Постанова

від 03.10.2017 по справі 911/1031/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" жовтня 2017 р. Справа№ 911/1031/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Гончарова С.А.

Станіка С.Р.

при секретарі судового засідання Даниленко Т.О.

за участю представників:

від позивача: Посунько Д.В. - договір АА 095807 від 25.05.2017

від відповідача (апелянта): Осадча К.О. - за дов. № б/н від 14.04.2017

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Росер"

на рішення Господарського суду Київської області від 01.06.2017

у справі № 911/1031/17 (суддя Горбасенко П.В.)

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕК Західтранссервіс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Росер"

про стягнення 95 443,08 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Київської області від 01.06.2017 у справі № 911/1031/17 провадження в частині вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕК Західтранссервіс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Росер" про стягнення 47 786,38 грн боргу за договором про транспортно-експедиційне обслуговування експортних, імпортних і транзитних вантажів № 3/315-2014 від 13.01.2014 припинено. Решту позовних вимог задоволено частково, а саме: стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Росер" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕК Західтранссервіс" 33 744,44 грн. боргу за договором про транспортно-експедиційне обслуговування експортних, імпортних і транзитних вантажів № 3/315-2014 від 13.01.2014, 8 402,63 грн. пені, 3 913,49 грн. інфляційних втрат, 900,76 грн. 3 % річних, 9 600,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката. У задоволенні вимог про стягнення 651,04 грн. пені та 44,11 грн. 3 % річних відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Росер" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення суду першої інстанції повністю та прийняти нове яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Разом із апеляційною скаргою Товариство з обмеженою відповідальністю "Росер" звернулось до апеляційного суду з клопотанням про відновлення строку на подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевим господарським судом позовні вимоги задоволені частково, через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга має бути задоволена, а рішення місцевого господарського суду має бути скасоване.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.07.2017 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Росер" передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Куксова В.В., суддів Гончарова С.А., Отрюха Б.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.07.2017 відновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Росер" строк на апеляційне оскарження, прийнято апеляційну скаргу до апеляційного провадження у визначеному складі суддів та призначено до розгляду на 19.09.2017.

Розпорядженням від 18.09.2017 у зв'язку з перебування судді Отрюха Б.В., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи, відповідно до якого апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Куксова В.В., суддів: Гончарова С.А., Станіка С.Р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.09.2017 прийнято справу № 911/1031/17 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Росер" на рішення Господарського суду Київської області від 01.06.2017 у справі № 911/1031/17 до свого провадження у визначеному складі суддів та призначено на 03.10.2017

19.09.2017 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів позивачем подано відзив на апеляційну скаргу.

В судовому засіданні 03.10.2017 представник відповідача підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив задовольнити її, а рішення Господарського суду Київської області від 01.06.2017 у справі № 911/1031/17 скасувати.

В судовому засіданні 03.10.2017 представник позивача заперечив проти доводів викладених в апеляційній скарзі з урахуванням відзиву поданого під час апеляційного провадження та просив відмовити в її задоволенні, а рішення Господарського суду Київської області від 01.06.2017 у справі № 911/1031/17 залишити без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишене без змін, виходячи із наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕК Західтранссервіс" (Експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Росер" (Замовник) 13.01.2014 було укладено договір про транспортно-експедиційне обслуговування експортних, імпортних і транзитних вантажів № 3/315-2014, згідно якого експедитор зобов'язався здійснити транспортно-експедиторське обслуговування вантажів замовника, номенклатура, обсяги, терміни поставки та маршрут слідування яких вказуються в заявках замовника, а замовник - оплатити експедитору вартість послуг, пов'язаних з організацією перевезень і транспортно-експедиторського обслуговування.

Після надходження 100 % фінансування доручення (заявки) та в оплату експедиторських послуг по п. 1.2. договору на рахунок експедитора, останній направляє замовнику дозвіл на відправлення вантажів в термін та в обсягах, погоджених з експедитором, а також інструкції щодо заповнення перевізних документів (п. 2.1.3 договору).

Згідно з п.п. 2.2, 2.2.6, 2.2.8 договору замовник зобов'язався здійснювати 100 % фінансування доручення (заявки) і забезпечувати своєчасне надходження коштів, призначених для розрахунків за перевезення вантажів, а також за виконані експедитором послуги, передбачені договором. Замовник зобов'язався фінансувати експедитору додаткові платежі і збори, невраховані при узгоджені ставок, необхідність оплати яких виникла під час перевезення вантажу. У разі оформлення залізничних документів з порушенням вимог, що пред'являються (у тому числі відсутності коду платника), а також документів, необхідних для виконання митних, санітарних та інших формальностей, що викликало затримку при транспортуванні на прикордонних станцій, замовник відшкодовує всі транспортні витрати, а також витрати, пов'язані із зберіганням вантажу та інші витрати, виставлені залізними дорогами.

Як передбачено п. 3.1 договору, вартість транспортування вантажів, заявлених замовником, додаткових зборів і ставок за експедирування визначаються на підставі виставлених експедитором рахунків-фактури.

Відповідно до п. 3.2. договору цей договір передбачає розрахунок у грошовій формі - шляхом банківського переказу на рахунок експедитора. Для забезпечення виконання експедитором своїх зобов'язань за договором, замовник перераховує на рахунок експедитора грошові кошти, які включають суми, призначені для перерахування третім особам - учасникам транспортного процесу (перевізникам, декларантам, державним контролюючим органам і т.п.), а також сума, яка складає винагороду експедитора. Хоча експедитор самостійно розраховує розміри сум, призначених для сплати третім особам, ці кошти не є його власністю і використовуються ним лише для проведення розрахунків з вищезгаданими особами. Власністю експедитора є сума, що залишилася після проведення розрахунків з третіми особами.

Замовник здійснює 100 % оплату заявленого обсягу перевезення на підставі виставлених рахунків протягом 5-ти банківських днів з дати виставлення рахунку. Платіж вважається здійсненим з моменту зарахування грошових коштів на банківський рахунок експедитора. Валюта розрахунку - національна валюта України. В дорученні банку на переказ грошових коштів замовника вказує, як підставу платежу, договір і номер рахунку. Оплата банківських послуг проводиться за рахунок замовника (п.п. 3.3, 3.4, 3.5 договору).

Згідно з п.п. 6.1, 6.2 договору договір набуває чинності з дати підписання його сторонами і діє до 31.12.2014. Якщо жодна із сторін за 2 місяці до зазначеного терміну не висловить в письмовій формі наміри про розірвання договору, термін його дії автоматично продовжується на кожний наступний календарний рік.

Місцевим господарським судом вірно встановлено, що договір про транспортно-експедиційне обслуговування експортних, імпортних і транзитних вантажів № 3/315-2014 від 13.01.2014 є неодноразово продовженим сторонами, оскільки жодна із сторін за 2 місяці до зазначеного терміну не висловила в письмовій формі наміри про розірвання договору.

З матеріалів справи вбачається, що заявкою відповідач замовив позивачу перевезення вантажу за маршрутом: Бугяняй (Литва) - Бендер ІІ (Молдова).

У відповідь на отриману від відповідача заявку позивач направив йому для попередньої оплати рахунок-фактури № 3315025-П від 06.09.2016 на загальну суму 109 781,38 грн.

На виконання заявки та договору про транспортно-експедиційне обслуговування експортних, імпортних і транзитних вантажів № 3/315-2014 від 13.01.2014 позивач надав відповідачу транспортно-експедиційні послуги з перевезення вантажу на загальну суму 143 526,05 грн., вартість яких складається з: 141 549,76 грн. послуг залізниці, 777,36 грн декларування вантажу, 174,45 грн. єдиного збору, 1 024,48 грн. комісійної винагороди позивача, що підтверджується актом загальної форми № 5630 від 30.09.2016, добовим переліком № 20161011/980 від 11.10.2016.

Позивачем, також для оплати відповідачем виставлено рахунок на оплату № 3315026 від 31.10.2016 на суму 143 526,05 грн., який залишився оплаченим частково останнім.

Проте, відповідач, в порушення п. 3.3 договору розрахувався частково, сплативши позивачу 61 995,23 грн., що підтверджується банківською випискою та платіжними дорученнями, внаслідок чого у відповідача утворився борг перед позивачем за договором про транспортно-експедиційне обслуговування експортних, імпортних і транзитних вантажів № 3/315-2014 від 13.01.2014 склав 81 530,82 грн. (143 526,05 грн. - 61 995,23 грн.), що підтверджується банківською випискою та платіжними дорученнями.

Разом з тим, під час розгляду справи судом першої інстанції, відповідач сплатив позивачу 47 786,38 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 6169 від 07.04.2017, внаслідок чого, борг відповідача перед позивачем за договором про транспортно-експедиційне обслуговування експортних, імпортних і транзитних вантажів № 3/315-2014 від 13.01.2014 склав 33 744,44 грн. (143 526,05 грн. - 61 995,23 грн. - 47 786,38 грн.), що підтверджується банківською випискою та платіжними дорученнями, наявними в матеріалах справи.

Предметом даного позову є вимоги про стягнення 81 531,05 грн. боргу за договором про транспортно-експедиційне обслуговування експортних, імпортних і транзитних вантажів № 3/315-2014 від 13.01.2014, 9 053,67 грн. пені, 3 913,49 грн. інфляційних втрат та 944,87 грн. 3 % річних.

Місцевим господарським судом вірно встановлено, що між сторонами виникли транспортно-експедиторські послуги.

Як визначено ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (абз. 2 ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Господарського кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлений обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як передбачено ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Місцевим господарським судом вірно встановлено, що на виконання заявки та договору про транспортно-експедиційне обслуговування експортних, імпортних і транзитних вантажів № 3/315-2014 від 13.01.2014 позивач надав відповідачу транспортно-експедиційні послуги з перевезення вантажу на загальну суму 143 526,05 грн., вартість яких складається з: 141 549,76 грн. послуг залізниці, 777,36 грн. декларування вантажу, 174,45 грн. єдиного збору, 1 024,48 грн. комісійної винагороди позивача, що підтверджується актом загальної форми № 5630 від 30.09.2016, добовим переліком № 20161011/980 від 11.10.2016; відповідач, в порушення п. 3.3 договору розрахувався частково, сплативши позивачу 61 995,23 грн., що підтверджується банківською випискою та платіжними дорученнями, внаслідок чого борг відповідача перед позивачем за договором про транспортно-експедиційне обслуговування експортних, імпортних і транзитних вантажів № 3/315-2014 від 13.01.2014 склав 81 530,82 грн. (143 526,05 грн. - 61 995,23 грн.), що підтверджується банківською випискою та платіжними дорученнями, під час розгляду справи судом першої інстанції відповідач сплатив позивачу 47 786,38 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 6169 від 07.04.2017, внаслідок чого борг відповідача перед позивачем за договором про транспортно-експедиційне обслуговування експортних, імпортних і транзитних вантажів № 3/315-2014 від 13.01.2014 склав 33 744,44 грн. (143 526,05 грн. - 61 995,23 грн. - 47 786,38 грн.), що підтверджується банківською випискою та платіжними дорученнями.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що борг відповідача перед позивачем складає 33 744,44 грн., розмір вказаного боргу відповідає фактичним обставинам справи, вимога позивача про стягнення з відповідача 33 744,44 грн. боргу за договором про транспортно-експедиційне обслуговування експортних, імпортних і транзитних вантажів № 3/315-2014 від 13.01.2014 є обґрунтованою, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а тому підлягає задоволенню.

Як встановлено п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Згідно з п. 4.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Визнання боржником претензії кредитора не є способом припинення зобов'язання і не свідчить про відсутність спору; особа, претензія якої визнана боржником, вправі звернутися до господарського суду з позовом про стягнення визнаної суми коштів. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Враховуючи те, що після порушення провадження у справі судом першої інстанції відповідач сплатив позивачу 47 786,38 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 6169 від 07.04.2017, місцевим господарським судом зроблено вірний висновок про те, що провадження у справі в частині позовної вимоги про стягнення 47 786,38 грн. боргу за договором про транспортно-експедиційне обслуговування експортних, імпортних і транзитних вантажів № 3/315-2014 від 13.01.2014 підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України за відсутністю предмету спору.

Місцевий господарський суд вірно критично оцінив доводи відповідача про те, що позивачем недотримано заходів досудового врегулювання спору, передбачених п.п. 5.1., 5.2. договору, оскільки обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

Зазначена правова позиція міститься у Рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2002 №15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів).

Щодо тверджень апелянта на безпідставність включення до суми заборгованості (141 549,76 грн.) плати за послуги надані залізницею у зв'язку із затримкою з причини несплати оцінюються апеляційним судом як доказово необґрунтованими та нормативно непідтвердженими, оскільки як встановлено з досліджених договору про організацію перевезень транзитних вантажів залізницями України на 2012 фрахтовий рік № 031-357/2011-ЦЮ від 23.12.2011 з урахуванням додаткових угод до договору, актів загальної форми № 5630 від 30.09.2016, № 5698 від 30.09.2016 та добового переліку № 20161011/980 від 11.10.2016 позивач поніс означені витрати, обов'язок з фінасування яких покладено на відповідача в силу положень п. 2.2.8 договору.

Враховуючи неналежне виконанням відповідачем зобов'язання за договором про транспортно-експедиційне обслуговування експортних, імпортних і транзитних вантажів № 3/315-2014 від 13.01.2014, позивачем за період з 31.10.2016 по 20.03.2017 нараховано 9 053,67 грн. пені.

Також, позивачем у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язання за договором про транспортно-експедиційне обслуговування експортних, імпортних і транзитних вантажів № 3/315-2014 від 13.01.2014, за період з 01.11.2016 по 28.02.2017 нараховано 3 913,49 грн. інфляційних втрат та 944,87 грн. 3 % річних на суму боргу 28 948,17 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як визначено ч. 1 та 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення.

У сфері господарювання згідно ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ст. 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

В разі порушення замовником зобов'язань щодо своєчасної оплати послуг експедитора, передбачених п. 3.3. договору, замовник оплачує експедитору пеню в розмірі 0,5 % від суми боргу за кожен день прострочення (п. 4.2 договору).

Згідно з п. 3.3 договору замовник здійснює 100 % оплату заявленого обсягу перевезення на підставі виставлених рахунків протягом 5-ти банківських днів з дати виставлення рахунку. Платіж вважається здійсненим з моменту зарахування грошових коштів на банківський рахунок експедитора.

Відповідно до п. 1 постанови Правління Національного банку України "Про затвердження Інструкції про міжбанківський переказ грошей в Україні в національній валюті" від 16.08.2006 №320, банківський день - позначений календарною датою проміжок часу, протягом якого виконуються технологічні операції, пов'язані з проведенням міжбанківських електронних розрахункових документів через систему електронних платежів Національного банку (далі - СЕП), за умови, що підсумки розрахунків за цими документами відображаються на кореспондентських рахунках банків у Національному банку на ту саму дату.

Беручи до уваги те, що у вихідні та святкові дні банківська система України міжбанківські перекази коштів через систему електронних переказів не здійснює, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що оплату вартості наданих транспортно-експедиторських послуг на підставі рахунку-фактури № 3315026 від 31.10.2016 відповідач мав здійснити до 08.11.2016, а тому право на нарахування пені, інфляційних втрат та 3 % річних у позивача виникло з 08.11.2016, а не з 01.11.2016, як помилково вважає останній.

Разом з тим, день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені (п. 1.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Беручи до уваги викладене, здійснені відповідачем оплати (30.09.2016 - 25 000 грн., 01.11.2016 - 20 000 грн., 14.11.2016 - 5 000 грн., 15.11.2016 - 5 000 грн., 17.11.2016 - 6 995 грн.), а також періоди нарахування пені, що вказані позивачем в поданому ним розрахунку пені, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про обмеження періоду нарахування пені, інфляційних втрат та 3 % річних з 08.11.2016 без включення дат оплати в період нарахування пені, інфляційних втрат та 3 % річних, а розмір пені обмежив подвійною обліковою ставкою НБУ.

Тому, арифметично вірний розмір пені, нарахованої за період з 08.11.2016 по 20.03.2017 складає загалом 8 402,63 грн., з яких: 452,25 грн. за період з 08.11.2016 по 13.11.2016 на суму боргу 98 526,05 грн., 71,55 грн. за період з 14.11.2016 по 14.11.2016 на суму боргу 93 526,05 грн., 135,46 грн. за період з 15.11.2016 по 15.11.2016 на суму боргу 88 526,05 грн., 7 743,37 грн. за період з 17.11.2016 по 20.03.2017 на суму боргу 81 531,05 грн. Відтак, вимога про стягнення 9 053,67 грн. пені підлягає частковому задоволенню у розмірі 8 402,63 грн.

Арифметично вірний розмір інфляційних втрат, нарахованих за період з 08.11.2016 по 28.02.2017 та 3 % річних, нарахованих за період з 08.11.2016 по 20.03.2017 складає загалом 3 982,42 грн. інфляційних втрат та 900,76 грн. 3 % річних. Відтак, вимога про стягнення 3 913,49 грн. інфляційних втрат підлягає задоволенню повністю, оскільки суд, при прийнятті рішення, не може вийти за межі позовних вимог, а вимога про стягнення 944,87 грн. 3 % річних частковому задоволенню у розмірі 900,76 грн. 3 % річних.

Разом з тим, позивач просить покласти на відповідача витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката в розмірі 89 880 грн.

На підтвердження своїх вимог в цій частині матеріали справи містять, зокрема, договір про надання правової допомоги від 15.11.2016, звіт про виконання роботи, акт приймання-передачі робіт за надання правової допомоги за договором від 18.05.2017, банківську виписку, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 3941 від 26.11.2009, копію ордера серія КС № 236234 від 13.04.2017.

Згідно з ч. 1 ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як передбачено п. 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21.02.2013, витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 Господарського процесуального кодексу.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Враховуючи зміст ч. 3 ст. 48 та частини п'ятої статті 49 Господарського процесуального кодексу у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 Господарського процесуального кодексу України, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За тими ж правилами здійснюється й розподіл сум цих витрат у розгляді господарським судом апеляційних і касаційних скарг. Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи (п. 6.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21.02.2013).

Беручи до уваги вищевикладене, предмет даного спору, час, який адвокат витратив на підготовку матеріалів у даній справі та часткове задоволення позовних вимог, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про обмеження розмір відшкодування витрат на оплату послуг адвоката з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи, а тому, вимога позивача про стягнення з відповідача 89 880 грн. витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката підлягає задоволенню у розмірі 9 600 грн. (три мінімальні заробітні плати станом на 01.06.2017), які підлягають стягненню з відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про стягнення 33 744,44 грн. боргу за договором про транспортно-експедиційне обслуговування експортних, імпортних і транзитних вантажів № 3/315-2014 від 13.01.2014, 8 402,63 грн. пені, 3 913,49 грн. інфляційних втрат та 900,76 грн. 3 % річних є обґрунтованими, підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно частини 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З урахуванням наведеного вище, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "Росер", викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, а тому господарський суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим рішення Господарського суду Київської області від 01.06.2017 у справі № 911/1031/17 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Росер" на рішення Господарського суду Київської області від 01.06.2017 у справі № 911/1031/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 01.06.2017 у справі № 911/1031/17 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 911/1031/17 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Головуючий суддя В.В. Куксов

Судді С.А. Гончаров

С.Р. Станік