Рішення

від 07.06.2017 по справі 916/706/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" червня 2017 р.Справа № 916/706/17

Господарський суд Одеської області у складі :

судді Никифорчука М.І.

при секретареві Аганіні В.Ю.

за участю представників сторін :

від позивача: ОСОБА_1 за довіреністю від 11.04.2017р.;

від відповідача: ОСОБА_2 за довіреністю від 17.04.2017р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу №916/706/17:

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "УЛФ-ФІНАНС";

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "ОДЕССПЕЦМОНТАЖ";

про стягнення 1380504,74 грн., -

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю Український лізинговий фонд (далі - Позивач) звернулось до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "ОДЕССПЕЦМОНТАЖ" (далі - Відповідач, ТОВАРИСТВО ) із позовом про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу посилаючись на наявність у відповідача боргу за цим договором.

Ухвалою господарського суду Одеської область від 26.05.2017р. за заявою позивача здійснено заміну позивача у справі №916/706/17 Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКИЙ ЛІЗИНГОВИЙ ФОНД" (код ЄДРПОУ 37859096) на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю "УЛФ-ФІНАНС" (код ЄДРПОУ 41110750).

Керуючись ст.ст. 7, 10, 11, 17 Закону України Про фінансовий лізинг , ст. ст.11, 22, 509, 525, 526, 530, 549, 551, 611, 612, 623, 625, 653, 759, 774 Цивільного кодексу України та ст.ст. 193, 216, 217, 218, 224, 230, 232 Господарського кодексу України, Позивач просить позов задовольнити.

Представник відповідача з вимогами не згоден повністю, про що зазначив у відзиві на позов.

За клопотанням представника позивача справа розглянута в режимі відео конференції у присутності обох сторін.

За клопотанням представника відповідача строк вирішення спору продовжений на 15 днів до 07.06.2017 р.

В засіданні суду 07.06.2017 р. за правилами ст. 85 ГПК України, в присутності представників обох сторін, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та проаналізувавши надані докази, вислухавши представників сторін, проаналізувавши приписи законодавства, що регулюють правовідносини по даному спору, господарський суд прийшов до наступного.

Відповідно до вимог ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст.. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються письмовими і речовими доказами.

У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 2 п.1 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частина 1 статті 806 ЦК України передбачає, що за договором лізингу одна сторона (Лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (Лізингоодержувачу) у користування майно, спеціально придбане Лізингодавцем, відповідно до встановлених Лізингоодержувачем специфікацій та умов, на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з приписами статей 526 Цивільного кодексу України та 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкиій. передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 554 Цивільного кодексу Україна, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням трьох відсотків річнихвід простроченої суми.

Згідно з умовами п. 1 ст. 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються додаткові витраті понесені стороною, яка зазнала збитків в наслідок порушення зобов'язання другою стороною.

Відповідно до умов ст. 623 ЦКУ, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦКУ, збитками є втрати, яких Позивач зазнав у зв'язку із відновленням свого порушеного права.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Відповідно до приписів ч.1 ст. 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК, з урахуванням особливостей передбачених ГК України.

Згідно статті 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до ч. 1 статті 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних та залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Згідно з ч. 1 статті 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингоодержувач) передає або зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться

Як встановлено судом та випливає з матеріалів справи, 29 липня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Український лізинговий фонд та Товариством з обмеженою відповідальністю ВКФ ОДЕССПЕЦМОНТАЖ був укладений договір фінансового лізингу № 1646/07/13-В (далі - Договір).

Згідно п.1.1. Загальних умов Договору (Додаток №3 до Договору) Лізингодавець (Позивач) на підставі договору купівлі-продажу (поставки) зобов'язався придбати у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу, у тимчасове володіння та користування за плату майно (далі - Предмет лізингу), найменування, технічний опис, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого визначаються в Спеціфікації (Додаток №2 до Договору), а Лізингоодержувач (Відповідач) зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього Договору.

Позивач зазначає, що свої зобов'язання він виконав своєчасно, належним чином та в повному обсязі, зокрема, придбав предмет лізингу, а саме Бульдозер SHANTUI SD 23, 2012 року випуску: серійний № 5023АА101583, двигун № НОМЕР_1, реєстраційний № 58987АА, зареєстрований Держсільгоспінспекцієй в м. Києві від 20.08.2013 року, Свідоцтво про реєстрацію ТЗ ЕА 056708 та передав його у користування Відповідачу на підставі ОСОБА_2 приймання-передачі від 22.08.2013 року.

Відповідно до статті 2 Загальних умов Договору Відповідач повинен сплачувати лізингові платежі, які складаються з авансового платежу та поточних лізингових платежів, що включають суму, яка відшкодовує частину вартості Предмета лізингу та винагороду (комісію) Лізингодавця, в порядку, строки та у розмірі згідно Графіком внесення лізингових платежів (Додаток № 1 до Договору), з урахуванням суми курсової різниці відповідно до п. 2.6. Загальних умов Договору.

Проте, як зазначає Позивач, Відповідач порушив взяті на себе зобов'язання щодо сплати лізингових платежів, в зв'язку з чим утворилася заборгованість, котра не була погашена Відповідачем добровільно.

За п.п 3,4 ч. 1 ст. 10 Закону України Про фінансовий лізинг встановлено, що Лізингодавець має право відмовитись від договору лізингу у випадках, передбачених Договором фінансового лізингу або законодавством та вимагати розірвання Договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках.

Умовами пункту 11.2.1. Загальних умов Договору фінансового лізингу, передбачено, що Лізингодавець (Позивач) має право достроково, в односторонньому порядку відмовитись (розірвати) від Договору та вилучити Предмет лізингу у випадку, коли Лізингоодержувач (Відповідач ) не сплатив лізинговий платіж (частково або повністю) та/або інший платіж, передбачений Договором, та прострочення оплати становить більше 30 (тридцяти) днів з дня настання строку платежу встановленого графіком платежів.

Право на дострокову відмову (розірвання) Лізингодавцем (Позивачем) від Договору передбачено в пунктах 1 і 2 ст. 611, 615 та ч. 2 ст. 598 ЦК України.

Позивач направив Відповідачу повідомлення про відмову (розірвання) від Договору фінансового лізингу, на підставі ст. 7Закону України Про фінансовий лізинг та п. 11.4. Загальних умов Договору фінансового лізингу.

Відповідно до умов пункту 11.4. Загальних умов Договору та зобов'язав Відповідача повернути Предмет лізингу та всі належні документи і приналежності протягом 7 днів.

Згідно п. 11.6. Загальних умов Договору датою розірвання Договору є дата фактичної передачі Предмета лізингу Лізингоодержувачем Лізингодавцю (дата повернення) або дата вилучення Предмета лізингу.

З підстав п. 11.4. Договору та п. 2 ст. 7 Закону України Про фінансовий лізинг Позивач вилучив (повернув) предмет лізингу в безспірному порядку на підставі виконавчого напису посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 від 26.12.2014 року зареєстрованим в реєстрі за № 2427 (напис знаходиться на виконанні у відділі державної виконавчої служби ).

19.07.2016 року Приморським відділом Державної виконавчої служби міського територіального управління юстиції в Одеській області відкрито виконавче провадження з виконання вищевказаного виконавчого напису нотаріуса щодо повернення належного Позивачу (Лізингодавцю).

Умовами пункту 7.1.1. Загальних умов Договору сторони передбачили, що за несвоєчасну оплату лізингових платежів та інших платежів, передбачених Договором, Лізингоодержувач (Відповідач) повинен сплатити Позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період прострочення, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Умовами пункту 7.1.2. Загальних умов Договору фінансового лізингу сторони передбачили, що у разі несвоєчасної сплати лізингових платежів та інших платежів, передбачених Договором, крім пені, передбаченої п. 7.1.1. Договору, Лізингоодержувач (Відповідач) оплачує штраф в залежності від терміну заборгованості: при затримці платежу від 2 до 10 днів - у розмірі 5% від суми простроченої заборгованості, від 11 до 20 днів - 10% від суми простроченої заборгованості, понад 20 днів -15% від суми простроченої заборгованості.

Позивач зазначає, що Відповідач порушив умови Договору фінансового лізингу і має перед Позивачем наступну заборгованість:

- частина вартості предмета лізингу та оплати комісії (винагороди), з урахуванням суми курсової різниці відповідно до п. 2.6. Загальних умов Договору у розмірі 847 974,73 грн. за період з 22.11.2014 р. по 10.03.2017 р. (дата подачі позовної заяви);

- пені в розмірі 120 507, 38 грн.;

- штраф в розмірі 134 620,40 грн.;

- 3 % річних від простроченої суми в розмірі 142 122,73 грн.;

- інфляційні втрати суми боргу в сумі 231 779,50 грн.;

- додаткові витрати на вчинення виконавчого напису нотаріуса у розмірі 3 500,00 грн., за розрахунком приведеним у позові;

Позивач зазначив, що в наслідок порушення Відповідачем своїх зобов'язань за договором, Позивач був змушений відмовитись від Договору та витребувати повернення Предмету лізингу. В свою чергу, Відповідач не виконав вимогу Позивача повернути Предмет лізингу у встановлені строки, що призвело до необхідності вчинення Позивачем виконавчого напису нотаріуса про примусове повернення Предмета лізингу, у відповідності до умов ч. 2 ст. 7 Закону України Про фінансовий лізинг та пункту 11.4. Договору фінансового лізингу.

В наслідок чого Позивач поніс додаткові витрати. (Рахунок № 232 від 26.12.2014 р. за вчинення нотаріального напису та платіжне доручення № 2610 від 30.12.14 про оплату в матеріалах справи).

В свою чергу нотаріус у виконавчому написі зобов'язав Відповідача відшкодувати Позивачу внесену плату за вчинену нотаріальну дію у розмірі 3 500 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 6 ст. 10 Закону України Про фінансовий лізинг , Позивач (Лізингодавець) має право вимагати від Відповідача 1 (Лізингоодержувача) відшкодування збитків відповідно до закону та договору.

Як зазначає позивач, загальний борг відповідача за розрахунком позивача складає 1 380 504 грн. 74 коп. :

- заборгованість зі сплати лізингових платежів згідно Договору фінансового лізингу у розмірі 847 974,73 грн.;

- пеня в розмірі 120 507, 38 грн.;

- штраф в розмірі 134 620,40 грн.;

- 3 % річних у розмірі 142 122,73 грн.;

- інфляційні втрати у розмірі 231 779,50грн.;

- додаткові витрати на вчинення виконавчого напису нотаріуса у розмірі 3 500 грн.

Згідно з ч. 2 ст. Закону України Про фінансовий лізинг за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її в користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). Цим законом встановлюється порядок нарахування та сплати за договором (лізингові платежі).

Відповідно до договору фінансового лізингу Лізингоодержувач повинен сплачувати лізингові платежі в строки та у розмірі, передбаченому Графіком платежів, що є Додатком № 1 до Договору фінансового лізингу від 29 липня 2013 року із зазначенням загальної суми лізингового платежу у розмірі 2 081 389 грн. 50 коп. з терміном погашення 15.08.2015р.

Відповідно до Додаткової угоди № 3 до договору фінансового лізингу від 27 грудня 2013 року, а саме п.2. Сторони дійшли згоди викласти у наступній редакції:

- пункт 8.1. Договору: п.8.1. Загальна сума лізингових платежів на дату укладання цього Договору у розмірі 2 106 384 грн. 90 коп. з терміном погашення 22.09.2015р.

Згідно наданих відповідачем платіжних доручень відповідач з серпня 2013 р. по вересень 2015 р. сплатив Позивачеві авансовий лізинговий платіж відповідно до Договору за рахунком № 13724 від 31.07.2013 р., винагороду лізингодавця за Договором з серпня 2013 р, по вересень 2015 р. та за цей же період оплатив частку вартості майна за вказаний Договором. (а.с. 176-203)

З приведеного вбачається, що у вересні 2015 року Відповідач погасив останній лізинговий платіж визначений договором фінансового лізингу.

З таблиці виплат Відповідача за вказаним Договором вбачається, що Відповідач здійснив платежі за вказаним Договором з 31.07.2013 р. по 22.09.2015 р. на загальну суму 2 132 358,13 грн. (ас. 205-206)

Таким чином, відповідач виконав умови договору фінансового лізингу.

З огляду на викладене господарський суд вважає вимоги позивача такими, що не відповідають наявним у справі доказами, є не обґрунтованими і тому такими, що не підлягають задоволенню повністю.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити повністю

Рішення господарського суду Одеської області набирає чинності у порядку ст. 85 ГПК Україн

Повний текст рішення складено та підписано 12 червня 2017 р.

Суддя М.І. Никифорчук