Ухвала

від 31.05.2017 по справі 826/12512/15

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"31" травня 2017 р. м. Київ К/800/3266/16

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Вербицької О.В., Маринчак Н.Є.,

секретар судового засідання Корецький І.О.,

за участю: представника позивача: Грунського В.О.,

представника відповідача: Піонтковської А.О.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Голдфіш-інвест-буд"

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 грудня 2015 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2016 року

у справі № 826/12512/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Голдфіш-інвест-буд"

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю Голдфіш-інвест-буд (далі - Товариство) звернулось в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - Інспекція) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12 лютого 2015 року №0000052204.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 грудня 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2016 року, в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами перевірки позивача Інспекцією складено акт від 26 січня 2015 року №177/26-58-22-04-15/35383493, згідно з яким позивачем порушено вимоги підпунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України та пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, пункту 9.1 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України від 16 липня 1999 року№996-XIV за серпень 2014 року, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 231 458,00 грн.

Підставою для висновків, викладених в акті перевірки, про наявність порушень податкового законодавства позивачем був встановлений в ході перевірки факт безпідставного включення до складу податкового кредит сум податку на додану вартість за результатами операцій із ТОВ БК Мирстрой , оскільки, на думку відповідача, операції Товариства із зазначеним суб'єктом господарювання не були реальними.

На підставі акта Інспекцією прийнято податкове повідомлення-рішення від 12 лютого 2015 року №0000052204, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 289 322,00 грн., у тому числі: 231 458,00 грн. - основний платіж, 57 864,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції (штрафи).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та ТОВ БК Мирстрой (підрядник) укладено договір щодо оформлення виконавчої документації (розділ електропостачання ) для об'єкта замовника: будівля, громадський центр літер А за адресою: місто Київ, проспект Павла Тичини, будинок 1-В, а також договір з виконання робіт з улаштування систем електрообігріву інженерних систем та комунікацій, та з улаштування системи блискавкозахисту.

На підтвердження здійснення операцій, з метою виконання умов вищезазначених договорів, руху активів в процесі здійснення господарських операцій, позивачем надано копії: кошторисів; податкових накладних; актів здачі-приймання робіт. Крім того, як зазначив суд апеляційної інстанції, розрахунки між позивачем та його контрагентом здійснені на підставі платіжних доручень.

Надавши оцінку наведеним доказам, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що операції позивача та його контрагента були лише оформленні документально з метою отримання незаконної податкової вигоди. На думку судів, підтвердженням таких висновків є те, що:

- в актах виконаних робіт відсутній зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції, тобто неможливо встановити, які саме роботи виконував контрагент Позивача.

- відсутні обов'язкові додатки до договору, а саме графік та технічне завдання;

- позивач мав можливість самостійно виконати роботи, які передбачені договорами, що свідчить про відсутність ділової мети у вказаних господарських операціях.

Разом з тим, Вищий адміністративний суд України вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій передчасними та такими, що зроблені без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частин 2 та 3 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з частиною 4 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі.

За змістом пункту 3 частини 1 статті 163 Кодексу адміністративного судочинства України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються обставини, встановлені судом із посиланням на докази, мотиви неврахування окремих доказів, а також мотиви, з яких суд виходив при ухваленні рішення, і положення закону, якими він керувався. В мотивувальній частині рішення наводяться дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінка всіх доказів, з яких виходив суд при вирішенні спору; визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд повинен це обґрунтувати.

В світлі висновку, викладеному у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України", суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника, а виходячи з позиції цього суду, що висловлена в пункті 42 рішення "Бендерський проти України", відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.

Вказані вимоги зобов'язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку вживати передбачені законом заходи з метою з'ясування всіх обставин у справі, що мають значення для вирішення спору, встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин з метою з'ясування об'єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника податків негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту, та в достатній мірі висвітлити мотиви прийняття конкретних рішень.

Разом з тим, наведених вимог суди попередніх інстанцій не дотримались.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 Податкового кодексу України. Так, згідно з пунктом 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Так, правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Відповідно до статті 1 цього Закону бухгалтерський облік - це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації (частина 1 статті 8 Закону Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ).

У бухгалтерському обліку відображаються окремі господарські операції, з яких складається господарська діяльність.

Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (стаття 1 Закону Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ).

За змістом частин 1 та 2 статті 9 наведеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Відповідно до наведеного вище визначення господарської операції пов'язане з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, за визначенням, наведеним у підпункті 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для цілей визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій наведеному уваги не надали та, здійснюючи оцінку наслідкам відображення позивачем в податковому обліку вартості товарів (робіт, послуг), належним чином не перевірили реальності господарських операцій та не з'ясували чи призвели ці операції до реальних змін майнового стану позивача.

Як підтверджується матеріалами справи, акти виконаних робіт (а.с. 45, 51), містять зміст та обсяг виконуваних робіт, зокрема з них слідує, що контрагент здійснював оформлення виконавчої документації торгівельно-офісного центру, зокрема паркінгу з усіма технологічними приміщеннями, інженерного коридору, торгівельних площ, блоків А та Б, зовнішнього оформлення фасаду, периметру фасаду, оформлював кабельні довідки та протокол заміру опору ізоляції. Крім того з актів слідує, що контрагент також здійснював роботи, що полягали у встановленні електричного обігріву та блискавкозахисту, для виконання яких він використовував матеріали. Як свідчить акт виконаних робіт, роботи, що полягали в улаштуванні елетрообігріву та блискавкозахисту, акти містять зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, а також визначення ціни за здійснення конкретного виду робіт, що в сукупності становили електрообігрів та блискавкозахист..

Так само і кошторис, наданий позивачем в якості додатку, містить у собі перелік товарів який використовувався для виконання робіт із зазначенням фактичної вартості товарів та вартості їх улаштування.

Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій суперечать наявним у матеріалах справи доказам.

Зазначаючи про те, що відсутні обов'язкові додатки до договору, а саме графік та технічне завдання, як на обставину, що позивач допустив порушення норм чинного податкового законодавства, суди попередніх інстанцій не перевірили чи могли без вказаних додатків взагалі виконуватись роботи контрагентом, зважаючи на наявність кошторису та інших доказів, про які свідчить сам акт перевірки, зокрема, протоколи заміру опору струму, налагодження постачальних ліній, перевірок ізоляцій, виконавча документація та паспорти. Наведені документи, як свідчить акт перевірки (а.с. 15-16), досліджувались відповідачем під час контрольного заходу, однак суди попередніх інстанцій не вжили заходів з метою витребування вказаних доказів на підставі яких також можливо перевірити обставини щодо дійсного вчинення операцій позивача з контрагентом.

В обґрунтування відсутності ділової мети у спірних операціях суди попередніх інстанцій виходили із того, що позивач мав можливість самостійно виконати роботи, які передбачені договорами, зважаючи на наявність у нього відповідних трудових ресурсів. Водночас відсутність таких ресурсів у суб'єктів господарювання не є єдиною підставою залучення до виконання робіт інших суб'єктів господарювання. Як підтверджується матеріалами справи у період виконання спірних операцій у позивача в штаті було 3 електрослюсарі, разом з тим матеріалами справи не підтверджено, що вказані працівники володіли достатніми знаннями для того, щоб виконати роботи, зокрема щодо оформлення виконавчої документації.

Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій є передчасними.

Роблячи оцінку господарським операціям як таким, що є реальними/не нереальними, суди мають надавати оцінку всім важливим доводам, якими сторони обґрунтовували свою позицію.

Як свідчать матеріали справи, відповідач під час судового розгляду та в акті перевірки посилався на те, що контрагент ТОВ БК Мирстрой ТОВ Екстрабілдінг Груп відображало придбання товарів (робіт, послуг), що в подальшому фактично не реалізовувались. Разом з тим, оскаржувані судові рішення не містять відомостей щодо надання оцінки вказаним доводам відповідача.

Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, для чого в разі необхідності зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цих обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Голдфіш-інвест-буд" задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 грудня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2016 року скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Судді О.А. Веденяпін О.В. Вербицька Н.Є.Маринчак