Постанова

від 07.06.2017 по справі 815/1616/17

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 815/1616/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2017 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд під головуванням судді Андрухіва В.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Лиманської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

До суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у м. Южному Головного управління ДФС в Одеській області про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення № 7731-17 від 06.10.2015 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що у 2015 році нею було отримано податкове повідомлення-рішення № 7731-17, яке стосувалося сплати 18 750 грн., відповідно до ст. ст. 267.2.1, 267.4 Податкового кодексу України. Як вказує позивач, вона дізналась, що відповідно до ст. 4.1.9 ПК України, декларується принцип стабільності податкового законодавства, згідно якого стабільність - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року. Позивач вважає, що податкове повідомлення-рішення було видане відповідно до норм Податкового кодексу України, які були прийняті із порушенням принципу стабільності, передбаченого Податковим кодексом України. Також позивач зазначає, що у 2015 році транспортний засіб д/н НОМЕР_1 вибув з її власності.

Повідомлений належним чином про дату, час та місце розгляду справи представник позивача подав до суду клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Ухвалою від 11.05.2017 року суд замінив відповідача правонаступником - Лиманською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС в Одеській в порядку ст.55 КАС України.

Повідомлений у встановленому законом порядку про дату, час та місце розгляду справи відповідач у судове засідання не з'явився без поважної причини. 30.05.2017 року до суду надійшли письмові заперечення відповідача, у яких зазначено, що він не погоджується з доводами позивача у зв'язку з наступним. Так, згідно з отриманої бази даних Управління Державтоінспекції Головного управління МВС України в Одеській обл., встановлено, що за фізичною особою ОСОБА_1 зареєстрований автомобіль MERCEDES-BENZ 500L, 2012 року, державний номер НОМЕР_1, тобто даний транспортний засіб є об'єктом оподаткування у 2015 році. У зв'язку з цим, як зазначає відповідач, Державною податковою інспекцією у м. Южному Головного управління ДФС в Одеській області було сформовано податкове повідомлення-рішення з транспортного податку № 7331-17 від 06.10.2015 року на суму 18 750 грн. за 2015 рік. Також відповідач зазначив, що посилання позивача на пп. 4.1.9 п. 4.1 ПК України є безпідставними, оскільки з диспозиції наведеної норми закону вбачається, що граничний строк до початку нового бюджетного періоду стосується лише змін до елементів податків, а не встановлення нових податків. Законом №71-VІІІ від 28.12.2014 року не вносилося жодних змін до елементів податків, а також не змінювалися самі податки чи їх ставки. Оскільки транспортний податок - це новий податок, тому на думку представника відповідача, принцип стабільності, який викладено в пп. 4.1.9 п. 4.1 ПКУ на нього не розповсюджується. Крім того, представник відповідача наголосив, що рішення Одеської міської ради Про встановлення податку на майно в частині транспортного податку від 21.01.2015 року № 6257-VІ в установленому порядку не скасовувалось та нечинним не визнавалось, у зв'язку з чим підлягає застосуванню і виконанню, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірним, та таким, що відповідає нормам чинного законодавства.

Керуючись ч.6 ст.128 КАС України, оскільки до суду не з'явилися всі особи, які беруть участь у справі, та враховуючи наявність підстав для розгляду справи в судовому засіданні, відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд ухвалив про розгляд справи у письмовому провадженні на підставі наданих сторонами доказів.

Дослідивши в письмовому провадженні наявні в матеріалах справи докази, суд встановив наступні обставини.

Судом встановлено, що згідно відповіді на запит від 01.10.2015 року, станом на 05.10.2015 року, за ОСОБА_1, РНОКПП НОМЕР_2, зареєстрований транспортний засіб марки BMW E 70/X5 3/0 SI, 2007 р.в. д/н НОМЕР_3, № кузова WBAFE41040LY71075, об'єм двигуна 2996 куб. см, дата реєстрації 06.03.2012 року. Автомобіль MERCEDES-BENZ 500L, 2012 р.в., державний номер НОМЕР_1, перереєстрований 02.10.2015 року на громадянина ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1

21.01.2015 року Одеською міською радою прийнято рішення № 6257-VI, яким встановлено з 01.01.2015 року на території міста Одеси податок на майно в частині транспортного податку.

Вищевказане рішення Одеської міської ради № 6257-VI від 21.01.2015 року оприлюднено в газеті «Одесский вестник» №3 від 31.01.2015 року.

06.10.2015 року ДПІ у м. Южному ГУ ДФС в Одеській області прийнято податкове повідомлення-рішення № 7731-17, яким ОСОБА_1 нараховано грошове зобов'язання по транспортному податку з фізичних осіб у розмірі 18 750 грн.

Податкове повідомлення-рішення від 06.10.2015 року № 7731-17 отримане позивачем 29.10.2016 року.

01.01.2015 року набрав чинності Закон України № 71-VIII від 28.12.2014 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» , яким згідно зі статтею 267 Податкового кодексу України було введено новий транспортний податок.

Відповідно до пп. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Положення пп. 267.2.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України визначають, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Базою оподаткування у відповідності до пп. 267.3.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Згідно п. 267.4 ст. 267 Податкового кодексу України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000,00 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Відповідно до пп. 267.5.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 ст. 267 Податкового кодексу України передбачено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Згідно пп. 267.6.2 п.267.6 ст. 267 Податкового кодексу України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Щодо об'єктів оподаткування, придбаних протягом року, податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт. Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

Нарахування податку та надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень про сплату податку фізичним особам - нерезидентам здійснюють контролюючі органи за місцем реєстрації об'єктів оподаткування, що перебувають у власності таких нерезидентів.

Тобто, із набранням чинності вказаними положеннями ПК України 01.01.2015 року, власники транспортних засобів, які використовувалися до 5 років та об'ємом двигуна більше 3000 куб. см є платниками транспортного податку.

Надаючи правову оцінку законності оскаржуваного податкового повідомлення - рішення, суд виходить з наступного.

Відповідно до п. 8.1 ст. 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

Транспортного податку немає у переліку загальнодержавних податків та зборів (стаття 9 Податкового кодексу). Поміж тим, відповідно до п. 9.4 ст. 9 ПК України установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.

У статті 10 Податкового кодексу України, якою встановлено перелік місцевих податків, транспортний податок прямо не вказаний. Натомість є податок на майно (пп.10.1.1), який складається із 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено п. 7.1 ст. 7 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до ст. 265 Податкового кодексу України (у редакції Закону України від 28.12.2014 року № 71-VIII, що діє з 01.01.2015 року), податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Отже, транспортний податок згідно з ПК України є місцевим податком.

Водночас, особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.

Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - є компетенцією відповідних місцевих рад.

Так, відповідно до п. 8.3 ст. 8 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення), до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Водночас, відповідно п. 4.4 ст. 4 Податкового кодексу України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Тобто, безпосереднє встановлення місцевих податків (а, отже, і транспортного податку) віднесено Податковим кодексом до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» та ст. 143 Конституції України.

Отже, Верховна Рада не може безпосередньо своїм рішенням запровадити такі податки як місцеві на відповідних територіях.

Так, відповідно до п. 10.3 статті 10 Податкового кодексу України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Згідно п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пп. 12.3.1 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України).

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (пп. 12.3.2 п.12.3 ст. 12 ПК України).

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (пп.12.3.3 п.12.3 ст.12 Податкового кодексу України).

При цьому, згідно з п. 12.5 ст. 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 ст. 12 цього кодексу.

Відповідно пп. 12.3.4 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Таким чином, місцеві ради за ПК України мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Згідно зі ст. 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Отже, 2015 рік - це плановий період, а 2016 рік - вже бюджетний період.

Тобто, виходячи з наведених вище норм Кодексу, нові податки практично не можуть бути визнані обов'язковими до сплати принаймні в 2015 році, адже місцеві ради не приймали і не могли прийняти і офіційно оприлюднити до 15 липня 2014 року рішення про встановлення таких податків і зборів.

У той же час, пунктом 12.3.5 п.12.3 ст. 12 ПК України надалі встановлено, що у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються, виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Враховуючи значний об'єм законодавчої бази, яка регулює питання встановлення розміру, порядку адміністрування та сплати транспортного податку, зважаючи на суперечність, непослідовність та неузгодженість зазначених вище норм нормативно - правових актів, суд дійшов висновку про наявність неоднозначного (множинного) трактування прав та обов'язків платників податків у спірному випадку.

Основними засадами податкового законодавства є принципи, в яких визначено зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин.

Принципи, проголошені у статті 4 Податкового кодексу України, повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку так і на стадії застосування норм, якими визначений обов'язок сплати податку.

Так, серед принципів, проголошених у вказаній нормі, є, зокрема, презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (пп. 4.1.4 п.4.1 статті 4 ПК України).

Відповідно до п. 56.21 ст. 56 Податкового кодексу України у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

У свою чергу, принцип стабільності закріплений у пп. 4.1.9 п. 4.1 ст.4 Податкового кодексу України має на меті встановлення незмінних умов оподаткування, елементів податків протягом певного часу.

Так, згідно вказаної норми зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

За наведених обставин та особливостей правового регулювання, суд дійшов висновку, що застосування контролюючим органом положень статті 267 ПК України з метою оподаткування транспортним податком не може мати місце у 2015 році.

В іншому випадку, таке застосування не відповідало б положенням статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 року №1-рп/99 акцентується увага на тому, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом'якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.

У спірних правовідносинах суд застосує рішення Європейського суду з прав людини у справах «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.

Цими рішеннями було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.

Отже, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, суд дійшов висновку про протиправність визначення позивачу податкового зобов'язання з транспортного податку на 2015 рік.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням вищевикладеного суд не бере до уваги доводи відповідача про те, що Законом № 71-VІІІ від 28.12.2014 року не вносилося жодних змін до елементів податків, не змінювалися самі податки та їх ставки, оскільки встановлення транспортного податку на 2015 рік відбулося з порушенням вимог пп.12.3.4 п.12.3 ст.12 Податкового кодексу України та принципу стабільності податкового законодавства, про що зазначено вище

Беручи до уваги вищенаведене, суд дійшов до висновку, що відповідач не довів суду правомірність прийнятого податкового повідомлення-рішення. Судом встановлено протиправність податкового повідомлення-рішення відповідача від 06.10.2015 року № 7731-17.

Враховуючи вищевикладене, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню в повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд згідно ч.1 ст.94 КАС України присуджує всі здійснені позивачем документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 6-9, 11, 69, 71, 86, 94, ч.6 ст.128, 159-163 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 Володимирівни- задовольнити повністю.

Визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Южному Головного управління ДФС в Одеській області № 7731-17 від 06.10.2015 року.

Стягнути сплачений при подачі позову судовий збір у сумі 640 (шістсот сорок гривень) з Лиманської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області (код ЄДРПОУ 39550765) за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2).

Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції - протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Постанова суду набирає законної сили у разі неподання апеляційної скарги у 10-денний строк з дня отримання копії постанови. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: В.В.Андрухів