Постанова

від 22.05.2017 по справі 826/2195/17

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И м. Київ  22 травня 2017 року                      № 826/2195/17 Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Качура І.А. розглянувши у порядку письмового провадження подання Головного управління ДФС у місті Києві до Товариства з обмеженою відповідальністю «Табакеро» про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків ВСТАНОВИВ: До Окружного адміністративного суду міста Києва   надійшло подання Головного управління ДФС у місті Києві  (далі - заявник)  до Товариства з обмеженою відповідальністю «Табакеро» (далі - платник податків)  про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.02.2017 року повернуто подання податкового органу у звязку з неусуненням недоліків подання встановлених ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.02.2017 року про залишення без руху. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.04.2017 року задоволено апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві, скасовано ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.02.2017 року про повернення подання податкового органу, а справу направлено на продовження розгляду. Ухвалою суду від 18 травня 2017 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/6301/17 та  призначено подання до розгляду у судовому засіданні 19 травня 2017 року о 11 год. 30 хв. Під час переходу до розгляду справи по суті представник заявника підтримав подання та просив задовольнити його повністю з підстав, зазначених у ньому та наданих на його обґрунтування доказах, представник платника податків у судове засідання не зявився, письмових заперечнень щодо подання до суду не надав. Відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта. Враховуючи викладене та неявку відповідача, у судовому засіданні, згідно з ч. 6   ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України  (далі -  КАС України), прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження. Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне. Заявником 08 лютого 2017 року о 16 год. 50 хв. прийнято відповідне рішення №2644, яким застосовано адміністративний арешт майна платника податків (далі - арешт мана), що перебуває (розміщене, зберігається) у тому числі, але не виключно за адресою: 04114, м.Київ, Оболонський р-н, вул. Академіка Навашина, буд.4, кв.(офіс) 17. Підставою для прийняття заявником рішення про арешт стали відмова платника податків від проведення фактичної перевірки (далі - перевірка) та недопуск посадових осіб заявника до проведення перевірки за наявності законних підстав для її проведення. Так, відповідно до п. 94.1, пп. 94.2.3 п. 94.2, п.п. 94.3-94.6, 94.10 ст. 94 Податкового кодексу України (далі - ПК України), адміністративний арешт майна платника податків (далі - арешт майна) є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом. Арешт майна може бути застосовано, якщо з'ясовується одна з таких обставин: платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу. Арешт майна полягає у забороні платнику податків вчиняти щодо свого майна, яке підлягає арешту, дії, зазначені у п. 94.5 цієї статті. Арешт може бути накладено контролюючим органом на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків. Арешт майна може бути повним або умовним. Повним арештом майна визнається заборона платнику податків на реалізацію прав розпорядження або користування його майном. У цьому випадку ризик, пов'язаний із втратою функціональних чи споживчих якостей такого майна, покладається на орган, який прийняв рішення про таку заборону. Умовним арештом майна визнається обмеження платника податків щодо реалізації прав власності на таке майно, який полягає в обов'язковому попередньому отриманні дозволу керівника відповідного контролюючого органу на здійснення платником податків будь-якої операції з таким майном. Зазначений дозвіл може бути виданий керівником контролюючого органу, якщо за висновком податкового керуючого здійснення платником податків окремої операції не призведе до збільшення його податкового боргу або до зменшення ймовірності його погашення. Керівник контролюючого органу (його заступник) за наявності однієї з обставин, визначених у п. 94.2 цієї статті, приймає рішення про застосування арешту майна платника податків, яке надсилається: платнику податків з вимогою тимчасово зупинити відчуження його майна; іншим особам, у володінні, розпорядженні або користуванні яких перебуває майно такого платника податків, з вимогою тимчасово зупинити його відчуження. Арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду. Звільнення коштів з-під арешту банк або інша фінансова установа здійснює за рішенням суду. Арешт майна полягає у забороні платнику податків вчиняти щодо свого майна, яке підлягає арешту, дії, зазначені у пункті 94.5 цієї статті. Арешт може бути накладено контролюючим органом на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків. Арешт майна може бути повним або умовним. Повним арештом майна визнається заборона платнику податків на реалізацію прав розпорядження або користування його майном. У цьому випадку ризик, пов'язаний із втратою функціональних чи споживчих якостей такого майна, покладається на орган, який прийняв рішення про таку заборону. Умовним арештом майна визнається обмеження платника податків щодо реалізації прав власності на таке майно, який полягає в обов'язковому попередньому отриманні дозволу керівника відповідного контролюючого органу на здійснення платником податків будь-якої операції з таким майном. Зазначений дозвіл може бути виданий керівником контролюючого органу, якщо за висновком податкового керуючого здійснення платником податків окремої операції не призведе до збільшення його податкового боргу або до зменшення ймовірності його погашення. Керівник контролюючого органу (його заступник) за наявності однієї з обставин, визначених у пункті 94.2 цієї статті, приймає рішення про застосування арешту майна платника податків, яке надсилається: платнику податків з вимогою тимчасово зупинити відчуження його майна; іншим особам, у володінні, розпорядженні або користуванні яких перебуває майно такого платника податків, з вимогою тимчасово зупинити його відчуження. Арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду. Звільнення коштів з-під арешту банк або інша фінансова установа здійснює за рішенням суду. Арешт на майно може бути накладено рішенням керівника контролюючого органу (його заступника), обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом. Тобто, з вище викладених норм вбачається, що арешт на майно може бути накладено рішенням керівника контролюючого органу (його заступника), обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом. У листі Вищого адміністративного суду України від 02 лютого 2011 року № 149/11/13-11 зазначено, що перевірка обґрунтованості накладення адміністративного арешту передбачає встановлення судом наявності підстав для застосування адміністративного арешту, передбачених п. 94.2 ст. 94 ПК України. Предметом перевірки є відповідність рішення керівника податкового органу (його заступника) про накладення адміністративного арешту на майно платника податків умовам, за яких таке рішення може бути ухвалено. Як з'ясовано судом у ході розгляду справи та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, наказом Головного управління ДФС у місті Києві (далі - ГУ ДФС) від 03 лютого 2017 року №792 "Про проведення фактичної перевірки ТОВ «ТАБАКЕРО»" обумовлено проведення фактичних перевірок суб'єктів господарювання з питань здійснення оптової та роздрібної торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами, здійснення розрахункових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі виробництво та обіг підакцизних товарів . Переліком суб'єктів господарювання для проведення фактичних перевірок працівниками відділу контролю за розрахунковими операціями управління спеціального аудиту на підставі пп. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК України, який є додатком 32 до вказаного вище наказу, передбачено проведення перевірки платника податків. 06 лютого 2017 року ГУ ДФС оформлено направлення на перевірку №844/26-15-40-01 та №845/26-15-40-01, у яких зазначено, що метою проведення перевірки є перевірка порядку здійснення оптової та роздрібної торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами, здійснення розрахункових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі виробництво та обіг підакцизних товарів. 07 лютого 2017 року працівниками ГУ ДФС здійснено вихід на адресу платника податків: м. Київ, просп. Мінський, 2, за якою здійснюється фактична господарська діяльність платника податків. Представнику платника податків пред'явлено посвідчення, наказ та направлення на проведення перевірки, разом з тим, працівникам ГУ ДФС відмовлено у допуску про проведення фактичної перевірки. Пояснень щодо причин недопуску до перевірки не надано. У зв'язку з викладеним, 07 лютого 2017 року складено акт про відмову від ознайомлення з направленням на перевірку №17/26-15-40-01-14, акт по відмову від допуску до перевірки №18/26-15-40-01-14 та акт відмови від ознайомлення та отримання акту відмови від допуску до перевірки №19/26-15-40-01-14. Згідно з п. 75.1, пп. 75.1.3 п. 75.1 ст. 75 ПК України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності    ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами). Відповідно до п.п. 80.1, 80.2, 80.4 ст. 80 ПК України, Фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи). Фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких обставин: - у разі коли за результатами перевірок інших платників податків виявлено факти, які свідчать про можливі порушення платником податків законодавства щодо виробництва та обігу підакцизних товарів, здійснення платником податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, та виникає необхідність перевірки таких фактів; - у разі отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій, та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів; - письмового звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону, про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій, касових операцій, патентування або ліцензування; - неподання суб'єктом господарювання в установлений законом строк обов'язкової звітності про використання реєстраторів розрахункових операцій, розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, подання їх із нульовими показниками; - у разі отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального; - у разі виявлення за результатами попередньої перевірки порушення законодавства з питань, визначених у пункті 75.1.3; - у разі отримання в установленому законодавством порядку інформації про використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету, а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації. Таким чином, проаналізувавши викладені норми та обставини, суд прийшов до висновку, що контролюючим органом дотримано норми ПК України щодо проведення фактичної перевірки платника податків, однак ним не допущено посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки. Згідно з ст. 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Відповідно до п. 81.1, п. 81.2 ст. 81 ПК України, посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: - направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника, що скріплений печаткою контролюючого органу; - копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника та скріплення печаткою контролюючого органу; - службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки. Непред'явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки. Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п'ятому цього пункту, не дозволяється. При пред'явленні направлення платнику податків та/або посадовим (службовим) особам платника податків (його представникам або особам, які фактично проводять розрахункові операції) такі особи розписуються у направленні із зазначенням свого прізвища, імені, по батькові, посади, дати і часу ознайомлення. У разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) розписатися у направленні на перевірку посадовими (службовими) особами контролюючого органу складається акт, який засвідчує факт відмови. У такому випадку акт про відмову від підпису у направленні на перевірку є підставою для початку проведення такої перевірки. У разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) у допуску посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення перевірки складається акт, який засвідчує факт відмови. Стосовно звернення ГУ ДФС до заявника щодо застосування адміністративного арешту до платника податків, суд зазначає наступне. Згідно з пп. 7 п. 4 Положення про Головне управління ДФС у місті Києві, затвердженого наказом ДФС України від 20 серпня 2014 року №54, ГУ ДФС відповідно до покладених на нього завдань організовує та координує роботу підпорядкованих державних податкових інспекцій із застосування адміністративного арешту (арешту) майна платників податків та/або зупинення видаткових операційна їх рахунках у банках, фінансових санкцій до платників єдиного внеску. Тобто, ГУ ДФС, відповідно до покладених на нього завдань, має право звертатися до підпорядкованих державних податкових інспекцій з питань застосування адміністративного арешту. Згідно з ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів. Таким чином, із системного аналізу вище викладених норм та з'ясованих обставин суд прийшов до висновку, що подання Головного управління ДФС у місті Києві до Товариства з обмеженою відповідальністю «Табакеро» про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю. Відповідно до ч. 4 ст. 94 КАС України, у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються. У зв'язку з ухваленням судового рішення на користь суб'єкта владних повноважень та відсутністю з його сторони судових витрат, судові витрати стягненню з відповідача не підлягають. На підставі вище викладеного, керуючись ст.ст. 69-71, 86, 128, 158-163, 167, 183-3 КАС України, суд - ПОСТАНОВИВ: 1. Подання задовольнити повністю. 2. Підтвердити обґрунтованість адміністративного арешту майна Товариства з обмеженою відповідальністю «Табакеро» (код ЄДРПОУ 39825488). 3. Постанова підлягає негайному виконанню згідно з ч. 8 ст. 183-3 КАС України. Копії постанови направити (вручити) заявнику та платнику податків (їх уповноваженим представникам), роз'яснивши, що відповідно до ч. 10 ст. 183-3 КАС України, апеляційний перегляд постанови суду першої інстанції здійснюється за загальною процедурою. Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду. Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Суддя                                                                                                І.А. Качур