Ухвала

від 08.06.2017 по справі 804/4245/16

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

08 червня 2017 рокусправа № 804/4245/16

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді:                    Семененка Я.В.

           суддів:                     Бишевської Н.А. Добродняк І.Ю

за участю секретаря судового засідання:          Кязимової Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "АТСФ"

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року по справі №804/4245/16 за позовом державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області до товариства з обмеженою відповідальністю "АТСФ" про стягнення заборгованості,-

в с т а н о в и В:

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року задоволено позов державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області та стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "АТСФ" податковий борг по земельному податку з юридичних осіб у розмірі 84899,50 грн.

Постанова суду мотивована наявністю у відповідача податкового боргу по земельному податку з юридичних осіб, який в добровільному порядку підприємством не погашається.

Не погодившись з постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову. Апеляційна скарга обгрунтована тим, що судом першої інстанції не з'ясовано правові підстави для нарахування контролюючим органом податкових зобов'язань, стягнення яких є предметом спору у цій справі; не досліджено розрахунок цих податкових зобов'язань. Крім цього, заявник апеляційної скарги вказує на те, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що підприємством до податкової служби направлялися податкові декларації, в яких визначалися щомісячні платежі по сплаті земельного податку, розмір яких значно менший, ніж той, який просить стягнути позивач.

Перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що податковий борг, стягнення якого є предметом спору у справі, виник внаслідок:

          - несплати узгоджених податкових зобов'язань, нарахованих згідно податкового розрахунку земельного податку №1600010294 від 19.02.2016р. в сумі 24082,90 грн. по терміну сплати 01.03.2016 р., з урахуванням переплати 11432,10 грн. сума боргу складала 12650,80 грн.;

          - несплати узгоджених податкових зобов'язань, нарахованих згідно податкового розрахунку земельного податку №1600010294 від 19.02.2016р. в сумі 24082,90 грн. по терміну сплати 30.03.2016 р.;

          - несплати узгоджених податкових зобов'язань, нарахованих згідно податкового

розрахунку земельного податку №1600010294 від 19.02.2016р. в сумі 24082,90 грн. по терміну сплати 30.04.2016 р.;

- несплати узгоджених податкових зобов'язань, нарахованих згідно податкового розрахунку земельного податку №1600010294 від 19.02.2016р. в сумі 24082,90 грн. по терміну сплати 30.05.2016 р.

За розрахунками ДПІ, станом на день подання позову до суду, за відповідачем обліковується податковий борг по земельному податку з юридичних осіб у розмірі 84899,50 грн.

Не сплата підприємством узгоджених податкових зобов'язань, у встановлені законом строки, стало підставою звернення контролюючого органу з позовом до суду.

Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами та задовольняючи заявлені вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що факт наявності податкової заборгованості є доведеним, що є достатньою підставою для стягнення суми податкового боргу, з огляду на вжиті податковим органом заходи щодо погашення податкової заборгованості (направлення податкової вимоги).

З такими висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції погоджується з наступних підстав.

Відповідно п. 285.1. ст. 285 Податкового кодексу України, базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік.

Пунктом 286.2 ст. 286 Податкового кодексу України визначено, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Згідно пункту 286.3 ст. 286 Податкового кодексу України платник плати за землю має право подавати щомісяця нову звітну податкову декларацію, що звільняє його від обов'язку подання податкової декларації до 1 лютого поточного року, протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним.

Відповідно до п. 287.3 ст. 287 Податкового кодексу України, податкові зобов'язання щодо плати за землю, визначені у податковій декларації на поточний рік, сплачуються рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за поточний рік, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що наступають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що що податковий борг, стягнення якого є предметом спору у справі, виник внаслідок самостійного узгодження відповідачем податкових зобов'язань, шляхом подання до контролюючого органу податкової декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності). У поданій декларації підприємством самостійно визначену річну суму земельного податку та щомісячні платежі у розмірі 24082,90грн.

Відповідно до п.56.11 ст.56 ПК України, не підлягає оскарженню податкове зобов'язання самостійно визначене платником податків.

Отже, податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків, є узгодженим з дня подання такої декларації.

Відповідно до пп.14.1.175 п.14.1 ст.14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Отже, несплачені відповідачем у встановлені законом строки самостійно узгоджені податкові зобов'язання за січень-квітень 2016 року, у розмірі 24082,90грн. щомісяця, набули статусу податкового боргу, який, з урахуванням наявної переплати по особовому рахунку (11432,10грн.), станом на час звернення контролюючим органом з позовом до суду, становив 84899,50 грн. Вказаний розмір податкового боргу підтверджується відомостями облікової картки платника податку.

Таким чином, доводи заявника апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не з'ясовано розрахунки та правові підстави для нарахування податкових зобов'язань, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки податкові зобов'язання, стягнення яких є предметом спору у цій справі, самостійно розраховані та самостійно узгодженні підприємством.

Таким чином, встановивши обставини, які свідчать про наявність у відповідача податкового боргу, та прийнявши до уваги заходи, які вживалися ДПІ щодо погашення податкового боргу (направлення податкової вимоги від 03.03.2016р. №84-17), суд першої інстанції, враховуючи повноваження ДПІ, які визначено п.95.1 – 95.3 ст.95 ПК України, дійшов правильного висновку про обґрунтованість заявленого позову.

При цьому, суд першої інстанції, проаналізувавши доводи відповідача, які останнім викладені і в апеляційній скарзі, обґрунтовано зазначив, що платник податків, у відповідності до п.50.1 ст..50 ПК України, у разі виявлення помилок (неточностей) податкової звітності, має право подати до контролюючого органу уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань. У спірному випадку відповідачем не було подано уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з земельного податку. Посилання відповідача на те, що ним направлялися до контролюючого органу податкова звітність, в якій був змінений розмір щомісячних платежів, суд першої інстанції обґрунтовано визнав безпідставними, оскільки встановлені обставини справи свідчать про те, що така податкова звітність не була прийнята податковою службою, з огляду на допущені помилки при її оформлення. Про факт не прийняття податкової звітності підприємство було обізнано, що підтвердив представник відповідача під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, але будь-яких дій (оскарження такого рішення ДПІ, подання виправленої звітності) не вчиняло.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, докази ДПІ щодо наявності у підприємства податкового боргу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що зазначені заперечення на позов відповідача не спростовують обґрунтованість заявлених позивачем вимог.

З огляду на викладені обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено законне і обґрунтоване рішення, у зв'язку з чим підстав для його скасування не існує.

На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1, ст. 198, ст.ст. 200, 205, 206 КАС України суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "АТСФ" залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року по справі №804/4245/16 – без змін.

          Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку, передбаченому статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

          (Повний текст ухвали виготовлено 09.06.2017р.)

Головуючий:                                                                      Я.В. Семененко

           Суддя:                                                                      Н.А. Бишевська

           Суддя:                                                                      І.Ю. Добродняк