Рішення

від 01.10.2012 по справі 2-2765/11

КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД ОСОБА_1

Справа № 2-2765/11

Провадження № 2/1414/776/2012 р.

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

01.10.2012 року м.Миколаїв

Корабельний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого по справі - судді Селіщевої Л.І.,

при секретарі - Жарліковій Д.О.,

за участю позивача - ОСОБА_2,

та його представника - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Всеукраїнський ОСОБА_4 про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки, та про стягнення коштів, -

встановив:

В квітні 2011 року позивач - ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до відповідача - ПАТ Всеукраїнський ОСОБА_4 , в обґрунтування якого зазначив, що 23 липня 2007 року він отримав у ВАТ Всеукраїнський ОСОБА_4 , правонаступником якого є відповідач по справі - ПАТ Всеукраїнський ОСОБА_4 (далі - ОСОБА_4), кредит у розмірі 13 000,00 доларів США, що є еквівалентом 65 650 гривень, для споживчих потреб, із кінцевим строком повернення - до 20.07.2012 року згідно кредитного договору № 7Ф-10. За користування кредитом було встановлено сплату відсотків в розмірі 12 % річних, та щомісячну плату за обслуговування кредиту 45,96 грн., що становить 0,07 % річних від суми кредиту.

В забезпечення виконання позивачем своїх зобов'язань за кредитним договором, в той же день між сторонами був укладений договір іпотеки, згідно якого позивач надав в іпотеку належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1.

20.11.2008 р. Банком в односторонньому порядку був підвищений розмір відсоткової ставки за кредитним договором № 7Ф-Ю від 23.07.2007 року, з 12% до 17% річних. Банк мотивував це підвищенням облікової ставки НБУ, яка в 2008 році становила 12%, та змусив позивача підписати Додаткову угоду №1 до вказаного кредитного договору. Проте починаючи з 2008 року облікова ставка неодноразово зменшувалася, і в 2012 році вона становить 7,5 % річних. Позивач вважає п. 5.1 кредитного договору таким, що порушують його права як споживача. Крім цього, позивач посилається на те, що ОСОБА_4 не мав відповідної ліцензії для здійснення операцій з іноземною валютою.

Посилаючись на викладене, позивач просив:

- - визнати недійсним кредитний договір від № 7Ф-Ю від 23.07.2007 р. як такий, що вчинений юридичною особою без відповідного дозволу; визнати недійсним договір іпотеки від 23.07.2007 р. через те, що недійсність основного зобов'язання спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення,

-застосувати наслідки недійсності правочину, та стягнути з відповідача переплачені йому за кредитним договором грошові кошти у розмірі 25 487,58 грн.

В судовому засіданні по справі позивач та його представник підтримали заявлений позов та просили суд його задовольнити.

Відповідач в судове засідання свого представника не направив, подав суду свої письмові заперечення та був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання по справі. В своїх запереченнях відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог повністю посилаючись на те, що оскаржувані позивачем договори повністю відповідають вимогам діючого законодавства.

Заслухавши пояснення позивача та його представника та дослідивши надані суду письмові докази, суд прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню через наступне.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою- третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Із копії кредитного договору № № 7Ф-Ю від 23.07.2007 р. (а.с. а.с. 7-10), укладеного між позивачем - ОСОБА_2 та ВАТ Всеукраїнський ОСОБА_4 , правонаступником якого є відповідач по справі - ПАТ Всеукраїнський- Акціонерний Банк , вбачається, що позивач отримав в Банку кредит на споживчі потреби у розмірі 13 000,00 доларів США, що складає еквівалент 65 500 гривень кінцевим строком повернення 20 липня 2012 року, та сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12 % річних. Даний договір був підписаний позивачем та представником відповідача.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до п. 5.1 цього договору відповідач має право ініціювати зміну розміру процентної ставки за користування кредитом у разі зміни процентних ставок на кредитному ринку України, в тому числі внаслідок прийняття компетентними державними органами України законів або підзаконних нормативних актів, що прямо або опосередковано впливають на стан кредитного- ринку України, тощо.

Про зміну розміру процентної ставки за користування кредитом, кредитодавець зобов'язаний повідомити позичальника листом з повідомленням на адресу, ще вказана в статті 8 цього договору, або на іншу письмово повідомлену позичальником адресу, не пізніше ніж за 10 банківських днів до дати початку її застосування, а також надати для укладення проект відповідної додаткової угоди до кредитного договору. Десятиденний термін починає спливати з дати відправлення кредитодавцем повідомлення про зміну розміру процентної ставки за користування кредитом позичальникові (п. 5.1.1. кредитного договору).

Підпунктом 5.1.2. кредитного договору передбачено, що у випадку, якщо позичальник не погодиться із запропонованим кредитодавцем розміром процентної ставки, він зобов'язаний протягом 10 банківських днів з дати відправлення кредитодавцем повідомлення про зміну розміру процентної ставки за користування кредитом, повернути кредитодавцю існуючу заборгованість за кредитом, сплатити нараховані проценти, комісії, можливі штрафні санкції в повному обсязі та платежі за цим договором. Після сплати позичальником зазначених сум, дія цього договору вважається припиненою і сторони погоджуються з тим, що в такому випадку укладення угоди про припинення цього договору не потрібно.

Порядок зміни розміру процентної ставки детально регламентований п. 5.1.3. кредитного договору, з якого вбачається, що позичальник, отримавши повідомлення кредитодавця про Зміну розміру процентної ставки за користування кредитом, підписує додаткову угоду до кредитного договору та направляє її на адресу кредитодавця, зазначену в статті 8 договору. У випадку, якщо позичальник протягом 10 банківських днів з дати відправлення кредитодавцем повідомлення про зміну розміру процентної ставки за користування кредитом не здійснив дій, передбачених підпунктом 5.1.2. цього пункту, новий розмір процентної ставки за користування кредитом вважається таким, що погоджений із позичальником. Новий розмір процентної ставки за користування кредитом нараховується із дня, наступного за днем закінчення десятиденного строку після відправлення кредитодавцем відповідного повідомлення позичальнику.

Судом встановлено, що ці умови кредитного договору Банком були дотримані, а позивач отримав проект додаткової угоди у встановленому в договорі порядку, про що він підтвердив в судовому засіданні. Крім цього, позивач пояснив, що після підвищення Банком процентної ставки за користування кредитом, він деякий час сплачував платежі з урахуванням нової процентної ставки, тобто фактично він прийняв зміни др кредитного договору та погодився із підвищенням процентної ставки.

Згідно із ч.І ст. 212 ЦК України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

За положеннями ч.І ст. 651 цього Кодексу зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

10.01.2009 р. набрав чинності Закон України від 12.12.2008 року № 661-УІ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку , яким Цивільний Кодекс України доповнено ст. 1056-1, згідно з якою встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку.

Згідно із ч.4 ст. 11 Закону України Про захист прав споживачів ( у редакції, чинній на час укладення спірного договору) у договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки Національного банку України або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною. Виходячи із вищенаведеного суд знаходить безпідставними доводи позивача щодо того, що дії Банку з підвищення відсоткової ставки за кредитом ,.є неправомірними та порушують його права як споживача фінансових послуг, оскільки це відповідало діючому на той час законодавству та умовам укладеного між сторонами кредитного договору.

Стаття 2 Закону України Про банки і банківську діяльність визначає, що банк це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Стаття 99 Конституції України визначає, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Конституція України не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Згідно ст. 5 Декрету КМУ від 19.02.1993 року № 15-93 Про систему валютного регулювання і валютного контролю операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями.

Порядок надання дозволу НБУ на банківські операції та генеральних ліцензій встановлюється також Положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженим постановою Правління НБУ від 17.07.2001 р. № 275, відповідно якого письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, що перераховаму в цьому Положенні, є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно із Декретом КМУ.

Виходячи із цього суд робить висновок, що банк як фінансова установа, отримавши в установленому законом порядку банківську ліцензію та відповідний письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, який є генеральною ліцензією на валютні операції, має право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Доводи позивача щодо відсутності у Банку індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти суд знаходить необґрунтованими через наступне. Підпунктом в п.4 ст. 5 Декрету КМУ передбачено наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують установлені законодавством межі. Оскільки законодавством не встановлено межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті, достатньою правовою підставою для здійснення банком кредитування в іноземній валюті згідно із вимогами Декрету є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої в установленому порядку, тобто отримання письмового дозволу НБУ на операції, пов'язані з іноземною валютою.

Таким чином достатньою правовою підставною для здійснення банкам кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої в установленому порядку, тобто отримання письмового дозволу НБУ на операції, пов'язані з іноземною валютою. Надання кредитів у валюті за наявності в банку відповідної ліцензії (дозволу НБУ на здійснення кредитних операцій у валюті) не суперечить вимогам діючого законодавства України.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що відсутні підстави для визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсним, та відсутні підстави для застосування наслідків недійсності правочину.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України позивачу не відшкодовуються понесені ним судові витрати через те, що суд відмовляє йому в задоволенні його позову.

Керуючись ст.ст. З, 4, 7, 10, 11, 214-215 ЦПК України, суд-

Вирішив:

В задоволенні позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Всеукраїнський ОСОБА_4 про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки, та про стягнення коштів - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Миколаївської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги .

Суддя: Л.І.Селіщева