Постанова

від 24.05.2017 по справі 910/16303/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" травня 2017 р. Справа№ 910/16303/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Куксова В.В.

Тищенко А.І.

за участю представників сторін:

від позивача: Васильєва І.В. - дов. №20 від 21.03.2017р.

від відповідача: Романюк Р.Г. - дов. №242 від 24.02.2017р.

Діюк І.Л. - дов. №230/1 від 06.01.2017р.

від третьої особи: Бойко С.М. - дов. №16/11/11-02 від 11.11.2016р.

розглянувши апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Оріонінвест" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.01.2017р.

у справі № 910/16303/15 (суддя Сівакова В.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укргазпромбанк"

до Дочірнього підприємства "Оріонінвест"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Дочірнє підприємство "Інтергласт" фірми "Гласт ГМБХ"

про стягнення 775261,11 доларів США, 905066,67 Євро, 3914699,11 грн.

В судовому засіданні 24.05.2017р. відповідно до ст. ст. 85, 99 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Укргазпромбанк" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства "Оріонінвест" про стягнення з нього, як поручителя згідно договору поруки № 8-П/13 від 06.03.2013 за договором банківського кредиту (кредитна лінія) № 899-КЛ/06 від 27.02.2006, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, заборгованості у розмірі 788 502,78 доларів США, 919 600,00 Євро, 5 241 230,52 грн., з яких:

- прострочена заборгованість за сумою кредиту - 700 000,00 доларів США, 800 000,00 Євро та 23 773,39 грн.;

- прострочена заборгованість за процентами за користування кредитом - 88 502,78 доларів США, 119 600,00 Євро;

- пеня за прострочку виконання зобов'язань за договором банківського кредиту в розмірі 5 142 742,22 грн.;

- штраф за прострочку виконання зобов'язань за договором банківського кредиту в розмірі 74 714,91 грн.

Разом із заявою про збільшення розміру позовних вимог позивачем подано клопотання про відстрочення сплати судового збору в сумі 17 952,43 грн. (1,5% від суми збільшення 1 196 828,41 грн.).

Суд, розглянувши клопотання про відстрочення сплати судового збору, відмовив в його задоволенні, оскільки позивач не має сплачувати судовий збір за заявою про збільшення розміру позовних вимог у зв'язку з тим, що на момент звернення позивача з позовом до суду (24.06.2015) позивач згідно п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" був звільнений від сплати судового збору, розмір якого за пред'явлені вимоги становив максимальну ставку.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.01.2017р. у справі №910/16303/15 позов задоволено повністю.

Стягнуто з Дочірнього підприємства "Оріонінвест" на користь Публічного акціонерного товариства "Укргазпромбанк" прострочену заборгованість за сумою кредиту - 700 000 доларів США, 800 000 Євро та 23 773 грн. 39 коп.; прострочену заборгованість за процентами за користування кредитом - 88 502,78 доларів США, 119 600 Євро; пеню за прострочку виконання зобов'язань в розмірі 5 142 742 грн. 22 коп., штраф за прострочку виконання зобов'язань за договором банківського кредиту в розмірі 74 714грн. 91 коп.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову у задоволенні позову.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм матеріального та процесуального права, неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу відповідача 31.01.2017р. передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Гончаров С.А., Куксов В.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.02.2017р. колегією суддів у визначеному складі апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, склад колегії суддів змінювався, згідно ст. 77 ГПК України у справі оголошувалась перерва, останній раз на 24.05.2017р.

Представники відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції 24.05.2017р. підтримали апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній, просили її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову в позові.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 24.05.2017р. заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Представник третьої особи в судовому засіданні апеляційної інстанції 24.05.2017р. підтримав апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову в позові.

Відповідно до частини 1 статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно статті 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 27.02.2006р. між Відкритим акціонерним товариством "Акціонерний банк "Укргазпромбанк" (Банк, кредитодавець) та Дочірнім підприємством "Інтергласт" фірми "ГЛАСТ ГМБХ" (позичальник) було укладено договір банківського кредиту (кредитна лінія) № 899-КЛ/06 (далі - кредитний договір).

До кредитного договору були укладені додаткові договори: № 1 від 26.05.2006, № 2 від 26.02.2007, № 3 від 17.04.2007, № 4 від 26.02.2006, № 5 від 10.10.2008, № 6 від14.07.2009, № 7 від 18.03.2010, № 8 від 29.12.2010, № 9 від 25.02.2011, № 10 від 26.08.2011, № 11 від 29.09.2011, № 12 від 24.02.2012, № 13 від 28.12.2012, № 14 від 22.02.2013, № 15 від 24.12.2013, № 16 від 07.04.2014, № 17 від 05.06.2014, № 18 від 22.07.2014, № 19 від 08.08.2014, № 20 від 26.09.2014, № 21 від 07.11.2014, № 22 від 30.12.2014.

Додатковою угодою № 4 від 26.02.2008 встановлено, що сума ліміту загальної заборгованості за кредитом становить 1 566 446,36 Євро, в т.ч. ліміт заборгованості за кредитом в Євро - 800 000,00 Євро, ліміт заборгованості в доларах США - 700 000,00 доларів США, ліміт заборгованості за кредитом в гривні - 2 200 000,00 грн.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Свої зобов'язання за договором позивач виконав в повному обсязі, надавши третій особі кредит, що підтверджується наявними в матеріалах справи меморіальними ордерами № 62 від 01.03.2006, № 25 від 17.04.2007, № 12 від 27.02.2008, № 611 від 26.02.2008.

Згідно додаткової угоди № 14 від 22.02.2013 внесено зміни до кредитного договору та встановлено наступні процентні ставки: 12% річних при наданні кредиту в гривні; 13% річних при надання кредиту в Євро та 21,5% річних при наданні кредиту в доларах США.

Відповідно до додаткової угоди № 15 від 24.12.2013 до кредитного договору, змінено кінцевий термін користування кредитом - 20.02.2015.

Погашення кредиту повинно здійснюватись відповідно до графіку погашення, встановленого в додатку № 1 від 24.12.2013 до кредитного договору.

Додаток № 1 від 24.12.2013 до кредитного договору є невід'ємною його частиною (п. 1.1.6 кредитного договору в редакції додаткової угоди № 15 від 24.12.2013).

Додатковою угодою № 22 від 30.12.2014 змінено графік повернення кредиту, який є додатком № 1 від 30.12.2014 до кредитного договору. Зокрема, не змінюючи кінцевий строк повернення кредиту, який залишився 20.02.2015, Банком та позичальником змінено розмір та строк повернення позичальником чергових платежів за кредитною лінією у гривні та кредитною лінією у доларах США.

Згідно п. 2.2.1 кредитного договору (в редакції додаткової угоди № 22 від 30.12.2014) позичальник зобов'язався використати кредит на зазначені у договорі цілі та повернути кредитодавцю суму кредиту до настання кінцевого терміну користування кредитом, визначеного п. 1.1.2 договору у повному обсязі в валюті кредиту та в порядку, що встановлений цим договором (у тому числі додатком №1 від 30.12.2014 - графіком повернення кредиту (зменшення розміру ліміту граничної заборгованості за кредитною лінією) до цього договору.

Відповідно до п. 1.1 кредитного договору строк сплати процентів за користування - щомісячно, не пізніше п'ятого числа місяця що йде за місяцем користування кредитом, а за останній місяць користування кредитом - одночасно погашенням суми кредиту.

Згідно п. 2.2.2 кредитного договору позичальник зобов'язаний один раз на місяць сплачувати проценти за користування кредитом.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 2 статті 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як вбачається з матеріалів справи, позичальник взяті на себе зобов'язання по погашенню кредиту, сплаті процентів за користування кредитними коштами в передбачені кредитним договором строки не виконав, а заборгованість позичальника перед позивачем становить: за сумою кредиту - 700 000,00 доларів США, 800 000,00 Євро та 23 773,39 грн.; за процентами за користування кредитом - 88 502,78 доларів США, 119 600,00 Євро.

Згідно ч. 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується, що позичальник, в порушення умов кредитного договору, у визначені строки оплату по погашенню кредиту та сплаті процентів не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст.ст. 546, 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, в тому числі неустойкою. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України.

Так, розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 5.1 кредитного договору передбачено, що за невиконання грошового зобов'язання, як то неповернення (несвоєчасне повернення) кредиту та/або несплати (несвоєчасна сплата) процентів за користування кредитом, позичальник сплачує кредитодавцю пеню у розмірі 0,2% від не одержаної суми за кожен день прострочення.

Відповідно до п. 5.4 кредитного договору у разі порушення позичальником будь-якого із своїх зобов'язань, які не передбачені за п.п. 5.1-5.3 договору, позичальник зобов'язаний сплатити кредитодавцю штраф у розмірі 0,2% від суми граничної заборгованості за кредитною лінією, яка визначена у п. 1.1.1 договору, за кожен випадок такого порушення.

Згідно ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладанні кредитного договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов'язання щодо проведення оплат, проте позивачем при звернення з позовом до суду при здійсненні нарахування пені застосовано подвійну облікову ставку Національного банку України.

У зв'язку з тим, що взяті на себе зобов'язання по сплаті кредиту та процентів позичальник не виконав, позивачем нараховані пеня в розмірі 5 142 742,22 грн. та штраф в розмірі 74 714,91 грн.

Разом з цим, 06.03.2013р. між Публічним акціонерним товариством "Укргазпромбанк" (Банк, позивач) та Дочірнім підприємством "Оріонінвест" (поручитель, відповідач) було укладено договір поруки № 8-П/13 (далі - договір поруки).

Згідно ст.ст. 546, 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема порукою. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Відповідно до п. 1.1 договору поруки поручитель поручився перед Банком за виконання Дочірнім підприємством "Інтергласт" фірми "ГЛАСТ ГМБХ" (позичальник), зобов'язань в повному обсязі щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісій, пені, штрафних санкцій та збитків, розмір, термін та умови повернення та сплати яких встановлюються договором банківського кредиту (кредитна лінія) № 899-КЛ/06 від 27.02.2006 (далі - кредитний договір) та будь-якими додатковими угодами до нього, що будуть укладені (у т.ч., які збільшують розмір/змінюють порядок виконання зобов'язання).

Пунктом 2 договору поруки (в редакції додаткової угоди № 1 від 24.12.2013) згідно кредитного договору Банк надав позичальнику кредит у вигляді невідновлювальної мультивалютної відкличної кредитної лінії з лімітом заборгованості за кредитом в Євро - 800 000,00 Євро, ліміт заборгованості за кредитом в доларах США - 700 000,00 доларів США, ліміт заборгованості за кредитом в гривні 875 000,00 грн., з кінцевим строком повернення до 20.02.2015 та щомісячною сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 12% річних при надані кредиту в Євро; 13% річних при наданні кредиту в доларах США; 21,5% річних при наданні кредиту в гривні. Погашення кредиту здійснюється відповідно до графіку погашення, встановленого у додатку № 1 від 24.12.2013 до кредитного договору, який є невід'ємною його частиною.

Згідно п. 4 договору поруки поручитель відповідає перед Банком у тому ж обсязі, що і позичальник, включаючи сплату кредиту, процентів за користування кредитом, комісій, пені, штрафних санкцій, інших платежів, передбачених кредитним договором, відшкодування збитків.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.

Як зазначено в п. 1 договору поруки відповідач, як поручитель, взяв на себе весь обсяг зобов'язань, що виник у боржника перед кредитором за кредитним договором та будь-якими додатковими угодами до нього, що будуть укладені (у т.ч., які збільшують розмір/змінюють порядок виконання зобов'язання).

Таким чином, поручитель, при підписанні договору поруки свідомо надав згоду на забезпечення порукою зобов'язань боржника за існуючим кредитним договором та зобов'язань, які можуть виникнути в майбутньому, при укладенні додаткових договорів до основного кредитного договору.

Оскільки позичальник свої зобов'язання за кредитним договором не виконав, позивач 03.03.2015 звернувся до відповідача, як до поручителя, з повідомленням про усунення порушень та перерахування грошових коштів протягом 30 днів з дня його отримання, яке залишено відповідачем без виконання.

Задовольняючи позов, місцевий господарський суд виходив з того, що позичальник свої зобов'язання за кредитним договором не виконав, а тому відповідач, як поручитель, зобов'язаний сплатити наявну заборгованість.

Колегія суддів погоджується з таким висновком місцевого господарського суду, виходячи з наступного.

30.06.2015р. ухвалою Господарського суду міста Києва порушено провадження у справі №910/16303/15 за позовом Публічного акціонерного товариства Укргазпромбанк до Дочірнього підприємства Оріонінвест про стягнення заборгованості у сумі 775 261,11 доларів США, 905 066, 67 євро, 3 914 699, 11 грн. (разом - 44 095 366, 59 грн.).

На підтвердження заявлених позовних вимог ПАТ Укргазпромбанк було долучено до позовної заяви розрахунок заборгованості станом на 28.04.2015, виписки по рахунку боржника, меморіальні ордери.

Після здійснення розрахунку заборгованості та звернення із відповідним позовом, боржником за Кредитним договором №899-КЛ/06 від 27.02.2006 - ДП Інтергласт Фірми Гласт ГМБХ - було здійснено часткове погашення заборгованості за кредитом у гривні 22.05.2015 у сумі 9 109, 08 грн., 26.08.2015 у сумі 19 025, 94 грн., а також здійснено погашення процентів за кредитом у гривні 22.05.2015 у сумі 917, 29 грн. та 973, 63 грн., 26.08.2015 у сумі 781, 53 грн. та 1 650, 53 грн.

16.08.2016р. під час судового розгляду місцевий господарський суд зобов'язав позивача надати розгорнутий розрахунок заборгованості з урахуванням вищевказаного погашення.

Як зазначає позивач у відзиві на апеляційну скаргу, під час здійснення банком перерахунку заборгованості було виявлено арифметичні помилки у раніше наданому розрахунку, у зв'язку із чим розмір заборгованості станом на 28.04.2015 без урахування погашення складає 788 502, 78 доларів США, 919 600, 00 євро, 5 272 279, 83 грн. (разом - 45 323 244, 33 грн.).

Усього заборгованість станом на 28.04.2015 з урахуванням погашення кредиту та відсотків за користування кредитом за період з 28.04.2015 по 01.09.2016 року становить 788 502, 78 доларів США, 919 600, 00 євро, 5 241 230, 52 грн. (разом - 45 292 195, 02 грн.).

Тож, різниця у розмірі заборгованості станом на 28.04.2015 складає 1 196 828 грн. 41 коп. у бік збільшення.

Частиною 4 ст.22 ГПК України встановлено, що позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Згідно п.3.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції , передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

Враховуючи викладене, ПАТ Укргазпромбанк правомірно на підставі ч.4 ст.22 ГПК України звернулось до суду з заявою про збільшення розміру позовних вимог, а судом правомірно прийнята така заява до розгляду, у зв'язку з чим доводи апелянта у цій частині є необґрунтованими.

При цьому суд, розглянувши клопотання про відстрочення сплати судового збору за заявою про збільшення розміру позовних вимог правомірно встановив, що позивач не має сплачувати такий судовий збір, у зв'язку з тим, що на момент звернення позивача з позовом до суду (24.06.2015) позивач в силу п.22 ч.1 ст. 5 Закону України Про судовий збір був звільнений від сплати судового збору, розмір якого за пред'явлені вимоги становив максимальну ставку.

Доводи апелянта про неправомірність відмови у зарахуванні зустрічних однорідних вимог колегія суддів вважає необґрунтованими, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 25.02.2016р. ПАТ Укргазпромбанк отримало від ДП Інтергласт фірми Гласт ГМБХ заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог №16/02/25-01 від 25.02.2016р., відповідно до якої ДП Інтергласт фірми Гласт ГМБХ просить на підставі Договору про відступлення права вимоги від 01.07.2015р., зарахувати грошові кошти у сумі 294 000, 00 грн., які перебувають на поточному рахунку №2600121821 у ПАТ Укргазпромбанк на погашення заборгованості ДП Інтергласт фірми Гласт ГМБХ за Договором кредиту в частині заборгованості у національній валюті гривні. На підставі вказаного вище, зобов'язання ДП Інтергласт фірми Гласт ГМБХ за Договором банківського кредиту (кредитна лінія) №899-КЛ/06 від 27.02.2006. припиняється частково у розмірі 294 000, 00 грн.

Листом від 14.03.2016р. вих.№646 ПАТ Укргазпромбанк повідомив ДП Інтергласт фірми Гласт ГМБХ про невизнання зарахування, повідомленого заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог №16/02/25-01 від 25.02.2016р., оскільки таке зарахування суперечить чинному законодавству України.

Згідно ст.602 ЦК України не допускається зарахування зустрічних вимог: 1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; 2) про стягнення аліментів; 3) щодо довічного утримання (догляду); 4) у разі спливу позовної давності; 4 ) за зобов'язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом; 5) в інших випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до п.8 ч.2 ст.46 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , з дня початку процедури ліквідації банку забороняється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов'язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі внаслідок укладення будь-яких правочинів з іншими особами, крім банку, зарахування на вимогу однієї із сторін.

Обмеження, встановлені цим пунктом, не поширюються на зобов'язання банку щодо зарахування зустрічних однорідних вимог, крім обмежень, прямо передбачених законом, у разі, якщо боржник банку одночасно є кредитором цього банку і грошові кошти спрямовуються на погашення зобов'язань за кредитом цього боржника перед цим банком за кредитними договорами та/або за емітованими цим боржником борговими цінними паперами, виключно з урахуванням того, що:

- за кредитним договором не було здійснено заміни застави, а саме не відбувалося зміни будь-якого з предметів застави на предмет застави, яким виступають майнові права на отримання коштів боржника, які розміщені на відповідних рахунках у неплатоспроможному банку, протягом одного року, що передує даті початку процедури виведення Фондом банку з ринку;

- кошти перебували на поточних та/або депозитних рахунках такого боржника на дату початку процедури виведення Фондом банку з ринку та договірне списання з цих рахунків передбачено умовами договорів, укладених між боржником і банком.

У п.2 Листа ФГВФО від 21.09.2015 №12-33820/15 Щодо реалізації деяких норм Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб роз'яснено щодо зарахування зустрічних однорідних вимог протягом процедури ліквідації банку (пункт 8 частини другої статті 46 Закону), зокрема зазначено, що відповідно до абзацу другого пункту 8 частини другої статті 46 Закону у редакції, що діє з 12.08.2015, протягом здійснення процедури ліквідації банку зарахування зустрічних однорідних вимог заборонено, крім випадків, визначених зазначеним пунктом Закону. У цьому разі боржник банку має бути одночасно кредитором цього банку, кошти мають бути спрямовані на погашення зобов'язань за кредитом такого боржника перед цим банком за кредитними договорами та/або за емітованими цим боржником борговими цінними паперами, а також договірне списання з рахунків має бути передбачено умовами договорів, укладених між боржником і банком.

У Листі ФГВФО від 08.12.2015 №21-51564/15 Про зарахування зустрічних однорідних вимог зазначено, що заборгованість за кредитами, відсотками та заборгованість за борговими цінними паперами погашається за рахунок акцептованих кредиторських вимог у банків, які сформували реєстри кредиторів та за рахунок залишків за поточними та/або депозитними рахунками (крім заблокованих та арештованих) у банків, які перебувають у стадії ліквідації, але реєстри кредиторів ще не сформували. Залишок заборгованості, що залишилась після зарахування зустрічних однорідних вимог, боржник погашає шляхом внесення готівкою через касу банку або шляхом безготівкового зарахування коштів на рахунок банку.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12.09.2016 у справі №922/3176/15 (копія якої міститься в матеріалах справи) встановлено, що ТОВ Градієнт Груп , як власником рахунку №2600121821, не направлялось вимога про повернення коштів розміщених на даному рахунку. Тобто, в розумінні банківського законодавства дана вимога не є акцептованою, що свідчить про відсутність грошових зобов'язань банку перед ТОВ Градієнт Груп - власником рахунку №2600121821, як передумови можливості проведення зарахування.

Також у вказаній постанові зазначено, що заява про зарахування зустрічних однорідних вимог №16/02/25-01 від 25 лютого 2016 року не створює правових наслідків у вигляді зарахування грошових кошів у сумі 294 000, 00 грн., які перебувають на поточному рахунку №2600121821 у ПАТ Укргазпромбанк на погашення заборгованості ДП Інтергласт фірми Гласг ГМБХ за договором кредиту.

Постанова Харківського апеляційного господарського суду від 12.09.2016 у справі №922/3176/15 набрала законної сили, станом на день ухвалення судового рішення не скасована.

Отже, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, що в даному випадку, в силу заборони Закону, неможливе зарахування однорідних вимог за заявою №16/02/25-01 від 25.02.2016 в розмірі 294 000,00 грн.

Доводи апелянта про неправомірність стягнення заборгованості в іноземній валюті та недоцільності витребування банківської ліцензії визнаються колегією суддів необґрунтованими, виходячи з наступного.

У позовній заяві ПАТ Укргазпромбанк просить стягнути заборгованість за Договором банківського кредиту (кредитна лінія) №899-КЛ/06 від 27.02.2006, укладеним між ПАТ Укргазпромбанк та ДП Інтергласт фірми Гласт ГМБХ у євро, доларах США та гривні.

Позичальник та Поручителі вважають неможливим стягнення заборгованості в іноземній валюті у зв'язку із відсутністю у Позивача банківської ліцензії.

Постановою Правління НБУ №602 від 14.09.2015 вирішено відкликати банківську ліцензію та ліквідувати ПАТ Укргазпромбанк .

Однак, при укладенні Кредитного договору Банк діяв на підставі виданої йому 04.12.2001 НБУ банківської ліцензії №24, згідно з якою Банку надано право здійснювати банківські операції, визначені частиною 1 та пунктами 5-11 частини 2 статті 47 Закону України Про банки і банківську діяльність . Пізніше НБУ було видано банківську ліцензію №24 від 28.10.2011, згідно з якою Банку надано право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України Про банки та банківську діяльність , та на підставі виданого НБУ Дозволу №4-1 від 04.12.2001 на право здійснення операцій, визначених п.1-4 ч.2 та 4 ст.47 Закону України Про банки та банківську діяльність з додатком до нього на право здійснення операцій, визначених п.п.1-4 ч.2 та ч.4 ст.47 Закону України Про банки і банківську діяльність .

Правомірність видачі ПАТ Укргазпромбанк кредиту в іноземній валюті ДП Інтергласт фірми Гласт ГМБХ встановлена у судових рішенням по пов'язаним справам, які набрали законної сили та залишені без змін судами апеляційної та касаційної інстанції у справах №910/18507/15, №910/17602/15, №910/16762/15 та №910/17605/15 про визнання кредитного договору недійсним та договорів поруки припиненими.

Декрет Кабінету міністрів України від 17.02.1993 №15-93 Про систему валютного регулювання і валютного контролю (далі - Декрет), Закон України Про банки та банківську діяльність (далі - Закон), ЦК України не вимагають від банків ліцензії та не передбачають жодних обмежень на отримання іноземної валюти в рахунок погашення заборгованості за кредитними зобов'язаннями, що випливає з наступного.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч. 1 ст. 345 ГК України кредитні операції банків полягають у розміщенні від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі Законом про банки.

Статті 47 та 49 Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Відповідно до ст. 2 Закону, кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент; банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Статтею 3 Декрету передбачено, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань.

Статтею 524 ЦК України встановлено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Відповідно до ст.192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 198 ГК України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства.

Частиною 2 ст.2 Декрету встановлено, що резиденти і нерезиденти мають право здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Декрету "валютні операції" - операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.

Частиною 1-2 ст.5 Декрету передбачено, що НБУ видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Неплатоспроможні комерційні банки, ліквідацію яких здійснює Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, мають право здійснювати валютні операції без ліцензії Національного банку України з дотриманням законодавства України про систему валютного регулювання і валютного контролю з метою здійснення процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку.

Отже, укладення між Банком та Позичальником кредитного договору в іноземній валюті не суперечить вимогам законодавства, сторони були вільними у визначенні умов договору, зокрема, щодо валюти кредиту.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст.533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Враховуючи відсутність заборон та обмежень щодо погашення кредитної заборгованості в іноземній валюті, а також відсутність вимоги закону до банків мати ліцензію для отримання погашення кредитної заборгованості в іноземній валюті, зобов'язання по поверненню кредиту має бути виконане у тій валюті, в якій він був наданий, відповідно стягнення заборгованості у судовому порядку повинно бути здійснено також у тій валюті, в якій надавались кредитні кошти.

У пункті 14 постанови пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 Про судове рішення у цивільній справі роз'яснено, що згідно ч.1 ст.192 ЦК законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. У зв'язку з цим при задоволенні позову про стягнення грошових сум суди повинні зазначати в резолютивній частині рішення розмір суми, що підлягає стягненню, цифрами і словами у грошовій одиниці України - гривні. При стягненні періодичних платежів суд має вказати період, протягом якого проводиться виконання. У разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (ч.2 ст.192 ЦК, ч.3 ст.533 ЦК; Декрет Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 №15-93 Про систему валютного регулювання і валютного контролю ).

У Листі від 07.10.2010 Узагальнення судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин (2009 - 2010 роки) Верховний суду України дійшов висновку, що не суперечить чинному законодавству України стягнення заборгованості за кредитним договором чи договором банківського вкладу в іноземній валюті, якщо саме вона надавалась за договором і позивач просить стягнути суму у валюті. Проте слід переконатись, що у банку наявна генеральна ліцензія та письмовий дозвіл на здійснення валютних операцій, отримані у встановленому порядку [...] З огляду на те, що виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, то разом зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й проценти за кредитним договором чи проценти на банківський вклад (статті 1054, 1061 ЦК) в іноземній валюті, оскільки такий процент є не фінансовою санкцією, а платою за користування грошима.

Вищевикладена правова позиція Верховного суду України врахована у Листі Міністерства юстиції України від 03.07.2015 №6878-0-30-15/20 Щодо надання роз'яснення про стягнення заборгованості за договорами банківського вкладу в іноземній валюті , у якому зазначено, що враховуючи викладене, а також те, що виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження, у разі ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті стягненню під час примусового виконання підлягає саме іноземна валюта, визначена цим рішенням. При цьому необхідно зауважити, що зміна способу і порядку виконання рішення здійснюється в судовому порядку за заявою сторін виконавчого провадження або державного виконавця (стаття 36 Закону). Також необхідно звернути увагу, що особливості виконання рішень при обчисленні боргу в іноземній валюті визначено статтею 53 Закону. Так, у разі обчислення суми боргу в іноземній валюті державний виконавець у результаті виявлення у боржника коштів у відповідній валюті стягує ці кошти на валютний рахунок органу державної виконавчої служби для їх подальшого перерахування стягувачу. У разі виявлення коштів у гривнях чи іншій валюті державний виконавець за правилами, встановленими частинами першою і другою цієї статті, дає доручення про купівлю відповідної валюти та перерахування її на валютний рахунок органу державної виконавчої служби.

З огляду на викладене, доводи Відповідача про неможливість стягнення з нього заборгованості в іноземній валюті не відповідають чинному законодавству - ЦК України, Декрету Кабінету міністрів України від 17.02.1993 №15-93 Про систему валютного регулювання і валютного контролю , Закону України Про банки та банківську діяльність , оскільки вони таких обмежень не передбачають, а тому місцевий господарський суд правомірно стягнув заборгованість у валюті зобов'язання.

Доводи апелянта про подвійне стягнення заборгованості та солідарну відповідальність боржників є необґрунтованими та спростовуються наступним.

Зобов'язання ДП Інтергласт фірми Гласт ГМБХ перед ПАТ Укргазпромбанк за Договором банківського кредиту (кредитна лінія) №899-КЛ/06 від 27.02.2006 забезпечувалось 3 (трьома) договорами поруки: Договором поруки №74-П/09 від 14.07.2009р., укладеного між ТОВ Компанія Харчові Технології та ПАТ Укргазпромбанк ; Договором поруки №8-П/13 від 06.03.2013р., укладеного між ДП Оріонінвест та ПАТ Укргазпромбанк ; Договором поруки №9-П/13 від 06.03.2013р., укладеного між ТОВ Інтергріт та ПАТ Укргазпромбанк .

ПАТ Укргазпромбанк звернулось із чотирма позовними заявами про стягнення заборгованості за Договором банківського кредиту (кредитна лінія) №899-КЛ/06 від 27.02.2006 до боржника та трьох поручителів:

1) Справа №910/12614/15 за позовом ПАТ Укргазпромбанк до ДП Інтергласт фірми Гласт ГМБХ про стягнення заборгованості за Кредитним договором;

2) Справа №922/3176/15 за позовом ПАТ Укргазпромбанк до ТОВ Компанія Харчові технології як поручителя про стягнення заборгованості за Кредитним договором;

3) Справа №910/13614/15 за позовом ПАТ Укргазпромбанк ТОВ Інтергріт як поручителя про стягнення заборгованості за Кредитним договором;

4) Справа №910/16303/15 за позовом ПАТ Укргазпромбанк ТОВ Оріонінвест як поручителя про стягнення заборгованості за Кредитним договором.

Згідно ст.553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Відповідно до ст.554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Частиною 1 ст.543 ЦК України встановлено, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

У п.6 листа Верховного Суду України від 01.06.2012 Висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, за 2010 - 2011 рр. зазначено, що відповідно до ч. 1 ст. 543 ЦК у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-якого з них окремо. У зв'язку з цим за законом у такому випадку відсутня обов'язкова процесуальна співучасть. З огляду на те, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники (ст. 554 ЦК); поручителі несуть самостійну відповідальність перед кредитором за порушення зобов'язань боржником, оскільки вони перебувають у самостійних договірних відносинах, кредитор має право вимагати виконання обов'язку в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо, зокрема, лише від поручителів, які солідарно відповідають перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник (постанова Верховного Суду України від 19 грудня 2011 р. у справі N 6-84цс11).

У листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.01.2012 Щодо обов'язкових для всіх судів України правових позицій зазначено, що відповідно до частини першої статті 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-якого з них окремо. Отже, за законом у цьому випадку немає обов'язкової процесуальної співучасті. З огляду на те, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники (стаття 554 ЦК України); поручителі несуть самостійну відповідальність перед кредитором за порушення зобов'язань боржником, оскільки вони перебувають у самостійних договірних відносинах, банк має право вимагати виконання обов'язку в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо, у цій справі лише від поручителів, які відповідають перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник (постанова від 19 грудня 2011 року N 6-84цс11).

Отже, ПАТ Укргазпромбанк правомірно та на законних підставах звернувся до господарських судів із 4 (чотирма) окремими позовами до боржника та 3 (трьох) поручителів.

При цьому відповідач та третя особа, всупереч ст.ст. 543, 553-554 ЦК України, а також правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 11.11.2015. у справі №6-511цс15, стверджують, що пред'явлення одночасно 4 (чотирьох) вимог є подвійним стягненням .

Проте позиція Верховного Суду України у зазначеному рішенні зводиться до того, що кожний окремий поручитель є солідарним боржником з позичальником, але не є солідарним боржником з іншими поручителями, тому невірними є випадки, коли в одній справі стягується солідарно заборгованість з боржника та кількох поручителів одночасно.

У зв'язку з цим, Верховний Суд України постановив окремими пунктами цього ж рішення стягнути солідарно всю суму заборгованості з боржника та поручителя-1 на користь кредитора та стягнути солідарно всю суму заборгованості з боржника та поручителя-2 на користь кредитора.

Тобто, Верховний Суд України у цьому рішенні стягує всю суму заборгованості з трьох осіб - з боржника, з поручителя-1, поручителя-2 - і не вважає це подвійним стягненням .

Враховуючи, що позов було заявлено виключно до одного відповідача - ДП Оріонінвест , а не разом з ДП Інтергласт Фірми Гласт ГМБХ , а позовні вимоги були сформульовані як стягнути заборгованість з ДП Оріонінвест , а не стягнути солідарно заборгованість з ДП Оріонінвест та ДП Інтергласт Фірми Гласт ГМБХ , тому резолютивна частина оскаржуваного рішення сформульована відповідно до позовних вимог та чинного законодавства - ЦК України і ГПК України.

Доводи апелянта про те, що місцевий господарський суд неправомірно відмовив у клопотанні про залучення третіх осіб є необґрунтованими, у зв'язку з наступним.

Відповідно до ст.27 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити або допустити до участі у справі.

Згідно п.1.6. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції , щодо наявності юридичного інтересу у третьої особи, то у вирішенні відповідного питання суд має з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому.

Відповідачем та Третьою особою не було доведено, що рішення у справі №910/16303/15 може вплинути на їх права або обов'язки.

При цьому, всі три поручителя залучені третіми особами у справі №910/12614/15 про стягнення заборгованості з позичальника за кредитним договором ДП Інтергласт фірми Гласт ГМБХ , крім того останній залучений третьою особою у всіх справах про стягнення заборгованості з поручителів - №922/3176/16, №910/13614/15 та №910/16303/15, а відповідно зазначені особи вже захищають свої права та інтереси у встановленому законом порядку.

Враховуючи вищевикладене, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що прийняття рішення з даного господарського спору, не може вплинути на права або обов'язки Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Харчові технології та Товариства з обмеженою відповідальністю Інтергріт щодо відповідача, а тому відсутні підстави для залучення останніх до участі у справі третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

Відповідно до ч.1-2 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Частиною 1 ст.1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Статтею 1056 ЦК України встановлено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною. У разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов'язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов'язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов'язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника. Індекс, що використовується у формулі визначення змінюваної процентної ставки, повинен відповідати таким вимогам: 1) поточне значення індексу повинно періодично, але не рідше одного разу на місяць, публікуватися в засобах масової інформації або оприлюднюватися через інші загальнодоступні регулярні джерела інформації. Кредитний договір повинен містити посилання на джерело інформації про відповідний індекс; 2) індекс повинен грунтуватися на об'єктивних індикаторах фінансової сфери, що дозволяють визначити ринкову вартість кредитних ресурсів; 3) значення індексу повинно встановлюватися незалежною установою з визнаною діловою репутацією на ринку фінансових послуг. У разі застосування змінюваної процентної ставки у кредитному договорі повинен визначатися максимальний розмір збільшення процентної ставки.

Розмір процентної ставки за користування кредитом, строк сплати процентів, ліміт граничної заборгованості, відповідальність за порушення грошового зобов'язання, а також розмір процентної ставки за користування кредитом у разі порушення Позичальником кінцевого терміну погашення кредиту неодноразово змінювався.

Пунктом 1.1.3. Кредитного договору (у редакції Додаткової угоди №14 від 22.02.2013) процентна ставка встановлюється: 12% (дванадцять відсотків) річних при наданні кредиту в євро; 13% (тринадцять відсотків) річних при надання кредиту в доларах США; 21,5 (двадцять одна ціла п'ять десятих відсотків) річних при наданні кредиту в гривні.

Відповідно до п.1.1.5. Кредитного договору (у редакції Додаткової угоди №22 від 30.12.2014), строк сплати процентів: 1.1.5.1. за користування кредитом в національній валюті - щомісячно, не пізніше п'ятого числа місяця, що йде за місяцем користування кредитом, а за останній місяць користування кредитом - одночасно погашення суми кредиту, але не пізніше кінцевого терміну зазначеного у п.1.1.2. Договору; 1.1.5.2. за користування кредитом в іноземній валюті (у доларах США та євро) за період користування з березня 2014 року по січень 2015 року включно - до 20 лютого 2015 року включно.

Пунктом 5.1. Кредитного договору (не змінювався) закріплено, що за невиконання грошового зобов'язання, як то неповернення (несвоєчасне повернення) кредиту та/або несплата (несвоєчасна сплата) процентів за користування кредитом, Позичальник сплачує Кредитодавцю пеню у розмірі 0,2% (нуль цілих два десятих відсотки) від неодержаної суми за кожен день прострочення. При цьому сторони збільшують загальний розмір пені, порівняно з законом, та встановлюють максимальний розмір у 50,0% (п'ятдесят відсотків) від суми граничної заборгованості за кредитною лінією. Така пеня є забезпеченням виконання обов'язків Позичальника за Договором.

Згідно п.5.2. Кредитного договору (у редакції Додаткової угоди №7 від 18.03.2010), у разі порушення Позичальником кінцевого терміну погашення кредиту, що передбачений п.1.1.b. Договору, Позичальник сплачує підвищену процентну ставку за користування кредитом, починаючи з дати кінцевого терміну погашення кредиту, у розмірі 17% (сімнадцять відсотків) річних при наданні кредитну в євро; 18% (вісімнадцять відсотків) річних при наданні кредитну в доларах США; 30% (тридцять відсотків) річних при наданні кредитну в гривні від непогашеної позичальником суми кредиту.

Частинами 1, 3 ст.1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Статті 251-252 ЦК України визначають, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 529 ЦК України встановлено, що кредитор має право не приймати від боржника виконання його обов'язку частинами, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно зі ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 631 ЦК України закріплено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

У статті 610 ЦК України зазначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Частиною 1 ст.612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно викопаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 551 ЦК України встановлено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

У п.8.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань зазначено, що вимоги щодо застосування заходів відповідальності за порушення грошових зобов'язань, визначених в іноземній валюті, мають заявлятися в національній валюті України (гривні) за офіційним курсом Національного банку України на день заявленім відповідної вимоги (крім випадків, коли стороною зобов'язання, у якому виник спір, одержано відповідну ліцензію Національного банку України). При цьому стягнення інфляційних нарахувань на суму основного зобов'язання не є можливим, оскільки індекс інфляції розраховується лише стосовно національної валюти України (гривні).

Отже, чинне законодавство дозволяє застосовувати такий захід відповідальності за порушення грошових зобов'язань, визначених в іноземній валюті, як пеня та три відсотки річних, на відміну від інфляційних нарахувань.

Згідно правових висновків постанови Верховного Суду України від 01.04.2015 у справі №3-29гс15 відповідно до статті 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно частини 1 статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частина 3 статті 533 ЦК України).

Такий порядок визначено Декретом Кабінету Міністрів України Про систему валютного регулювання і валютного контролю від 19 лютого 1993 року № 15-93, дія якого не поширюється на правовідносини щодо нарахування та стягнення штрафних санкцій за внутрішніми угодами, укладеними між резидентами на території України.

Відповідно до статті 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань ).

Таким чином, максимальний розмір пені пов'язаний із розміром облікової ставки Національного банку України; оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України - гривні.

На виконання постанови Верховного Суду України від 01.04.2015 у справі №3-29гс15 Вищий господарський суд України постановою від 08.06.2015 у справі №909/660/14 рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині стягнення пені в іноземній валюті скасував та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 22.09.2015 у справі №909/660/14 було стягнуто пеню у гривні (пеню розраховану у доларах США було проконвертовано у гривню за офіційним курсом на дату розрахунку).

Виходячи з наявних матеріалів справи, кінцевим терміном повернення кредиту є 21.02.2015, строк дії кредитного договору - до повного виконання зобов'язання, у зв'язку із неповерненням кредитних коштів проценти продовжують нараховуватись, оскільки боржник продовжує користування кредитними коштами і не виконує зобов'язання належним чином.

Тому хибним є твердження відповідача та третьої особи, що нарахування відсотків припиняється зі спливом строку користування кредитними коштами.

Відсотки продовжують нараховуватись до повного погашення заборгованості за Кредитним договором.

В свою чергу, неналежне виконання кредитного договору тягне за собою нарахування пені, відповідно неповернення кредитних коштів та несплата процентів за користування кредитом у строк спричиняють нарахування штрафних санкцій.

З огляду на викладене, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Укргазпромбанк" є обґрунтованими, відповідачем належними та допустимими доказами в розумінні ст.34 ГПК Україним не спростовані, а тому місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про їх задоволення.

Щодо клопотання відповідача про призначення у справі судової економічної експертизи, колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач у своїх контррозрахунках не наводить належного нормативно-правового обґрунтування своїх розрахунків, а також нормативно-правового спростування розрахунків позивача.

Слід заначити, що розрахунок заборгованості, у тому числі процентів та неустойки, здійснюється за арифметичними формулами, на які жодним чином не впливають документи, які відповідач вважає за необхідне дослідити (Положення про внутрішню облікову політику банку та Положення про кредитування банку, 6-й аркуш клопотання).

Позивачем на підтвердження заявлених позовних вимог надано належні та допустимі докази: меморіальні ордери, виписки по рахунках станом на дату звернення із позовом та станом на 16.08.2016, які долучались до позовної заяви та пояснень від 22.08.2016 відповідно.

Враховуючи, що кредитний договір датований 27.02.2006, а провадження у справі триває з 30.06.2015, то недостатньо обґрунтованою є вимога відповідача на стадії апеляційного провадження щодо необхідності дослідження бухгалтерських документів позивача та позичальника (5-й аркуш клопотання), оскільки до апеляційного провадження у даній справі жодних сумнівів щодо бухгалтерських документів у відповідача не виникало, жодних заяв та клопотань у письмовій або усній формі ним не заявлялось, як і не заявлялось аналогічних заяв та клопотань позичальником та іншими поручителями у пов'язаних справах №910/12614/15, №910/13614/15, №922/3176/15, крім того у суду по всіх чотирьох справах не виникало сумнівів щодо даних документів.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає необхідним залишити без задоволення клопотання відповідача про призначення у справі судової економічної експертизи як таке, що спрямоване на затягування розгляду справи.

Враховуючи те, що судом першої інстанції, крім іншого, правильно зазначено встановлені обставини справи та законодавство, яким вірно керувався суд при прийнятті оскаржуваного рішення, доводи апелянта щодо скасування рішення суду є необґрунтованими і не підлягають задоволенню.

Згідно ст. ст. 32-34 ГПК України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Оріонінвест" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.01.2017р. у справі №910/16303/15 залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду міста Києва від 10.01.2017р. у справі №910/16303/15 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/16303/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді В.В. Куксов

А.І. Тищенко