Постанова

від 07.06.2017 по справі 907/1239/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2017 року Справа № 907/1239/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого суддіКорсака В.А. суддівШвеця В.О., Данилової М.В. розглянувши касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "СітіГруп Ужгород" на ухвалуЛьвівського апеляційного господарського суду від 02.03.2017 у справі № 907/1239/15 Господарського суду Закарпатської області за позовомПрокурора міста Ужгород до 1. Ужгородської міської ради, 2. Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради, 3. Товариства з обмеженою відповідальністю "СітіГруп Ужгород" провизнання незаконним та скасування пункту рішення; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки; зобов'язання звільнити земельну ділянку

в судовому засіданні взяли участь представники :

- позивачане з'явився - відповідача-1не з'явився - відповідача-2не з'явився - відповідача-3Плахотник О.М. - ГПУ Гришина Т.А.

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 02.03.2017 (головуючий Марко Р.І., судді: Желік М.Б., Костів Т.С.) відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю "СітіГруп Ужгород" у задоволенні клопотання про поновлення процесуального строку для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Закарпатської області від 11.05.2016 у даній справі.

Не погоджуючись з ухвалою апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "СітіГруп Ужгород" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить її скасувати, а справу передати до суду апеляційної інстанції для здійснення апеляційного провадження.

Ужгородська міська рада, Департамент міського господарства Ужгородської міської ради не надіслали свої відзиви на касаційну скаргу, що в силу положень статті 111 2 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України) не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується та не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення були повідомлено належним чином.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування Львівським апеляційним господарським судом норм процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

За змістом частини першої статті 91 ГПК України апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Прийняття і розгляд апеляційної скарги на рішення, яке набрало законної сили, можливе лише з дотриманням приписів частини другої статті 93 цього кодексу, щодо поновлення строку подання скарги.

Відповідно до частини першої статті 93 ГПК України апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п'яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Апеляційний господарський суд встановив, що оскаржуване судове рішення прийнято місцевим господарським судом 11.05.2016, повний текст якого складено та направлено сторонам 16.05.2016, а відповідна апеляційна скарга подана через суд першої інстанції 23.02.2017, тобто з пропуском процесуального строку, встановленого частиною першою статті 93 ГПК України.

Клопотання про поновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги обґрунтовано тим, що заявник не був присутній в судовому засіданні при проголошенні рішення, а дізнався про існування оскарженого рішення лише після ознайомлення його уповноваженим представником з матеріалами виконавчого провадження, і його копію отримав 14.02.2017. Також, заявник зауважив, що не був повідомлений належним чином про розгляд справи.

Колегія вважає, що суд апеляційної інстанції правомірно відхилив клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення, враховуючи наступне.

Діюче процесуальне законодавство не допускає довільного, не обмеженого у часі перегляду судових рішень.

Норми ГПК України, встановлюючи строки для подачі скарг, тим самим визначають баланс між принципом правової визначеності, забезпечуючи стабільність правовідношень у сфері підприємницької та іншої економічної діяльності, з однієї сторони, і правом на справедливий судовий розгляд, який передбачає можливість виправлення судових помилок, з іншої.

Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі -Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

При цьому, відповідно до прецедентної практики Суду одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, inter alia, який полягає у тому, що у разі винесення судом остаточного рішення у справі таке рішення не може бути піддано сумніву (див. Рішення у справі Brumaresku v Romania [GC], № 28342/95, п. 61, ЄСПЛ 1999-VII).

Право на доступ до суду не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби (див. пункти 22 - 23 Рішення у справі "Мельник проти України" від 28.03.2006, пункти 37-38 Рішення у справі "Мушта проти України" від 18.11.2010).

У пункті 41 Рішення від 03.04.2008 "Пономарьов проти України" Суд вказав, що "правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків".

Стаття 53 ГПК України передбачає оцінку господарським судом касаційної інстанції при вирішенні питання про відновлення строку обґрунтованості доводів касатора.

Проаналізувавши доводи скаржника, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що можливість вчасного подання апеляційної скарги залежала виключно від волевиявлення самого скаржника, оскільки причин пропуску строку для подання апеляційної скарги, які мали б об'єктивний характер та свідчили б про існування дійсних перешкод для своєчасного подання належно оформленої апеляційної скарги, у клопотанні не наведено.

Суд апеляційної інстанції врахував, що місцевий господарський суд неодноразово повідомляв відповідача про розгляд справи, про що свідчать повернуті на адресу суду та залучені до матеріалів справи копії процесуальних документів, поштові конверти (в яких направлялась кореспонденція) та рекомендовані повідомлення з відмітками про повернення кореспонденції у зв'язку з закінченням терміну зберігання.

При цьому, суд встановив, що кореспонденція направлялась на адресу заявника, яка зазначена у позовній заяві (а.с.8), у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (а.с.31), а також у його клопотанні про ознайомлення з матеріалами справи (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Грушевського, 33А). Про будь-які інші поштові адреси заявник суд не повідомив, відповідні дані в матеріалах справи відсутні.

В пункті 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 № 18 (із змінами і доповненнями) роз'яснено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Суд апеляційної інстанції встановив, що заявник був повідомлений належним чином про дату, час та місце розгляду справи місцевим судом.

Частиною другою статті 93 ГПК України визначено, що апеляційний господарський суд постановляє ухвалу про повернення апеляційної скарги у випадках, якщо вона подана після закінчення строків, установлених цією статтею, і суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Статтею 53 ГПК України передбачено, що господарський суд може відновити пропущений процесуальний строк за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи, якщо визнає причину пропуску строку поважною. Виходячи зі змісту даної статті, поважними визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними і пов'язані з дійсними істотними труднощами для вчинення процесуальних дій.

ГПК України не пов'язує право суду поновити пропущений строк з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Отже, в кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює докази, що наведені в обґрунтування клопотання про його поновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності чи не поважності причин пропуску строку.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 97 ГПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається апеляційним господарським судом, якщо скаргу подано після закінчення строку, встановленого для її подання, без клопотання про відновлення цього строку або таке клопотання відхилено.

В даному випадку, судом апеляційної інстанції не було встановлено обставин, які об'єктивно перешкоджали скаржнику реалізувати своє право на подання апеляційної скарги протягом законодавчо встановленого строку. Отже, можливість вчасного подання апеляційної скарги залежала виключно від волевиявлення самого скаржника, тобто мала суб'єктивний характер.

Клопотання про відновлення строку подання апеляційної скарги не містить посилань на будь-які поважні причини несвоєчасного вчинення процесуальних дій, пов'язаних з процедурою подання апеляційної скарги.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо недоведеності поважності причин пропуску строку подання апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду та відсутності правових підстав для задоволення поданого клопотання про його відновлення.

Таким чином, оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам чинного процесуального законодавства, що свідчить про відсутність підстав для їх зміни або скасування.

Відповідно до пункту 1 статті 111 9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Доводи, що викладені в касаційній скарзі пов'язані з вирішенням питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими і фактично зводяться до необхідності надання нової оцінки доказів по справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Керуючись статями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 , 111 13 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 02.03.2017 у справі № 907/1239/15 залишити без змін.

Головуючий суддя В. А. Корсак

С у д д і В. О. Швець

М. В. Данилова