Ухвала

від 21.09.2017 по справі 816/578/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2017 р.Справа № 816/578/17 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Григорова А.М.

Суддів: Подобайло З.Г. , Тацій Л.В.

за участю секретаря судового засідання Гришко Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру в Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 06.06.2017р. по справі № 816/578/17

за позовом ОСОБА_2

до ОСОБА_1 управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру в Полтавській області

про визнання протиправною відмови, зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИЛА:

25 квітня 2017 року ОСОБА_2 (надалі також - позивач, ОСОБА_2В.) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1 управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру в Полтавській області (надалі також - ОСОБА_1 управління Держгеокадастру в Полтавській області) , в якій просив:

- визнати протиправною відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства за рахунок земель запасу та земель, не наданих у власність та постійне користування, за межами населених пунктів на території Землянківської сільської ради Полтавської області, кадастровий номер 5320682800:00:006:0011, викладену в листі № 10786/6-16 від 15.12.2016 року,

- зобов'язати затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства за рахунок земель запасу та земель, не наданих у власність та постійне користування, за межами населених пунктів на території Землянківської сільської ради Полтавської області, кадастровий номер 5320682800:00:006:0011;

- зобов`язати передати земельну ділянку, кадастровий номер 5320682800:00:006:0011, в оренду ОСОБА_2.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначав, що відповідачем безпідставно відмовлено у затвердженні проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду загальною площею 2,5 га для ведення фермерського господарства за рахунок земель запасу та земель, не наданих у власність і постійне користування, за межами населених пунктів на території Землянківської сільської ради Полтавської області, кадастровий номер 5320682800:00:006:0011. Так, відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, посилався на те, що земельна ділянка, про затвердження проекту землеустрою на відведення якої ОСОБА_2 просив, - віднесена до земель колективної власності. Позивач вважає таку відмову неправомірною, з огляду на те, що земельна ділянка, на яку він претендує, відповідно до витягу з державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-5303477152016 від 12.01.2016 року перебуває у державній власності, і не є колективною власністю КСП "Ім. Котовського", як це зазначало ОСОБА_1 управління Держгеокадастру в Полтавській області. Тому, відповідно до вимог статті 15-1 Земельного кодексу України, відповідач як центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, наділений повноваженнями розпоряджатися землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом і повинен затвердити проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 06.06.2017 р. позов задоволено частково. Рішення ОСОБА_1 управління Держгеокадастру у Полтавській області, викладене у листі від 15.12.2016 № 10786/6-16, про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ОСОБА_2 - визнано протиправним та скасовано.

Зобов'язано ОСОБА_1 управління Держгеокадастру у Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_2 від 29.11.2016 про затвердження проекту землеустрою з урахуванням висновків суду. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 управління Держгеокадастру у Полтавській області подало апеляційну скаргу, в якій зазначають, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом було не в повній мірі враховано дійсні обставини справи, що призвело до порушення норм матеріального права з наступних підстав. Вказують, що позивачем не було виправлено усі недоліки, а саме не було долучено висновок Центру охорони досліджень пам'яток археології для з'ясування та уточнення інформації віднесення вказаної земельної ділянки до особливо цінних ґрунтів. Крім того, відповідно до Державного акту на право колективної власності на землю ПЛ № 19 від 06.09.1995 р., вказана земельна ділянка була включена до земель, переданих у колективну власність, а відтак, розпоряджатися цими землями можуть виключно загальні збори колишніх членів КСП, включених до списку - додатку до державного акту на колективну власність. Відповідно до проекту роздержавлення і приватизації земель, переданих у колективну власність колективному сільськогосподарському підприємству ім. Котовського вказані грунти відносяться до агрогрупи 53-д, а земельна ділянка знаходиться у межах чинного та не скасованого державного акту на право колективної власності (міститься у додатку). Витяг з Державного земельного кадастру про спірну земельну ділянку містить інформацію, в якій вказано форму власності на спірну земельну ділянки державна власність , оскільки Національна кадастрова система містить відомості у відповідності до вимог чинного законодавства, зокрема в частині форми власності повністю відповідає вимогам Цивільного кодексу України тому колективну власність програмне забезпечення Національна кадастрова система не передбачає, а дані до неї заносяться автоматично і не підлягають редагування власноручно. Зазначають, що незалежно від того, що у Витязі з Державного земельного кадастру, який відображає відомості занесені в електронному вигляді, зазначено державну форму власності спірної земельної ділянки, однак Державний акт на право колективної власності (що є паперовим носієм), який на сьогодні є дійсним та не скасованим, а отже форма власності спірної земельної ділянки є колективною. Вказують, що ОСОБА_1 управління Держгеокадастру у Полтавській області не має повноважень на розпорядження спірною земельною ділянкою, адже остання відноситься до земель колективної власності. Враховуючи вищевикладене ОСОБА_1 управління не мало правових підстав для задоволення поданого клопотання, а відтак відмова ОСОБА_1 управління відповідає вимогам чинного законодавства. Зазначають, що частині позову, яка стосується зобов'язання ОСОБА_1 управління прийняти наказ, яким затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,50 га в оренду ОСОБА_2 для ведення фермерського господарства за межами населених пунктів на території Землянківської сільської ради Глобинського району Полтавської області та передати вищевказану земельну ділянку в оренду має бути відмовлено, оскільки вирішення клопотань про затвердження проектів землеустрою є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу. Окрім того, вказаний проект має недоліки, які на сьогоднішній час не усунено. За таких обставин адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу. Також зазначають, що вимога про передання вищевказаної земельної ділянки в оренду не підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства. Зазначають, що постановою Верховного суду України від 24 лютого 2015 року №21-34а15 встановлено, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно - правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін суб'єкт владних повноважень позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. З КАС). До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. Вказують, що відповідно до статті 15 ЦПК України під цивільною юрисдикцією розуміється компетенція загальних судів вирішувати з додержанням процесуальної форми цивільні справи у видах проваджень, передбачених цим Кодексом. У порядку цивільного судочинства загальні суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також із інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (статті 3, 15 ЦПК України). Зазначають, що підлягають розгляду адміністративними судами спори щодо дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень з приводу реалізації покладених на них повноважень, а тому у даному випадку вказана вимога не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Враховуючи вищевикладене, вказують, що ОСОБА_1 управління Держгеокадастру у Полтавській області діяло в межах своєї компетенції та без порушень вимог чинного законодавства. На підставі вищевикладеного просять скасувати Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 06.06.2017 р. у справі № 816/578/17.

Апеляційна скарга розглядається відповідно до ч. 6 ст. 12 КАС України та ч. 1 ст. 41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є частково обґрунтованими, доведеними, а тому підлягають частковому задоволенню.

Як було встановлено судами першої та апеляційної інстанції, що Наказом ОСОБА_1 управління Держгеокадастру у Полтавській області від 24.12.2015 року № 2698/0/75-15-СГ надано дозвіл громадянину ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності орієнтовною площею 2,5000 га для ведення фермерського господарства в оренду на території Землянківської сільської ради Глобинського району Полтавської області за межами населених пунктів (а.с. 20 - зворотній бік).

Такий проект на замовлення ОСОБА_2 було виготовлено у 2015 році. (а.с.13-37)

Після цього з приводу затвердження проекту землеустрою ОСОБА_2 до відповідача звертався неодноразово: 14.01.2016, 23.02.2016, 31.03.2016, 01.09.2016, 23.09.2016 року. ( а.с. 57-67).

На зазначені звернення отримував відмови у затвердженні проекту землеустрою, усі з яких (за винятком передостанньої - від 07.10.2016 року) не стосувалися форми власності землі та не містили будь-яких посилань на колективну власність. Натомість ці відмови ґрунтувалися спірними питаннями про віднесення ґрунтів земельної ділянки до категорії особливо цінних, а також істотних умов договору оренди. Такі твердження ОСОБА_2 спростовував у своїх заявах з наданням відповідних документів та відмови від 07.10.2016 року; спірна відмова від 15.12.2016 року - вже не містили будь-яких тверджень про категорійність ґрунтів.

29 листопада 2016 року ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_1 управління Держгеокадастру у Полтавській області зі заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства за рахунок земель, не наданих у власність та постійне користування, за межами населених пунктів на території Землянківської сільської ради Глобинського району Полтавської області, кадастровий номер 5320682800:00:006:0011, та передачу відповідної земельної ділянки в оренду терміном на 7 років (а.с.67).

До заяви позивачем додано проект землеустрою, розроблений фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 та підписаний сертифікованим інженером-землевпорядником ОСОБА_3, витяг державного земельного кадастру (а.с. 10-37).

За результатами розгляду заяви позивача ОСОБА_1 управлінням Держгеокадастру у Полтавській області надано відповідь, оформлену листом від 15 грудня 2016 року № 10786/6-16 (а.с.68).

У вказаному листі зазначено, що за інформацією, наданою відділом Держгеокадастру у Глобинському районі Полтавської області, земельна ділянка, передбачена до відведення громадянину ОСОБА_2 відноситься до земель колективної власності, відповідно до державного акта на право колективної власності на землю, виданого КСП "Ім. Котовського". Таким чином, посилаючись на зміст статті 122 Земельного кодексу України, ОСОБА_1 управління Держгеокадастру у Полтавській області вказало, що не має повноважень щодо розпорядження землями колективної власності, клопотання позивача залишено без задоволення.

Позивач не погодився із відмовою у затвердженні проекту землеустрою та оскаржив її до суду.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості в частині визнання дій відповідача неправомірними. Разом з тим, для повного забезпечення захисту прав позивача суд дійшов висновку про необхідність вийти за межі позовних вимог та зобов'язати ОСОБА_1 управління Держгеокадастру у Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_2 від 29.11.2016 року з урахуванням висновків суду.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду в частині визнання протиправною відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства, та в частині зобов'язання затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства з огляду на наступне.

Надаючи правову оцінку рішенню ОСОБА_1 управління Держгеокадастру у Полтавській області, викладеному у листі від 15 грудня 2016 року № 10786/6-16, суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту ґ) частини 2 статті 25 Закону України "Про землеустрій" від 22.05.2003 № 858-IV, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок є одним із видів документації із землеустрою.

За приписами частини 2 статті 50 Закону України "Про землеустрій", проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України визначено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно зі законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Згідно із частиною 8 статті 118 Земельного кодексу України, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186 1 цього Кодексу.

Так, частиною 1 статті 186 1 Земельного кодексу України визначено, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

В силу положень частин 4, 5 статті 186 1 Земельного кодексу України, розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту, а щодо земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, розробник подає оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на погодження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а до органів, зазначених у частині третій цієї статті, - завірені ним копії проекту.

Органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов'язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов'язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

Частиною 3 статті 50 Закону України "Про землеустрій" передбачено, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають: завдання на розроблення проекту землеустрою; пояснювальну записку; копію клопотання (заяви) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі формування та/або зміни цільового призначення земельної ділянки за рахунок земель державної чи комунальної власності); рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом); письмову згоду землевласника (землекористувача), засвідчену нотаріально (у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством), або рішення суду; довідку з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями; матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки); відомості про обчислення площі земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); копії правовстановлюючих документів на об'єкти нерухомого майна для об'єктів будівництва III - V категорії складності, які розташовані на земельній ділянці; розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом); розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом); акт приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки); акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки); перелік обмежень у використанні земельних ділянок; викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); кадастровий план земельної ділянки; матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки); матеріали погодження проекту землеустрою.

Відповідно до частини 9 статті 118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

За змістом частин 10, 11 статті 118 Земельного кодексу України, відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Аналіз наведених положень Земельного кодексу України та Закону України "Про землеустрій" свідчить, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок підлягають погодженню у порядку статті 186 1 Земельного кодексу України, після чого відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зобов'язаний прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. При цьому нормами чинного законодавства не передбачено підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Зі змісту листа ОСОБА_1 управління Держгеокадастру у Полтавській області від 15 грудня 2016 року № 10786/6-16 встановлено, що підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки була інформація, надана відділом Держгеокадастру у Глобинському районі Полтавської області. Відповідно до такої інформації, земельна ділянка, передбачена до відведення громадянину ОСОБА_2, відноситься до земель колективної власності - згідно до державного акта на право колективної власності на землю, виданого КСП "Ім. Котовського". Таким чином, зважаючи на те, що земельна ділянка є колективною власністю, відповідач вважав, що не має права нею розпоряджатися.

Оцінюючи такі доводи відповідача, суд виходить з наступного.

Згідно зі статтею 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.

Таким чином, Конституція України передбачає наступні форми власності: приватну, державну та комунальну.

Глава 23 Цивільного кодексу України передбачає наявність також приватної, державної та комунальної власності.

З 01.01.2002 року - дати набрання чинності Земельним кодексом України - в Україні не існує права колективної власності.

Статтею 78 Земельного кодексу України передбачено, що земля в Україні може перебувати лише у приватній, комунальній та державній власності.

Отже, діюче законодавство України не передбачає існування колективної власності.

На підставі архівної довідки Глобинської районної державної адміністрації від 28 жовтня 2016 року № 04-02/789 судом встановлено, КСП "Ім. Котовського", якому за твердженнями відповідача на даний час належить спірна земельна ділянка на праві колективної власності, реорганізоване в КСГП "Ім. Котовського" на підставі рішення загальних зборів від 18.12.1992 року № 2. Відповідно до розпорядження голови Глобинської районної державної адміністрації від 09.02.2000 року № 69 зареєстровано Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Землянки", яке є правонаступником КСГП "Ім. Котовського" /а.с. 80/.

Таким чином, на момент розгляду клопотання ОСОБА_2 про затвердження проекту землеустрою вже не існувало КСП "Ім. Котовського", якому спірна земельна ділянка належала на праві колективної власності. Існування самої ж колективної власності на даний час вже не передбачено нормами діючого законодавства. Судом, як і сторонами у справі, не виявлено жодних вказівок на існування прав на спірну земельну ділянку у правонаступника КПС "Ім.Котовського" - ТОВ "Агрофірма "Землянки"; а також будь-яких інших прав будь-яких інших суб"єктів, окрім держави.

А відповідно до витягу з державного земельного кадастру про земельну ділянку. встановлено, що земельна ділянка кадастровий номер 5320682800:00:006:0011 площею 2,5000 га на території Землянківської сільської ради Глобинського району Полтавської області, знаходиться у державній власності.

Частиною 1 статті 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр" встановлено, що державний земельний кадастр - це єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами

За таких обставин, посилання у листі ОСОБА_1 управління Держгеокадастру у Полтавській області від 15 листопада 2016 року №10786/6-16 на те, що земельна ділянка, кадастровий номер 5320682800:00:006:0011, площею 2,5000 га на території Землянківської сільської ради Глобинського району Полтавської області, є об`єктом права колективної власності, суд вважає безпідставним, оскільки право колективної власності не передбачене діючим законодавством і відповідно до Державного земельного кадастру вона є державною власністю.

Окремо суд звертає увагу, що самим же відділом Держгеокадастру у Глобинському районі Полтавської області, на інформацію, начебто отриману від якого, посилався відповідач, було затверджено висновок про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 з посиланням на форму власності - "державна". (а.с.36-37)

Беручи до уваги наведене, суд приходить до висновку, що рішення ОСОБА_1 управління Держгеокадастру у Полтавській області, оформлене листом від 15 грудня 2016 року №10786/6-16, яким залишено без задоволення клопотання ОСОБА_2 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства за рахунок земель запасу та земель, не наданих у власність та постійне користування, за межами населених пунктів на території Землянківської сільської ради Глобинського району Полтавської області площею 2,5000 га, не ґрунтується на вимогах законодавства, а відтак підлягає визнанню протиправним та скасуванню, а позовні вимоги у відповідній частині підлягають задоволенню.

Суд не приймає до уваги посилання представника щодо спору про віднесення грунтів земельної ділянки до категорії особливо цінних. Згідно змісту оскаржуваного рішення про відмову - така підстава не вказана, а отже не була підставою прийняття цього рішення.

Відносно позовних вимог ОСОБА_2 про зобов'язання відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передати вказану земельну ділянку ОСОБА_2 в оренду, суд зазначає наступне.

За своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, повноваження відповідача щодо винесення наказів про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачі земельних ділянок у користування є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним або адміністративним розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

Адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги про зобов'язання відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передати вказану земельну ділянку ОСОБА_2 в оренду, з огляду на втручання в дискреційні повноваження відповідача, є такими, що виходять за межі завдань адміністративного судочинства, а тому задоволенню не підлягають. Аналогічно не підлягає до задоволення вимога передати земельну ділянку в оренду. Ця вимог заявлена передчасно та може бути вирішена вже після затвердження проекту землеустрою у рамках передбачених нормативних процедур.

При цьому колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правильно застосував ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства та вийшов за межі позовних вимог та зобов'язав ОСОБА_1 управління Держгеокадастру у Полтавській області повторно розглянути заяву (клопотання) ОСОБА_2 від 29 листопада 2016 року про затвердження проекту землеустрою з урахуванням висновків суду про відсутність у земельної ділянки статусу земель колективної форми власності.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню.

Проте колегія суддів не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, що до зобов`язання ОСОБА_1 управління Держгеокадастру у Полтавській області передати земельну ділянку, кадастровий номер 5320682800:00:006:0011, в оренду ОСОБА_2.

Положеннями пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевогосамоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України).

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

З матеріалів справи встановлено, що позивач просить передати в оренду земельну ділянку.

Враховуючи наведені обставини, позивач звернувся до суду з даним позовом, в частині позовних вимог, маючи намір отримати право користування земельною ділянкою.

Отже, при вирішенні даної вимоги дослідженню підлягають саме обставини набуття позивачем права користування земельною ділянкою.

Відповідно до п.1 ч. 1ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин;

Аналогічні висновки зроблені Верховним судом України у постанові від 24.02.2015р. по справі № 21-34а15.

Відповідно до частини 1 статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу (неоднакове застосування норм матеріального чи процесуального права), є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

З врахуванням обов'язковості рішень Верховного Суду України для всіх судів України, колегія суддів вважає за необхідне закрити провадження у справі.

Відповідно до ч.1 п. 1 ст. 157 КАС суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що провадження по справі в частині зобов`язання передати земельну ділянку, кадастровий номер 5320682800:00:006:0011, в оренду ОСОБА_2 слід закрити.

Відповідно до ч. 1 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (ч. 2 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України).

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч. 3 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції при ухваленні рішення були допущені порушення норм процесуального права, а тому дана постанова підлягає частковому скасуванню з ухваленням в цій частині нової постанови про закриття провадження по справі

Згідно ч. 1 ст. 203 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно статтями 155 і 157 цього Кодексу.

Таким чином, переглянувши постанову суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення через порушення норм процесуального права підлягає скасуванню з прийняттям ухвали про закриття провадження у справі.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу задовольнити частково .

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 06.06.2017р. по справі № 816/578/17 скасувати в частині відмови в задоволенні позову, щодо зобов`язання ОСОБА_1 управління Держгеокадастру у Полтавській області передати земельну ділянку, кадастровий номер 5320682800:00:006:0011, в оренду ОСОБА_2.

В цій частині прийняти нову ухвалу, якою провадження по справі закрити.

В іншій частині постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 06.06.2017 р. залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_4 Судді (підпис) (підпис) ОСОБА_5 ОСОБА_6 Повний текст ухвали виготовлений 26.09.2017 р.