Рішення

від 07.02.2017 по справі 916/2784/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ



ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" лютого 2017 р.

Справа № 916/2784/16

Господарський суд Одеської області у складі:

Головуючий суддя Волков Р.В.,

суддя Щавинська Ю.М. та суддя Рога Н.В.

при секретарі судового засідання Кришталь Д.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

Позивач 1: Товариства з обмеженою відповідальністю „ЄВРО ЦЕНТР”

Позивач 2: Товариства з обмеженою відповідальністю „ТЕХСАНТ”

до відповідача 1: Публічного акціонерного товариства „ТУРИСТИЧНО-ВИРОБНИЧА ФІРМА „ЧОРНЕ МОРЕ”

до відповідача 2: Публічного акціонерного товариства „СБЕРБАНК”

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів – ОСОБА_1 акціонерного товариства „ФУТБОЛЬНИЙ КЛУБ „ЧОРНОМОРЕЦЬ”

про визнання недійсним з моменту укладання договору поруки від 26.04.2013р.,

Представники:

Від позивача 1: ОСОБА_2 (за довіреністю);

Від позивача 2: ОСОБА_2 (за довіреністю);

Від відповідача 1: ОСОБА_3 (за довіреністю);

Від відповідача 2: ОСОБА_4 (за довіреністю); ОСОБА_5 (за довіреністю);

Від третьої особи: ОСОБА_6 (за довіреністю);

встановив:

Позивачі, Товариство з обмеженою відповідальністю „ЄВРО ЦЕНТР” (далі – ТОВ „ЄВРО ЦЕНТР”, позивач 1) та Товариство з обмеженою відповідальністю „ТЕХСАНТ” (далі – ТОВ „ТЕХСАНТ”, позивач 2), звернулись до господарського суду Одеської області з позовом до відповідачів, Публічного акціонерного товариства „ТУРИСТИЧНО-ВИРОБНИЧА ФІРМА „ЧОРНЕ МОРЕ” (далі – ПАТ ОСОБА_7”, відповідач 1) та Публічного акціонерного товариства „СБЕРБАНК” (далі – ПАТ„СБЕРБАНК”, відповідач 2) про визнання недійсним з моменту укладання договору поруки від 26.04.2013р.

В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що в 2016 році він став акціонером ПАТ ОСОБА_7”, в подальшому узнав про існування оскаржуваної угоди, вважає її недійсною, укладеною з перевищенням спеціальної правосуб‘єктності або необхідного обсягу цивільної дієздатності, вважає що вона була підписана генеральним директором ПАТ ОСОБА_7” без отримання відповідного погодження загальних зборів на укладання значного правочину, вважає цей правочин значним у розумінні термінів Закону України „Про акціонерні товариства”. З цих та інших, викладених у позовній заяві та поясненнях підстав, просить позов задовольнити.

ПАТ „ТУРИСТИЧНО-ВИРОБНИЧА ФІРМА „ЧОРНЕ МОРЕ” заявлений позивачем позов не визнає, посилається на відповідність оскаржуваної угоди вимогам чинного законодавства, дотримання процедури укладання, наявність відповідних повноважень, вільне волевиявлення сторін та інші, зазначені у відзиві на позов та пояснення обставини.

Публічне акціонерне товариство „СБЕРБАНК” також заперечує проти задоволення позову, посилаючись на відсутність порушення прав позивача як акціонера, відсутність у учасника (засновника, акціонера, члена) юридичної особи права звертатися до суду за захистом прав цієї особи поза відносинами представництва, Постанову Пленуму Вищого Господарського суду України від 25.02.2014 № 14 „Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин”, недоведеність позивачем факту набуття прав акціонера, безпідставне віднесення договору поруки до значних правочинів, Постанову Верховного Суду України від 05.10.2016 № 3-1031гс-16 з цього приводу, фактичне наступне схвалення оспорюваної угоди загальними зборами ПАТ ОСОБА_7” шляхом схвалення звіту наглядовї ради Товариства, а також на інші, зазначені у відзиві та поясненнях обставини.

Публічне акціонерне товариство „СБЕРБАНК” 07.11.2016р. через канцелярію суду звернулось з заявою про передачу справи за підсудністю до господарського суду м. Києва (вх. ГСОО №26896/16).

Представник позивача надав письмові заперечення щодо вищезазначеної заяви відповідача-2 про передачу справи №916/2784/16.

Представник відповідача-1 та представник третьої особи підтримали позицію позивача щодо заяви відповідача-2 про передачу справи за територіальною підсудністю до господарського суду м. Києва.

Дослідивши письмові та усні пояснення представників сторін, суд в протокольній формі в судовому засіданні 22.11.2016р. відмовив в задоволенні заяви відповідача-2, оскільки вона не відповідає правилам територіальної підсудності, визначеним ст.15 Господарського процесуального Кодексу України.

Приватне акціонерне товариство „ФУТБОЛЬНИЙ КЛУБ „ЧОРНОМОРЕЦЬ” відзив на позовну заяву не надав, проте у судових засіданнях, його представник надавав усні пояснення в яких позов не визнавав.

Розглянувши в судовому засіданні матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.07.2011р. між Публічним акціонерним товариством „ОСОБА_8 СБЕРБАНКУ РОСІЇ” (скорочене найменування АТ „СБЕРБАНК РОСІЇ”) та ОСОБА_1 Акціонерним товариством „ФУТБОЛЬНИЙ КЛУБ „ЧОРНОМОРЕЦЬ” укладено договір про відкриття кредитної лінії №14-В/11/44/ЮО, згідно якого банк відкриває позичальнику мультивалютну відновлювальну кредитну лінію та на підставі угод до цього договору окремими частинами (траншами) надає позичальнику кредитні кошти у порядку і на умовах, визначених цим договором. Позичальник, у свою чергу, зобов’язується використати кредит з метою, зазначеною у пункті 1.5. цього договору, своєчасно та у повному обсязі виплачувати Банку проценти за користування кредитом, виконати інші умови цього договору та повернути Банку Кредит у терміни, встановлені цим договором та/або додатковими угодами до цього договору. Кредит надається для фінансування витрат, пов’язаних з проведенням реконструкції центрального стадіону „Чорноморець” за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1/20. Позичальник зобов’язаний використовувати кредит лише за цільовим призначенням, зазначеним в цьому пункті договору, а також в будь-якому випадку не може використовувати надані йому за цим договором кошти на цілі, що прямо або опосередковано заборонені законодавством України або його установчими документами (п.п.1.1., 1.5. договору від 15.07.2011р.).

Сторонами (ПАТ „СБЕРБАНК РОСІЇ та ПАТ „ФК „ЧОРНОМОРЕЦЬ”) до договору про відкриття кредитної лінії №14-В/11/44/ЮО від 15.07.2011р. були підписані додатки до договору та договори про внесення змін до договору про відкриття кредитної лінії.

Подалі, 26.04.2013р. кредитний договір викладено в новій редакції на підставі договору про внесення змін №6, з наступними доповненнями та змінами до нього, згідно якого ПАТ „СБЕРБАНК РОСІЇ та ПАТ „ФК „ЧОРНОМОРЕЦЬ”, а саме п.2.1. підпунктом ч) зазначили, що належне виконання позичальником зобов’язань по цьому договору забезпечується порукою Публічного акціонерного товариства ПАТ „Чорноморська транспортна компанія”. В день укладення цього договору повинен бути укладений договір забезпечення щодо поруки фізичної/юридичної особи, зазначеної в підпункті/ах „ф”-„щ” п.2.1. цього договору в письмовій формі. Забезпечення належного виконання позичальником своїх зобов’язань, передбачене п. 2.1. цього договору, оформляється окремим/и договором/ами, що укладається/ються одночасно з цим договором або після його укладення та іменується/ються для розуміння цього договору надалі як „Договір/ори забезпечення” (п.п2.1.,2.1.2, 2.2. договору про внесення змін №6).

26.04.2013р. між ПАТ “ОСОБА_8 СБЕРБАНКУ РОСІЇ” (кредитор) та ПАТ ОСОБА_7” (поручитель) було укладено договір поруки, згідно якого Поручитель зобов’язується перед Кредитором відповідати за невиконання ОСОБА_1 акціонерним товариством „ФУТБОЛЬНИЙ КЛУБ „ЧОРНОМОРЕЦЬ” (Боржник) усіх його зобов’язань перед Кредитором, що виникли за договором про відкриття кредитної лінії №14-В/11/44/ЮО від 15.07.2011р., укладеним між Кредитором та Боржником, в повному обсязі.

Поручитель відповідає перед кредитором за зобов’язання, які були невиконані боржником та які передбачені основним договором (основне зобов’язання), зокрема, але не обмежуючись:

- зобов’язання повернути кредитору кредит, наданий в доларах США в межах кредитної лінії, відкритої строком до 30 червня 2018р. за основним договором з граничним лімітом кредитування в сумі 41586388 (сорок один мільйон п’ятсот вісімдесят шість тисяч триста вісімдесят вісім) доларів США 00 центів (з урахуванням індексу інфляції у разі прострочення повернення кредиту, наданого в межах ліміту кредитної лінії в національній валюті України) в строк/и який/і зазначений/ються в Основному договорі, а у випадках, передбачених законодавством України та/або Основним договором та/або цим договором – довгостроково. При цьому на момент укладення Основного договору розмір процентної ставки складає 12,0145% (дванадцять цілих сто сорок п’ять десятитисячних відсотків) річних за користування кредитом в доларах США та може змінюватися в подальшому в порядку і в строки, передбачені Основним договором (з використанням зазначеної вище формули) до максимального розміру змінюваної процентної ставки (включно), встановленого в Основному договорі та складає 30% (тридцять відсотків) річних. В зв’язку з цим сторони погоджують, що зміна розміру змінюваної процентної ставки внаслідок її перегляду на умовах та в порядку, зазначеному в п.п.1.3., 6.6. Основного договору відбувається автоматично і не потребує укладення між сторонами будь-якої додаткової угоди/договору про внесення змін до цього договору та така зміна зобов’язання є погодженою Поручителем;

- зобов’язання в строк/и, передбачений/і в Основному договорі, а у випадках, передбачених законодавством України та/або Основним договором та/або цим договором, - до настання строку/ів, зазначеного/их в Основному договорі – сплатити/чувати Кредиторі комісійну винагороду за відкриття та ведення позичкового рахунку з розрахунку 0,5% (нуль цілих п’ять десятих відсотка) річних від суми, зазначеної в Основному договорі;

- зобов’язання в строк/и, передбачений/і в Основному договорі, а у випадках, передбачених законодавством України та/або Основним договором та/або цим договором, - до настання строку/ів, зазначеного/их в Основному договорі – сплатити/чувати Кредиторі комісійну винагороду за управління кредитною лінією з розрахунку 0,2% (нуль цілих дві десятих відсотка) річних від фактичної заборгованості за Основним договором;

- зобов’язання в строк/и, передбачений/і в Основному договорі, а у випадках, передбачених законодавством України та/або Основним договором та/або цим договором, - до настання строку/ів, зазначеного/их в Основному договорі – сплатити/чувати Заставодержателю комісійну винагороду за збільшення ліміту кредитування з розрахунку 0,5% (нуль цілих п’ять десятих відсотка) річних від суми збільшення ліміту зазначеного в Основному договорі;

- зобов’язання відшкодувати документально підтверджені збитки, завдані кредитору невиконанням та/або неналежним виконанням зобов’язань по Основному договору;

- зобов’язання сплатити кредитору штрафні санкції, неустойки (пені, штрафи) за невиконанням та/або неналежним виконанням зобов’язань по Основному договору у строки та у розмірах, які зазначаються в Основному договорі;

- зобов’язання сплатити кредитору будь-які інші платежі (якщо такі платежі передбачені умовами Основного договору) в строки і в порядку, встановлені у Основному договорі.

Зобов’язання відшкодувати кредитору шкоду, завдану невиконанням чи неналежним виконанням Основного зобов’язання (Зобов’язання з відшкодування шкоди). Зобов’язання сплатити кредитору неустойку у випадках і у розмірі, зазаначеному в п. 4.4. цього договору (Зобов’язання зі сплати неустойки). Зобов’язання сплатити кредитору проценти (три проценти річних відповідно до статей 1050, 625 ЦК України) від простроченої суми у разі прострочення Боржником виконання Основного зобов’язання (Зобов’язання зі сплати процентів за прострочення виконання). Зобов’язання, зазначені в п. 2.1. цього договору, у разі прострочення їх виконання підлягають виконанню з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. Поручитель відповідно до цього договору приймає на себе зобов’язання відповідати за виконання Основного договору за Боржника, а також будь-якого нового боржника, в разі переведення боргу боржника на іншу особу чи припинення боржника (ст.1, підпункти 2.1.1., 2.1.2., 2.1.3., 2.1.4. п.2.1., п.п. 2.2., 2.4. договору від 26.04.2013р.).

Згідно п.п. 4.1., 4.2. договору від 26.04.2013р. боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором в тому ж обсязі, що і боржник. Поручитель та боржник залишаються зобов’язаними перед кредитором до того моменту, поки всі зобов’язання за основним договором не будуть виконані повністю. Передбачена статтею 2 цього договору відповідальність Поручителя наступає у випадку, якщо Боржник допустить прострочення виконання зобов’язань за основним договором. Причини невиконання Боржником своїх зобов’язань за Основним договором жодним чином не можуть впливати на виконання Поручителем зобов’язань за цим договором. В такому випадку Кредитор звертається з письмовим повідомленням до Поручителя про невиконання Боржником зобов’язань, що зазначені в ст. 2 цього договору, та їх обсяг, та вимогою виконання цих зобов’язань Поручителем як солідарним Боржником.

Підпунктом 5.1.1. пункту 5.1., сторони визначили, що у разі невиконання Боржником своїх зобов’язань за Основним договором кредитор має право пред’явити свої вимоги безпосередньо до Поручителя. Ці вимоги є обов’язковими для виконання Поручителем протягом строку, зазначеному в п.4.3. цього Договору.

Відповідно до п.п. 6.1., 6.2., 6.3., 6.11. договору від 26.04.2013р., підписанням цього договору Поручитель надає свою згоду на зміну протягом дії цього договору розміру Основного зобов’язання за Основним договором (зокрема, але не виключно: збільшення строку дії Основного договору, збільшення суми кредиту/ліміту кредитної лінії за Основним договором, тощо), внаслідок чого зміниться, зокрема збільшиться обсяг його (Поручителя) відповідальності, без додаткового повідомлення Кредитором Поручителя про таку зміну та без укладення окремої угоди (договору про внесення змін) до цього договору. Цей договір складено українською мовою в двох примірниках, по одному для кожної із сторін. Цей договір набуває чинності з моменту його укладення в письмовій формі. Строк дії цього договору складає до 30 червня 2021року, при цьому договір припиняє свою дію достроково у випадку належного виконання Боржником або поручителем усіх зобов’язань, передбачених в ст. 2 цього договору, а також інших підстав, передбачених законодавством України. Не допускається припинення поруки без припинення забезпеченого нею зобов’язання. Цей договір сторонами прочитаний, відповідає їхнім намірам та досягнутим домовленостям, що засвідчується власними підписами сторін, які діють з повним розумінням предмету та змісту договору.

Підписи представників сторін на вказаному договорі скріплені печатками зазначених товариств. З боку Відповідача-1 договір підписаний генеральним директором ОСОБА_9

Сторонами (ПАТ „ОСОБА_8 СБЕРБАНК РОСІЇ” та ПАТ ТВФ „ЧОРНЕ МОРЕ” (відповідач 1)) до договору поруки від 26.04.2013р. було підписано договір №1 про внесення змін від 28.08.2013р. до договору поруки від 26.04.2013р., договір №2 про внесення змін від 31.03.2014р. до договору поруки від 26.04.2013р., договір №3 про внесення змін від 30.04.2014р. до договору поруки від 26.04.2013р., договір №4 про внесення змін від 30.12.2014р. до договору поруки від 26.04.2013р.

Як з’ясовано судом, відповідно до протоколу №23/04/13 від 23.04.2013 р. Засідання ОСОБА_10 ПАТ ОСОБА_7” (відповідач 1), на яких були присутні 3 члени ОСОБА_10 ПАТ ОСОБА_7” (відповідач 1) , було вирішено укласти із Публічним акціонерним товариством „ОСОБА_8 СБЕРБАНКУ РОСІЇ” договір поруки, відповідно до якого Товариство виступить поручителем АТ „ФК „ЧОРНОМОРЕЦЬ” по зобов’язанням останнього перед АТ „СБЕРБАНК РОСІЇ”; за підсумками голосування: „за” – 100% голосів присутніх на засіданні ОСОБА_10 Товариства, „проти”, „утримався” – голосів не було подано; за наслідками голосуваннч рішення вважається прийнятим.

Вказаний протокол Засідання ОСОБА_10 був підписаний Головою та членами ОСОБА_10.

Відповідно до п.1 ст.553 Цивільного Кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно наданих суду доказів, позивачі з 23.06.2016 стали акціонерами ПАТ ОСОБА_7”, що підтверджується обмеженою випискою з реєстру власників іменних паперів про стан особового рахунку, наданою ТОВ “Портфельний інвестор” від 04.10.2016р.

Відповідно до статуту ПАТ ОСОБА_7” від 21.06.2011р. рег. №15561050010011793 (чинна редакція) статутний капітал товариства становить 29400000,00грн., при цьому статутний капітал товариства поділений на 2800000 простих іменних акцій номінальною вартістю 10,50 грн. кожна (п.6.2. розділу 6 Статуту, “Статутний капітал товариства”).

Згідно із випискою про операції з цінними паперами за період з 23.06.2016р. по 23.06.2016р., наданої депозитарною установою – ТОВ “Портфельний інвестор”, код ЄДРПОУ 13892951,

ТОВ „ЄВРО ЦЕНТР” (позивач 1) та ТОВ „ТЕХСАНТ” (позивач 2) володіють на праві власності по 1390622 штук простих іменних акцій ПАТ „ТВФ „ЧОРНЕ МОРЕ”. Номінальна вартість даної кількості акцій складає по 14601531,00 грн., що складає 49,6651% кожного з позивачів від загального розміру статутного капіталу ПАТ „ТВФ „ЧОРНЕ МОРЕ”.

Як вже зазначалось, позивачі набули корпоративні права в 2016 році, тоді як оспорюваний договір поруки був підписаний у 2013 році. Стосовно цього розриву у часі у контексті прав позивачів, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до п.2.4 Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 25.02.2014 № 14 „Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин”, під час вирішення корпоративних спорів господарським судам слід виходити з того, що особа стає носієм корпоративних прав з моменту набуття права власності на акції АТ або вступу до інших юридичних осіб. Тому рішення органів юридичної особи, прийняті до вступу позивача до складу її учасників або придбання ним акцій, не можуть бути визнані такими, що порушують його корпоративні права.

Недотримання вимог закону та установчих документів юридичної особи під час скликання і проведення загальних зборів не може визнаватися порушенням прав тих позивачів, які не є учасниками (акціонерами, членами) цієї особи.

При цьому, у п.2.1. вказаної Постанови Пленуму звертається увагу на те, що господарським судам під час вирішення спорів, що виникають з корпоративних відносин, слід враховувати приписи статті 1 ГПК України та з'ясовувати наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного права або законного інтересу у правовідносинах, на захист яких подано позов, а також питання про наявність чи відсутність факту їх порушення, невизнання або оспорювання.

Також у п.2.2. вказаної Постанови Пленуму зазначено, що Законом не передбачено права учасника (засновника, акціонера, члена) юридичної особи звертатися до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів цієї особи поза відносинами представництва. Водночас згідно з положеннями статті 16 ЦК України, пункту 4 частини першої статті 12 та статті 167 ГК України незалежно від суб'єктного складу, якщо учасник (засновник, акціонер, член) юридичної особи обґрунтовує позовні вимоги порушенням його корпоративних прав, то він має право подати відповідний позов. Такий спір підвідомчий господарським судам і підлягає вирішенню у загальному порядку.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Верховного суду України від 24.10.2008 № 13 „Про практику розгляду судами корпоративних спорів”, насамперед у пунктах 11 та 51:

- „п.11. Акціонери (учасники) господарського товариства не вправі звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших акціонерів (учасників) господарського товариства та самого товариства поза відносинами представництва, а також обґрунтовувати свої вимоги порушенням прав інших акціонерів (учасників) товариства.

При вирішенні корпоративного спору господарський суд повинен встановити наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов,...”

- „п.51. Законом не передбачено право акціонера (учасника) господарського товариства звертатися до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів товариства поза відносинами представництва. На цій підставі господарським судам належить відмовляти акціонерам (учасникам) господарського товариства в задоволенні позову про укладення, зміну, розірвання чи визнання недійсними договорів та інших правочинів, вчинених господарським товариством. Спори цієї категорії є підвідомчими (підсудними) господарським судам незалежно від їх суб'єктного складу на підставі пункту 4 частини першої статті 12 ГПК, якщо акціонер (учасник) господарського товариства обґрунтовує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав.”

Позивачі також стверджують, що оспорюваний правочин є значним, а тому відноситься до виключної компетенції загальних зборів товариства.

Відповідно до п.п.4 п.1 ст.2 Закону України „Про акціонерні товариства” як у діючий редакції так і у редакції станом на момент підписання договору поруки від 26.04.2013, значний правочин – це правочин (крім правочину з розміщення товариством власних акцій), учинений акціонерним товариством, якщо ринкова вартість майна (робіт, послуг), що є його предметом, становить 10 і більше відсотків вартості активів товариства, за даними останньої річної фінансової звітності;

Ст.70 вказаного Закону встановлює певні процедури щодо прийняття рішень про вчинення значного правочину.

Так, згідно з п.1 ст.70 вказаного Закону, рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна або послуг, що є його предметом, становить від 10 до 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства, приймається наглядовою радою.

Відповідно до п.2 вказаної статті, якщо ринкова вартість майна або послуг, що є предметом значного правочину, перевищує 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства, рішення про вчинення такого правочину приймається загальними зборами за поданням наглядової ради. Аналогічне правило щодо компетенції загальних зборів закріплене у пп.22 п.2 ст.33 вказаного Закону.

Разом з цим, суд вважає безпідставними твердження позивачів про необхідність застосування до оспорюваного договору поруки положень ст. 70 Закону України «Про акцiонернi товариства» та зазначає з цього приводу наступне.

За договором поруки, відповідно до ст. 553 ЦК України, поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником.

Зі змісту наведеної норми випливає, що порука є угодою щодо прийняття перед третьою особою на себе обов’язку поручитися перед кредитором за виконання боржником свого зобов’язання та нести вiдповiдальнiсть за невиконання або неналежне виконання зобов’язання боржником за те, що не було виконане останнім. Отже, порука є способом забезпечення виконання зобов’язання, а не угодою щодо розпорядження майном, належним поручителю.

Вказана правова позиція висловлена у Постанові Верховного Суду України від 05.10.2016 року № 3-1031гс16, де зазначено, що „є вiрним висновок Господарського суду першої iнстанцiї про те, що застосування до оспорюваного договору поруки положень ст. 70 Закону України «Про акцiонернi товариства», не є правомiрним, оскiльки договiр поруки, не є значним правочином та не спрямований на розпорядження майном, яке належить поручителю.”

В своїх поясненнях, представник позивача вказував на право суду відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України. Необхідність цього обґрунтовує посиланням на інше аніж зроблене Верховним Судом України тлумачення чинного законодавства.

Відповідно до ч.3 ст.82 ГПК України, „ ...При виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу.”

Згідно з ч.1 ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12.02.2015 року № 192-VIII, „Висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111 16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.”

В свою чергу, суд зазначає, що право на справедливий розгляд судом, яке гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, повинно тлумачитися в контексті Преамбули Конвенції, яка, серед іншого, проголошує верховенство права як частину спільного спадку Договірних Держав. Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності (res judicata), який, inter alia (серед іншого), вимагає, щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів. Саме на реалізацію принципу юридичної визначеності і направлено внесення до національного законодавства України положень щодо обов’язковості правових висновків Верховного Суду України.

При цьому, суд не вбачає підстав для відступу від правової позиції Верховного Суду України.

Виходячи з викладеного, договір поруки не є значним правочином у розумінні Закону України «Про акціонерні товариства», відтак для його укладення не було потрібно приймати відповідне рішення на загальних зборах акціонерів.

Таким чином, посилання позивачів на укладання договору поруки керівником Відповідача-1 із перевищенням повноважень є безпідставними.

Фабула оспорюваного договору поруки від 26.04.2013 містить посилання на підписання його з боку Відповідача-1 (поручитель) генеральним директором ОСОБА_9

У Статуті Відповідача-1 повноваження генерального директора визначені у п.10.6.17, в тому числі - без довіреності діє від імені Товариства, представляє його у всіх установах, підприємствах і організаціях, незалежно від форм власності, як в Україні, так і за кордоном (п.п.6), згідно п.п.7 розпоряджається майном та грошовими коштами Товариства у межах, встановлених діючим законодавством та цим Статутом, зокрема, укладає від імені Товариства будь-які угоди, у тому числі зовнішньоекономічні контракти, кредиті договори, договори купівлі-продажу, постачання, позики, перевезення, дарування та інші договори, видає від імені Товариства інші юридичні акти, потреба в виданні яких виникає в процесі поточної діяльності Товариства. Відповідно до п.п.17 виконує інші функції, які випливають із Статуту Товариства, рішень Загальних зборів та/або ОСОБА_10 ради

П.п.18 п.10.5.13 Статуту Відповідача-1 до компетенції ОСОБА_10 ради відносить прийняття рішення про вчинення значних правочинів у випадках, передбачених законодавством та Статутом Товариства.

Щодо випадків, передбачених законодавством, суд раніше за текстом рішення вже висловив свою правову позицію щодо неможливості застосування ст.ст.2. 70 Закону України „Про акціонерні товариства” до оспорюваного договору поруки.

Разом з цим, до матеріалів справи надано протокол № 23/04 Засідання ОСОБА_10 ради Відповідача-1 від 23.04.2013, з якого вбачається прийняття рішення про укладання оспорюваного договору поруки (а.с.104-105 т.1). Вказана обставина не заперечується сторонами.

ПАТ „СБЕРБАНК” зверталось до господарського суду Одеської області з заявою про застосування строку позовної давності. Позивачі заперечували, посилаючись на те, що на момент виникнення правовідносин поруки вони ще не були акціонерами Відповідача-1. Статус акціонера вони набули лише в 2016 році. Вважають, що внаслідок цього казати про порушення оспорюванню угодою їх прав як акціонерів можно лише після набуття ними статусу акціонерів, а тому відсутні підстави стверджувати про пропуск загального 3-річного строку позовної давності.

Позивачі також зазначають, що з Єдиного державного реєстру судових рішень йому стало відомо про знаходження на розгляді господарського суду Одеської області судової справи № 916/4591/15 за позовом Публічного акціонерного товариства „СБЕРБАНК" до ПАТ „ТВФ „ЧОРНЕ МОРЕ”, за участю третьої сторони без самостійних вимог на предмет спору на боці позивача ОСОБА_1 акціонерного товариства „Футбольний клуб „ЧОРНОМОРЕЦЬ” про стягнення1047688897,41 грн.

Після цього позивачами було вжито заходів до отримання від Відповідача-1 інформації по справі № 916/4591/15 шляхом направлення відповідного запиту, який був вручений особисто генеральному директору відповідача-1 ОСОБА_11 під підпис 16.06.2016. Відповідь була отримана директором позивача-2 особисто під підпис 21.06.2016.

Саме цю дату позивачі вважають моментом, коли вони дізналися про порушення своїх прав, та відповідно вважають, що ними не пропущений строк позовної давності.

Згідно зі ст.256 Цивільного Кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Стаття 257 Цивільного Кодексу України встановлює загальний строк позовної давності у три роки.

Відповідно до п.1 ст.261 Цивільного Кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Доказів того, що позивач довідався або мав можливість довідатися про порушення свого права поза межами 3-річного строку позовної давності суду не представлено. З матеріалів справи та пояснень позивача вбачається, що про наявність обставин, з якими він пов’язує порушення свого права, він узнав в 2016 році.

За таких обставин суд погоджується з твердженнями позивачів про безпідставність посилань відповідача-2 на пропуск строку позовної давності.

Згідно ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст.43 ГПК України).

За таких обставин, суд вважає вимоги позивачів необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Судові витрати по сплаті судового збору покласти на позивачів згідно зі ст.ст.44,49 ГПК України.

На підставі викладеного та керуючись п.п.4 п.1 ст.2, 33, 70 Закону України „Про акціонерні товариства, ст.ст.256, 257, 261 ЦК України, ст.ст.22, 33, 36, 43, 49, 75, 82-85, 111, 111-28 Господарського процесуального Кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю „ЄВРО ЦЕНТР” та Товариства з обмеженою відповідальністю „ТЕХСАНТ” до відповідача 1: Публічного акціонерного товариства „ТУРИСТИЧНО-ВИРОБНИЧА ФІРМА „ЧОРНЕ МОРЕ” до відповідача 2: Публічного акціонерного товариства „СБЕРБАНК” за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів – ОСОБА_1 акціонерного товариства „ФУТБОЛЬНИЙ КЛУБ „ЧОРНОМОРЕЦЬ” про визнання недійсним з моменту укладання договору поруки від 26.04.2013р. - відмовити.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Одеського апеляційного господарського суду через Господарський суд Одеської області протягом десяти днів з моменту складення повного рішення. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Вступна та резолютивна частина рішення оголошені в судовому засіданні 07.02.2017 року.

Повний текс рішення мав бути підписаний 13.02.2017 р., у зв’язку з перебуванням судді Волкова Р.В. з 08.02.2017р. по 31.05.2017р. включно на тривалому лікарняному, перебування судді Рога Н.В. з 10.05.2017 р. по 10.06.2017р. у відпустці, повний текст рішення складений та підписаний 12 червня 2017 р.

Головуючий суддя Р.В. Волков

Суддя Ю.М. Щавинська

Суддя Н.В. Рога