Постанова

від 11.10.2017 по справі 916/2784/16

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" жовтня 2017 р.Справа № 916/2784/16 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Гладишевої Т.Я.,

суддів Головея В.М., Савицького Я.Ф.

секретар судового засідання Федорончук Д.О.

за участю представників сторін у судовому засіданні від 11.10.2017:

від позивачів - не з'явились

від відповідачів - Трюханова І.В., за довіреністю (ПАТ „ТВФ „ЧОРНЕ МОРЕ"); Яковлєва К.Є., за довіреністю (ПАТ „СБЕРБАНК")

від третьої особи - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „ЄВРО ЦЕНТР" та Товариства з обмеженою відповідальністю „ТЕХСАНІТ"

на рішення Господарського суду Одеської області від 07.02.2017, повний текст якого складений та підписаний 12.06.2017,

по справі № 916/2784/16

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „ЄВРО ЦЕНТР" та Товариства з обмеженою відповідальністю „ТЕХСАНІТ"

до відповідачів: Публічного акціонерного товариства „ТУРИСТИЧНО-ВИРОБНИЧА ФІРМА „ЧОРНЕ МОРЕ" та Публічного акціонерного товариства „СБЕРБАНК"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: Приватного акціонерного товариства „ФУТБОЛЬНИЙ КЛУБ „ЧОРНОМОРЕЦЬ"

про визнання недійсним з моменту укладання договору поруки від 26.04.2013,

У судовому засіданні 11.10.2017 згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю „ЄВРО ЦЕНТР" (далі також - ТОВ „ЄВРО ЦЕНТР", позивач-1) та Товариство з обмеженою відповідальністю „ТЕХСАНІТ" (далі також - ТОВ „ТЕХСАНІТ", позивач-2) звернулись до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до відповідачів: Публічного акціонерного товариства „ТУРИСТИЧНО-ВИРОБНИЧА ФІРМА „ЧОРНЕ МОРЕ" (далі також - ПАТ „ТВФ „ЧОРНЕ МОРЕ", відповідач-1) та Публічного акціонерного товариства „СБЕРБАНК" (далі також - ПАТ „СБЕРБАНК", відповідач-2), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: Приватного акціонерного товариства „ФУТБОЛЬНИЙ КЛУБ „ЧОРНОМОРЕЦЬ" (далі також - ПрАТ „ФК „ЧОРНОМОРЕЦЬ", третя особа), про визнання недійсним з моменту укладення договору поруки від 26.04.2013, укладеного між ПАТ „ТВФ „ЧОРНЕ МОРЕ" та Публічним акціонерним товариством „ДОЧІРНІЙ БАНК СБЕРБАНКУ РОСІЇ" (попереднє найменування відповідача-2), із наступними змінами та доповненнями, внесеними договором №1 про внесення змін від 28.08.2013, договором №2 про внесення змін від 31.03.2014, договором №3 про внесення змін від 30.04.2014, договором №4 про внесення змін від 30.12.2014.

В обґрунтування позовних вимог вказані товариства послались на те, що в 2016 році вони стали акціонерами ПАТ „ТВФ „ЧОРНЕ МОРЕ" та в подальшому дізналися про існування оспорюваного договору поруки, який вважають недійсним, так як, на думку позивачів, вказаний договір укладено з перевищенням спеціальної правосуб'єктності або без необхідного обсягу цивільної дієздатності. Так, позивачі вказали, що договір поруки укладений Генеральним директором ПАТ „ТВФ „ЧОРНЕ МОРЕ" з перевищенням повноважень - без отримання відповідного погодження Загальних зборів акціонерів даного товариства на укладення значного правочину, вважаючи цей правочин значним згідно п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону України „Про акціонерні товариства".

У правове обґрунтування позову названі товариства послались на ст.ст. 92, 203, 204, 215, 216, 546, 553, 554 ЦК України, ст. 207 ГК України, ст.ст. 2, 32, 33, 70, 72 Закону України Про акціонерні товариства .

Рішенням Господарського суду Одеської області від 07.02.2017, повний текст якого складений та підписаний 12.06.2017, по справі № 916/2784/16 (головуючий суддя Волков Р.В., судді Щавинська Ю.М., Рога Н.В.) у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано необґрунтованістю позовних вимог ТОВ „ЄВРО ЦЕНТР" та ТОВ „ТЕХСАНІТ".

Не погодившись з рішенням суду, зазначені товариства звернулись до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просять вказане рішення скасувати, прийняти у справі нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, а також неповне дослідження всіх обставин справи в їх сукупності. Так, скаржники зазначили, зокрема, що оспорюваний договір було укладено Головою правління ПАТ „ТВФ „ЧОРНЕ МОРЕ" з перевищенням повноважень, що суперечить вимогам Статуту даного товариства та вимогам чинного законодавства -без отримання відповідного погодження на укладення значного правочину від вищого органу товариства - Загальних зборів акціонерів цього товариства; на думку скаржників, даний спір є корпоративним, оскільки обґрунтований порушенням корпоративних прав товариств, що випливають із права власності на пакет акцій даного акціонерного товариства.

У відзиві на апеляційну скаргу ПАТ „СБЕРБАНК" просило залишити оскаржуване судове рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Ухвалою від 10.07.2017 Одеським апеляційним господарським судом у складі колегії суддів: головуючого судді Гладишевої Т.Я., суддів Головея В.М., Лисенко В.А. прийнято до провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „ЄВРО ЦЕНТР" та Товариства з обмеженою відповідальністю „ТЕХСАНІТ" з датою призначення на 06.09.2017. Проте, у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого судді Гладишевої Т.Я. з 31.08.2017 по 07.08.2017 судове засідання не відбулося.

Розпорядженням керівника апарату суду № 1041 від 08.09.2017 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи у зв'язку з перебуванням судді-учасника колегії Лисенко В.А. у відпустці з 10.08.2017 по 08.09.2017. Згідно протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 08.09.2017 суддю Лисенко В.А. замінено суддею Савицьким Я.Ф.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія у складі: головуючого судді Гладишевої Т.Я., суддів: Головея В.М., Савицького Я.Ф., ухвалою від 08.09.2017 прийняла апеляційну скаргу до свого провадження з призначенням її до розгляду.

У засіданнях суду апеляційної інстанції представники відповідачів просили залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.

У абз. 3 п.п. 3.9.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'яснено, що за змістом статті 64 ГПК України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду .

ТОВ „ЄВРО ЦЕНТР", ТОВ „ТЕХСАНІТ" та ПрАТ „ФК „ЧОРНОМОРЕЦЬ", будучи належним чином повідомленими про дати, час та місце проведення судових засідань, про що свідчать поштові повідомлення про вручення поштових відправлень з відповідними відмітками про їх отримання, а також засвідчена копія витягу з реєстру на відправку рекомендованої пошти Одеського апеляційного господарського суду від 21.09.2017, не з'явились, а отже, не скористались своїм процесуальним правом прийняти учать у засіданнях суду апеляційної інстанції.

Перевіривши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, надавши оцінку всім обставинам справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представників відповідачів, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

Місцевим господарським судом правильно встановлено та підтверджено в процесі перегляду справи апеляційним господарським судом, що 15.07.2011 між Публічним акціонерним товариством „ДОЧІРНІЙ БАНК СБЕРБАНКУ РОСІЇ" (скорочене найменування АТ „СБЕРБАНК РОСІЇ") (Банк) та Приватним акціонерним товариством „ФУТБОЛЬНИЙ КЛУБ „ЧОРНОМОРЕЦЬ" (Позичальник) укладено договір про відкриття кредитної лінії №14-В/11/44/ЮО (далі також - кредитний договір), згідно якого Банк відкриває Позичальнику мультивалютну відновлювальну кредитну лінію та на підставі додаткових угод до цього договору окремими частинами (траншами) надає Позичальнику кредитні кошти у порядку і на умовах, визначених цим договором. Позичальник, у свою чергу, зобов'язується використати кредит з метою, зазначеною у пункті 1.5. цього договору, своєчасно та у повному обсязі виплачувати Банку проценти за користування кредитом, виконати інші умови цього договору та повернути Банку кредит у терміни, встановлені цим договором та/або додатковими угодами до цього договору (п. 1.1. даного договору).

У відповідності до п. 1.5. вказаного договору Кредит надається для фінансування витрат, пов'язаних з проведенням реконструкції центрального стадіону „Чорноморець", за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1/20. Позичальник зобов'язаний використовувати кредит лише за цільовим призначенням, зазначеним в цьому пункті договору, а також в будь-якому випадку не може використовувати надані йому за цим договором кошти на цілі, що прямо або опосередковано заборонені законодавством України або його установчими документами.

У подальшому сторонами були підписані додатки до зазначеного вище кредитного договору, а також договори про внесення змін до цього договору.

Відповідно до протоколу №23/04/13 засідання Наглядової Ради ПАТ „ТВФ „ЧОРНЕ МОРЕ" від 23.04.2013, на якому були присутні 3 члени Наглядової Ради відповідача-1, було вирішено, у тому числі, укласти із Публічним акціонерним товариством „ДОЧІРНІЙ БАНК СБЕРБАНКУ РОСІЇ" договір поруки, відповідно до якого товариство виступить поручителем АТ „ФК „ЧОРНОМОРЕЦЬ" по зобов'язанням останнього перед АТ „СБЕРБАНК РОСІЇ"; за підсумками голосування: „за" - 100% голосів присутніх на засіданні Наглядової Ради товариства, „проти", „утримався" - голосів не було подано; за наслідками голосування рішення вважається прийнятим.

Вказаний протокол засідання Наглядової Ради був підписаний Головою та членами Наглядової Ради.

26.04.2013 Банком та Позичальником укладено договір про внесення змін №6 до кредитного договору, пунктом 1 якого сторони домовились викласти кредитний договір в новій редакції, згідно п.п. х) п.2.1 якої належне виконання Позичальником зобов'язань по цьому договору забезпечується порукою ПАТ „ТВФ „ЧОРНЕ МОРЕ".

В день укладення цього договору повинен бути укладений договір забезпечення щодо поруки фізичної/юридичної особи, зазначеної в підпункті/ах „ф"-„щ" п.2.1. цього договору в письмовій формі. Забезпечення належного виконання позичальником своїх зобов'язань, передбачене п. 2.1. цього договору, оформляється окремим/и договором/ами, що укладається/ються одночасно з цим договором або після його укладення та іменується/ються для розуміння цього договору надалі як „Договір/ори забезпечення" (п.п. 2.1.2, 2.2. договору про внесення змін №6).

26.04.2013 між ПАТ "ДОЧІРНІЙ БАНК СБЕРБАНКУ РОСІЇ" (Кредитор) та ПАТ ТВФ „ЧОРНЕ МОРЕ" (Поручитель) укладено договір поруки (далі також - Договір), за умовами якого Поручитель зобов'язується перед Кредитором відповідати за невиконання Приватним акціонерним товариством „ФУТБОЛЬНИЙ КЛУБ „ЧОРНОМОРЕЦЬ" (Боржник) його зобов'язань перед Кредитором, що виникли за договором про відкриття кредитної лінії №14-В/11/44/ЮО від 15.07.2011, укладеним між Кредитором та Боржником.

Згідно п.п. 4.1., 4.2. Договору Боржник та Поручитель відповідають перед Кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед Кредитором в тому ж обсязі, що і Боржник. Поручитель та Боржник залишаються зобов'язаними перед Кредитором до того моменту, поки всі зобов'язання за основним договором не будуть виконані повністю. Передбачена статтею 2 цього договору відповідальність Поручителя наступає у випадку, якщо Боржник допустить прострочення виконання зобов'язань за основним договором. Причини невиконання Боржником своїх зобов'язань за Основним договором жодним чином не можуть впливати на виконання Поручителем зобов'язань за цим договором. В такому випадку Кредитор звертається з письмовим повідомленням до Поручителя про невиконання Боржником зобов'язань, що зазначені в ст. 2 цього договору, та їх обсяг, та вимогою виконання цих зобов'язань Поручителем як солідарним Боржником.

Підпунктом 5.1.1. пункту 5.1. Договору сторони визначили, що у разі невиконання Боржником своїх зобов'язань за основним договором кредитор має право пред'явити свої вимоги безпосередньо до Поручителя. Ці вимоги є обов'язковими для виконання Поручителем протягом строку, зазначеного в п.4.3. цього Договору.

Відповідно до п.п. 6.1. Договору підписанням цього договору Поручитель надає свою згоду на зміну протягом дії цього договору розміру основного зобов'язання за основним договором (зокрема, але не виключно: збільшення строку дії основного договору, збільшення суми кредиту/ліміту кредитної лінії за основним договором тощо), внаслідок чого зміниться, зокрема збільшиться обсяг його (Поручителя) відповідальності, без додаткового повідомлення Кредитором Поручителя про таку зміну та без укладення окремої угоди (договору про внесення змін) до цього договору.

Цей договір набуває чинності з моменту його укладення в письмовій формі. Строк дії цього договору складає до 30 червня 2021 року, при цьому договір припиняє свою дію достроково у випадку належного виконання Боржником або поручителем усіх зобов'язань, передбачених в ст. 2 цього договору, а також інших підстав, передбачених законодавством України. Не допускається припинення поруки без припинення забезпеченого нею зобов'язання (п.п. 6.3. Договору).

Підписи представників сторін на вказаному договорі поруки скріплені печатками сторін Договору. З боку відповідача-1 договір підписаний генеральним директором ОСОБА_6

ПАТ „ДОЧІРНІЙ БАНК СБЕРБАНК РОСІЇ" та ПАТ „ТВФ „ЧОРНЕ МОРЕ" були підписані договори про внесення змін до Договору поруки: від 28.08.2013 №1, від 31.03.2014 №2, від 30.04.2014 №3, від 30.12.2014 №4.

Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 20 ГК України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Частиною 1 статті 1 ГПК України встановлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У абз. 5 п. 5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 6 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними роз'яснено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Відповідно до п. 2.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Посилаючись на те, що вищевказаним договором поруки порушено корпоративні права ТОВ „ЄВРО ЦЕНТР" та ТОВ „ТЕХСАНІТ", дані товариства звернулись до господарського суду із зазначеним позовом.

У силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Статтею 203 ЦК України унормовано, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє (ч.ч. 1, 3 ст. 207 ГК України).

У п.2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" зазначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Частиною 1 ст. 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

У силу ч.ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до п. 6.2 Статуту ПАТ „ТВФ „ЧОРНЕ МОРЕ", зареєстрованого 21.06.2011, номер запису 15561050010011793 статутний капітал Товариства становить 29400000,00 грн. Статутний капітал Товариства поділений на 2800000 простих іменних акцій, номінальною вартістю 10,50 грн. кожна.

Згідно виписок про стан рахунку в цінних паперах від 04.10.2016 та про операції з цінними паперами за період з 23.06.2016 по 23.06.2016, наданих ТОВ "Портфельний інвестор", позивачі з 23.06.2016 стали акціонерами ПАТ ТВФ „ЧОРНЕ МОРЕ"; ТОВ „ЄВРО ЦЕНТР" та ТОВ „ТЕХСАНТ" володіють на праві власності по 1390622 штук простих іменних акцій ПАТ „ТВФ „ЧОРНЕ МОРЕ". Номінальна вартість даної кількості акцій складає по 14601531,00 грн. (частки у СК - по 49,6651%).

Отже, як вже зазначалось, позивачі набули корпоративні права в 2016 році, тоді як оспорюваний договір поруки був підписаний у 2013 році, з цього приводу судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до п.2.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 25.02.2014 № 14 „Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин" під час вирішення корпоративних спорів господарським судам слід виходити з того, що особа стає носієм корпоративних прав з моменту набуття права власності на акції АТ або вступу до інших юридичних осіб. Тому рішення органів юридичної особи, прийняті до вступу позивача до складу її учасників або придбання ним акцій, не можуть бути визнані такими, що порушують його корпоративні права.

Недотримання вимог закону та установчих документів юридичної особи під час скликання і проведення загальних зборів не може визнаватися порушенням прав тих позивачів, які не є учасниками (акціонерами, членами) цієї особи.

Враховуючи викладене та обставини справи, судова колегія зазначає про помилковість посилань позивачів на порушення оспорюваним договором саме їх корпоративних прав, оскільки на час укладення цього договору вищеназвані товариства не були акціонерами відповідача-1.

Однак, при цьому судова колегія зауважує, що ТОВ „ЄВРО ЦЕНТР" та ТОВ „ТЕХСАНІТ" у позові також послались на те, що виконання відповідачем-1 договору поруки суттєво погіршить фінансовий стан ПАТ „ТВФ „ЧОРНЕ МОРЕ", що унеможливить виплату даним товариством дивідендів своїм акціонерам, що порушить законні права останніх. Тобто позивачі звернулись до суду за захистом своїх законних інтересів, що відповідає положенням ч. 1 ст. 1 ГПК України.

Що стосується тверджень позивачів про те, що оспорюваний правочин є значним, а тому відноситься до виключної компетенції Загальних зборів ПАТ „ТВФ „ЧОРНЕ МОРЕ", судова колегія зазначає наступне.

У відповідності до п. 4 ч.1 ст.2 Закону України „Про акціонерні товариства" (як у чинній редакції, так і у редакції станом на час підписання договору поруки від 26.04.2013) значний правочин - це правочин (крім правочину з розміщення товариством власних акцій), учинений акціонерним товариством, якщо ринкова вартість майна (робіт, послуг), що є його предметом, становить 10 і більше відсотків вартості активів товариства, за даними останньої річної фінансової звітності.

Частинами 1, 2 статті 70 вказаного Закону (редакції станом на час підписання договору поруки) передбачено, що рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна або послуг, що є його предметом, становить від 10 до 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства, приймається наглядовою радою.Якщо ринкова вартість майна або послуг, що є предметом значного правочину, перевищує 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства, рішення про вчинення такого правочину приймається загальними зборами за поданням наглядової ради.

Аналогічне правило щодо компетенції загальних зборів закріплене у п.22 ч.2 ст.33 вказаного Закону.

Як вірно зауважив суд, твердження позивачів про необхідність застосування до оспорюваного договору поруки положень ст. 70 Закону України "Про акцiонернi товариства" є безпідставними з огляду на нижче викладене.

Статтею 553 ЦК України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Зі змісту наведеної норми випливає, що порука є угодою щодо прийняття перед третьою особою на себе обов'язку поручитися перед кредитором за виконання боржником свого зобов'язання та нести вiдповiдальнiсть за невиконання або неналежне виконання зобов'язання боржником за те, що не було виконане останнім. Отже, порука є способом забезпечення виконання зобов'язання, а не угодою щодо розпорядження майном, що належить поручителю.

Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 05.10.2016 по справі № 3-1031гс16, в якій зазначено, що „є вiрним висновок господарського суду першої iнстанцiї про те, що застосування до оспорюваного договору поруки положень ст. 70 Закону України "Про акцiонернi товариства" не є правомiрним, оскiльки договiр поруки, не є значним правочином та не спрямований на розпорядження майном, яке належить поручителю."

За положеннями ч.3 ст.82 ГПК України при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 111-28 ГПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Розглядаючи спір по суті, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про відсутність у даному випадку підстав для відступу від правової позиції Верховного Суду України, зазначивши при цьому, що право на справедливий розгляд судом, яке гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, повинно тлумачитися в контексті Преамбули Конвенції, яка, серед іншого, проголошує верховенство права як частину спільного спадку Договірних Держав. Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності (res judicata), який, inter alia (серед іншого), вимагає, щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів. Саме на реалізацію принципу юридичної визначеності і направлено внесення до національного законодавства України положень щодо обов'язковості правових висновків Верховного Суду України.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про те, що договір поруки не є значним правочином у розумінні Закону України "Про акціонерні товариства", а відтак, для його укладення не було потрібно приймати відповідне рішення на Загальних зборах акціонерів, тому посилання позивачів на укладення договору поруки керівником відповідача-1 із перевищенням повноважень є безпідставними.

Преамбула оспорюваного договору поруки від 26.04.2013 містить посилання на представництво відповідача-1 (Поручитель) генеральним директором ОСОБА_6

У п.10.6.17 Статуту ПАТ „ТВФ „ЧОРНЕ МОРЕ" викладені повноваження Генерального директора даного товариства, зокрема: без довіреності діє від імені Товариства, представляє його у всіх установах, підприємствах і організаціях, незалежно від форм власності, як в Україні, так і за кордоном; розпоряджається майном та грошовими коштами Товариства у межах, встановлених діючим законодавством та цим Статутом, зокрема, укладає від імені Товариства будь-які угоди, у тому числі зовнішньоекономічні контракти, кредиті договори, договори купівлі-продажу, постачання, позики, перевезення, дарування та інші договори, видає від імені Товариства інші юридичні акти, потреба в виданні яких виникає в процесі поточної діяльності Товариства; виконує інші функції, які випливають із Статуту Товариства, рішень Загальних зборів та/або Наглядової ради

Згідно п.п.18 п.10.5.14 Статуту відповідача-1 до компетенції Наглядової ради відноситься прийняття рішення про вчинення значних правочинів у випадках, передбачених законодавством та Статутом Товариства.

Матеріали справи містять протокол № 23/04 засідання Наглядової ради відповідача-1 від 23.04.2013, з якого вбачається прийняття рішення про укладення оспорюваного договору поруки на даному засіданні, що не заперечується сторонами.

Що стосується звернення ПАТ „СБЕРБАНК" до Господарського суду Одеської області з заявою про застосування строку позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.

Позивачі заперечували щодо пропуску ними строку позовної давності, посилаючись на те, що на момент виникнення правовідносин поруки вони ще не були акціонерами відповідача-1. Статус акціонера вони набули лише в 2016 році. Вважають, що внаслідок цього казати про порушення оспорюванню угодою їх прав як акціонерів можна лише після набуття ними статусу акціонерів, а тому відсутні підстави стверджувати про пропуск загального 3-річного строку позовної давності. Позивачі також зазначили, що з Єдиного державного реєстру судових рішень їм стало відомо про знаходження на розгляді Господарського суду Одеської області судової справи № 916/4591/15 за позовом Публічного акціонерного товариства „СБЕРБАНК" до ПАТ „ТВФ „ЧОРНЕ МОРЕ" про стягнення 1047688897,41 грн. Після цього позивачами було вжито заходів для отримання від відповідача-1 інформації по справі № 916/4591/15 шляхом направлення відповідного запиту, який був вручений особисто Генеральному директору відповідача-1 ОСОБА_7 під підпис 16.06.2016. Відповідь була отримана директором позивача-2 особисто під підпис 21.06.2016. Саме цю дату позивачі вважають моментом, коли вони дізналися про порушення своїх прав, та відповідно вважають, що ними не пропущений строк позовної давності.

Статтею 256 ЦК України визначено , що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст.257 цього Кодексу загальний строк позовної давності у три роки.

Відповідно до п.1 ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Докази того, що позивач довідався або мав можливість довідатися про порушення свого права поза межами 3-річного строку позовної давності у матеріалах справи відсутні.

За таких обставин суд правильно погодився з твердженнями позивачів про безпідставність посилань відповідача-2 на пропуск строку позовної давності.

Судова колегія також зазначає, що посилання скаржників в апеляційній скарзі на визначення значного правочину, яке міститься в Законі України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом є помилковим, оскільки цей Закон встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів, тобто в даних правовідносинах не підлягає застосуванню.

Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі товариств, не спростовують висновку місцевого господарського суду про відсутність підстав для задоволення позову.

Враховуючи викладене, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення відсутні.

Керуючись ст. ст. 99, 101 - 103, 105 ГПК України, судова колегія, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення Господарського суду Одеської області від 07.02.2017 по справі № 916/2784/16 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Повний текст постанови складено 17.10.2017.

Головуючий суддя: Т.Я. Гладишева

Суддя: В.М. Головей

Суддя: Я.Ф. Савицький