Постанова

від 06.06.2017 по справі 816/578/17

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2017 року м. ПолтаваСправа № 816/578/17

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Шевякова І.С.,

за участю:

секретаря судового засідання - Шулик Н.І.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Пахомова В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру в Полтавській області про визнання протиправною відмови, зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

25 квітня 2017 року ОСОБА_3 (надалі також - позивач, ОСОБА_3.) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру в Полтавській області (надалі також - Головне управління Держгеокадастру в Полтавській області) , в якій просив:

- визнати протиправною відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства за рахунок земель запасу та земель, не наданих у власність та постійне користування, за межами населених пунктів на території Землянківської сільської ради Полтавської області, кадастровий номер НОМЕР_2, викладену в листі № 10786/6-16 від 15.12.2016 року,

- зобов'язати затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства за рахунок земель запасу та земель, не наданих у власність та постійне користування, за межами населених пунктів на території Землянківської сільської ради Полтавської області, кадастровий номер НОМЕР_2;

- зобов`язати передати земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_2, в оренду ОСОБА_3.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначав, що відповідачем безпідставно відмовлено у затвердженні проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду загальною площею 2,5 га для ведення фермерського господарства за рахунок земель запасу та земель, не наданих у власність і постійне користування, за межами населених пунктів на території Землянківської сільської ради Полтавської області, кадастровий номер НОМЕР_2. Так, відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, посилався на те, що земельна ділянка, про затвердження проекту землеустрою на відведення якої ОСОБА_3 просив, - віднесена до земель колективної власності. Позивач вважає таку відмову неправомірною, з огляду на те, що земельна ділянка, на яку він претендує, відповідно до витягу з державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-5303477152016 від 12.01.2016 року перебуває у державній власності, і не є колективною власністю КСП "Ім. Котовського", як це зазначало Головне управління Держгеокадастру в Полтавській області. Тому, відповідно до вимог статті 15-1 Земельного кодексу України, відповідач як центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, наділений повноваженнями розпоряджатися землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом і повинен затвердити проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити. Надав пояснення, аналогічне викладеному обґрунтуванню позову.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечувала, просила відмовити у його задоволенні.

У письмових запереченнях, що надійшли суду, представник відповідача зазначала, що відповідно до Державного акту на право колективної власності на землю ПЛ № 19 від 06.09.1995 року /а.с. 72-73/, спірна земельна ділянка включена до земель, переданих у колективну власність, а відтак, розпоряджатися нею можуть виключно загальні збори колишніх членів КСП. Не заперечувала, що у даних Держгеокадастру мається запис про віднесення цих земель до державної форми, однак при винесенні оскаржуваного рішення, пріоритет, відповідно до існуючої процедури, повинен бути і був наданий документу у паперовій формі. Також представника відповідача пояснила, що документи, подані ОСОБА_3 для прийняття рішення, містили суперечності щодо категорійності земель та стверджувала, що ґрунти вказаної земельної ділянки віднесені до особливо цінних.

Крім вказаного, представник відповідача вважала, що вимога позивача про зобов'язання затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства не підлягає задоволенню, оскільки вирішення клопотань про затвердження проектів землеустрою є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу. А при вирішенні питання про передачу землі в оренду, відповідач виконує функції власника та має свободу волевиявлення.

Таким чином, представник відповідача вважала позов необґрунтованим і таким, що не підлягає задоволенню.

Суд, заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали адміністративної справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 24.12.2015 року № 2698/0/75-15-СГ надано дозвіл громадянину ОСОБА_3 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності орієнтовною площею 2,5000 га для ведення фермерського господарства в оренду на території Землянківської сільської ради Глобинського району Полтавської області за межами населених пунктів /а.с. 20 - зворотній бік/.

Такий проект на замовлення ОСОБА_3 було виготовлено у 2015 році. (а.с.13-37)

Після цього з приводу затвердження проекту землеустрою ОСОБА_3 до відповідача звертався неодноразово: 14.01.2016, 23.02.2016, 31.03.2016, 01.09.2016, 23.09.2016 року. ( а.с. 57-67).

На зазначені звернення отримував відмови у затвердженні проекту землеустрою, усі з яких (за винятком передостанньої - від 07.10.2016 року) не стосувалися форми власності землі та не містили будь-яких посилань на колективну власність. Натомість ці відмови ґрунтувалися спірними питаннями про віднесення ґрунтів земельної ділянки до категорії особливо цінних, а також істотних умов договору оренди. Такі твердження ОСОБА_3 спростовував у своїх заявах з наданням відповідних документів та відмови від 07.10.2016 року; спірна відмова від 15.12.2016 року - вже не містили будь-яких тверджень про категорійність ґрунтів.

29 листопада 2016 року ОСОБА_3 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області зі заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства за рахунок земель, не наданих у власність та постійне користування, за межами населених пунктів на території Землянківської сільської ради Глобинського району Полтавської області, кадастровий номер НОМЕР_2, та передачу відповідної земельної ділянки в оренду терміном на 7 років /а.с.67/.

До заяви позивачем додано проект землеустрою, розроблений фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5 та підписаний сертифікованим інженером-землевпорядником ОСОБА_5, витяг державного земельного кадастру /а.с. 10-37/.

За результатами розгляду заяви позивача Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області надано відповідь, оформлену листом від 15 грудня 2016 року № 10786/6-16 /а.с.68/.

У вказаному листі зазначено, що за інформацією, наданою відділом Держгеокадастру у Глобинському районі Полтавської області, земельна ділянка, передбачена до відведення громадянину ОСОБА_3 відноситься до земель колективної власності, відповідно до державного акта на право колективної власності на землю, виданого КСП "Ім. Котовського". Таким чином, посилаючись на зміст статті 122 Земельного кодексу України, Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області вказало, що не має повноважень щодо розпорядження землями колективної власності, клопотання позивача залишено без задоволення.

Позивач не погодився із відмовою у затвердженні проекту землеустрою та оскаржив її до суду.

У відповідності до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи правову оцінку рішенню Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, викладеному у листі від 15 грудня 2016 року № 10786/6-16, суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту ґ) частини 2 статті 25 Закону України "Про землеустрій" від 22.05.2003 № 858-IV, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок є одним із видів документації із землеустрою.

За приписами частини 2 статті 50 Закону України "Про землеустрій", проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України визначено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно зі законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Згідно із частиною 8 статті 118 Земельного кодексу України, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186 1 цього Кодексу.

Так, частиною 1 статті 186 1 Земельного кодексу України визначено, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

В силу положень частин 4, 5 статті 186 1 Земельного кодексу України, розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту, а щодо земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, розробник подає оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на погодження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а до органів, зазначених у частині третій цієї статті, - завірені ним копії проекту.

Органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов'язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов'язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

Частиною 3 статті 50 Закону України "Про землеустрій" передбачено, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають: завдання на розроблення проекту землеустрою; пояснювальну записку; копію клопотання (заяви) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі формування та/або зміни цільового призначення земельної ділянки за рахунок земель державної чи комунальної власності); рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом); письмову згоду землевласника (землекористувача), засвідчену нотаріально (у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством), або рішення суду; довідку з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями; матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки); відомості про обчислення площі земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); копії правовстановлюючих документів на об'єкти нерухомого майна для об'єктів будівництва III - V категорії складності, які розташовані на земельній ділянці; розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом); розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом); акт приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки); акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки); перелік обмежень у використанні земельних ділянок; викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); кадастровий план земельної ділянки; матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки); матеріали погодження проекту землеустрою.

Відповідно до частини 9 статті 118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

За змістом частин 10, 11 статті 118 Земельного кодексу України, відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Аналіз наведених положень Земельного кодексу України та Закону України "Про землеустрій" свідчить, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок підлягають погодженню у порядку статті 186 1 Земельного кодексу України, після чого відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зобов'язаний прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. При цьому нормами чинного законодавства не передбачено підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Зі змісту листа Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 15 грудня 2016 року № 10786/6-16 встановлено, що підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки була інформація, надана відділом Держгеокадастру у Глобинському районі Полтавської області. Відповідно до такої інформації, земельна ділянка, передбачена до відведення громадянину ОСОБА_3, відноситься до земель колективної власності - згідно до державного акта на право колективної власності на землю, виданого КСП "Ім. Котовського". Таким чином, зважаючи на те, що земельна ділянка є колективною власністю, відповідач вважав, що не має права нею розпоряджатися.

Оцінюючи такі доводи відповідача, суд виходить з наступного.

Згідно зі статтею 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.

Таким чином, Конституція України передбачає наступні форми власності: приватну, державну та комунальну.

Глава 23 Цивільного кодексу України передбачає наявність також приватної, державної та комунальної власності.

Статтею 78 Земельного кодексу України передбачено, що земля в Україні може перебувати лише у приватній, комунальній та державній власності.

Отже, діюче законодавство України не передбачає існування колективної власності.

На підставі архівної довідки Глобинської районної державної адміністрації від 28 жовтня 2016 року № 04-02/789 судом встановлено, КСП "Ім. Котовського", якому за твердженнями відповідача на даний час належить спірна земельна ділянка на праві колективної власності, реорганізоване в КСГП "Ім. Котовського" на підставі рішення загальних зборів від 18.12.1992 року № 2. Відповідно до розпорядження голови Глобинської районної державної адміністрації від 09.02.2000 року № 69 зареєстровано Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Землянки", яке є правонаступником КСГП "Ім. Котовського" /а.с. 80/.

Таким чином, на момент розгляду клопотання ОСОБА_3 про затвердження проекту землеустрою вже не існувало КСП "Ім. Котовського", якому спірна земельна ділянка належала на праві колективної власності. Існування самої ж колективної власності на даний час вже не передбачено нормами діючого законодавства. Судом, як і сторонами у справі, не виявлено жодних вказівок на існування прав на спірну земельну ділянку у правонаступника КПС "Ім.Котовського" - ТОВ "Агрофірма "Землянки"; а також будь-яких інших прав будь-яких інших суб"єктів, окрім держави.

А відповідно до витягу з державного земельного кадастру про земельну ділянку. встановлено, що земельна ділянка кадастровий номер НОМЕР_2 площею 2,5000 га на території Землянківської сільської ради Глобинського району Полтавської області, знаходиться у державній власності.

Частиною 1 статті 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр" встановлено, що державний земельний кадастр - це єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами

За таких обставин, посилання у листі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 15 листопада 2016 року №10786/6-16 на те, що земельна ділянка, кадастровий номер НОМЕР_2, площею 2,5000 га на території Землянківської сільської ради Глобинського району Полтавської області, є об`єктом права колективної власності, суд вважає безпідставним, оскільки право колективної власності не передбачене діючим законодавством і відповідно до Державного земельного кадастру вона є державною власністю.

Окремо суд звертає увагу, що самим же відділом Держгеокадастру у Глобинському районі Полтавської області, на інформацію, начебто отриману від якого, посилався відповідач, було затверджено висновок про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_3 з посиланням на форму власності - "державна". (а.с.36-37)

Беручи до уваги наведене, суд приходить до висновку, що рішення Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, оформлене листом від 15 грудня 2016 року №10786/6-16, яким залишено без задоволення клопотання ОСОБА_3 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства за рахунок земель запасу та земель, не наданих у власність та постійне користування, за межами населених пунктів на території Землянківської сільської ради Глобинського району Полтавської області площею 2,5000 га, не ґрунтується на вимогах законодавства, а відтак підлягає визнанню протиправним та скасуванню, а позовні вимоги у відповідній частині підлягають задоволенню.

Суд не приймає до уваги посилання представника щодо спору про віднесення грунтів земельної ділянки до категорії особливо цінних. Згідно змісту оскаржуваного рішення про відмову - така підстава не вказана, а отже не була підставою прийняття цього рішення.

Відносно позовних вимог ОСОБА_3 про зобов'язання відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передати вказану земельну ділянку ОСОБА_3 в оренду, суд зазначає наступне.

За своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, повноваження відповідача щодо винесення наказів про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачі земельних ділянок у користування є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним або адміністративним розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги про зобов'язання відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передати вказану земельну ділянку ОСОБА_3 в оренду, з огляду на втручання в дискреційні повноваження відповідача, є такими, що виходять за межі завдань адміністративного судочинства, а тому задоволенню не підлягають. Аналогічно не підлягає до задоволення вимога передати земельну ділянку в оренду. Ця вимог заявлена передчасно та може бути вирішена вже після затвердження проекту землеустрою у рамках передбачених нормативних процедур.

Однак, з метою повного та належного захисту прав позивача, діючи відповідно до частини другої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області повторно розглянути заяву (клопотання) ОСОБА_3 від 29 листопада 2016 року про затвердження проекту землеустрою з урахуванням висновків суду про відсутність у земельної ділянки статусу земель колективної форми власності.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_3 підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити частково.

Рішення Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, викладене у листі від 15.12.2016 № 10786/6-16, про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ОСОБА_3 - визнати протиправним та скасувати.

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_3 від 29.11.2016 про затвердження проекту землеустрою з урахуванням висновків суду.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (код ЄДРПОУ 39767930) на користь ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) судові витрати у розмірі 320,00 грн (триста двадцять гривень).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складено 12 червня 2017 року.

Суддя І.С. Шевяков