Постанова

від 07.06.2017 по справі 372/3486/15-ц

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

7 червня 2017 року м. Київ Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого Сімоненко В.М., суддів:Гуменюка В.І.,Лященко Н.П.,Охрімчук Л.І., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_5 до товариства з обмеженою відповідальністю База Солнєчний луч , об'єднання співвласників багатоквартирних будинків Солнєчний луч про встановлення сервітуту, зобов'язання вчинити певні дії та зустрічним позовом об'єднання співвласників багатоквартирних будинків Солнєчний луч до ОСОБА_5, третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю База Солнєчний луч , про стягнення коштів за заявою ОСОБА_5, поданою представником ОСОБА_6, про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 червня 2016 року,

в с т а н о в и л а :

У серпні 2015 року ОСОБА_5 звернулася до суду з відповідним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідачі чинять їй перешкоди в доступі до належної їй на праві власності квартири та земельної ділянки.

Об'єднання співвласників багатоквартирних будинків Солнєчний луч (далі - ОСББ Солнєчний луч ) звернулось до суду із зустрічним позовом, в якому, посилаючись на ухилення позивачки від укладення договору та виконання своїх зобов'язань зі сплати житлово-комунальних послуг, просило стягнути з неї заборгованість за внесками на утримання та ремонт спільного майна в розмірі 12538,94 грн та визнати укладеним договір між ОСОБА_5 та ОСББ Солнєчний луч про відносини власників житлових (нежитлових) приміщень та об'єднання.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 26 листопада 2015 року позов ОСОБА_5 задоволено частково: встановлено земельний сервітут у вигляді права постійного безкоштовного її проїзду до власної земельної ділянки за рахунок існуючої мережі проїздів на земельній ділянці, що належить товариству з обмеженою відповідальністю База Солнєчний луч (далі - ТОВ База Солнєчний луч ); зобов'язано ТОВ База Солнєчний луч та ОСББ Солнєчний луч не чинити перешкоди ОСОБА_5 у здійсненні права проїзду або проходу до належної їй земельної ділянки через існуючу мережу проїздів на земельній ділянці, що належить ТОВ База Солнєчний луч , в решті позову відмовлено. Зустрічний позов ОСББ Солнєчний луч задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСББ Солнєчний луч заборгованість за внесками на утримання та ремонт спільного майна в розмірі 12246,59 грн, судові витрати в розмірі 487,20 грн, в решті позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 8 лютого 2016 року рішення Обухівського районного суду Київської області від 26 листопада 2015 року в частині задоволення позову ОСОБА_5 про встановлення земельного сервітуту скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 червня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_5, подану представником ОСОБА_6, відхилено, рішення Апеляційного суду Київської області від 8 лютого 2016 року залишено без змін.

У серпні 2016 року до Верховного Суду України надійшла заява ОСОБА_5 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 червня 2016 року з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статей 401, 402 та 404 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статей 98 - 100 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).

На підтвердження зазначеної підстави заявниця надала ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 жовтня 2014 року, 28 жовтня 2015 року та 3 серпня 2016 року, в яких, на його думку, зазначені норми матеріального права застосовані по-іншому.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (надалі - ЦПК України) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За змістом статті 360 5 ЦПК України суд відмовляє в задоволенні заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Під час розгляду справи суди установили, що ОСОБА_5 на праві власності належить земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_2 та квартира на АДРЕСА_1.

Власником суміжної земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1, що розташована по АДРЕСА_1, є ТОВ База Солнєчний луч .

11 червня 2015 року між ТОВ База Солнєчний луч та ОСББ Солнєчний луч було укладено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1, який в установленому законом порядку не зареєстрований.

09 липня 2015 року ОСОБА_5 звернулась до ТОВ База Солнєчний луч із пропозицією встановити земельний сервітут, однак їй було відмовлено, що підтверджується листом та визнається сторонами.

Між сторонами виник спір щодо забезпечення проїзду (проходу) до належної ОСОБА_5 земельної ділянки через територію належної ТОВ База Солнєчний луч земельної ділянки внаслідок перешкоджання працівниками ОСББ Солнєчний луч такому проїзду (проходу), що підтверджується витягом з кримінального провадження, іншими документами кримінального провадження, довідкою Козинської селищної ради, матеріалами переписки, випискою за балансовим рахунком, актами прийому-передачі майна, договором, а також фактично визнається представниками сторін у судовому засіданні.

Належна ОСОБА_5 квартира перебуває на території, яка обслуговується ОСББ Солнєчний луч , що підтверджується статутом, протоколом засідання правління, наказом, витягом з протоколу загальних зборів, протоколом загальних зборів, схемою розташування земельної ділянки, фототаблицею.

ОСОБА_5 була виключена із членів ОСББ Солнєчний луч рішенням правління від 20 квітня 2015 року, що підтверджується протоколом засідання правління, повідомленнями, заявою.

Договір відносин власників житлових (нежитлових) приміщень та об'єднання між ОСОБА_5 та ОСББ Солнєчний луч не укладався.

ОСББ Солнєчний луч в односторонньому порядку надає житлово-комунальні та інші послуги, пов'язані з утриманням і обслуговуванням належної ОСОБА_5 квартири, однак остання неналежно оплачує внески до ОСББ Солнєчний луч , внаслідок чого виникла заборгованість за внесками на утримання та ремонт спільного майна в розмірі 12246,59 грн, що підтверджується довідками, заявою, рахунками.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі чинять перешкоди ОСОБА_5 у користуванні належною їй земельною ділянкою, у здійсненні проходу через чужу ділянку до належної їй квартири, а тому такі перешкоди порушують право позивача на користування та розпорядження своєю власністю і підлягають захисту шляхом встановлення земельного сервітуту. Також суд першої інстанції частково задовольнив позовні вимоги за зустрічним позовом про стягнення з ОСОБА_5 заборгованості за житлово-комунальні послуги виходячи з того, що вона як власник квартири ухиляється від виконання цивільно-правових обов'язків щодо такої оплати.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову ОСОБА_5 про встановлення земельного сервітуту, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що позивачка не довела, що не може захистити своє порушене право та задовольнити свої потреби будь-яким іншим способом, крім установлення права земельного сервітуту. Суд також зауважив, що задовольняючи позов суд першої інстанції не надав оцінки тому чи не буде за таким варіантом установлення земельного сервітуту порушено право власника земельної ділянки, оскільки земельний сервітут установлено безкоштовний, крім того, за рахунок усієї існуючої мережі проїздів на земельній ділянці, чи потрібна позивачці для проїзду до своєї земельної ділянки саме уся наявна мережа проїздів на земельній ділянці відповідача та чи є зазначений у позові такий вид права земельного сервітуту найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений. При цьому суд зобов'язав відповідачів не чинити перешкод у здійсненні права проїзду та проходу до належної позивачці земельної ділянки.

Натомість в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 жовтня 2014 року, 28 жовтня 2015 року та 3 серпня 2016 року, на які посилається заявниця як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог про встановлення земельного сервітуту, оскільки прохід та проїзд до належної позивачу земельної ділянки не можна встановити іншим способом, крім того встановлення сервітуту не завдасть шкоди відповідачу.

Отже, зі змісту наведених судових рішень та судового рішення, про перегляд якого подано заяву, не вбачається неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, оскільки у справах встановлено різні фактичні обставини.

Таким чином, у справі, яка переглядається, положення норм ЦК України застосовано правильно, рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій у справі, яка переглядається, є законними, а тому в задоволенні заяви необхідно відмовити. Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 360 3 , частиною першою статті 360 5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви ОСОБА_5, поданої представником ОСОБА_6, про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 червня 2016 року відмовити.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий В.М. Сімоненко

Судді: В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук