плат (пункт г частини другої статті 52 Закону № 3792-ХІІ), які встановлені законом на час ухвалення рішення у справі.

Пунктами 51.2, 52.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року N 12 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності" визначені наступні рекомендації для судів при винесенні рішення, компенсація підлягає виплаті у разі доведення факту порушення майнових прав суб'єкта авторського права та/або суміжних прав, а не розміру заподіяних збитків. Таким чином, для задоволення вимоги про виплату компенсації достатньо наявності доказів вчинення особою дій, які визнаються порушенням авторського права та/або суміжних прав, а розмір збитків суб'єкт такого права доводити не зобов'язаний. Водночас розмір доведених збитків має враховуватися господарським судом у визначенні розміру компенсації.

Кожен окремий факт протиправного використання об'єктів авторського та/або суміжних прав, в тому числі неодноразове використання одного й того самого об'єкта, становить самостійне порушення і може бути підставою для застосування відповідальності у вигляді стягнення компенсації. У визначенні розміру такої компенсації господарським судам необхідно виходити з конкретних обставин справи і загальних засад цивільного законодавства, встановлених статтею 3 ЦК України, зокрема, справедливості, добросовісності та розумності.

Розмір компенсації визначається судом у межах заявлених вимог у залежності від характеру порушення, ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується: тривалість порушення та його обсяг (одно- або багаторазове використання об'єкта авторського права); передбачуваний розмір збитків потерпілої особи; розмір доходу, отриманого внаслідок правопорушення; кількість потерпілих осіб; наміри відповідача; наявність раніше вчинених відповідачем порушень виключного права даного позивача; можливість відновлення попереднього стану та необхідні для цього зусилля тощо. Відповідні мотиви визначення розміру компенсації мають бути наведені в судовому рішенні. У визначенні суми компенсації господарський суд має виходити з того розміру мінімальної заробітної плати, який установлено на час прийняття судом відповідного рішення.

Постановою Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 3- 994гс15, з урахуванням норм матеріального права (ст. ст. 440, 445, ЦК України, п. 5 ч. 1 ст. 8, ч. З ст. 15, абз. 9 ч. 2 ст. 52, г п. 2 ст. 52 ЗУ "Про авторське право і суміжні права" ) висвітлену наступну позицію Кожен окремий факт протиправного використання об 'єктів авторського права та/або суміжних прав становить самостійне порушення і може бути підставою для застосування відповідальності у виді стягнення компенсації. Кожний суб'єкт авторського права при порушенні цього права, в тому числі на один твір, має право на компенсацію в розмірі, не менше 10 мінімальних заробітних плат .

Як було встановлено вище по тексту, відповідачем порушено виключні майнові права обох Позивачів, з огляду на що позов, щодо стягнення з відповідача на користь позивачів є правомірний.

Щодо розміру компенсації, судом враховано усі зазначені вище норми права та роз'яснення і суд вбачає, що факт порушення майнових прав було допущено відповідачем; при цьому розмір шкоди, завданої неправомірним кожним окремим використанням об'єкта авторського права і (або) суміжних прав встановити в даному випадку не можливо (оскільки це не є предметом доказування у даній справі); тривалість порушення було не значне, оскільки на момент розгляду спору, аудіовізуальний твір уже видалений із Інтернет сторінки в соціальній мережі, тому відповідач не визнає позов та використання ним твору, однак припинив таке використання, відтак припинено використання твору.

Мінімальний розмір компенсації відповідно до п. "г" ч. 2 ст. 52 ЗУ "Про авторське право і суміжні права" становить 10 мінімальних заробітних плат.

З огляду на ст. 8 ЗУ "Про Державний бюджет України на 2017 рік", розмір однієї мінімальної заробітної плати складає 3200 грн. 00 коп.

Отже, мінімальний розмір компенсації який підлягає до стягнення з ТОВ "Екологічні інвестиції" становить 32 000,00 грн. для кожного з відповідачів, Громадської організації "Рівненський центр "Соціальне партнерство" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Пінчук Бізнес Консалтинг".

Крім того, позивачі просили суд додатково застосувати штрафну санкцію, присудивши 10% від розміру компенсації, присудженої судом, до Державного бюджету України, згідно положень ст. 52 ЗУ Про авторське право та суміжні права .

Згідно ч.3 ст. 52 ЗУ Про авторське право та суміжні права" суд може постановити рішення про накладення на порушника штрафу у розмірі 10 відсотків суми, присудженої судом на користь позивача. Сума штрафів передається у встановленому порядку до Державного бюджету України.

Разом з тим, суд вбачає, що вищезазначена норма статті є правом суду для застосування по відношенню до відповідачів.

Однак, в даному випадку не було триваючого порушення майнових прав позивачів, при яких для них або третім особам було завдано збитки (упущено вигоду), тому суд не вбачає підстав для застосування такої міри відповідальності по відношенню до ТОВ "Екологічні інвестиції".

У відповідності до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи усе зазначене вище, суд вбачає, що позов є правомірним, підтвердженим належними та допустимими доказами, а тому задовольняє його в повному обсязі та стягує з ТОВ "Екологічні інвестиції" на користь ГО "Рівненський центр "Соціальне партнерство" компенсацію в розмірі 32 000,00 грн. та з ТОВ "Екологічні інвестиції" на користь ТОВ "Пінчук Бізнес Консалтинг" компенсацію в розмірі 32 000,00 грн.

Відповідно до ст. 49 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що позов задоволено в повному обсязі, оплата судових витрат покладається на відповідача в повному обсязі за дві вимоги майнового характеру 3 200, 00 грн. (по 1 600, 00 грн. для кожного із позивачів).

Керуючись статтями 1, 12, 22, 32-34, 43, 49, 81-1, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Екологічні інвестиції" (04073, м. Київ, вул. Куренівська, 21, офіс 1/4, код ЄДРПОУ 38358876) на користь Громадскьої організації "Рівненський центр "Соціальне партнерство" (33027, АДРЕСА_1 код ЄДРПОУ 34327696) 32 000 (тридцять дві тисячі) грн. 00 коп. компенсації за порушення виключних майнових авторських прав та 1 600 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп. судового збору.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Екологічні інвестиції" (04073, м. Київ, вул. Куренівська, 21, офіс 1/4, код ЄДРПОУ 38358876) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Пінчук Бізнес Консалтинг" (03186, м. Київ, вул. Авіаконструктора Антонова, 5, код ЄДРПОУ 38463132) 32 000 (тридцять дві тисячі) грн. 00 коп. компенсації за порушення виключних майнових авторських прав та 1 600 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп. судового збору.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено "31" травня 2017 року

Суддя Войтюк В.Р.