Ухвала

від 30.05.2017 по справі 2а-7180/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 травня 2017 року К/800/35874/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Головуючий суддя:Вербицька О.В. Судді: Бившева Л.І. Маринчак Н.Є. розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 липня 2012 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2014 року

у справі № 2а-7180/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тез Тур"

до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Тез Тур" (далі - позивач, ТОВ "Тез Тур") звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Печерському районі м.Києва) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 липня 2012 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва від 27.12.2011 р. № 0012112309.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2014 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 липня 2012 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ДПІ у Печерському районі м. Києва, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 липня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2014 року і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

ТОВ "Тез Тур" у письмовому запереченні на касаційну скаргу, посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою, просить залишити її без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 липня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2014 року - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку про наступне.

ДПІ у Печерському районі м. Києва було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ Тез Тур з питань дотримання податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин із ТОВ Глобал Маркетинг Солюшинз за червень, серпень 2011 року, за результатами якої складено акт від 08.12.2011 р. № 1589/23-9/32348756.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем ст. 185, п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.4, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 647202 грн.

На підставі висновків, що викладені в акті перевірки, податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.12.2011 р. № 0012112309, відповідно до якого позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем на суму 397 118 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 26 537 грн.

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів.

Як вбачається з матеріалів справи, фінансово-господарські відносини між позивачем та ТОВ Глобал Маркетинг Солюшинз у червні 2011 року здійснювались на підставі договору № 01-03 від 01.03.2011 р. та рахунку №18 від 10.06.2011 р., а в серпні 2011 року - на підставі договорів від 29.06.2011 р. № 03-06 та від 01.03.2011 р.01-03, від 01.07.2011 р. № 05-07, угоди від 05.08.2011 р. № 34 (оформлена рахунком).

Так, Договором № 01-03 від 01.03.2011 р. передбачено надання позивачу послуг з проведення рекламних компаній, суть яких полягає у просуванні товарів та/або послуг та/або торговельної марки позивача. Договором передбачено розміщення рекламних матеріалів засобами зовнішньої реклами, їх розміщенні на телебаченні, на радіо, у пресі, у соціальних мережах та надання інших послуг. До зазначеного договору укладено додатки № 1-5 та додаткова угода № 1 в яких деталізовано характер та порядок надання послуг.

Аналогічні базові умови надання рекламних послуг передбачені договором № 03-06 від 29.06.2011 р. до якого укладено додаток та додаткова угода щодо умов розміщення реклами на телебаченні.

Згідно договору № 05-07 від 01.07.2011 р. передбачено надання послуг зі створення та підтримки веб-ресурсу (сайту). У додатку № 1 деталізовано умови надання послуг.

Фактичний рух активів з урахуванням ділової мети такого руху та його зв'язку із господарською діяльністю платника податків, підтверджується первинними документами, зокрема, податковими накладними, платіжними дорученнями.

Крім того, виконання умов договорів підтверджується ефірними довідками про розміщення реклами на телебаченні (5 канал, канал 24 та інші телеканали), фото-звітами про розміщення зовнішньої реклами, листами телеканалів.

Розміщення реклами в Інтернеті, підтверджується звітом контрагента позивача з роздруківками сторінок відповідних Інтернет сайтів та щодо проведення PR акції відносно інформування учасників ринку та споживачів стосовно діяльності іншої компанії на ринку туристичних послуг.

Судами попередніх інстанцій встановлено реальні зміни майнового стану позивача за спірними господарськими операціями.

Використання позивачем придбаних послуг у власній господарській діяльності підтверджується матеріалами справи.

Отже, з огляду на вищевказані обставини справи, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо правомірності формування позивачем даних податкового обліку.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає відхиленню, а постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 липня 2012 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2014 року залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214 - 215, 220, 220 1 , 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відхилити.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 липня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2014 року залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.В. Вербицька

Судді Л.І. Бившева

Н.Є. Маринчак