Рішення

від 01.06.2017 по справі 911/1031/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" червня 2017 р. Справа № 911/1031/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ТЕК Західтранссервіс

до Товариства з обмеженою відповідальністю Росер

про стягнення 95 443,08 грн

Суддя Горбасенко П.В.

За участю представників:

від позивача ОСОБА_1 (дог. КС 236234 від 13.04.2017);

ОСОБА_2 (дог. АА 095807 від 25.05.2017);

від відповідача ОСОБА_3 (дов. б/н від 14.04.2017).

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю ТЕК Західтранссервіс (далі - позивач) звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Росер (далі - відповідач) про стягнення 95 443,08 грн заборгованості, з яких: 81 531,05 грн боргу за договором про транспортно-експедиційне обслуговування експортних, імпортних і транзитних вантажів № 3/315-2014 від 13.01.2014, 9 053,67 грн пені, 3 913,49 грн інфляційних втрат та 944,87 грн 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором про транспортно-експедиційне обслуговування експортних, імпортних і транзитних вантажів № 3/315-2014 від 13.01.2014.

Ухвалою господарського суду Київської області від 06.04.2017 порушено провадження у справі № 911/1031/17, розгляд справи призначено на 21.04.2017.

Ухвалою господарського суду Київської області від 21.04.2017 розгляд справи відкладено на 19.05.2017.

19.05.2017 до канцелярії господарського суду Київської області від позивача надійшла заява про відшкодування судових витрат від 19.05.2017 (вх. № 10116/17 від 19.05.2017), згідно якої останній в порядку ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України просив суд стягнути з відповідача 89 880 витрат на оплату послуг адвоката. Вказана заява прийнята судом.

19.05.2017 до канцелярії господарського суду Київської області від відповідача надійшло заперечення на позову заяву (вх. № 10119/17 від 19.05.2017), згідно якого останній заперечив проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, яке прийнято судом.

Ухвалою господарського суду Київської області від 19.05.2017 розгляд справи відкладено на 26.05.2017.

26.05.2017 до канцелярії господарського суду Київської області від позивача надійшов відзив на заперечення відповідача (вх. № 10739/17 від 26.05.2017), згідно якого останній заперечив проти доводів відповідача щодо безпідставності та необґрунтованих позовних вимог. Вказаний відзив прийнято судом.

Ухвалою господарського суду Київської області від 26.05.2017 розгляд справи відкладено на 01.06.2017.

01.06.2017 до канцелярії господарського суду Київської області від відповідача надійшли додаткові пояснення (вх. № 11279/17 від 01.06.2017), згідно яких останній заперечив проти задоволення позовних вимог про стягнення 141 549,76 грн, яке прийнято судом.

У судовому засіданні 01.06.2017 представник позивача повністю підтримав задоволення позовних вимог, представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог про стягнення 141 549,76 грн.

Заяв чи клопотань про застосування позовної давності до вимог позивача відповідачем не заявлено.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності та представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

13.01.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю ТЕК Західтранссервіс (Експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю Росер (Замовник) укладено договір про транспортно-експедиційне обслуговування експортних, імпортних і транзитних вантажів № 3/315-2014, згідно якого експедитор зобов'язався здійснити транспортно-експедиторське обслуговування вантажів замовника, номенклатура, обсяги, терміни поставки та маршрут слідування яких вказуються в заявках замовника, а замовник - оплатити експедитору вартість послуг, пов'язаних з організацією перевезень і транспортно-експедиторського обслуговування.

Після надходження 100 % фінансування доручення (заявки) та в оплату експедиторських послуг по п. 1.2. договору на рахунок експедитора, останній направляє замовнику дозвіл на відправлення вантажів в термін та в обсягах, погоджених з експедитором, а також інструкції щодо заповнення перевізних документів (п. 2.1.3 договору).

Відповідно до п.п. 2.2, 2.2.6, 2.2.8 договору замовник зобов'язався здійснювати 100 % фінансування доручення (заявки) і забезпечувати своєчасне надходження коштів, призначених для розрахунків за перевезення вантажів, а також за виконані експедитором послуги, передбачені договором. Замовник зобов'язався фінансувати експедитору додаткові платежі і збори, невраховані при узгоджені ставок, необхідність оплати яких виникла під час перевезення вантажу. У разі оформлення залізничних документів з порушенням вимог, що пред'являються (у тому числі відсутності коду платника), а також документів, необхідних для виконання митних, санітарних та інших формальностей, що викликало затримку при транспортуванні на прикордонних станцій, замовник відшкодовує всі транспортні витрати, а також витрати, пов'язані із зберіганням вантажу та інші витрати, виставлені залізними дорогами.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що вартість транспортування вантажів, заявлених замовником, додаткових зборів і ставок за експедирування визначаються на підставі виставлених експедитором рахунків-фактури.

Згідно п. 3.2. договору цей договір передбачає розрахунок у грошовій формі - шляхом банківського переказу на рахунок експедитора. Для забезпечення виконання експедитором своїх зобов'язань за договором, замовник перераховує на рахунок експедитора грошові кошти, які включають суми, призначені для перерахування третім особам - учасникам транспортного процесу (перевізникам, декларантам, державним контролюючим органам і т.п.), а також сума, яка складає винагороду експедитора. Хоча експедитор самостійно розраховує розміри сум, призначених для сплати третім особам, ці кошти не є його власністю і використовуються ним лише для проведення розрахунків з вищезгаданими особами. Власністю експедитора є сума, що залишилася після проведення розрахунків з третіми особами.

Замовник здійснює 100 % оплату заявленого обсягу перевезення на підставі виставлених рахунків протягом 5-ти банківських днів з дати виставлення рахунку. Платіж вважається здійсненим з моменту зарахування грошових коштів на банківський рахунок експедитора. Валюта розрахунку - національна валюта України. В дорученні банку на переказ грошових коштів замовника вказує, як підставу платежу, договір і номер рахунку. Оплата банківських послуг проводиться за рахунок замовника (п.п. 3.3, 3.4, 3.5 договору).

Відповідно до п.п. 6.1, 6.2 договору договір набуває чинності з дати підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2014 року. Якщо жодна із сторін за 2 місяці до зазначеного терміну не висловить в письмовій формі наміри про розірвання договору, термін його дії автоматично продовжується на кожний наступний календарний рік.

Судом встановлено, що договір про транспортно-експедиційне обслуговування експортних, імпортних і транзитних вантажів № 3/315-2014 від 13.01.2014 є неодноразово продовженим сторонами, оскільки жодна із сторін за 2 місяці до зазначеного терміну не висловила в письмовій формі наміри про розірвання договору.

Суд встановив, що заявкою (а.с. 15) відповідач замовив позивачу перевезення вантажу за маршрутом: Бугяняй (Литва) - Бендер ІІ (Молдова).

У відповідь на отриману від відповідача заявку позивач направив йому для попередньої оплати рахунок-фактури № 3315025-П від 06.09.2016 на загальну суму 109 781,38 грн (а.с. 16).

На виконання заявки та договору про транспортно-експедиційне обслуговування експортних, імпортних і транзитних вантажів № 3/315-2014 від 13.01.2014 позивач надав відповідачу транспортно-експедиційні послуги з перевезення вантажу на загальну суму 143 526,05 грн, вартість яких складається з: 141 549,76 грн послуг залізниці, 777,36 грн декларування вантажу, 174,45 грн єдиного збору, 1 024,48 грн комісійної винагороди позивача, що підтверджується актом загальної форми № 5630 від 30.09.2016 (а.с. 17), добовим переліком № 20161011/980 від 11.10.2016 (а.с. 18).

Також позивачем для оплати відповідачем виставлено рахунок на оплату № 3315026 від 31.10.2016 на суму 143 526,05 грн, який залишився оплаченим частково останнім.

Відповідач, в порушення п. 3.3 договору розрахувався частково, сплативши позивачу 61 995,23 грн, що підтверджується банківською випискою (а.с. 50) та платіжними дорученнями (а.с. 51-52, 54-56), внаслідок чого станом на момент порушення провадження у справі (06.04.2017), борг відповідача перед позивачем за договором про транспортно-експедиційне обслуговування експортних, імпортних і транзитних вантажів № 3/315-2014 від 13.01.2014 склав 81 530,82 грн (143 526,05 грн - 61 995,23 грн), що підтверджується банківською випискою (а.с. 50) та платіжними дорученнями (а.с. 51-52, 54-56).

Крім того, після порушення провадження у справі (06.04.2017) відповідач сплатив позивачу 47 786,38 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 6169 від 07.04.2017 (а.с. 53), внаслідок чого станом на момент прийняття судового рішення у справі борг відповідача перед позивачем за договором про транспортно-експедиційне обслуговування експортних, імпортних і транзитних вантажів № 3/315-2014 від 13.01.2014 склав 33 744,44 грн (143 526,05 грн - 61 995,23 грн - 47 786,38 грн), що підтверджується банківською випискою (а.с. 50) та платіжними дорученнями (а.с. 51-56).

Предметом позову є вимоги про стягнення 81 531,05 грн боргу за договором про транспортно-експедиційне обслуговування експортних, імпортних і транзитних вантажів № 3/315-2014 від 13.01.2014, 9 053,67 грн пені, 3 913,49 грн інфляційних втрат та 944,87 грн 3 % річних.

Суд встановив, що між сторонами виникли транспортно-експедиторські послуги.

Частиною першою ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (абз. 2 ч. 1 ст. 175 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Згідно ч. 1 ст. 316 ГК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлений обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Пунктом першим статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ст. 530 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Суд встановив, що на виконання заявки та договору про транспортно-експедиційне обслуговування експортних, імпортних і транзитних вантажів № 3/315-2014 від 13.01.2014 позивач надав відповідачу транспортно-експедиційні послуги з перевезення вантажу на загальну суму 143 526,05 грн, вартість яких складається з: 141 549,76 грн послуг залізниці, 777,36 грн декларування вантажу, 174,45 грн єдиного збору, 1 024,48 грн комісійної винагороди позивача, що підтверджується актом загальної форми № 5630 від 30.09.2016 (а.с. 17), добовим переліком № 20161011/980 від 11.10.2016 (а.с. 18); відповідач, в порушення п. 3.3 договору розрахувався частково, сплативши позивачу 61 995,23 грн, що підтверджується банківською випискою (а.с. 50) та платіжними дорученнями (а.с. 51-52, 54-56), внаслідок чого станом на момент порушення провадження у справі (06.04.2017), борг відповідача перед позивачем за договором про транспортно-експедиційне обслуговування експортних, імпортних і транзитних вантажів № 3/315-2014 від 13.01.2014 склав 81 530,82 грн (143 526,05 грн - 61 995,23 грн), що підтверджується банківською випискою (а.с. 50) та платіжними дорученнями (а.с. 51-52, 54-56); після порушення провадження у справі (06.04.2017) відповідач сплатив позивачу 47 786,38 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 6169 від 07.04.2017 (а.с. 53), внаслідок чого станом на момент прийняття судового рішення у справі борг відповідача перед позивачем за договором про транспортно-експедиційне обслуговування експортних, імпортних і транзитних вантажів № 3/315-2014 від 13.01.2014 склав 33 744,44 грн (143 526,05 грн - 61 995,23 грн - 47 786,38 грн), що підтверджується банківською випискою (а.с. 50) та платіжними дорученнями (а.с. 51-56).

Враховуючи те, що борг відповідача перед позивачем на час прийняття судового рішення складає 33 744,44 грн, розмір вказаного боргу відповідає фактичним обставинам справи, вимога позивача про стягнення з відповідача 33 744,44 грн боргу за договором про транспортно-експедиційне обслуговування експортних, імпортних і транзитних вантажів № 3/315-2014 від 13.01.2014 є обґрунтованою, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами і відповідно підлягає задоволенню.

Пунктом 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Відповідно до п. 4.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК України), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Визнання боржником претензії кредитора не є способом припинення зобов'язання і не свідчить про відсутність спору; особа, претензія якої визнана боржником, вправі звернутися до господарського суду з позовом про стягнення визнаної суми коштів. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

З огляду на те, що після порушення провадження у справі (06.04.2017) відповідач сплатив позивачу 47 786,38 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 6169 від 07.04.2017 (а.с. 53), суд вважає, що провадження у справі в частині позовної вимоги про стягнення 47 786,38 грн боргу за договором про транспортно-експедиційне обслуговування експортних, імпортних і транзитних вантажів № 3/315-2014 від 13.01.2014 підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України за відсутністю предмету спору.

Судом критично оцінюються доводи відповідача на недотримання позивачем заходів досудового врегулювання спору, передбачених п.п. 5.1., 5.2. договору, оскільки обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

Вказана правова позиція міститься у Рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2002 №15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів).

Твердження відповідача на безпідставність включення до суми заборгованості (141 549,76 грн) плати за послуги надані залізницею у зв'язку із затримкою з причини несплати оцінюються судом як доказово необґрунтованими та нормативно непідтвердженими, оскільки як встановлено судом з досліджених у судовому засіданні договору про організацію перевезень транзитних вантажів залізницями України на 2012 фрахтовий рік № 031-357/2011-ЦЮ від 23.12.2011 з урахуванням додаткових угод до договору (а.с. 63-85), актів загальної форми № 5630 від 30.09.2016, № 5698 від 30.09.2016 (а.с. 88-89) та добового переліку № 20161011/980 від 11.10.2016 (а.с. 90) позивач поніс означені витрати, обов'язок з фінасування яких покладено на відповідача в силу положень п. 2.2.8 договору.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язання за договором про транспортно-експедиційне обслуговування експортних, імпортних і транзитних вантажів № 3/315-2014 від 13.01.2014, позивачем за період з 31.10.2016 по 20.03.2017 нараховано 9 053,67 грн пені.

Крім того, позивачем у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язання за договором про транспортно-експедиційне обслуговування експортних, імпортних і транзитних вантажів № 3/315-2014 від 13.01.2014, за період з 01.11.2016 по 28.02.2017 нараховано 3 913,49 грн інфляційних втрат та 944,87 грн 3 % річних на суму боргу 28 948,17 грн.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частинами першою і третьою ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення.

У сфері господарювання згідно ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 ГК України застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до статті 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У разі порушення замовником зобов'язань щодо своєчасної оплати послуг експедитора, передбачених п. 3.3. договору, замовник оплачує експедитору пеню в розмірі 0,5 % від суми боргу за кожен день прострочення (п. 4.2 договору).

Відповідно до п. 3.3 договору замовник здійснює 100 % оплату заявленого обсягу перевезення на підставі виставлених рахунків протягом 5-ти банківських днів з дати виставлення рахунку. Платіж вважається здійсненим з моменту зарахування грошових коштів на банківський рахунок експедитора.

Згідно п. 1 постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Інструкції про міжбанківський переказ грошей в Україні в національній валюті» від 16.08.2006 №320, банківський день - позначений календарною датою проміжок часу, протягом якого виконуються технологічні операції, пов'язані з проведенням міжбанківських електронних розрахункових документів через систему електронних платежів Національного банку (далі - СЕП), за умови, що підсумки розрахунків за цими документами відображаються на кореспондентських рахунках банків у Національному банку на ту саму дату.

Враховуючи, що у вихідні та святкові дні банківська система України міжбанківські перекази коштів через систему електронних переказів не здійснює, суд дійшов висновку, що оплату вартості наданих транспортно-експедиторських послуг на підставі рахунку-фактури № 3315026 від 31.10.2016 відповідач мав здійснити до 08.11.2016, а тому право на нарахування пені, інфляційних втрат та 3 % річних у позивача виникло з 08.11.2016, а не з 01.11.2016, як помилково вважає останній.

Крім того, день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені (п. 1.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань .

Враховуючи вищезазначене, здійснені відповідачем оплати (30.09.2016 - 25 000 грн, 01.11.2016 - 20 000 грн, 14.11.2016 - 5 000 грн, 15.11.2016 - 5 000 грн, 17.11.2016 - 6 995 грн), а також періоди нарахування пені, що вказані позивачем в поданому ним розрахунку пені (а.с. 24), суд обмежив період нарахування пені, інфляційних втрат та 3 % річних з 08.11.2016 без включення дат оплати в період нарахування пені, інфляційних втрат та 3 % річних, а розмір пені обмежив подвійною обліковою ставкою НБУ.

Відтак, арифметично вірний розмір пені, нарахованої за період з 08.11.2016 по 20.03.2017 складає загалом 8 402,63 грн, з яких: 452,25 грн за період з 08.11.2016 по 13.11.2016 на суму боргу 98 526,05 грн, 71,55 грн за період з 14.11.2016 по 14.11.2016 на суму боргу 93 526,05 грн, 135,46 грн за період з 15.11.2016 по 15.11.2016 на суму боргу 88 526,05 грн, 7 743,37 грн за період з 17.11.2016 по 20.03.2017 на суму боргу 81 531,05 грн. Відтак, вимога про стягнення 9 053,67 грн пені підлягає частковому задоволенню у розмірі 8 402,63 грн.

Арифметично вірний розмір інфляційних втрат, нарахованих за період з 08.11.2016 по 28.02.2017 та 3 % річних, нарахованих за період з 08.11.2016 по 20.03.2017 складає загалом 3 982,42 грн інфляційних втрат та 900,76 грн 3 % річних. Відтак, вимога про стягнення 3 913,49 грн інфляційних втрат підлягає задоволенню повністю, оскільки суд, при прийнятті рішення, не може вийти за межі позовних вимог, а вимога про стягнення 944,87 грн 3 % річних частковому задоволенню у розмірі 900,76 грн 3 % річних.

Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката в розмірі 89 880 грн.

На підтвердження своїх вимог в цій частині позивачем надано суду, зокрема, договір про надання правової допомоги від 15.11.2016 (а.с. 26-27), звіт про виконання роботи (а.с. 38), акт приймання-передачі робіт за надання правової допомоги за договором від 18.05.2017 (а.с. 39), банківську виписку (а.с. 40-42), копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 3941 від 26.11.2009 (а.с. 44), копію ордера серія КС № 236234 від 13.04.2017 (а.с. 43).

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно ч. 5 ст. 49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Пунктом 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» № 7 від 21.02.2013 передбачено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність» ), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 ГПК, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За тими ж правилами здійснюється й розподіл сум цих витрат у розгляді господарським судом апеляційних і касаційних скарг. Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи (п. 6.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» № 7 від 21.02.2013).

Враховуючи наведене, предмет даного спору, час, який адвокат витратив на підготовку матеріалів у даній справі та часткове задоволення позовних вимог, суд обмежує розмір відшкодування витрат на оплату послуг адвоката з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи та вважає, що вимога позивача про стягнення з відповідача 89 880 грн витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката підлягає задоволенню у розмірі 9 600 грн (три мінімальні заробітні плати станом на 01.06.2017), які підлягають стягненню з відповідача.

Усі інші твердження та заперечення сторін не спростовують вищевикладених висновків суду.

Крім того, суд звертає увагу сторін, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвеція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського Суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги про стягнення 33 744,44 грн боргу за договором про транспортно-експедиційне обслуговування експортних, імпортних і транзитних вантажів № 3/315-2014 від 13.01.2014, 8 402,63 грн пені, 3 913,49 грн інфляційних втрат та 900,76 грн 3 % річних є обґрунтованими, підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами і відповідно підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статей 44, 49 ГПК України, покладаються судом на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 80, 82-85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Провадження у справі в частині вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю ТЕК Західтранссервіс до Товариства з обмеженою відповідальністю Росер про стягнення 47 786 (сорока семи тисяч семиста вісімдесяти шести гривень) 38 коп. боргу за договором про транспортно-експедиційне обслуговування експортних, імпортних і транзитних вантажів № 3/315-2014 від 13.01.2014 припинити.

2. Решту позову задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Росер (09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Товарна, буд. 35; ідентифікаційний код 35942281) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ТЕК Західтранссервіс (89422, Закарпатська обл., Ужгородський район, село Минай, вулиця Свободи, будинок 4; ідентифікаційний код 31225280) 33 744 (тридцять три тисячі сімсот сорок чотири гривні) 44 коп. боргу за договором про транспортно-експедиційне обслуговування експортних, імпортних і транзитних вантажів № 3/315-2014 від 13.01.2014, 8 402 (вісім тисяч чотириста дві гривні) 63 коп. пені, 3 913 (три тисячі дев'ятсот тринадцять гривень) 49 коп. інфляційних втрат, 900 (дев'ятсот гривень) 76 коп. 3 % річних, 9 600 (дев'ять тисяч шістсот гривень) 00 коп. витрат на оплату послуг адвоката та 1 588 (одну тисячу п'ятсот вісімдесят вісім гривень) 34 коп. судового збору.

4. У задоволенні вимог про стягнення 651 (шестиста п'ятдесяти однієї гривні) 04 коп. пені та 44 (сорока чотирьох гривень) 11 коп. 3 % річних відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено: 06.06.2017

Суддя П.В.Горбасенко