Рішення

від 06.06.2017 по справі 914/652/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.06.2017р. Справа № 914/652/17

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «РОЙМАКС» , с.Солуки, Яворівський район, Львівська область

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Золота Перепілочка» , с. Кам"янобрід, Яворівський район, Львівська область

про стягнення заборгованості в розмірі 119468, 23 грн.

Суддя Н.Мороз

При секретарі М.Бурак

Представники:

Від позивача: н/з

Від відповідача: н/з

Суть спору:

Позовну заяву подано Товариством з обмеженою відповідальністю РОЙМАКС , с. Солуки, Яворівський район, Львівська область до Товариства з обмеженою відповідальністю Золота Перепілочка , с.Кам"янобрід, Яворівський район, Львівська область про стягнення заборгованості в розмірі 119468, 23 грн.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 06.04.2017р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду в судовому засіданні на 18.04.2017р.

Для всебічного, повного та об'єктивного вирішення спору, з'ясування всіх обставин справи, 18.04.2017р., 16.05.2017р. та 30.05.2017р. розгляд справи відкладався з підстав, викладених у відповідних ухвалах суду.

06.06.2017р. позивач явку представника в судове засідання не забезпечив. 02.06.2017р. через службу діловодства господарського суду надійшли клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю забезпечити явку в судове засідання та про продовження строку вирішення спору. Вимоги ухвал суду від 16.05.2017р. та 30.05.2017р. в частині надання доказів отримання відповідачем товару за видатковими накладними від 15.04.2014р., 23.05.2014р., 11.07.2014р. та долучення таких до матеріалів справи не виконав.

Крім того, позивачем, в порядку ст.22 ГПК України подано заяву про зменшення позовних вимог, згідно якої позивач просить стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 119251,91 грн., з яких: 76853,60 грн. основного боргу, 33320,29 грн. інфляційних втрат, 2306 грн. -3% річних та судові витрати.

Позовні вимоги позивача обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором купівлі-продажу №1 від 01.05.2013р. та несвоєчасною оплатою за поставлений товар згідно видаткових накладних. Позов просить задоволити згідно заяви про зменшення позовних вимог від 01.06.2017р.

Щодо заявленого клопотання про відкладення розгляду справи та продовження строку вирішення спору, суд зазначає.

Відповідно до ст. 77 ГПК України, господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Згідно приписів п.3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції №18 від 26.12.2011р., у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою-п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32-34 ГПК).

Суд звертає увагу на те, що позивач не позбавлений права та можливості забезпечити явку іншого представника в дане судове засідання чи подати всі необхідні документи. Згідно довіреності від 01.02.2017р. ТзОВ Роймакс уповноважило на представництво інтересів позивача також іншого представника ОСОБА_1

Відтак, враховуючи наявність в матеріалах справи достатньо доказів для з'ясування спору по суті, заявлене представником позивача клопотання про відкладення розгляду справи судом до уваги не приймається.

Представник відповідача в судові засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про час і місце судового засідання. Вимог ухвал суду не виконав. Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, поданого позивачем на виконання вимог ухвали суду, товариство відповідача зареєстроване за адресою: 81074, Львівська область Яворівський р-н, с. Кам янобрід, буд.4, куди і скеровувались ухвали Господарського суду від 06.04.2017р. 18.04.2017р., 16.05.2017р. та 30.05.2017р. рекомендованими листами з повідомленням про вручення , котрі повернуті з відміткою за закінченням терміну зберігання .

Згідно приписів п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції від 26.12.2011р. №18, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відтак, суд вважає за можливе розглянути справу без участі відповідача або його представника та за відсутності його відзиву на позов, в порядку ст.75 ГПК України, за наявними у справі доказами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення повноважного представника позивача, оцінивши подані докази в їх сукупності, суд встановив:

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов»язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов»язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов»язку. Однією з підстав виникнення зобов»язань, згідно ст.11 ЦК України, зокрема є договори та інші правочини.

01.05.2013р. між ТзОВ РОЙМАКС (позивач, за договором - продавець) та ТзОВ Золота перепілочка (відповідач, за договором - покупець) укладено договір купівлі-продажу №1.

Відповідно до умов п.1.1. договору, продавець зобов'язується поставити та передати у власність покупця товар (концентрати, премікси, інша продукція), а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору.

Згідно п.п.5.1, 5.2 договору, покупець оплачує товар за фіксованими цінами, в гривнях за кілограм, згідно рахунку-проформи. Оплата кожної партії товару здійснюється покупцем протягом 10 (десяти) календарних днів з дати поставки кожної окремої партії товару шляхом банківського переказу на розрахунковий рахунок продавця.

Передача товару за кількістю і якістю здійснюється сторонами в порядку, що визначається чинним законодавством. Перехід права власності на товар відбувається в момент передачі товару (п.6 договору).

На виконання взятих на себе зобов'язань за договором, позивач поставив відповідачу, а відповідач прийняв товар на загальну суму 177228,00 грн., що підтверджується видатковими накладними, а саме: від 02.05.2013р. №PH-0000072, від 20.05.2013р. №РН-0000082, від 12.06.2013р. №РН-00095, від 10.07.2013р. РН-00106, від 16.07.2013р. №РН-00108, від 01.08.2013р. №РН-00119, від 30.08.2013р. №РН-00128, від 13.09.2013р. №РН-00134, від 15.10.2013р. №РН-00152, від 17.01.2014р.№РН-0000008, від 25.03.2014р. №РН-0000035, від 27.03.2014р. №РН-0000036, від 30.04.2014р. №РН-0000052 (копії в матеріалах справи, оригінали оглянуто в судовому засіданні). Відповідач оплату провів частково, в сумі 139686,40 грн., що підтверджується банківськими виписками долученими до матеріалів справи. Проте, взяті на себе зобов'язання відповідач в повному обсязі не виконав, за поставлений та отриманий товар повністю не сплатив, внаслідок чого у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 37541,60 грн.

Посилання позивача в позовній заяві та заяві про зменшення позовних вимог на поставку товару від 15.04.2014р., від 23.05.2014р. та від 11.07.2014р. на загальну суму 39312 грн., які включені в ціну позову та розрахунок до позову судом до уваги не приймається, оскільки в матеріалах справи відсутні копії таких видаткових накладних та відповідно доказів поставки товару позивачем на вказану суму не надано. Суд зазначає, що зазначені видаткові накладні неодноразово витребовувались ухвалами суду, однак позивач вимоги ухвал суду не виконав, належних доказів поставки товару на зазначену суму не подав. Крім того в матеріалах справи відсутні докази оплати саме по вказаним поставкам, оскільки в банківських виписках від 24.04.2014р.,12.05.2014р., 01.10.2015р. та 10.03.2015р. відсутнє посилання на рахунки-фактури чи видаткові накладні щодо поставок товару 15.04.2014р., від 23.05.2014р. та від 11.07.2014р. Крім того, суд зазначає, що посилання позивача на рахунки-фактури та податкові накладні як докази поставки товару є безпідставними, оскільки такі документи не є первинними документами в розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність .

Відповідно до ст. 526 ЦК України та ст.193 ГК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином згідно умов договору та актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до приписів ст. 525 ЦК України та ч.7 ст. 193 ГК України, одностороння відмова від зобов'язання не допускається , крім випадку коли право такої відмови встановлено договором або законом.

Відповідно до вимог ч.1. ст.693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до вимоги ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу (ч.4. ст. 692 ЦК України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно з ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Стаття 216 ГК України встановлює, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування саме до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених законами та договором. При цьому, у відповідності до ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язання контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Таким чином, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, передбачені договором або законом.

Згідно ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем на підставі ч.2 ст.625 ЦК України, у зв'язку з простроченням виконання зобов'язання нараховано 33320,29 грн. інфляційних втрат за період з січня 2015р. по червень 2015р. та 2306 грн. -3% річних за період з 21.02.2016р. по 20.02.2017р., відповідно до розрахунку згідно заяви про зменшення розміру позовних вимог.

Згідно п. 3.1 та 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань роз'яснено, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, та сплата трьох процентів річних від простроченої суми не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17 грудня 2013 року Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань передбачено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). При цьому, кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.

Згідно абз.3 ч.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця .

Таким чином суд, враховуючи поданий позивачем розрахунок, періоди нарахування прострочки виконання грошового зобов'язання (01.01.2015р.-30.06.2015р.), виходячи з встановленої судом суми основного боргу станом на 01.01.2015р. в розмірі 42541,60 грн. та здійснивши самостійно перерахунок інфляційних втрат, суд встановив, що сума інфляційних нарахувань становить 17317,49 грн., а 3% річних-1126,68 грн. за період з 21.02.2016р. по 20.02.2017р., виходячи з суми боргу в розмірі 37541,60 грн.

Відтак, задоволенню підлягає нарахована позивачем сума інфляційних втрат в розмірі 17317,49 грн. та 1126,68 грн. - 3% річних.

За умовами ч.1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

У відповідності до приписів ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Таким чином, позивач взяті на себе зобов'язання щодо поставки товару виконав повністю, проте, відповідач, в порушення умов договору належним чином взяті на себе зобов'язання не виконав, за поставлений та отриманий товар в повному обсязі не оплатив, внаслідок чого виникла заборгованість, яка станом на день розгляду справи не погашена та становить 37541,60 грн. - основного боргу, 17317,49 грн. інфляційних нарахувань та 1126,68 грн.- 3% річних. Доказів зворотнього суду не надано.

В силу ст.267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Разом з тим, суд зазначає, що заяв чи клопотань зі сторони відповідача про сплив позовної давності не надходило.

Крім того, матеріалами справи підтверджено понесення позивачем витрат в сумі 5000, 00 грн. на оплату послуг адвоката, який представляв інтереси позивача в суді при розгляді даної справи на підставі договору №06/02 про надання правової допомоги від 01.02.2016р., ордеру про надання правової допомоги серія ЛВ №01/01.04.17 від 01.04.2017р., свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльністю серія ЛВ №000159 від 23.12.2014р. Понесені витрати підтверджені платіжним дорученням №4 від 15.05.2017р. (в матеріалах справи).

Відповідно до ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до ст.44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. У контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавалися, а їх сплату підтверджено відповідними фінансовими документами.

У відповідності до абз.4 п.п.6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України» роз'яснено, за змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 6-рп/2013 у справі № 1-4/2013.

Згідно рішення Конституційного суду України від 11.07.2013р. № 6-рп/2013 у справі № 1-4/2013 щодо офіційного тлумачення положень ч.1 стю.59 Конституції України, ч.1 ст.44 Господарського процесуального кодексу України (справа про відшкодування витрат на юридичні послуги у господарському судочинстві) встановлено, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 44 Господарського процесуального кодексу України, згідно з яким до судових витрат віднесені, зокрема, витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката, у контексті статті 59 Конституції України потрібно розуміти так, що до складу судових витрат на юридичні послуги, які підлягають відшкодуванню юридичній особі у господарському судочинстві, належать суми, сплачені такою особою, якщо інше не передбачено законом, лише за послуги адвоката.

Згідно ч.5 ст.49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, враховуючи норми ст. 49 ГПК України, суд дійшов висновку про те, що витрати на оплату послуг адвоката підлягають до стягнення з відповідача частково, в розмірі 2345,00 грн.

Згідно ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статей 33, 38 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 4-3 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, не надано суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судового засідання, відтак, позовні вимоги з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог підлягають до задоволення частково.

З огляду на те, що спір виник з вини відповідача, судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на останнього пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 11, 509, 526, 599, 610, 612, 625, 629, 655, 692, 693 ЦК України, ст.193, 216, 218 ГК України, ст.ст. 4 3 , 32, 33, 38, 43, 44, 49, 75, 82, 84, 116 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Золота перепілочка , Львівська область, Яворівський р-н, с. Кам»янобрід, буд.4 (код ЄДРПОУ 37288938) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю РОЙМАКС , Львівська область, Яворівський р-н, с Солуки, вул.Крайня,1А. (код ЄДРПОУ 37161909) - 37541,60 грн. - основного боргу, 17317,49 грн. - інфляційних втрат, 1126,68 грн. - 3% річних, 840,00 грн. судового збору та 2345,00 грн. судових витрат на оплату послуг адвоката.

3. В решті позовних вимог - відмовити.

4. Наказ видати згідно ст.116 ГПК України.

Рішення складено 09.06.2017р.

Суддя Мороз Н.В.