Ухвала

від 06.06.2017 по справі 826/17574/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/17574/16 Головуючий у 1-й інстанції: Кобилянський К.М. Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.

У Х В А Л А

Іменем України

06 червня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 січня 2017 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю Віста-комфорт до Головного управління ДФС у м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю Віста-комфорт (далі - Позивач, ТОВ Віста-комфорт ) звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - Відповідач, ГУ ДФС у м. Києві) про скасування податкового повідомлення-рішення від 26.07.2016 року №0003561401.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.01.2017 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що Позивачем доведено правомірність включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, а тому позовні вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення є обґрунтованими. Крім того, суд зауважив, що Відповідачем подано належних і достатніх доказів безтоварності господарських операцій Позивача з ТОВ Укрбудінновації , на підставі яких ТОВ Віста-комфорт було сформовано податковий кредит.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Наголошує на неповному дослідженні судом всіх фактичних обставин справи та перевірки їх доказами, що спричинило прийняття неправильного рішення, а саме: ненадання Позивачем первинних документів на запит та для перевірки; відсутність у ТОВ Укрбудінновації трудових ресурсів; директора вказаного товариства заперечує свою причетність до господарської діяльності суб'єкта господарювання; ТОВ Укрбудінновації мали відносини з фіктивними юридичними особами; у додатковій угоді до договору зазначені реквізити рахунка, який на момент підписання не був відкритий.

У судовому засіданні представник Апелянта доводи апеляційної скарги підтримав з підстав, викладених в останній, та просив вимоги скарги задовольнити повністю.

Представник Позивача наполягав на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.

Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Вирішуючи вказаний спір, суд першої інстанції встановив, що у червні 2016 року працівниками ГУ ДФС у м. Києві на підставі пп. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 ПК України, наказу від 07.06.2016 року №3565 (т. 1 а.с. 130-131), направлень від 08.06.2016 року №632/26-15-14-01-02 та №631/26-15-14-01-02 (т. 1 а.с. 128, 129) проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Віста-комфорт з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ Укрбудінновації за період з 01.09.2015 року по 31.10.2015 року. У ході перевірки податковим органом було виявлено порушення Позивачем: п. 44.1 ст. 44, п. п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, у результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 528 620,00 грн., у тому числі за вересень 2015 року - 528 620,00 грн.

Результати перевірки зафіксовані в акті від 22.06.2016 року №177/26-15-14-01-02/37797611 (т. 1 а.с. 12-30).

На підставі викладених в акті перевірки висновків Відповідачем 26.07.2016 року винесено податкове повідомлення-рішення форми Р №0003561401, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 792 930, грн., у тому числі за основним платежем - 528 620,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 264 310,00 грн. (т. 1 а.с. 11).

За результатами адміністративного оскарження рішенням ДФС України від 12.10.2016 року №22151/6/99-99-11-01-02-75 (т. 1 а.с. 31-35) скаргу Позивача залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення - без змін.

Вирішуючи питання про правомірність оскаржуваного акту індивідуальної дії, суд першої інстанції встановив таке.

Між ТОВ Віста-комфорт (Замовник) та ТОВ Укрбудінновації (Підрядник) укладено договір від 10.09.2015 року №159/15 (т. 1 а.с. 36-40), за умовами якого Замовник доручає, а Підрядник бере на себе зобов'язання своїми силами і засобами, із використанням власних матеріалів, на власний ризик в порядку і на умовах цього Договору, виконати комплекс будівельно-монтажних робіт із газифікації об'єкту: Житловий комплекс з об'єктами соціально-побутового призначення по АДРЕСА_1 , а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити вартість таких робіт на умовах, визначених даним договором.

Пунктом 1.2 Договору передбачено, що склад та обсяги робіт визначаються згідно із кошторисом на виконання монтажних робіт, що є невід'ємною частиною цього договору.

Згідно п. 1.4 Договору Підрядник має право залучити, без додаткової письмової згоди Замовника, до виконання робіт субпідрядні організації, залишаючись відповідальним за якість виконаних робіт перед Замовником.

Завершення робіт оформлюється актом приймання-передачі виконаних робіт, складеним в двох екземплярах та підписаним сторонами (п. 1.6 Договору).

На переконання суду першої інстанції, факт реальності господарських операцій підтверджується наявними у матеріалах справи копіями: технічного завдання (т. 1 а.с. 41); договору №1 про внесення змін до Договору (т. 1 а.с. 42); договірної ціни (т. 1 а.с. 43-44); локального кошторису (т. 1 а.с. 45-50); довідки форми КБ-3 (т. 1 а.с. 51); актів приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в (т. 1 а.с. 52-55, 56-59, 60-62, 63-65, 66-69, 70-73, 74-77, 78-81, 82-85); банківської виписки (т. 2 а.с. 9); виписки по рахунку 631 (т. 2 а.с. 17-21).

При цьому, на переконання суду, наявність спеціальної правосуб'єктності ТОВ Укрбудінновації підтверджується наявною у матеріалах справи копією ліцензії Державної архітектурно-будівельної інспекції серії НОМЕР_1 від 03.05.2015 року (т. 2 а.с. 24-25).

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що укладення договору з ТОВ Укрбудінновації обґрунтовується необхідністю влаштування газопостачання багатоквартирного житлового комплексу, що був споруджений на замовлення Позивача та перебуває в останнього на праві приватної власності.

На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції дійшов до висновку, що підстав для визнання безтоварними господарських відносин Позивача з ТОВ Укрбудінновації немає. При цьому, суд наголосив на тому, що податковим органом як суб'єктом владних повноважень не доведено, що господарські операції Позивача є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності Позивача та його контрагента. Крім того, суд вказав на відсутність доказів визнання фіктивним ТОВ Укрбудінновації або притягнення посадових осіб Позивача чи його контрагента до кримінальної відповідальності.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Приписи ч. 1 ст. 208 ГК України визначають, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Враховуючи положення зазначених вище статей ГК України, колегія суддів вважає за необхідне підкреслити той факт, що для визнання правочину такого, що укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, необхідно встановити факт наявності у контрагентів або контрагента такої мети.

Так, при кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. При цьому доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі. Однак доказів існування такого, що набрав законної сили вироку суду по кримінальній справі щодо посадових осіб Позивача, податковим органом надано не було. У зв'язку з чим посилання Відповідача на обставини, що були встановлені органами внутрішніх справи у ході досудового розслідування, є помилковими, оскільки останні в силу положень ст. ст. 71, 72 КАС України не можуть вважатися доказами в адміністративній справі.

Крім того, зазначення Відповідачем в акті перевірки про встановлені у ході опитування ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 141-145) обставини, що остання жодного відношення до ТОВ Укрбудінновації не має, судовою колегією оцінюється критично, оскільки, по-перше, відсутній вирок суду, який набрав законної сили та встановив дані обставини, по-друге, інформація, що міститься у поясненнях ОСОБА_2, не тягне за собою жодної юридичної відповідальності для останньою у випадку її недостовірності.

При цьому, судом першої інстанції встановлено, що рішенням загальних зборів ТОВ Укрбудінновації , оформлених протоколом №2 від 28.09.2015 року (т. 2 а.с. 34-35), прийнято до складу учасників ОСОБА_2 у зв'язку з придбанням нею частки в статутному капіталі товариства у розмірі 100% у ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Наведене, на переконання судової колегії, спростовує посилання Апелянта на відсутність відношення ОСОБА_2 до господарської діяльності ТОВ Укрбудінновації .

Таким чином, на думку суду апеляційної інстанції, господарські операції між контрагентами не були вчинені з метою, яка завідомо суперечила інтересам держави і суспільства.

Надаючи оцінку реальності вчинення господарських операцій між контрагентами, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі - Закон про бухгалтерський облік) документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинний документ.

Приписи ст. 9 вказаного закону визначають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, згідно п. 2.4 затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Дослідивши наявні матеріалах справи документи, судова колегія вважає, що останні містять всі обов'язкові для первинних документів реквізити та відповідають законодавчо визначеним вимогам. Поряд з цим, Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не було доведено юридичної дефектності чи невідповідності первинних документів вимогам чинного законодавства.

При цьому, аналіз наявних у матеріалах справи копій первинних документів свідчить про відповідність їх вимогам ДНБ Д.1.1-1:2013 Правила визначення вартості будівництва .

При цьому, твердження Апелянта про те, що ТОВ Укрбудінновації не має необхідних ресурсів для виконання зобов'язань перед ТОВ Віста-комфорт за договором, судовою колегією оцінюється критично, оскільки, як було зазначено вище, Підрядник має право залучити, без додаткової письмової згоди Замовника, до виконання робіт субпідрядні організації, залишаючись відповідальним за якість виконаних робіт перед Замовником.

Як вже було зазначено вище, згідно ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Аналогічна позиція викладена у листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11.

При цьому суд апеляційної інстанції погоджується з критичною оцінкою Окружним адміністративним судом м. Києва посилання Відповідача на встановлення факту взаємовідносин Позивача з контрагентами, які мають ознаки фіктивності, оскільки встановлення даних обставин не є безумовним доказом ознак фіктивності у діяльності ТОВ Віста-комфрорт , оскільки приписи чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства не ставили у залежність право формування Позивачем податкового кредиту від добросовісності платника податку, з яким суб'єкт господарювання перебував у господарських правовідносинах. Тобто, невиконання такими особами податкових зобов'язань тягне за собою настання відповідальності лише для зазначених суб'єктів і не може бути підставою для притягнення до відповідальності іншого суб'єкта господарювання.

Згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини у справі Булвес проти Болгарії (заява № 3991/03) у своєму рішенні від 22.01.2009 року зазначив:

70. І, нарешті, що стосується зусиль для попередження обманних зловживань системою оподаткування ПДВ, Суд визнає, що коли Держави - члени Конвенції володіють інформацією про такі зловживання зі сторони певної фізичної чи юридичної особи, вони можуть вжити відповідних засобів щодо недопущення, зупинення чи покарання за такі зловживання. Однак, Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все-таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

71. Враховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов'язків із декларування ПДВ, неможливості з її сторони забезпечити дотримання постачальником його обов'язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності. Таким чином, мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 .

Подібну позицію займав і Верховний Суд України, який у постанові від 11.12.2007 року у справі № 21-1376во06, де зазначив, що у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту .

З огляду на викладене посилання Апелянта на порушення контрагентом Позивача - ТОВ Укрбудінновації податкової дисципліни в якості підстави для відмови у задоволенні позовних вимог є, на переконання судової колегії, помилковими.

Надаючи оцінку твердженню ГУ ДФС у м. Києві щодо ненадання ТОВ Віста-комфрорт документів на виконання письмових запитів Відповідача від 10.06.2016 року №1 (т. 1 а.с. 132-133) та від 14.06.2016 року №2 (т. 1 а.с. 134-135), судова колегія погоджується посиланням Окружного адміністративного суду м. Києва на те, що матеріали справи не містять доказів їх отримання Позивачем під час проведення перевірки. Крім того, суд першої інстанції обґрунтованого наголосив на недоліки вказаних запитів в частині необхідних передбачених приписами ПК України реквізитів.

Оцінюючи твердження Апелянта про безтоварність укладеного договору з підстав підписання договору №1 від 29.09.2015 року про внесення змін та доповнень до договору №159/15, в якому було вказано розрахунковий рахунок ТОВ Укрбудінновації №260000012839, який фактично був відкритий у ПАТ Банк Велес 02.10.2015 року (т. 1 а.с. 136), суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що укладення даного додаткового договору було зумовлено необхідністю внесення змін до Договору №159/15 в частині банківських реквізитів ТОВ Укрбудінновації . При цьому, оскільки оплата за виконані роботи проведена ТОВ Віста-комфорт 27.10.2015 року на реальний розрахунковий рахунок ТОВ Укрбудінновації , зазначення невірної дати укладення додаткового договору не має визначального впливу на встановлення реальності господарських відносин.

З урахуванням наведеного судова колегія погоджується з твердженням суду першої інстанції про відсутність правових підстав визнання безтоварними господарських операцій Позивача з ТОВ Укрбудінновації , у зв'язку з чим вважає за необхідне зазначити таке.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до пп. а п. 185.1 ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Приписи п. п. 198.1, 198.3 ст. 198 ПК України визначають, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послу.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст. 198 ПК України 198.6. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано Відповідачем, на момент виписування податкової накладної Позивачу ТОВ Укрбудінновації було зареєстровано у встановленому законом порядку як суб'єкт підприємницької діяльності, а також платником податку на додану вартість, а факт реальності господарських операції, як було встановлено раніше, підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а тому правових підстав для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення у Відповідача не було.

При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів із наведеними висновками суду першої інстанції погодилась, оскільки вони знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи. Судом було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Крім іншого, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.04.2017 року задоволено клопотання ГУ ДФС у м. Києві та відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.04.2017 року у розмірі 13 083,35 грн. до ухвалення судом апеляційної інстанції рішення у даній справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 87 КАС України що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Приписи ч. 2 ст. 88 КАС України визначають, що витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо оплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про необхідність стягнення з Відповідача суми відстроченого до ухвалення рішення судового збору у розмірі 13 083,35 грн.

Керуючись ст.ст. 88, 98, 160, 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 січня 2017 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю Віста-комфорт до Головного управління ДФС у м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення - без змін.

Стягнути з Головного управління ДФС у м. Києві (04655, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980) суму відстроченого до ухвалення рішення у справі судового збору у розмірі 13 083 (тринадцять тисяч вісімдесят три) гривні 35 копійок на рахунок Державної судової адміністрації України (Отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106; Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783; Банк отримувача: ГУ ДКC України у м. Києві; Код банку отримувача (МФО): 820019; Рахунок отримувача: 31215256700001; Код класифікації доходів бюджету: 22030106).

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційна скарга на судові рішення подається у порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко

Головуючий суддя Степанюк А.Г.

Судді: Шурко О.І.

Кузьменко В. В.