Рішення

від 08.06.2017 по справі 345/336/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 345/336/17

Провадження № 22-ц/779/884/2017

Категорія 21

Головуючий у 1 інстанції Мигович О. М.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2017 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Бойчука І.В.,

суддів Васильковського В.М., Ясеновенко Л.В.

секретарів Шемрай Н.Б., Возняк В.Д.,

з участю сторін та їх представників,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання недійсним правочинів за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Калуського міськрайонного суду від 12 квітня 2017 року

в с т а н о в и л а :

Рішенням Калуського міськрайонного суду від 12 квітня 2017 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання недійсним правочинів.

ОСОБА_2 не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції є помилковим через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, та порушення норм процесуального права.

Апелянт вважає, що суд помилково стверджує, що будучи дієздатною особою, він повністю усвідомлював свої дії та не помилявся відносно правочинів, що їх вчиняв, їх правової природи та прав та обов'язків сторін. Апелянт, зазначає, що він помилявся відносно того, що переписуючи будинковолодіння та земельну ділянку на сина він закріплює за собою право довічного проживання у будинковолодінні та утримання зі сторони відповідача.

18 січня 2017 р. виявилось, що він такого права не має, адже син, користуючись тим, що він будучи хворий, без його згоди вивіз його до доньки, і пояснив їй, що не має коштів доглядати за ним та бажає продати будинковолодіння. Все це було в присутності свідків які підтвердити факт насильного його вивезення з будинковолодіння, в якому проживав апелянт.

Встановивши, що спірне будинковолодіння є єдиним житлом та те, що апелянт знаходиться у тяжкому фізичному стані через хворобу, суд даним обставинам оцінку не дав, а тому помилковим є висновок суду про те, що правочини укладені не під впливом помилки та тяжких обставин.

Вважає, що доводи, висловлені в позовній заяві про укладення спірних договорів під впливом помилки та тяжких обставин, підтвердили свідки та медична довідка, що подана представником позивача. Однак суд першої інстанції ці докази до уваги не взяв. А взяв до уваги доводи представника відповідача.

Апелянт зазначає, що твердження суду, що він усвідомлював значення своїх дій, підписуючи договори, не спростовує тієї обставини, що він уклав спірні правочини під впливом помилки.

Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_3, його представника, пояснення представників ОСОБА_2, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначив, що стверджуючи про наявність помилки та існування якоїсь домовленості, позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження будь-якої домовленості з відповідачем про його довічне утримання, а також не надав жодного доказу на підтвердження помилки з його боку щодо природи договору дарування.

Зі змісту договорів дарування вбачається, що 27.07.2015 року ОСОБА_2 виразив своє волевиявлення на безоплатну передачу належних йому домоволодіння та земельної ділянки у власність ОСОБА_3, що свідчить про намір позивача на укладення саме договору дарування, а не іншого правочину. Сам текст договору викладено чітко, однозначно, без можливості двоякого розуміння його змісту.

Однак, колегія суддів вважає, що до такого висновку суд першої інстанції прийшов передчасно, без належного з'ясування дійсних обставин справи та з порушенням вимог матеріального і процесуального права, які призвели до неправильного вирішення даного спору.

Судом встановлено, що 27.07.2015 року між сторонами було укладено два договори дарування: земельної ділянки та домоволодіння (а.с. 37, 39). Зі змісту даних договорів вбачається, що ОСОБА_2 подарував, а ОСОБА_3 прийняв у дар домоволодіння №33 по вул. Л.Українки у смт. Войнилів Калуського району Івано-Франківської області та земельну ділянку, на якій розміщено дане домоволодіння площею 0,15 га.

Зі змісту позовних вимог ОСОБА_2 вбачається, що під час підписання договору дарування він неправильно сприйняв фактичні обставини правочину, що вплинуло на його волевиявлення, вважав, що підписує договір довічного утримання, а тому на підставі ст. 229 ЦК України просив визнати договір дарування недійсним.

Згідно із ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша ст. 229 ЦК України).

Пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними від 6 листопада 2009 року № 9 визначено, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (ст. 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.

Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Отже, наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз'яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Лише в разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 229 та статей 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.

Вказана правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду України від 16 березня 2016 року у справі № 6-93цс16, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

На підставі ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається.

Відповідно до п. 9 оскаржуваних договорів право на земельну ділянку та домоволодіння виникає у обдарованого з моменту прийняття дарунку.

Колегією суддів встановлено, що на час укладення спірних договорів, тобто станом на 27.07.2015 року, ОСОБА_2 проживав у домоволодінні №33 по вул. Л.Українки у смт. Войнилів і вказане житлове приміщення є його єдиним житлом, яке належало йому на праві власності до моменту укладення договорів дарування. У спірному домоволодіння позивач проживав до січня 2017 року. Відповідач проживав у іншому житловому будинку у смт. Войнилів, який належить відповідачу на праві приватної власності і знаходиться недалеко від будинку позивача, який є його батьком і останній часто приходив до батька та здійснював догляд за ним.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 є особою похилого віку і таким був і на час укладення спірних договорів.

Відповідно до довідки поліклінічного відділення смт. Войнилів Калуського району від 22.02.2017 року ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 знаходиться на диспансерному обліку, нездатний до самообслуговування і потребує постійного стороннього догляду.

З січня 2017 року такий догляд за ним здійснює донька позивача ОСОБА_4, у якої позивач на час вирішення спору проживає у м. Калуші.

За змістом ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок. квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Договір довічного утримання має містити певні істотні умови, характерні для цих договорів.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що на час укладення спірних договорів дарування існували всі обставини, щодо яких помилялася сторона правочину, зокрема дарувальник ОСОБА_2

Такими обставинами є вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірному домоволодінні після укладення договору дарування.

З огляду на вищенаведене, слід прийти до висновку, що позовні вимоги є доведеними і підлягають до задоволення. При цьому слід зазначити, що не знайшли свого підтвердження доводи позивача що договори були укладені ним під впливом тяжкої обставини, тобто його безпорадного стану, однак, дана обставина не може бути підставою у відмові у позові.

Доводи ОСОБА_3 про те, що ним здійснювався належний догляд за батьком, не можуть бути підставою для відмови у задоволенні апеляційної скарги.

Рішення суду першої інстанції постановлено з порушенням вимог матеріального і процесуального права, тому не може залишатися в силі. У даній справі слід постановити нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та стягнення на його користь з відповідача витрат, понесених на оплату судового збору.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 313. 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Калуського міськрайонного суду від 12 квітня 2017 року скасувати.

Ухвалити нове рішення. Позов задовольнити.

Визнати недійсним договір дарування житлового будинку №33 по вул. Лесі Українки у смт. Войнилів Калуського району з господарськими спорудами, посвідчений приватним нотаріусом Калуського районного нотаріального округу ОСОБА_5 27.07.2015 року і зареєстрований у реєстрі за №3148, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та договір дарування земельної ділянки, кадастровий номер 2622855900:007:0291 площею 0.15 га, що посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_5 27.07.2015 року і зареєстрований у реєстрі за №3151, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 2688 грн витрат, понесених на оплату судового збору.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Судді: І.В. Бойчук

ОСОБА_6

ОСОБА_7