Рішення

від 30.05.2017 по справі 917/390/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м.Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.05.2017 Справа № 917/390/17

м. Полтава

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Диз-Сервіс +", 51905, м. Дніпродзержинськ, вул. Астраханська, 135

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропродекспорт", 37300, Полтавська область, м. Гадяч, вул. Героїв майдану, буд.82, офіс 3

про стягнення 2 438 638,31 грн.

Суддя Пушко І.І.

Представники:

Від позивача: ОСОБА_1 - керівник (присутній в засіданні 25.05.2017 року);

ОСОБА_2, довіреність від 07.05.2017 року (присутній в засіданні 25.05.2017 року);

Від відповідача: ОСОБА_3, довіреність від 12.03.2017 року.

Суть справи: Розглядається позовна заява про стягнення з відповідача 2 460 365, 29 грн. заборгованості за договором від 21.03.2012 року №16, з них: 2 103 500,00 грн. основний борг; 266 939,31 грн. - інфляційні витрати; 89 925,98 грн. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем договірних зобов'язань щодо оплати отриманих послуг по перевезенню вантажу, у зв'язку з чим позивач вказує на існування заборгованості та підстави нарахування і стягнення інфляційних витрат, 3% річних за прострочення грошового зобов'язання.

Позивачем подана заява від 28.05.2017 року про зменшення розміру позовних вимог в частині стягнення 3% річних. За новим розрахунком розмір 3% річних за період з 01.01.2016 року по 28.02.2017 року складає 68 199,00 грн.

Згідно ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі, зокрема, зменшити розмір позовних вимог.

Оскільки такі дії позивача не суперечать законодавству, не порушують права і охоронювані законом інтереси будь-яких осіб, заява від 28.05.2017 року приймається господарським судом до розгляду.

Виходячи з п. 3.10. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. Згідно абзацу четвертого підпункту 4.6 пункту 4 вказаної постанови зменшення позивачем суми позову, в тому числі й з підстав необґрунтованості первісного розрахунку ціни позову, не є відмовою від позову. В такому випадку припинення провадження в частині зменшення відповідної суми не здійснюється, - про таке зменшення зазначається в описовій частині судового рішення, а предметом спору стає вимога про стягнення суми в зменшеному розмірі.

При цьому в заяві про зменшення позовних вимог вказана відмінна (збільшена) сума інфляційних витрат відносно тієї, що зазначена в позовній заяві - 287 764,74 грн., проте про збільшення позовних вимог суду не заявлено, тому суд розглядає позовні вимоги в частині стягнення інфляційних витрат в розмірі 266 939,31 грн. (згідно прохальної частини позовної заяви та доданих розрахунків позовних вимог).

Таким чином, ціна позову, яку згідно з частиною третьою статті 55 ГПК вказує позивач складає 2 438 638,31 грн., з них: 2 103 500,00 грн. основний борг; 266 939,31 грн. - інфляційні витрати; 68 199,00 грн. - 3% річних

Відповідач у відзиві на позов від 06.04.2017 року повідомив, що проти позовних вимог заперечує посилаючись, зокрема, що всупереч умовам Договору, Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність , Правилам перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні позивач не надав відповідачу оригінали примірників товарно-транспортних накладних СМR, з відмітками вантажоотримувача, перевізника та митних органів, в зв'язку з чим відповідач правомірно зупинив (відстрочив) виконання свого зобов'язання за Договором.

Відповідачем подані заяви від 20.04.2017 року та від 25.05.2017 року про сплив строків позовної давності до позовних вимог про стягнення заборгованості у розмірі 1 948 000,00 грн., а також про стягнення інфляційних витрат та 3 % річних за вказаний період. Відповідач зазначив, що за Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (Женева, 19.05.1956) (пункт с) ч.1 ст. 32 Конвенції) для перевізника встановлений скорочений строк позовної давності - 1 рік, що починається через три місяці з дати підписання СМR - накладної, оскільки транспортні послуги позивачем надавалися в період з 31.08.2015 року по 03.12.2015 року - він пропустив річний строк для звернення з позовом.

Рішення приймається після перерви, оголошеної в судовому засіданні від 25.05.2017 року.

Резолютивна частина рішення оголошена згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України 30.05.2017 року.

Повне рішення складено та підписано 06.06.2017 року.

Строк вирішення спору продовжувався на 15 днів за клопотанням відповідача ухвалою суду від 11.05.2017 року.

Після перерви, оголошеної 25.05.2017 року, представники позивача в судове засідання 30.05.2017 року не з'явилися, про час та місце його проведення були повідомлені належним чином під розписку (том 2, а.с. 71).

Неявка представників позивача в судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті, оскільки позивачем надані суду всі документи, необхідні для вирішення спору, його позиція стосовно позовних вимог викладена в письмових поясненнях, а представники позивача надали усні пояснення по суті позовних вимог в попередніх судових засіданнях.

В зв'язку з наведеним суд вважає за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив:

21 березня 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Агропродекспорт (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Диз-Сервіс+ (виконавець) укладений договір про надання транспортних послуг при транспортуванні вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні № 16 (том 1, а.с.20-23, далі - Договір).

Додатковою угодою №1 від 18 листопада 2014 року сторони внесли зміни до п. 9.1. Договору (том 1, а.с.24).

За п. 9. Договору (в редакції Додаткової угоди №1 від 18.11.2014р.) даний договір діє до 31.12.2016р.

Відповідно до умов Договору позивач зобов'язався доставити передані відповідачем вантажі в пункти призначення в терміни, вказані Замовником у заявках та передати їх особам, зазначеним Замовником (одержувачам), а Замовник зобов'язується належним чином сплачувати вартість здійснених перевезень вантажів в розмірах і на умовах, визначених Договором (п.1.2 Договору).

П.2.2 Договору визначено, що взаємовідносини сторін ґрунтуються на положеннях діючого законодавства України, а також Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (КДПВ) від 19.05.1956 р., Митною конвенцією про міжнародні перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП (Конвенція МДП).

Пунктом 2.3. Договору сторони погодили, що на кожне окреме завантаження оформлюється Заявка, що містить опис умов і особливостей конкретного перевезення і є невід'ємною частиною цього Договору.

Між сторонами Договору були погоджені наступні заявки на перевезення вантажів автомобільним транспортом до Договору: № 652 від 31.08.2015 року; №653 від 31.08.2015 року; №739 від 05.10.2015 року; № 740 від 05.10.2015 року; № 742 від 05.10.2015 року; № 780 від 12.10.2015 року; № 779 від 12.10.2015 року; № 781 від 12.10.2015 року; № 790 від 15.10.2015 року; № 803 від 19.10.2015 року; № 804 від 19.10.2015 року; № 806 від 19.10.2015 року; № 805 від 19.10.2015 року; № 807 від 19.10.2015 року; № 812 від 21.10.2015 року; № 813 від 22.10.2015 року; № 825 від 26.10.2015 року; № 826 від 26.10.2015 року; № 827 від 26.10.2015 року; № 828 від 26.10.2015 року; № 829 від 26.10.2015 року; № 830 від 26.10.2015 року; № 833 від 28.10.2015 року; № 836 від 29.10.2015 року; № 835 від 29.10.2015 року; № 847 від 02.11.2015 року; № 848 від 02.11.2015 року; № 849 від 02.11.2015 року; № 865 від 05.11.2015 року; № 851 від 02.11.2015 року; № 852 від 04.11.2015 року; № 868 від 10.11.2015 року; № 869 від 10.11.2015 року; № 870 від 10.11.2015 року; № 875 від 11.11.2015 року; № 876 від 11.11.2015 року; № 882 від 12.11.2015 року; № 883 від 12.11.2015 року; № 888 від 16.11.2015 року; № 889 від 16.11.2015 року; № 890 від 16.11.2015 року; № 891 від 16.11.2015 року; № 892 від 16.11.2015 року; № 895 від 19.11.2015 року; № 906 від 25.11.2015 року; № 907 від 25.11.2015 року; № 908 від 25.11.2015 року; № 909 від 25.11.2015 року; № 918 від 01.12.2015 року; № 921 від 02.12.2015 року; № 922 від 02.12.2015 року; № 923 від 02.12.2015 року; № 154 від 07.10.2016 року; № 171 від 13.10.2016 року; № 167 від 13.10.2016 року; № 175 від 13.10.2016 року; № 180 від 20.10.2016 року, якими обумовлено найменування Вантажовідправника, Перевізника, маршрут, найменування та вагу вантажу, марку та номер автомобіля, дату, пункт навантаження та розвантаження вантажу, вартість перевезення.

Заявки були погоджені та скріплені печатками Замовника - ТОВ "Агропродекспорт" та Виконавця (перевізника) - ТОВ "Диз-Сервіс +".

За умовами Договору, підтвердженням факту надання послуги являється оригінал товарно-транспортної накладної встановленого зразка (CMR) з відмітками вантажоодержувача, перевізника та митних органів (п. 2.4 Договору).

На виконання вищезазначених транспортних заявок, позивачем було здійснено міжнародні перевезення вантажу відповідача з місць завантаження на території України (м. Гадяч, Полтавська область, смт. Білогір'я, Хмельницька область) - до м. Мінськ (Республіка Білорусь).

Даний факт підтверджується міжнародними товарно-транспортними накладними (CMR) з відміткою вантажоотримувача про приймання вантажу, а саме: № 325900 від 31.08.2015 р. (до заявки №652 від 31.08.2015 р.), № 325882 від 31.08.2015 р. (до заявки №653 від 31.08.2015 р.), 325461 від 05.10.2015 р. (до заявки №739 від 05.10.2015 р.), № 325911 від 05.10.2015 р. (до заявки № 740 від 05.10.2015 р.), № 323333 від 05.10.2015 р. (до заявки № 742 від 05.10.2015 р.), № 335847 від 12.10.2015 р. (до заявки № 780 від 12.10.2015 р.), № 325846 від 12.10.2015 р. (до заявки № 779 від 12.10.2015р.), №325845 від 12.10.2015 р. (до заявки № 781 від 12.10.2015р.), № 325844 від 15.10.2015 р. (до заявки № 790 від 15.10.2015 р.), 325835 від 20.10.2015 р. (до заявки № 803 від 19.10.2015 р.), № 325411 від 20.10.2015 р. (до заявки № 806 від 19.10.2015 р.), № 325833 від 20.10.2015 р. (до заявки №805 від 19.10.2015р.), № 325842 від 20.10.2015 р. (до заявки №807 від 19.10.2015р.), № 325841 від 21.10.2015 р. (до заявки № 812 від 21.10.2015р.), № 325834 від 20.10.2015 р. (до заявки № 804 від 19.10.2015 р.), № 325836 від 22.10.2015 р. (до заявки № 813 від 22.10.2015 р.), № 325837 від 26.10.2015 р. (до заявки № 825 від 26.10.2015р.), № 323334 від 26.10.2015 р. (до заявки № 827 від 26.10.2015 р.), № 325829 від 30.10.2015 р. (до заявки № 826 від 26.10.2015 р.), № 325840 від 27.10.2015 р. (до заявки № 828 від 26.10.2015 р.), № 325839 від 27.10.2015 р. (до заявки №829 від 26.10.2015 р.), № 325827 від 27.10.2015 р. (до заявки № 830 від 26.10.2015 р.), № 325838 від 26.10.2015 р. (до заявки № 836 від 29.10.2015 р.), № 325828 від 29.10.2015 р. (до заявки № 833 від 28.10.2015 р.), № 325830 від 30.10.2015 р. (до заявки № 835 від 29.10.2015 р.), № 325832 від 03.11.2015 р. (до заявки № 848 від 02.11.2015 р.), № 325831 від 02.11.2015 р. (до заявки № 847 від 02.11.2015 р.), № 323337 від 06.11.2015 р. (до заявки № 865 від 05.11.2015 р.), № 325416 від 04.11.2015 р. (до заявки № 852 від 04.11.2015р.), № 325417 від 03.11.2015 р. (до заявки № 849 від 02.11.2015 р.), № 324404 від 10.11.2015 р. (до заявки № 870 від 10.11.2015 р.), № 325826 від 10.11.2015 р. (до заявки № 868 від 10.11.2015 р.), № 324402 від 11.11.2015 р. (до заявки № 876 від 11.11.2015 р.), № 324401 від 11.11.2015 р. (до заявки № 875 від 11.11.2015 р.), №325868 від 03.11.2015 р. (до заявки №851 від 02.11.2015 р.), № 324406 від 10.11.2015 р. (до заявки № 869 від 10.11.2015 р.), № 325825 від 13.11.2015 р. (до заявки №882 від 12.11.2015 р.), № 325477 від 13.11.2015 р. (до заявки № 883 від 12.11.2015 р.), № 3244008 від 16.11.2015 р. (до заявки № 890 від 16.11.2015 р.), № 324411 від 17.11.2015 р. (до заявки № 888 від 16.11.2015 р.), № 324412 від 17.11.2015 р. (до заявки №889 від 16.11.2015 р.), № 322812 від 19.11.2015 р. (до заявки № 891 від 16.11.2015 р.), № 322818 від 19.11.2015 р. (до заявки №892 від 16.11.2015 р.), № 324407 від 19.11.2015 р. (до заявки № 895 від 19.11.2015 р.), № 324432 від 26.11.2015 р. (до заявки № 909 від 25.11.2015 р.), № 325867 від 26.11.2015 р. (до заявки № 908 від 25.11.2015 р.), № 325886 від 26.11.2015 р. (до заявки № 907 від 25.11.2015 р.), № 325884 від 26.11.2016 р. (до заявки № 906 від 25.11.2015 р.), № 324405 від 03.12.2015 р. (до заявки № 918 від 01.12.2015 р.), № 325862 від 03.12.2015 р. (до заявки № 921 від 02.12.2015 р.), № 325863 від 03.12.2015 р. (до заявки № 923 від 02.12.2015 р.), № 325861 від 03.12.2015р. (до заявки № 922 від 02.12.2015 р.), № 325422 від 07.10.2016 р. (до заявки № 154 від 07.10.2016 р.), № 325424 від 13.10.2016 р. (до заявки № 171 від 13.10.2016 р.), № 324490 від 13.10.2016 р. (до заявки № 167 від 13.10.2016 р.), № 324427 від 20.10.2016 р. (до заявки № 180 від 20.10.2016 р.), № 324474 від 13.10.2016 р. (до заявки № 175 від 13.10.2016 р.).

П.5.2. Договору передбачено, що підставою для оплати послуг Замовником є оригінал підписаного Сторонами акту приймання-передачі наданих послуг, оригінал CMR-накладної з відміткою вантажоодержувача про приймання вантажу в двох примірниках і оригінали інших додаткових документів, зазначених в заявці.

Як встановлено судом, заявки відповідача, на які посилається позивач в позовній заяві, не містять в собі посилання на необхідність складання будь-яких інших документів в підтвердження факту надання послуги.

Згідно п.5.3 Договору, строк оплати послуг Виконавця складає до 10 днів з моменту отримання Замовником документів, зазначених в пункті 5.2. даного Договору.

Факт надання відповідачу послуг за Договором на суму 2 128 000,00 грн. підтверджується актами наданих послуг № 90 від 24.09.2015 р., № 91 від 24.09.2015 р., № 99 від 09.10.2015 р.; №100 від 09.10.2015р.; № 101 від 12.10.2015р.; № 102 від 16.10.2015р.; №103 від 16.10.2015р.; №104 від 19.10.2015р.; № 105 від 20.10.2015р.; № 108 від 22.10.2015р.; № 109 від 22.10.2015р.; №110 від 22.10.2015р.; № 111 від 22.10.2015р.; № 112 від 24.10.2015р.; № 113 від 24.10.2015р.; № 114 від 24.10.2015р.; № 115 від 29.10.2015р.; № 116 від 29.10.2015р.; № 117 від 29.10.2015 р.; №118 від 29.10.2015 р.; № 119 від 30.10.2015р.; № 120 від 30.10.2015 р.; № 124 від 02.11.2015 р.; № 125 від 02.11.2015р.; № 126 від 05.11.2015р.; № 127 від 05.11.2015 р.; № 128 від 05.11.2015 р.; № 129 від 09.11.2015 р.; № 130 від 09.11.2015 р.; № 131 від 09.11.2015 р.; № 132 від 09.11.2015 р.; № 136 від 13.11.2015 р.; № 137 від 13.11.2015 р.; №138 від 13.11.2015 р.; № 139 від 13.11.2015 р.; № 140 від 13.11.2015 р.; № 141 від 15.11.2015 р.; № 142 від 15.11.2015 р.; № 145 від 20.11.2015 р.; № 146 від 20.11.2015 р.; № 147 від 20.11.2015 р.; № 148 від 23.11.2015 р.; № 149 від 23.11.2015 р.; № 150 від 23.11.2015 р.; № 154 від 28.11.2015 р.; № 155 від 28.11.2015 р.; № 156 від 28.11.2015 р.; № 157 від 30.11.2015р.; № 161 від 05.12.2015 р.; № 162 від 05.12.2015 р.; № 163 від 05.12.2015 р.; № 164 від 05.12.2015 р.; № 68 від 10.10.2016 р.; № 72 від 19.10.2016 р.; № 74 від 21.10.2016 р.; № 75 від 23.10.2016 р.; № 73 від 19.10.2016 р., в яких зазначено дату завантаження, маршрут перевезення та держ.номери автомобіля/причепа, яким було здійснене перевезення, який співпадає з держ.номерами транспортних засобів, зазначеними у відповідних міжнародних товарно-транспортних накладних (CMR)

Вказані акти підписані обома сторонами в особі керівників, скріплені печатками підприємств без жодних зауважень, та свідчать про надання позивачем та прийняття відповідачем послуг з перевезення вантажів на загальну суму 2 128 000 грн.

Однак, як зазначає позивач, відповідач вчасно та в повному обсязі не здійснив розрахунок за надані послуги, сплативши лише 24 500,00грн. чим порушив умови укладеного Договору, таким чином, загальний розмір заборгованості відповідача складає 2 103 500,00 грн., що ним не заперечується.

Позивач звертався до відповідача з претензіями від 22.02.2017 року вих. №8 (а.с. 41-43), від 28.12.2016 року вих. №52 (а.с. 44-47), від 26.02.2016 року вих. №9 (а.с. 56-58) про оплату коштів за надані послуги з перевезення вантажу. Однак, доказів належного реагування та надання відповідей на вказані претензії з боку відповідача суду не пред'явлено.

При розгляді спору по суті господарським судом приймається до уваги наступне.

Згідно з положеннями ст. 909 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України, ст. 307 Господарського кодексу (далі - ГК) України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується укладенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.

За змістом ч. 2 ст. 908 ЦК України, що кореспондується з вимогами ч. 5 ст. 307 ГК України, загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Позивач (перевізник) взяв на себе зобов'язання доставити наданий йому замовником (відповідачем) вантаж і видати його уповноваженій замовником особі, а замовник зобов'язався сплатити за одержані послуги з перевезення обумовлену Договором плату (п.п. 1.1, 1.2 Договору).

З аналізу наведених норм права та встановлених судом обставин справи вбачається, що між сторонами по справі склалися правовідносини з перевезення вантажу у міжнародному сполученні автомобільним транспортом, оскільки всі перевезення, щодо оплати вартості яких подано позов, були здійснені з території України в пункт призначення в м. Мінськ (Республіка Білорусь).

Відповідно до Закону України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" від 01.08.2006 р. № 57-V, Україна приєдналася до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вчиненої 19 травня 1956 в м. Женеві (далі - Конвенція).

За змістом ст. 1 Конвенції, вона застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

У відповідності до ст. 9 Конституції України, ч.1 ст.19 Закону України "Про міжнародні договори України", дана Конвенція є невід'ємною частиною національного законодавства України, тому вона підлягає застосуванню судом до спірних правовідносин.

Верховним Судом України в постанові від 17.05.2017р. № 3-1396гс16 висловлена правова позиція стосовно того, що дія зазначеної Конвенції розповсюджується на правовідносини, що виникають між перевізником вантажів у міжнародному сполученні автомобільним транспортом та замовником відповідних послуг з приводу оплати вартості таких послуг.

При цьому, ч.2 ст.19 "Про міжнародні договори України" передбачено, що якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Ст.4 Конвенції передбачає, що Договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

П.1 ст.9 Конвенції визначено, що вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Таким чином, складання та підписання сторонами по справі міжнародних товарно-транспортних накладних (СМR), копії яких були додані позивачем до позовної заяви, в яких вантажовідправником був зазначений відповідач, а перевізником - позивач, свідчать про укладення між сторонами по справі договорів перевезення автомобільним транспортом у міжнародному сполученні відповідно до вимог Конвенції.

Як було встановлено судом, всі міжнародні товарно-транспортні накладні (СМR), на які посилається позивач в обґрунтування позовних вимог, мають відмітки митних органів України та Республіки Білорусь, а також підпис вантажоотримувача, засвідчений відбитком печатки, що свідчить про отримання вантажу та належне виконання позивачем своїх зобов'язань за Договором щодо його доставки. Зазначені обставини відповідачем не заперечуються.

Стосовно заперечень відповідача, викладених у відзиві на позов (а.с. 11-14) з посиланням на те, що позивачем всупереч умовам п.5.2 Договору не були передані замовнику оригінали примірників товарно-транспортних накладних (СМR), з відмітками вантажоотримувача, перевізника та митних органів, судом приймається до уваги наступне.

Як свідчать письмові пояснення позивача (том 2, а.с 25), один примірник СМR- накладних було передано відповідачу, як це передбачено умовами Договору під час підписання актів надання послуг. Вказані обставини також підтверджуються і тим, що акти надання послуг були підписані відповідачем без зауважень, жодних претензій сторони одна до одної не мають. Відповідач жодного разу не звертався до позивача з претензіями чи вимогами передати йому оригінали СМR-накладних.

З урахуванням того, що відповідачем були підписані без зауважень акти про надання послуг за Договором, його посилання на неотримання від позивача оригіналів примірників товарно-транспортних накладних СМR суд оцінює критично, оскільки відповідач мав можливість не підписувати відповідні акти до надання позивачем всіх необхідних документів, які свідчили про надання послуг з перевезення, або підписати такі акти з зауваженням, зазначивши в них про непередання позивачем (перевізником) тих чи інших документів. Саме такі дії відповідача, на думку суду, були б свідченням дотримання ним принципу добросовісності та розумності як однієї із загальних засад цивільного законодавства (п.6 ч.1 ст.3 ЦК України), але вони вчинені відповідачем не були.

Також судом приймається до уваги, що ні умовами Договору, ні положеннями Конвенції, ні діючим законодавством України, що регулює правовідносини з надання послуг, і, зокрема, послуг з перевезення вантажів у міжнародному сполученні автомобільним транспортом, не визначено правові наслідки неотримання замовником від виконавця послуг певних документів, що підтверджують фактичне надання такої послуги.

В той же час, ч.1 ст.8 ЦК України передбачає, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Відповідно до ч.1 ст.666 ЦК України, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання.

За таких обставин, суд вважає за можливе застосувати до спірних правовідносин за аналогією закону ст. 666 ЦК України, якою встановлені правові наслідки невиконання продавцем обов'язку передати приналежності товару та документів, що стосуються товару.

За відсутності домовленості сторін щодо встановлення в Договорі строку, на протязі якого перевізник має надати замовнику документи, визначені в п.п.2.4, 5.2 Договору, прострочення з боку перевізника (позивача) свого обов'язку щодо надання відповідних документів може мати місце лише в разі встановлення такого строку замовником (відповідачем) відповідно до вимог ч.2 ст.530 ЦК України, ч.1 ст.666 ЦК України.

При цьому суд звертає увагу, що відповідач не посилається на те, що ним направлялися позивачу вимоги щодо надання оригіналів СМR-накладних та встановлювався розумний строк для їх надання, відповідні докази відповідачем надані суду не були.

Крім того, відповідно до змісту ст.613 ЦК України, ст. 221 ГК України, на які посилається відповідач у відзиві на позов, простроченням кредитора вважається невчинення ним лише таких дій, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок. Відсутність оригіналів СМR-накладних сама по собі не є обставиною, яка об'єктивно перешкоджала відповідачу (замовнику) здійснити оплату наданих йому послуг з перевезення, фактичне виконання яких ним не заперечується, та яке було прийняте самим відповідачем шляхом підписання актів прийняття послуг.

Одночасно суд звертає увагу, що спірні правовідносини між сторонами по справі носять господарський характер (згідно з визначенням, яке дається в ст.3 ГК України), а ч.3 ст.221 ГК України, на відміну від ч.2 ст.613 ЦК України, передбачає, що відстрочення виконання зобов'язання на строк прострочення кредитора допускається, але за погодженням сторін. Докази наявності такого погодження зі сторони позивача надані суду не були.

Таким чином, посилання відповідача у відзиві на позов на наявність у нього права на відстрочення виконання зобов'язання з оплати наданих йому послуг відповідно до ч.2 ст.613 ЦК України є необґрунтованим.

Стосовно здійсненної відповідачем заяви про застосування до позовних вимог строків позовної давності, встановлених Конвенцією, судом приймається до уваги наступне.

Відповідно до ч.6 ст. 315 ГК України, щодо спорів, пов'язаних з міждержавними перевезеннями вантажів, порядок пред'явлення позовів та строки позовної давності встановлюються транспортними кодексами чи статутами або міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України. Аналогічну норму закріплено у ст. 926 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 32 Конвенції, термін позовної давності для вимог, що випливають з перевезення, на яке поширюється ця Конвенція, встановлюється в один рік. Однак у випадку навмисного правопорушення або такого неналежного виконання обов'язків, яке згідно законодавства, що застосовується судом або арбітражем, який розглядає справу, прирівнюється до навмисного правопорушення, термін позовної давності встановлюється в три роки. Відлік терміну позовної давності починається:

a) у випадку часткової втрати чи пошкодження вантажу, або прострочення в доставці - з дня доставки;

b) у випадку втрати всього вантажу - з тридцятого дня по закінченню узгодженого терміну доставки, або, за відсутності такого терміну, - з шістдесятого дня після прийняття вантажу перевізником для перевезення;

c) у всіх інших випадках - по закінченню тримісячного терміну з дня укладання договору перевезення.

День початку відліку терміну позовної давності у термін не зараховується.

Суд погоджується з доводами відповідача, викладеними в поданій ним заяві від 25.05.2017р., стосовно того, що строк позовної давності по заявленим вимогам має обчислюватися щодо платежу за перевезення по кожній міжнародній товарно-транспортній накладній (СМR) окремо, а також з тим, що цей строк починає свій перебіг по закінченню тримісячного терміну з дня складання відповідної СМR-накладної, що за змістом ст.ст.4, 9 (ч.1) Конвенції співпадає з датою укладення відповідного договору перевезення по кожній СМR-накладній.

Разом з тим, суд не погоджується з посиланням відповідача на те, що несплата ним грошових коштів за надані послуги з перевезення не може прирівнюватися до навмисного правопорушення, оскільки ним вживалися всі заходи до належного виконання зобов'язання, а також на відсутність у нього наміру утворити заборгованість, що, на його думку, свідчить про відсутність вини в умисному невиконанні такого зобов'язання, а, отже, повинно мати своїм наслідком застосування до спірних правовідносин саме річного, а не трирічного строку позовної давності, визначеного ч. 1 ст. 32 Конвенції.

По-перше, за змістом ч. 1 ст. 32 Конвенції, трирічний термін позовної давності застосовується не тільки до навмисних правопорушень, але й до такого неналежного виконання обов'язків, яке прирівнюється до навмисного правопорушення згідно законодавства, що застосовується судом або арбітражем, який розглядає справу.

За загальним правилом, викладеним в ст.617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

В той же час, невиконані відповідачем зобов'язання за Договором, щодо виконання яких подано позов, носять грошовий характер.

Ч.1 ст.625 ЦК України передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Таким чином, діюче законодавство України фактично прирівнює до навмисного порушення будь-яке невиконання грошового зобов'язання, оскільки відповідальність за нього передбачена навіть за відсутності реальної можливості виконання, обумовленої, в тому числі, непереборною силою або випадком, тобто обставинами, які особа не могла передбачити та/або попередити. Крім того, абзац другий ч.1 ст.617 ЦК України та ч.2 ст.218 ГК України прямо передбачають, що відсутність грошових коштів не є випадком та непереборною силою, тобто боржник несе відповідальність за невиконання грошового зобов'язання за будь-яких обставин.

По-друге, умисна форма вини означає, що особа, яка вчиняє правопорушення, усвідомлює протиправний характер свого діяння, передбачає настання негативних наслідків, при цьому така особа або бажає їх настання (прямий умисел), або, хоч і не бажає, але свідомо допускає настання таких наслідків (непрямий умисел).

Тому посилання відповідача на відсутність у нього наміру (бажання) утворити заборгованість само по собі не може свідчити про відсутність непрямого умислу.

Суд вважає, що несплата грошових коштів на користь контрагента за договором, тобто протиправна бездіяльність, яка виражається в утриманні від вчинення певної дії (платежу грошових коштів) взагалі не може бути вчинена з необережною формою вини, оскільки з огляду на принцип розумності учасників цивільних (господарських) правовідносин є неможливим для будь-кого з них не усвідомлювати протиправний характер такої бездіяльності, а також не передбачати настання негативних наслідків (неотримання коштів контрагентом) без здійснення відповідної дії (платежу), а також є неможливим необачно розраховувати, що такі наслідки можуть не настати при несплаті коштів.

Таким чином, суд вважає, що невиконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором по оплаті вартості наданих йому послуг з перевезення є бездіяльністю, вчиненою з умисною формою вини у вигляді непрямого умислу.

По-третє, відповідно до ч.2 ст.617 ЦК України, відсутність своєї вини має доводити особа, яка порушила зобов'язання. Таким чином, саме відповідач має довести відсутність у нього умислу (прямого чи непрямого) стосовно власної бездіяльності щодо несплати позивачу грошових коштів за фактично надані послуги з перевезення.

Відповідачем не надано суду будь-яких доказів, які свідчили б про реальну відсутність у нього грошових коштів (як готівкових так і безготівкових на банківських рахунках) станом на момент настання строку платежу, визначеного п.5.3 Договору, тобто по закінченню 10 днів з моменту підписання кожного з актів про надання послуг (довідки банківських установ, тощо), а також про відсутність реальної можливості вжити заходи щодо здійснення оплати за Договором за рахунок отримання кредитних коштів у банківських установах.

За таких обставин, суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню саме трирічний строк позовної давності, визначений ч. 1 ст. 32 Конвенції для навмисних порушень, а також з урахуванням того, що невиконання грошового зобов'язання за законодавством України прирівнюється до навмисного порушення.

Як було встановлено судом, перебіг строку позовної давності відповідно до зазначених вище норм Конвенції починається для вимог по оплаті перевезень по кожній СМR-накладній окремо по закінченню трьох місяців з дати її складання, починаючи з дня, наступного за днем складання відповідної СМR-накладної.

Оскільки в обґрунтування позовних вимог позивач посилається на СМR-накладні, складені в період з 31.08.2015р. по 03.12.2015р., а також в період з 07.10.2016р. по 20.10.2016р можливого переривання строку позовної давності судом приймається до уваги наступне.., а позов подано до суду 13.03.2017р. (згідно з відбитком штемпеля поштового відділення на конверті, том1, а.с.262), строк позовної давності не пропущений позивачем.

Стосовно питання щодо переривання строку позовної давності судом приймається до уваги наступне.

Ч. 2 ст.32 Конвенції передбачає, що пред'явлення претензії в письмовій формі припиняє відлік терміну позовної давності до того дня, коли перевізник у письмовій формі відхилив претензію і повернув додані до неї документи.

Як було встановлено судом, позивачем направлялася відповідачу претензія вих.№9 від 26.02.2016р. (том 2, а.с. 56-57) з вимогами щодо погашення заборгованості за послуги, надані відповідно до Договору за період з 01.08.2015р. по 05.12.2015р. на загальну суму 2 541 000 грн., тобто, в тому числі, за послуги, надані в 2015р., стягнення вартості яких є предметом позову. Зазначена претензія була направлена відповідачу за юридичною адресою, вказаною в Договорі, та чинною на момент її направлення, рекомендованим листом з описом вкладення (том 2, а.с.58).

Відповідач не заперечує факт отримання цієї претензії, разом з тим, посилається у своїй заяві (том 2, а.с.68-69) на те, що, на його думку, Конвенцією передбачено припинення та відновлення терміну позовної давності лише стосовно вимог до перевізника, а не до замовника послуг, а також на те, що аналогія закону, що діє в національному законодавстві, не може бути застосована до міжнародного договору України.

Такі висновки відповідача суд вважає необґрунтованими, оскільки, по-перше, в ст.32 Конвенції не зазначено, що пред'явлення претензії в письмовій формі припиняє відлік терміну позовної давності лише стосовно вимог до перевізника, і не припиняє його відлік стосовно інших вимог, які витікають з договору міжнародного перевезення, укладеного відповідно до Конвенції.

Таким чином, застосування аналогії закону в даному випадку, на думку суду, можливо лише щодо обставин, з якими Конвенція пов'язує поновлення терміну позовної давності, що зупинив свій перебіг (направлення відповіді на претензію перевізником), шляхом застосування цієї норми до інших осіб, які не є перевізниками, отримали претензію та надали на неї відповідь. Відповідач не посилається на те, що ним надавалась відповідь на претензію позивача.

По-друге, у відповідності до ч.1 ст.19 Закону України "Про міжнародні договори України", ратифіковані Україною міжнародні договори є невід'ємною частиною національного законодавства, і застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Таким чином, при тлумаченні та застосуванні таких норм суд може керуватися аналогією закону чи аналогією права відповідно до ст.8 ЦК України.

Разом з тим, з урахуванням того, що, за висновком суду, до спірних правовідносин підлягає застосуванню трирічний строк позовної давності, встановлений ч. 1 ст. 32 Конвенції для навмисних порушень, який не пропущено позивачем, питання про перериванню терміну позовної давності у даному випадку не має суттєвого значення для вирішення спору по суті.

За ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається. Статтею 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом.

Статтею 629 ЦК України, встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 625 (ч.2) встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом приймається до уваги, що позивачем заявлені вимоги про стягнення інфляційних нарахувань на суму боргу за період з січня 2016р. по лютий 2017р. включно, розмір яких згідно з наданим позивачем уточненим розрахунком (том 2, а.с.28), складає 287 764 грн. В той же час, позивач не подавав заяву про збільшення розміру позовних вимог в частині вимог про стягнення інфляційних нарахувань, таким чином позивачем фактично заявлені вимоги про стягнення частини нарахувань індексу інфляції за відповідний період.

Враховуючи викладене, а також те, що розмір інфляційних нарахувань на суму боргу за період, визначений позивачем, за підрахунком суду, не перевищує розмір заявлених позовних вимог про стягнення інфляційних на суму 266 939,31 грн., визначену в позовній заяві, зазначені вимоги визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню.

За порушення відповідачем строків оплати позивачем заявлено до стягнення 3% річних в розмірі 68199,00 грн. за загальний період з 01.01.2016 року по 28.02.2017 року (розрахунок в матеріалах справи, том 2 а.с. 74-76).

Приймаючи до уваги, що судом встановлено прострочення відповідачем грошового зобов'язання, вимоги позивача про стягнення 3% річних суд визнає правомірними та такими, що підлягають задоволенню повністю, оскільки період їх нарахування та розмір є обґрунтованим.

Відповідно до ст. 599 ЦК України та ст. 202 ГК України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності (ст. 4-3 ГПК України).

Згідно ст. 33, ст. 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 5 ст. 16 ЦК України одним із засобів захисту цивільних прав є примусове виконання обов'язку в натурі, яке в даному випадку полягає у виконанні відповідачем договірних зобов'язань з оплати вартості отриманих послуг.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги, що матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань в частині оплати отриманих послуг за Договором про надання транспортних послуг при транспортуванні вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні № 16 від 21.03.2012 року у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам, а також оскільки на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не надав, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача, в зв'язку з чим з відповідача має бути стягнуто 2 103 500,00 грн. основного боргу; 266 939,31 грн. - інфляційних витрат; 68 199,00 грн. - 3% річних.

Судовий збір відповідно до ч. 2 ст. 49 ГПК України покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 44, 49 (ч. 2), 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропродекспорт", 37300, Полтавська область, м. Гадяч, вул. Героїв майдану, буд.82, офіс 3, код ЄДРПОУ 30058730 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Диз-Сервіс +", 51905, м. Дніпродзержинськ, вул. Астраханська, 135, код ЄДРПОУ 37425756 - 2 103 500 грн. 00 коп. основного боргу; 266 939 грн. 31 коп. - інфляційних витрат; 68 199грн. 00 коп. - 3% річних; 36579 грн. 57 коп. - судового збору.

3. Видати наказ з набранням цим рішенням законної сили.

Повне рішення складено 06.06.2017 року.

Суддя Пушко І.І.