Окрема думка

від 08.06.2017 по справі 916/1816/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ОКРЕМА ДУМКА

08 червня 2017 року Справа № 916/1816/14

судді Вищого господарського суду України Картере В. І.

за результатами розгляду у відкритому судовому засіданні 8 червня 2017 касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Промисловий комбінат"

на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21.02.2017

у справі №916/1816/14 господарського суду Одеської області

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промисловий комбінат"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Ідеал"

про звернення стягнення на предмет іпотеки та визнання права власності

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промисловий комбінат"

до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк"

про визнання недійсним набуття права власності та визнання недійсним та скасування рішення нотаріуса

Відповідно до приписів ст.ст. 4 7 , 82 та 111 5 ГПК України вважаю за необхідне викласти наступну окрему думку:

ПАТ "Укрсоцбанк" 16.05.2014 звернулося до господарського суду із позовом до ТОВ "Промисловий комбінат", в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 22.12.2014, просило звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на предмет іпотеки - нежилі будівлі, загальною площею 6178,1 кв. м, що знаходяться за адресою: м. Одеса, вул. Канатна, буд.6, в рахунок часткового погашення заборгованості ТОВ "Ідеал" за договором невідновлювальної кредитної лінії №660/88-301 від 17.07.2007 в розмірі 17 600 000 грн.; визнати право власності ПАТ "Укрсоцбанк" на вказані нежилі будівлі, загальною площею 6178,1 кв. м.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач стверджував про порушення ТОВ "Ідеал" як боржником зобов`язань зі своєчасного повернення кредитної заборгованості за договором №66/88-301 від 17.07.2007, в забезпечення виконання яких між позивачем та відповідачем укладено іпотечний договір від 26.12.2008.

Справа розглядалася неодноразово.

При новому розгляді справи ТОВ "Промисловий комбінат" звернулося до господарського суду із зустрічним позовом до ПАТ "Укрсоцбанк", в якому, з урахуванням заяви про зміну (уточнення) зустрічного позову, просило суд визнати недійсним правочин з набуття ПАТ "Укрсоцбанк" права власності на нежилі будівлі загальною площею 6 165,6 кв. м., що знаходяться за адресою: м. Одеса, вул. Канатна, буд. 6, які є предметом іпотеки на підставі іпотечного договору від 26.12.2008; визнати недійсним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу м. Києва Осипенка Д.О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 30727058 від 01.08.2016 (номер запису про право власності 15688268 від 29.07.2016), на підставі якого внесено запис про реєстрацію права власності на нерухоме майно: нежилі будівлі, що знаходяться за адресою: м. Одеса, вул. Канатна, буд. 6, за ПАТ "Укрсоцбанк".

Зустрічний позов мотивовано тим, що нотаріусом зареєстровано за ПАТ "Укрсоцбанк" право власності на вищезазначені нежилі приміщення з порушенням ст.ст. 35, 37 Закону України "Про іпотеку", ст.10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

При новому розгляді справи рішенням господарського суду Одеської області від 30.11.2016 у задоволенні первісного позову відмовлено; зустрічний позов ТОВ "Промисловий комбінат" задоволено.

Відмовляючи в задоволенні первісного позову, місцевий господарський суд виходив з того, що обраний позивачем спосіб захисту не відповідає вимогам ст.39 Закону України "Про іпотеку" і умовам договору іпотеки від 26.12.2008, оскільки передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки є позасудовим способом врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Задовольняючи зустрічні позовні вимоги місцевий господарський суд, з посиланням на ст.ст. 203, 215 ЦК України, ст.ст. 37, 38 Закону України "Про іпотеку" та умови договору виходив з того, що при вчиненні правочину з набуття права власності іпотекодержатель має надати звіт про оцінку іпотечного майна, а нотаріус, відповідно, перевірити як вартість предмета іпотеки, так і розмір забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 21.01.2017 рішення місцевого господарського суду скасовано, провадження у справі за первісним позовом припинено; в задоволенні зустрічних позовних вимог відмовлено.

Господарський суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого господарського суду в частині первісного позову та припиняючи провадження у справі, виходив з того, що іпотекодержателем вже реалізовано право на звернення стягнення в позасудовому порядку шляхом реєстрації права власності, а тому провадження в частині первісного позову на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України підлягає припиненню у зв`язку з відсутністю предмета спору

Крім того, у частині вирішення зустрічного позову апеляційний господарський суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази у сукупності із нормами Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127 "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", свідчать про відсутність з боку державного реєстратора порушень порядку державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

У касаційній скарзі ТОВ "Промисловий комбінат" просило скасувати постанову апеляційного господарського суду, рішення господарського суду в частині зустрічного позову залишити без змін, справу в частині первісного позову передати на новий розгляд до апеляційного господарського суду. В судовому засіданні представник касатора просив скасувати постанову апеляційної інстанції та направити справу на новий розгляд до апеляційного господарського суду в повному обсязі.

Свої вимоги касатор обґрунтовував стверджуючи про наявність порушень норм матеріального та процесуального права під час апеляційного розгляду справи.

Вищий господарський суд України відхилив доводи касаційної скарги та залишив силі постанову господарського суду апеляційної інстанції.

Погоджуючись з висновками апеляційного господарського суду щодо наявності правових підстав для припинення провадження у справі у частині первісного позову, Вищий господарський суд України виходив з того, що вимоги позивача, як іпотекодержателя задоволено в позасудовому порядку та ним вже набуто право власності на предмет іпотеки. Що стосується зустрічного позову, то Вищий господарський суд України погодився з висновком господарського суду апеляційної інстанції про відсутність порушень під час набуття позивачем права власності на предмет іпотеки у позасудовому порядку.

Однак, з рішенням господарського суду касаційної інстанції я не згоден з огляду на таке:

Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Згідно із частиною третьою статті 36 цього Закону договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 цього Закону.

Частиною першою статті 37 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Згідно з частиною другою статті 37 цього Закону рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді. Частиною третьою статті 37 цього Закону встановлено, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Місцевий господарський суд, встановивши на момент вирішення спору по суті, відсутність згоди відповідача (як іпотекодавця) з вартістю, за якою предмет іпотеки був набутий у позасудовому порядку у власність позивача після порушення провадження у справі, не надав правову оцінку цим обставинам і, відмовивши у задоволені позову, виходив лише з того, що позивачем неправильно обраний спосіб захисту порушеного права, з огляду на неможливість виникнення права власності на іпотечне майно за рішенням суду, оскільки чинним законодавством передбачений позасудовий порядок набуття права власності іпотекодержателем на предмет іпотеки.

На мою думку наведений висновок місцевого господарського суду не враховує змісту частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції на всі правовідносини, які виникають у державі в редакції, що діяла на момент порушення провадження у справі, а також змісту цієї ж норми Конституції України у редакції Закону України від 02.06.2016 р. N 1401-VIII, щодо поширення юрисдикції судів на будь-який юридичний спір . Зазначена норма, як і інші положення Конституції України, не містить прямого застереження щодо не допустимості судового захисту права власності у разі наявності законодавчо встановленого способу звернення стягнення на іпотечне майно у позасудового порядку.

Так, частина четверта статті 13 Конституції України встановлює обов'язок держави забезпечити захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, в тому числі у судовому порядку. До таких суб'єктів належать, зокрема, юридичні особи та інші суб'єкти господарських відносин. Тобто можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі позасудового врегулювання спору, оскільки обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і позасудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. При цьому на мою думку термін "досудовий порядок урегулювання спору", який, відповідно до положень частини третьої ст. 124 Конституції України може бути законом визначений обов'язковим не є тотожнім терміну "позасудовий спосіб захисту".

Отже господарському суду у даному випадку належало дослідити обставини, що свідчать про наявність або відсутність порушеного права позивача за первісним позовом та з урахуванням заперечень відповідача вирішити спір по суті, що місцевим господарським судом здійснено не було.

Вказані недоліки в силу положень ст. 101 ГПК України був зобов'язаний усунути господарський суд апеляційної інстанції.

Однак, апеляційний господарський суд, припиняючи провадження у справі в частині первісного позову у зв'язку з відсутністю предмету спору, не звернув уваги на наявність неврегульованих питань між сторонами, що були пов'язані з оспорюванням відповідачем за первісним позовом вартості, за якою предмет іпотеки був набутий у позасудовому порядку у власність позивача.

При цьому, розглянувши зустрічний позов, який крім визнання недійсним правочину з набуття права власності на спірне іпотечне майно, також містив вимогу, щодо оспорювання рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки у тому числі з підстав незгоди відповідача з вартістю, за якою предмет іпотеки був набутий у позасудовому порядку у власність позивача, апеляційний господарський суд не досліджував обставини, пов'язані із виконанням приписів частини третьої 37 Закону України "Про іпотеку" під час здійснення відповідних дій позивачем.

Імперативна вказівка на обов'язок господарського суду припинити провадження у справі у разі встановлення факту відсутності предмету спору міститься у п. 1 1 частини першої статті 80 ГПК України.

Разом з тим, як роз'яснено у п. 4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011, № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

З огляду на наведене вважаю, що за наявності неврегульованих питань між сторонами спору у даній справі у апеляційного господарського суду були відсутні правові підстави для припинення провадження за первісним позовом у зв'язку з відсутністю предмета спору.

Вказані порушення норм процесуального права унеможливили встановлення апеляційним господарським судом фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи у тому числі як за первісним так і за зустрічним позовом, оскільки стосувалися встановлення справедливої ціни, за якою позивач за первісним позовом набув у власність предмет іпотеки.

Отже, в силу приписів ст. 111 7 та п. 3 ст. 111 9 ГПК України оскаржена постанова господарського суду апеляційної інстанції підлягала скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Суддя: В. Картере