Постанова

від 31.05.2017 по справі 910/2484/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" травня 2017 р. Справа№ 910/2484/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Жук Г.А.

Дикунської С.Я.

при секретарі судового засідання Найченко А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Рекламне агенство Ей енд Пі

на рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2017

у справі №910/2484/17 (суддя Марченко О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Відео Адміксер

до Товариства з обмеженою відповідальністю Рекламне агенство Ей енд Пі

про стягнення 342 681,75 грн

за участю представників:

від позивача: представник Панасюк О.В. (довіреність б/н від 13.02.2017);

від відповідача: представник Дзецина А.І. (довіреність б/н від 20.05.2017);

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Відео Адміксер (надалі - ТОВ Відео Адміксер ) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Рекламне агенство Ей енд Пі (надалі - ТОВ Рекламне агенство Ей енд Пі ) про стягнення 342 681,75 грн, з яких 174 200,00 грн основного боргу, 16 098,00 грн пені, 147 920,00 грн неустойки, 1 323,12 грн 3% річних та 3 140,63 грн втрат від інфляції, вказуючи на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором про надання рекламних послуг №В-0916/8 від 23.09.2016 щодо здійснення повної та своєчасної оплати за надані позивачем послуги.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.03.2017 у справі №910/2484/17 позов задоволено частково, стягнуто з ТОВ Рекламне агенство Ей Енд Пі на користь ТОВ Відео Адміксер 174 200,00 грн боргу, 12 321,99 грн пені, 147 920 грн штрафу, 1 323,12 грн 3% річних, 3 140,63 грн втрат від інфляції. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням господарського суду першої інстанції, ТОВ Рекламне агенство Ей Енд Пі звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення судом першої інстанції прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, які місцевий суд визнав встановленими, порушенням норм процесуального та матеріального права, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.04.2017 апеляційну скаргу прийнято до апеляційного провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 31.05.2017.

Позивач скористався правом, наданим статтею 96 Господарського процесуального кодексу України, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

31.05.2017 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про залучення до участі у справі в якості третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Сахара Трейд (надалі - ТОВ Сахара Трейд ) та Товариства з обмеженою відповідальністю ФАРМЮНІОН БСВ ДЕВЕЛОПМЕНТ (надалі - ТОВ ФАРМЮНІОН БСВ ДЕВЕЛОПМЕНТ ).

У судовому засіданні 31.05.2017 представник скаржника підтримав вказане клопотання, а представник позивача проти його задоволення заперечив.

Порадившись на місці, колегія суддів ухвалила відмовити в задоволенні вищезазначеного клопотання відповідача, з огляду на його безпідставність та необґрунтованість.

Так, відповідно до частини 1 статті 27 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора.

Питання про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору до участі у справі вирішується з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес у даній справі, при дослідженні чого слід з'ясувати чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення у справі таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому.

В обґрунтування поданого клопотання відповідач зазначає, що фактичним замовником послуг, які надавались позивачем, були інші особи, зокрема, ТОВ Сахара Трейд , яке у свою чергу, за рахунок наданих позивачем послуг виконало власні зобов'язання перед ТОВ ФАРМЮНІОН БСВ ДЕВЕЛОПМЕНТ , а тому відповідач не контролював кількість і якість наданих послуг.

До клопотання відповідачем додано лист від ТОВ Сахара Трейд , в якому останній зобов'язується перед відповідачем оплатити вартість послуг, виконаних за договором №23/9-1 від 23.09.2016.

Разом з цим, враховуючи, що предметом спору у даній справі є стягнення заборгованості за договором про надання рекламних послуг №В-0916/8 від 23.09.2016, укладеним ТОВ Відео Адміксер та ТОВ Рекламне агенство Ей енд Пі , у поданому клопотанні відповідач не навів достатніх обґрунтувань з відповідним документальним підтвердженням того, що рішення у даній справі може вплинути на права та обов'язки ТОВ Сахара Трейд та ТОВ ФАРМЮНІОН БСВ ДЕВЕЛОПМЕНТ .

У судовому засіданні 31.05.2017 представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги в повному обсязі, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечив, вважає рішення законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити оскаржуване рішення без змін.

31.05.2017 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови апеляційного господарського суду.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 23.09.2016 між ТОВ Рекламне агенство Ей енд Пі (в тексті договору - замовник) та ТОВ Відео Адміксер (в тексті договору - виконавець) було укладено договір про надання рекламних послуг №В-0916/8 (далі за текстом - договір), відповідно до п. 1.1 якого виконавець бере на себе зобов'язання надавати, а замовник зобов'язується приймати і оплачувати рекламні послуги, пов'язані з розміщенням у мережі Інтернет наданих замовником рекламних матеріалів замовника та/або третіх осіб (клієнтів замовника) відповідно до умов договору.

У пункті 1.2 договору сторони погодили, що найменування і загальна вартість послуг зазначаються у заявках та актах приймання-передачі послуг; найменування, обсяг, термін надання послуг, що надаються виконавцем замовнику, визначаються замовником самостійно під час оформлення заявки.

Ціна договору дорівнює сумарній вартості усіх послуг, які будуть надані за договором у відповідності до актів приймання-передачі послуг; нарахування за надані послуги здійснюється згідно з вартістю послуг виконавця з розміщення рекламних матеріалів, що вказані на http://video.admixer.ua/ (п. 3.1 договору).

Пунктом 3.3 договору визначено, що оплата послуг виконавця здійснюється замовником у грошовій безготівковій формі в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів у вигляді передплати на поточний рахунок виконавця; надання послуг замовнику буде здійснюватися до моменту фактичного використання авансу, якщо інше не передбачено додатками до договору.

Відповідно до п. 4.1 договору факт надання послуг підтверджується відповідним актом приймання-передачі, який повинен бути підписаний замовником впродовж 5 (п'яти) робочих днів після його отримання або впродовж зазначеного строку виконавцю повинна бути надана мотивована відмова від підписання зазначеного акта.

Договір набирає чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2016 (включно); закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору, і від обов'язку з виконання прийнятих сторонами на себе за договором зобов'язань; договір вважається пролонгованим на наступний рік, якщо жодна зі сторін за 30 (тридцять) днів до моменту закінчення строку його дії не заявить письмово про свій намір розірвати договір; число пролонгацій договору необмежене (пункт 8.1 договору).

Додатком №1 від 23.09.2016 до договору (далі - додаток №1) сторонами погоджено адресу сайта, формат, місце розміщення, період розміщення і вартість кожного розміщення реклами препарату Бетаргін в мережі Інтернет (пункт 1 додатку №1).

Згідно з пунктами 2 і 3 додатку №1 вартість послуг виконавця за розміщення рекламних матеріалів згідно з додатком №1 складає: за послуги - 20 000 грн; ПДВ 20% - 4 000 грн; всього (з ПДВ) - 24 000 грн.

За послуги рекламодавець вносить оплату за графіком платежів: 10 000 грн до ПДВ (50% від загальної вартості) до 28.10.2016; 10 000 грн до ПДВ (50% від загальної вартості) до 28.11.2016.

Додатком №2 від 23.09.2016 до договору (далі - додаток №2) сторонами погоджено адреси сайтів, формат, місце розміщення, період розміщення і вартість кожного розміщення реклами препарату Мамалак в мережі Інтернет (пункт 1 додатку №2).

Відповідно до пунктів 2 і 3 додатку №2 вартість послуг виконавця за розміщення рекламних матеріалів згідно з додатком №2 складає: за послуги - 126 000 грн; ПДВ 20% - 25 200 грн; всього (з ПДВ) - 151 200 грн.

За послуги рекламодавець вносить оплату за графіком платежів: 63 000 грн до ПДВ (50% від загальної вартості) до 28.10.2016; 63 000 грн до ПДВ (50% від загальної вартості) до 28.11.2016.

Вимоги позивача у справі обґрунтовані тим, що на виконання умов договору позивач надав відповідачеві рекламні послуги на загальну суму 175 200,00 грн, однак, в порушення умов договору відповідач за надані послуги в повному обсязі не розрахувався, здійснивши лише часткову оплату в розмірі 1 000,00 грн, у зв'язку з чим у ТОВ Рекламне агенство Ей енд Пі виникла заборгованість перед ТОВ Відео Адміксер у сумі 174 200,00 грн.

17.11.2016 позивачем на адресу відповідача були надіслані для підписання Акти про надання вказаних послуг, а 22.11.2016 направлено претензію вих. №476 від 21.11.2016 з вимогою оплатити заборгованість, яка станом на день направлення претензії складала 87 600,00 грн (а.с. 20-27).

З огляду на те, що вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення, Акти надання послуг відповідач не підписав, заборгованість відповідача перед позивачем у сумі 174 200,00 грн не була погашена, останній був вимушений звернутися з даним позовом до суду.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції визнав доведеним позивачем факт надання відповідачеві рекламних послуг та дійшов висновку про наявність порушення зі сторони відповідача зобов'язання з оплати наданих послуг за укладеним між сторонами договором.

В апеляційній скарзі відповідач наголошував на тому, що в порушення норм процесуального права місцевим господарським судом було розглянуто справу без участі представника відповідача, у зв'язку з чим останній був позбавлений процесуального права на подання заперечень проти позовних вимог, клопотання про залучення іншого співвідповідача, а також просити суд про зменшення розміру штрафних санкцій.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду, а доводи скаржника вважає безпідставними та такими, що спростовуються наявними у справі доказами, з огляду на наступне.

Місцевий господарський суд, даючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами в ході виконання даного договору правильно зазначив, що такий за своєю правовою природою є договором надання послуг, за умовами якого, відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України, одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до статей 626, 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Отже, укладення ТОВ Відео Адміксер та ТОВ Рекламне агенство Ей енд Пі договору про надання рекламних послуг №В-0916/8 від 23.09.2016 було спрямоване на отримання останнім таких послуг та одночасного обов'язку зі здійснення їх оплати.

При цьому, колегія суддів відхиляє доводи апелянта стосовно того, що надання рекламних послуг за договором здійснювалося фактично для третіх осіб, зокрема, для ТОВ Сахара Трейд , з яким відповідач уклав ідентичний за змістом договір про надання рекламних послуг, а тому оплата послуг, наданих позивачем відповідачеві залежала від виконання власного обов'язку ТОВ Сахара Трейд з оплати отриманих від відповідача послуг, з огляду на наступне.

За приписами статей 509, 526 Цивільного кодексу України, статей 173, 193 Господарського Кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

З матеріалів справи вбачається та правильно встановлено судом першої інстанції, на виконання умов вказаного договору позивач надав рекламні послуги на загальну суму 175 200,00 грн, що підтверджується Актами надання послуг від 30.10.2016 №В1016080 на суму 151 200,00 грн і №В1016081 на суму 24 000,00 грн, підписаними уповноваженим представником позивача та скріплені печаткою ТОВ Відео Адміксер (а.с. 20-21).

17.11.2016 зазначені акти надання послуг було надіслано відповідачу для підписання, що підтверджується копією фіскального чеку від 17.11.2016 №9215 (а.с. 22).

Відповідно до інформації з офіційного сайту українського державного підприємства поштового зв'язку Укрпошта поштове відправлення зі штрих-кодовим ідентифікатором №0421405010033 вручено представнику за довіреністю 28.11.2016 об'єктом поштового зв'язку КИЇВ 56 з індексом 03056 (а.с. 23).

Як вбачається з матеріалів справи, станом на день прийняття рішення у справі відповідачем не надіслано позивачеві підписаних актів надання послуг, а також заперечень щодо їх складання.

Разом з тим, згідно з п. 4.1 договору факт надання послуг підтверджується відповідним актом приймання-передачі, який повинен бути підписаний замовником впродовж 5 (п'яти) робочих днів після його отримання або впродовж зазначеного строку виконавцю повинна бути надана мотивована відмова від підписання зазначеного акта.

У пункті 4.3 договору сторони погодили, що у випадку, якщо за закінченням строку, передбаченого в пункті 4.1 договору, виконавець не отримає ні підписаного акта, ані письмового мотивованого заперечення від підписання акта - послуги, відображені у відповідному акті, вважаються наданими належним чином, акт - підписаним, а замовник зобов'язаний провести розрахунок за їх надання.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що умовами договору не було передбачено, що приймання відповідачем наданих позивачем рекламних послуг і відповідно підписання актів приймання-передачі залежить від третіх осіб, як фактичних замовників таких послуг.

Зважаючи на умови договору та з огляду на відсутність зауважень щодо наданих позивачем рекламних послуг, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що послуги на загальну суму 175 200,00 грн відповідно до Актів надання послуг від 30.10.2016 №В1016080 і №В1016081 вважаються наданими позивачем, прийнятими відповідачем без будь-яких зауважень та такими, що підлягають оплаті у відповідності до графіку платежів, визначеному в додатках до договору.

Однак, як стверджує позивач та підтверджує відповідач, останній за отримані послуги, в порушення умов договору, у повному обсязі не розрахувався, здійснивши 16.12.2016 часткову оплату на суму 1 000,00 грн.

Отже, заборгованість ТОВ Рекламне агенство Ей енд Пі перед ТОВ Відео Адміксер за договором про надання рекламних послуг №В-0916/8 від 23.09.2016 становить 174 200,00 грн.

На підтвердження вказаної заборгованості позивачем також надано бухгалтерську довідку №3 від 14.02.2017 про залишкову суму боргу (а.с. 24).

Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до графіку платежів, погодженого сторонами у додатках до договору, відповідач зобов'язаний здійснити остаточний розрахунок до 28.11.2016.

З огляду на викладене, враховуючи, що надання позивачем послуг за договором відповідачем не спростовано, строк оплати відповідно до умов договору настав, доказів оплати наданих послуг у повному обсязі відповідачем не надано, борг перед позивачем на час прийняття рішення не погашений, а його розмір підтверджується наявними матеріалами справи, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду та вважає, що позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 174 200,00 грн є обґрунтованою, документально підтвердженою та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до статей 610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та не заперечується відповідачем, останній у встановлений строк свого обов'язку з оплати наданих послуг не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, а тому наявні правові підстави для застосування встановленої законом та договором відповідальності.

Так, враховуючи порушення відповідачем строків виконання грошового зобов'язання, позивачем заявлено до стягнення 16 098,00 грн пені, яка нарахована на суму боргу (з урахуванням часткової оплати) за кожним окремим додатком до договору за загальний період з 29.10.2013 по 13.02.2017.

Згідно з приписами статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 6.4. договору сторони визначили, що у разі порушення строків (термінів) здійснення розрахунків, передбачених договором, замовник сплачує на користь виконавця пеню в розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Разом з тим, згідно ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Приписи даної статті також кореспондуються зі статтею 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань вiд 22.11.1996 №543/96-ВР, згідно якої встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Як роз'яснено у постанові Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань від 17.12.2013 №14, якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

При цьому, згідно ч. 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Зважаючи на вищевикладені вимоги законодавства, умови договору та обставини справи, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що пеню позивачем нараховано неправильно, оскільки використано ставку в розмірі 0,1%, яка за обраний період розрахунку перевищує подвійну облікову ставку НБУ.

Таким чином, згідно розрахунку суду першої інстанції, перевіреного судом апеляційної інстанції, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у сумі 12 321,99 грн. В іншій частині цієї позовної вимоги, а саме, у стягненні 3 776,01 грн необхідно відмовити.

Крім того, позивачем на підставі п. 6.5 договору заявлено до стягнення з відповідача 147 920,00 грн неустойки, яка сторонами у договорі вказана як санкція, тобто інший вид забезпечення виконання зобов'язання, передбачений ч. 2 ст. 546 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

При цьому, відповідно до частини другої вказаної статті договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Так, пунктом 6.5 договору сторони передбачили, що за кожні 10 календарних днів прострочення платежів рекламодавець додатково сплачує виконавцю неустойку в розмірі 10% від суми боргу; сторони погоджують, що передбачені даним пунктом санкції вважаються іншим видом забезпечення виконання зобов'язання у розумінні частини другої статті 546 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів зазначає, що право передбачити в договорі інший вид забезпечення виконання зобов'язання цілком узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Крім того, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 67, ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що за правовою природою зазначена сума неустойки є штрафом, яким згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Колегія суддів зазначає, що розмір штрафу не залежить від тривалості прострочення боржника, як це передбачили сторони у п. 6.5. договору - за кожні 10 календарних днів прострочення платежів.

Зважаючи на вищевикладені вимоги законодавства та умови договору, колегія суддів дійшла висновку, що за своєю правовою природою, передбачена сторонами у п. 6.5 договору неустойка є господарською штрафною санкцією, яку відповідач зобов'язаний сплатити у зв'язку з неналежним виконанням господарського зобов'язання, та не відноситься до неустойки, визначеної ч. 1 ст. 546 та ст. 549 Цивільного кодексу України, а є іншим видом забезпечення виконання зобов'язання у розумінні частини другої статті 546 Цивільного кодексу України.

Разом з тим, неправильне визначення місцевим господарським судом правової природи вказаної санкції, не вплинуло на правильність перевірки здійсненого позивачем розрахунку, у зв'язку з чим висновок суду про стягнення з відповідача неустойки у сумі 147 920,00 грн є правомірним.

При цьому, колегія суддів враховує доводи апелянта щодо необхідності зменшення розміру штрафних санкцій, однак, вважає їх безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне.

Частина 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України надає господарському суду при прийнятті рішення право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно з приписами ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Отже, чинне законодавство передбачає неустойку в якості засобу виконання зобов'язань й міру майнової відповідальності за їх невиконання або неналежне виконання, а правом на пом'якшення неустойки наділений суд задля усунення явної її неспіврозмірності й подальшого порушення зобов'язань.

Враховуючи комплексний характер цивільно-правової відповідальності, під співрозмірністю суми неустойки у результаті порушення зобов'язань, кодекс допускає виплату кредитору такої компенсації його втрат, які будуть адекватними й співрозмірними з порушеним інтересом.

При цьому, відповідач має надати докази явної неспіврозмірності неустойки наслідкам порушення зобов'язання, зокрема, що покладений розмір збитків кредитора, які могли виникнути внаслідок порушення зобов'язань, значно вище основного невиконаного зобов'язання.

Крім того, правовий аналіз наведених норм свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду, і відповідно питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто, сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

Відповідно до п. 3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду від 26.12.2011 №18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції , вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Господарського кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме, частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення.

В обґрунтування своїх вимог щодо зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню на користь позивача, відповідачем не надано доказів щодо вжиття ним заходів до належного виконання своїх зобов'язань за договором, доказів звернення до позивача з відповідними заявами про перенесення строків оплати на іншу дату, а також доказів явної неспіврозмірності неустойки наслідкам порушення зобов'язання.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що за приписами ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

При цьому, на переконання колегії суддів апеляційного господарського суду, наведені відповідачем обставини, зокрема, порушення зобов'язань іншою особою (контрагентом) перед відповідачем, не є тією виключною обставиною, яка б давала підстави для зменшення розміру штрафних санкцій.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

З огляду на вищевикладене, враховуючи матеріальні інтереси сторін, ступінь виконання зобов'язання відповідачем, а також відповідність розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій наслідкам порушення зобов'язання, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду не знаходить підстав для зменшення розміру пені та неустойки, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача 3% річних у сумі 1 323,12 грн, нарахованих на суму боргу за кожним окремим додатком до договору за загальний період з 29.10.2013 по 13.02.2017, та інфляційних втрат у сумі 3 140,63 грн, нарахованих на суму боргу за кожним окремим додатком до договору за загальний період з 29.10.2016 по 31.12.2016.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки відповідачем прострочено виконання грошового зобов'язання, то відповідно вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на суму боргу, є правомірними.

Перевіривши здійснені позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що вони є арифметично правильними, у зв'язку з чим стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 1 323,12 грн 3% річних та 3 140,63 грн інфляційних втрат.

Стосовно доводів апелянта, що його судом першої інстанції не було повідомлено належним чином про час та місце розгляду справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 64 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що ст. 16 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців передбачено, що з метою забезпечення органів державної влади та учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб (підприємців) створюється Єдиний державний реєстр, який містить, зокрема, відомості щодо місцезнаходження юридичної особи, про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням тощо.

Приписами ст. 18 вказаного Закону встановлено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Судам на безоплатній основі надається безперешкодний доступ до відомостей названого державного реєстру (частина друга статті 7 і стаття 22 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців ).

Як вбачається з матеріалів справи, копію ухвали Господарського суду міста Києва про порушення провадження у справі №910/2484/17 від 16.02.2017 було завчасно надіслано відповідачеві ТОВ Рекламне агенство Ей енд Пі на адресу: 03056, м. Київ, вул. Борщагівська, буд. 145, кім. 15, зазначену у позовній заяві та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що підтверджується відміткою канцелярії на звороті такої ухвали.

До матеріалів справи долучено конверт повернення з юридичної адреси відповідача з відміткою відділення поштового зв'язку за закінченням встановленого строку зберігання .

З тексту оскаржуваного рішення вбачається, що місцевим господарським судом було враховано приписи пункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції , відповідно до яких, розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Серед іншого, колегією суддів взято до уваги і те, що у своїй апеляційній скарзі відповідач вказав таку ж саму адресу, на яку була направлена ухвала про порушення провадження у справі, а також пояснення представника відповідача, що за вказаною адресою останній отримував позовну заяву та рішення у даній справі.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач був належним чином повідомленим про дату, час та місце судового засідання у місцевому господарському суді, а тому в діях суду відсутні порушення приписів процесуального законодавства.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Згідно з п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1 підпункту 3.9 цього пункту постанови.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про можливість розгляду справи в судовому засіданні 20.03.2017 без участі представника відповідача за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарським судом міста Києва від 20.03.2017 у справі №910/2484/17 прийнято з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв'язку з чим оскаржуване рішення має бути залишеним без змін, а апеляційна скарга ТОВ Рекламне агенство Ей енд Пі - без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на апелянта.

Керуючись статтями 4-3, 32, 33, 43, 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Рекламне агенство Ей енд Пі на рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2017 у справі №910/2484/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2017 у справі №910/2484/17 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/2484/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Г.А. Жук

С.Я. Дикунська