Постанова

від 08.06.2017 по справі 812/1581/16

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

8.3.5

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

08 червня 2017 рокуСєвєродонецькСправа № 812/1581/16

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Борзаниці С. В.

судді: Ірметової О.В.

судді: Чернявської Т.І.

за участю секретаря судового засідання: Лященку А.Ю.

та

представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1,

від відповідачів - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фенікс дистрибьюшн до Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС у Луганській області про визнання протиправним та скасування рішення про застосування фінансових санкцій,-

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Фенікс дистрибьюшн (далі - Позивач, ТОВ Фенікс дистрибьюшн ) до Державної фіскальної служби України (далі - Відповідач 1), Головного управління ДФС у Луганській області (далі - Відповідач 2), після уточнення якого Позивач просив визнати протиправним та скасувати рішення про застосування фінансових (штрафних) санкцій за № 000687 від 09.11.2016 на суму 204000,00 грн.

Свої вимоги Позивач обґрунтовує тим, що 17.11.2016 на його юридичну адресу поштовим відправленням із супровідним листом надійшло Рішення про застосування фінансових санкцій за № 000687 від 09.11.2016 (далі - Рішення).

Позивач посилається на те, що відповідно до обставин, які викладені в Рішенні, за результатами перевірки стану дотримання вимог законодавства під час провадження діяльності, пов'язаної з виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, у Позивача на підставі Висновку, надісланого листом Відповідачем 2 від 06.06.2016 № 1373/8/12-32-40-01-05, встановлено порушення ч.3. ст.16 Закону України Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів (далі - Закон № 481), а саме: подання звіту з недостовірними відомостями про обсяги придбання та реалізації алкогольних напоїв за січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, вересень, жовтень, грудень 2015 року та січень 2016 року. За зазначені порушення до Позивача були застосовані фінансові санкції у вигляді штрафу у розмірі 204000,00 грн.

Позивач вважає, що Відповідачем 2 в порушення Постанови Кабінету Міністрів України № 790 від 02.06.2003 Про затвердження Порядку застосування фінансових санкцій (далі-Порядок), передбачених ст. 17 Закону №481, а саме: п. 5 вказаного Порядку, був складений Висновок, який надісланий на адресу Позивача супровідним листом від 06.06.2016 № 1373/8/12-32-40-01-05. Відтак, Позивач вважає, що Висновок як підстава для прийняття рішення про застосування фінансових санкцій не передбачений п.5 Порядку.

Вважає, що Відповідач 1 порушив принцип змагальності при винесенні рішенні, а саме: порушив ч.2. п.8 Порядку, оскільки останній не повідомив Позивача про намір прийняти оскаржуване Рішення, чим позбавив права захисту своїх інтересів при проведенні перевірки, складанні висновку та надання обґрунтованого заперечення щодо порушень, а тому, як зазначає Позивач, Відповідач 1 на власний розсуд застосував фінансові (штрафні) санкції відносно ТОВ Фенікс дистрибьюшн .

Відповідно до відомостей, які викладені в Рішенні, обґрунтування застосування фінансових штрафних санкцій до Позивача проводились на підставі Висновку ГУ ДФС у Луганській області, який було направлено листом від 06.06.2016 № 1378/8/12-32-40-01-05. Позивач вважає, що оскільки Висновок, який було надіслано 06.06.2016, з урахуванням поштового пробігу (7 днів) Відповідачем 1 було отримано 13.06.2016.

На думку Позивача, в порушення п.2.8. Інструкції Про порядок і строки розгляду матеріалів, які є підставою для застосування фінансових санкцій , передбачених ст.17 Закону №481, затвердженої наказом ДААК ДПА України від 08.07.2003 № 80 у редакції від 20.06.2007 №113 (із змінами та доповненнями), Рішення повинно було бути прийнятим в продовж 30 робочих днів, однак останнє було прийнято 09.11.2016, а тому вважає зазначене Рішення не обґрунтованим та незаконним.

Позивачем зазначено, що відповідно до Рішення, фінансові (штрафні) санкції застосовані за подання звіту з недостовірними відомостями про обсяги придбання та реалізації алкогольних напоїв за січень-грудень 2015 та січень 2016 на загальну суму 204000,00 грн. з розрахунку (12 місяців Х на 17000,00 грн).

Позивач не погоджується з арифметикою застосування фінансових (штрафних) санкцій, оскільки вважає, що до суб'єкта господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу в розмірі 17000,00 грн. незалежно від кількості порушень.

На підставі викладеного, Позивач вважає позовні вимоги обґрунтованими, підкріпленими належними та допустимими доказами, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Представник Відповідача 1 на адресу суду надав заперечення (а.с.93-97) на позовну заяву, в яких просив відмовити Позивачу у задоволені адміністративного позову в повному обсязі, виходячи із такого. Представник Відповідача 1 вважає, що підставою для прийняття рішення про застосування фінансових санкцій, передбачених ст. 17 Закону №481/95-ВР може бути не лише акт перевірки, а й будь-які матеріали, зокрема податкових органів, які свідчать про недотримання суб'єктом підприємницької діяльності вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів. Щодо порушення принципу змагальності при винесенні рішення вважає доводи Позивача безпідставними, оскільки Порядком передбачена можливість, а не обов'язок розгляду питання про застосування фінансових санкцій за участю представника суб'єкта підприємницької діяльності. Представник Відповідача 1 у своїх запереченнях щодо строку розгляду Висновку посилається на те, що відповідно до норм чинного законодавства порядок і строки розгляду матеріалів, які є підставою для застосування фінансових санкцій, та прийняття рішення щодо їх застосування встановлюються зазначеними органами відповідно до їх компетенції. Крім того, у разі необхідності отримання додаткових доказів по справі, термін розгляду матеріалів перевірки може бути продовжено на термін не більше ніж 6 місяців з дня виявлення порушення. Позивачем при складані та поданні звітів про обсяги придбання та реалізації алкогольних напоїв за період з січня по грудень 2015 та січень 2016 були допущені помилки, які згодом були Позивачем уточнені, про що повідомлено Відповідача 2 листами від 19.06.2015 № 19/1 та листом від 14.04.2016 № 14/01. Отже, Рішенням було застосовано до Позивача фінансові санкції за кожне допущене порушення (подання звітів з недостовірними даними) у загальному розмірі 204000,00 грн. Більш того, Відповідач 1 зазначає, що у вказаних звітах про обсяги придбання та реалізації алкогольних напоїв відсутні показники, на підставі яких здійснюються нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків, відтак вважає, що обумовлені звіти не є податковими деклараціями в розумінні положень Податкового кодексу України.

Представник відповідача 1 вважає, що щомісячне подання звіту з недостовірними відомостями є повторюваним порушенням, які вчиняються неодноразово з однаковою метою, формою вини, тими самими суб'єктами, способами дії і складають єдине правопорушення, а тому і накладення фінансових санкцій відбулось за кожне порушення. Таким чином, вважає, що за наведених обставин та положень законодавства Рішення було винесено в межах наданих повноважень та за наявності підстав, встановлених обумовленими законодавчими актами. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представником Відповідача 2 на адресу суду були надані заперечення на позовну заяву (а.с.98-102), які за своїм змістом є ідентичними тим, які були надані представником Відповідача 1. Представник Відповідача 2 у своїх запереченнях також посилався на необґрунтованість позовних вимог Позивача, оскільки вважає Рішення винесеним в межах наданих повноважень та за наявності підстав, встановлених законодавчими актами, а тому просив відмовити Позивачу у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

В подальшому 10.03.2017 представником Відповідача 1 було надано до канцелярії суду додаткові письмові пояснення (а.с.113-117). В обґрунтування зазначених пояснень послався на те, що Позивачем за період з січня 2015 по жовтень 2015, грудень 2015 та січень 2016 подано звіти про обсяги придбання та реалізації алкогольних напоїв.

Разом з тим, Позивач листами від 14.04.2016 № 14/01 та від 19.06.2015 № 19/1 повідомив ДПІ у м. Сєвєродонецьку про формування звітів про обсяги придбання та реалізації алкогольних напоїв з помилковими даними.

Представник Відповідача 1 вважає, що подання Позивачем уточнюючих звітів про обсяги придбання та реалізації алкогольних напоїв та надіслання листів до контролюючого органу про надання звітів з помилковими даними свідчить про надіслання звітів про обсяги придбання та реалізації алкогольних напоїв з недостовірними відомостями.

Більш того, на думку представника Відповідача 1, звіти про обсяги виробництва та/або обігу (в тому числі імпорту та експорту) спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів не є податковою декларацією в розумінні положень Податкового кодексу України, а як наслідок вимоги статей 46-50 Податкового кодексу України щодо можливості подання уточнюючого розрахунку до поданих позивачем звітів про обсяги придбання та реалізації алкогольних напоїв за січень-жовтень 2015, грудень 2015 та січень 2016 не застосовуються.

У своїх додаткових поясненнях представник Відповідача 1 посилається на Інструкцію щодо заповнення Форми N 1-ОА Звіт про обсяги придбання та реалізації алкогольних напоїв , затверджену наказом Державної податкової адміністрації України від 27.04.2006р. № 228, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 16.06.2006 N 713/12587, яка, на його думку, також не передбачає можливостей внесення виправлень суб'єктом господарювання до раніше поданої ним звітності.

Представник Відповідача 1 вважає, що підставою для прийняття рішення про застосування фінансових санкцій, передбачених ст. 17 Закону №481 може бути не лише акт перевірки, а й будь-які матеріали, зокрема, податкових органів, які свідчать про недотримання суб'єктом підприємницької діяльності вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів про виробництво та обіг спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів.

Представник Відповідача 1 не погоджується з доводами Позивача щодо порушення ДФС України п. 8 Порядку застосування фінансових санкцій , передбачених ст. 17 Закону №481, через прийняття Рішення без участі його представника та вважає їх безпідставними, оскільки на його думку, зазначеним пунктом Порядку застосування фінансових санкцій , передбачених ст. 17 Закону №481 передбачена можливість, а не обов'язок розгляду питання про застосування фінансових санкцій за участю представника суб'єкта підприємницької діяльності, а тому вважає вимоги позивача в цій частині необґрунтованими.

Також, представник Відповідача 1 у своїх додаткових поясненнях посилається на те, що щомісячне подання звіту з одними й тими ж недостовірними відомостями за період з січня 2015 по жовтень 2015, грудень 2015 та січень 2016 є не триваючим порушенням, а повторюваним, оскільки це ідентичні порушення, які вчиняються неодноразово з однаковою метою, формою вини, тими суб'єктами, способами дії і які складають єдине правопорушення, а тому і накладання фінансових санкцій відбулось за кожне порушення.

Загальна сума застосованих ДФС України штрафних санкцій відносно Позивача має становити 204000 грн., виходячи із розрахунку (17000 (сума штрафу) х 12 (звітних періодів (міс).

Представник Відповідача 1 у своїх додаткових поясненнях щодо строку розгляду Висновку зауважує, що відповідно до норм чинного законодавства порядок і строки розгляду матеріалів, які є підставою для застосування фінансових санкцій, та прийняття рішення щодо їх застосування встановлюються зазначеними органами відповідно до їх компетенції. Просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Також 10.03.2017 представником Відповідача 2 було надано до канцелярії суду додаткові письмові пояснення (а.с.126-130).

Зазначені додаткові пояснення за своїм змістом є повністю тотожними та ідентичними тим додатковим поясненням, які були 10.03.2017 надані представником Відповідача 1. Також представник Відповідача 2 просив відмовити у задоволенні адміністративного позову про визнання протиправними та скасування рішення про застосування фінансових санкцій в повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.

В судовому засіданні представник Відповідачів заперечував щодо задоволення адміністративного позову в повному обсязі, просив відмовити за необґрунтованістю.

Заслухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст. 69-72 КАС України, суд прийшов до такого.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю Фенікс Дистрибьюшн зареєстровано в якості юридичної особи, ЄДРПОУ 39415430, 29.09.2014 за №13831020000003499 (а.с.18).

10.11.2016 за вих.№24220/6/99-99-12-01-01-15 (а.с.7) 1-й Відповідач направив на адресу Позивача Рішення про застосування фінансових санкцій від 09.11.2016 №000687 (а.с.8-9), яке прийнято Головним управлінням ДФС на підставі Висновку Головного управління ДФС у Луганській області від 06.06.2016 №1373/8/12-32-40-01-05 (зворотній бік а.с.56) (далі - Висновок від 06.06.2016), яким встановлено порушення Позивачем вимог ч.3 ст.16 Закону №481/95-ВР, а саме: ТОВ Фенікс Дистрибьюшн надані звіти з недостовірними відомостями про обсяги обігу алкогольних напоїв за формою 1-ОА Про обсяги придбання та реалізації алкогольних напоїв за періоди січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, грудень 2015 року та січень 2016 року.

На підставі вищезазначеного Рішення до Позивача застосовані фінансові санкції у вигляді штрафу в розмірі 204000 грн.

Справа розглядається у межах виниклого спору та заявлених позовних вимог.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам, суд приходить до такого.

Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами, забезпечення їх високої якості та захисту здоров'я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв і тютюнових виробів на території України визначаються Законом України № 481.

Частиною першою статті 16 Закону України № 481 передбачено, що контроль за дотриманням норм цього Закону здійснюють органи, які видають ліцензії, а також інші органи в межах компетенції, визначеної законами України.

Суб'єкти господарювання, які здійснюють виробництво та торгівлю алкогольними напоями, повинні дотримуватися законодавчо встановлених правил здійснення зазначеної діяльності, а у разі їх порушення, нести відповідальність, передбачену Законом України № 481.

Згідно з частиною третьою статті 16 Закону України №481 суб'єкти господарювання, які отримали передбачені цим Законом ліцензії, подають до органу виконавчої влади, уповноваженого Кабінетом Міністрів України видавати такі ліцензії, щомісяця до 10 числа наступного місяця звіт про обсяги виробництва та/або обігу (в тому числі імпорту та експорту) спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів за формою, встановленою цим органом.

Форма звітів щодо придбання та реалізації алкогольних напоїв і тютюнових виробів та Інструкції щодо їх заповнення затверджені Наказом Державної податкової адміністрації України від 27.04.06р. № 228 Про затвердження форм звітів щодо придбання та реалізації алкогольних напоїв і тютюнових виробів та інструкцій щодо їх заповнення , зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 16.06.2006 № 713/12587 (далі - Наказ № 228) (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 1.1. Інструкції щодо заповнення форми № 1-ОА Звіт про обсяги придбання та реалізації алкогольних напоїв (далі - Інструкція щодо заповнення форми № 1-ОА), затвердженої наказом № 228, звіти про обсяги придбання та реалізації алкогольних напоїв і тютюнових виробів подають суб'єкти господарювання, які одержали ліцензії на право оптової торгівлі тютюновими виробами, незалежно від форм власності.

Пунктом 1.4. Інструкції щодо заповнення форми № 1-ОА встановлено, що звіт складається окремо за кожний місяць та до 10 числа місяця, що настає за звітним, надається до регіонального управління Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів ДПА України за місцем реєстрації суб'єкта господарювання.

Згідно з частиною першою статті 17 Закону України № 481/95-ВР за порушення норм цього Закону щодо виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами посадові особи і громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством.

Статтею 17 Закону № 481 передбачено, що за неподання чи несвоєчасне подання звіту або подання звіту з недостовірними відомостями про обсяги виробництва та/або обігу (в тому числі імпорту та експорту) спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів до органу виконавчої влади, уповноваженого Кабінетом Міністрів України видавати відповідні ліцензії, до суб'єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу, в розмірі 17000 гривень.

З матеріалів справи вбачається, що Позивач надсилав в електронному вигляді до 2-го Відповідача звіти про обсяги придбання та реалізації алкогольних напоїв за формою №1-ОА за січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, грудень 2015 року та січень 2016 року (а.с. 66, 68, 70, 72, 74, 76, 78, 80, 82, 84, 86, 88).

В подальшому, Позивачем було подано до 2-го Відповідача в електронному вигляді уточнюючі звіти за січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, грудень 2015 року (а.с. 67, 69, 71, 73, 75, 77, 79, 81, 83, 85, 87).

19.06.2015 за вих. № 19/1 ТОВ Фенікс дистрибьюшн надіслав до ДПІ у м. Сєвєродонецька лист з повідомленням про помилку, в якій зазначив, що в програмі MEDOC помилково зазначена інформація по графі № 9 «Інша продукція, яка не ввійшла до кодів 1-8 була відображена в графі № 8 «Виноматеріали» , яка сформувалась у періодах за січень, лютий, березень, квітень та травень 2015 року з доданим звітом про обсяги придбання та реалізації алкогольних напоїв за формою №1-ОА за травень 2015 року (а.с. 57).

14.04.2016 за вих. № 14/01 Позивач надіслав до ДПІ у м. Сєвєродонецька уточнюючі звіти за формою №1-ОА за період травень, липень-грудень 2015 та січень 2016 року (а.с. 58, 60-65).

За Рішенням 1-го Відповідача до ТОВ Фенікс дистрибьюшн застосовано фінансові санкції за кожне допущене порушення у загальному розмірі 204000 грн., а саме: 17000 грн (штрафу) х 12 (звітних періодів).

Вирішуючи питання щодо наявності або відсутності порушень з боку відповідачів, суд виходить з такого.

Судом достовірно встановлено, що Позивач відповідно до положень ч. 3 ст. 16 Закону №481 подавав до Відповідача 2 щомісяця до 10 числа наступного місяця звіт за формою №1-ОА за січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, грудень 2015 року та січень 2016 року.

Також встановлено, що Позивач з власної ініціативи в період з 08.12.2015 по 14.04.2016 направляв на адресу відповідача 2 уточнюючі звіти за формою №1-ОА за вказані періоди.

Судом встановлено, що Відповідач 2 направив Висновок на адресу Відповідача 1 стосовно позивача для прийняття рішення про застосування фінансових санкцій 06.06.2016, тобто після отримання усіх уточнюючих звітів.

Після цього було прийняте спірне рішення про застосування фінансових санкцій на підставі абз. 18 ч. 2 ст. 17 Закону № 481.

При цьому відповідачі визначили звіти за формою №1-ОА, які надавалися щомісяця до 10 числа наступного місяця, як звіти з недостовірними відомостями, оскільки позивачем після спливу передбаченого законом 10-денного терміну були надані уточнюючі звіти.

Таким чином, відповідачі не визнають за позивачем права коригувати дані вчасно поданих звітів з урахуванням самостійно виявлених помилок.

Однак така позиція відповідачів є хибною та спростовується встановленими обставинами, виходячи з такого.

Як зазначив представник відповідачів, уточнюючі звіти були прийняті податковим органом, а їх дані були внесені у відповідні бази. При цьому зміна показників у звітах ніяким чином не вплинула на фінансові зобов'язання позивача та не тягне за собою визначення будь-яких додаткових нарахувань.

Такими діями відповідач 2 фактично визнав право позивача на подачу уточнюючих звітів, оскільки в разі невизнання такого права відповідач 2 відмовив би позивачу у прийнятті уточнюючих звітів та не використовував би у своїх інформаційних базах уточнену інформацію.

У зв'язку із встановленими обставинами, а саме: самостійне виправлення допущених помилок у поданих звітах, спірним постає питання щодо визначення статусу первісних звітів - визнавати такі звіти як помилкові чи недостовірні .

Аналіз положень Закону № 481 свідчить про те, що цим Законом не визначена процедура можливої подачі уточнюючого звіту. При цьому Закон № 481 не містить і заборони щодо подачі уточнюючого звіту.

Вирішуючи дане питання, суд застосовує положення статті 8 КАС України, відповідно до якої суд при вирішенні справи повинен керуватися принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

В цьому аспекті верховенство права проявляється у субординації закону перед правом, як таким. Значним у цьому є прояв верховенства права у єдності закону, як позитивного права, та його реалізації.

Особливо актуальною для визначення напрямів подальшого розвитку та вдосконалення національного права з точки зору дотримання принципів верховенства права є результати судової діяльності Європейського Суду з прав людини. У своїх рішеннях Суд роз'яснив, що формулювати закони важко, тому необхідна певна гнучкість, яка дозволить національним судам розвивати право в світлі уявлень про необхідні заходи для досягнення справедливості. Така гнучкість може проявлятися в наданні суду права на застосування не лише „букви» , але й „духу» закону. Залишені законодавцем певні прогалини в законі наповнюватимуться змістом лише в такому правозастосуванні, яке надає можливість діяти на власний розсуд.

В контексті верховенства права якість закону є одним з головних пріоритетів його забезпечення. Вона передбачає наявність у внутрішньому правовому просторі засобів проти довільного втручання публічної влади. Втручання органів виконавчої влади в права як фізичних, так і юридичних осіб має підлягати ефективному нагляду, який за принципом правової держави повинна здійснювати судова влада.

Ось як Європейський Суд в своїй судовій практиці характеризує якість закону:

1) правове положення може витримати перевірку його на якість, якщо це положення є достатньо чітким у переважній більшості справ, що їх розглядали національні органи;

2) чинні положення національного законодавства потрібно формулювати так, щоб вони були достатньо доступними, чіткими і передбачуваними у практичному застосуванні;

3) якість закону вимагає, щоб він був доступний для даної особи і вона також могла передбачити наслідки його застосування до неї та щоб закон не суперечив принципові верховенства права. Це означає, що в національному праві має існувати засіб правового захисту від свавільного втручання з боку державних органів у права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Небезпека свавілля є особливо очевидною, коли виконавча влада здійснює свої функції закрито. Закон має містити досить зрозумілі й чіткі формулювання, які давали б громадянам належне уявлення стосовно обставин та умов, за якими державні органи уповноважені вдаватися до втручання в право;

4) закон, який надає дискреційне право, має визначати межі здійснення такого права, хоча докладні правила та умови мають міститися в нормах субстантивного права. Проте надання законом виконавчій владі, чи судді нічим не обмеженого дискреційного права, суперечило б принципові верховенства права. Отже, закон має досить чітко визначати межі будь-яких таких повноважень, наданих компетентним органам, а також спосіб їх застосування, щоб забезпечувати належний захист особистості від свавільного втручання;

5) якість закону пов'язана з достатньою чіткістю встановлення ним тих чи інших обставин, на підставі яких діють державні органи;

6) жодна норма не може вважатися „законом» , якщо вона не сформульована з точністю, достатньою для того, щоб надати змогу особі регулювати свою поведінку: вона має бути спроможною - якщо потрібно, після відповідної консультації - передбачити такою мірою, наскільки це є розумним за даних обставин, наслідки, які можуть випливати з її дій. Ці наслідки не повинні бути передбачуваними з абсолютною певністю. У той час, як певність у праві є вельми бажаною, вона може спричиняти надмірну жорсткість, а право має йти в ногу з обставинами, що змінюються. Відповідно до цього більшість законів з необхідністю укладаються в термінах, які більшою чи меншою мірою є нечіткими, а їхнє тлумачення і застосування є питаннями практики;

7) ступінь чіткості закону, що має забезпечуватися у формулюваннях національних законів - яка в жодному випадку не може передбачити всі непередбачувані обставини, - значною мірою залежить від змісту даного документа, сфери, на яку поширюється цей закон, а також кількості та статусу тих, кому закон адресований. Ступінь чіткості, який треба забезпечувати при формулюванні конституційних положень, з огляду на загальний характер, може бути нижчим, ніж в інших законах;

8) положення закону повинні бути передбачуваними та надавати достатньо гарантій проти свавільного застосування.

Будь-який національний закон, в контексті сприйняття його Європейським Судом при розгляді конкретних справ, аналізується ним на предмет відповідності верховенства права, яке міститься в кожній нормі Конвенції та Протоколів до неї.

З аналізу практики Суду слідує висновок, що застосування національного закону в конкретній юридичній ситуації (спорі) сприймається ним через призму меж дискреційних повноважень державних національних органів, які застосовували закон при вирішенні юридичного конфлікту, та безпосередньо відповідність вчинених дій по застосуванню закону в дискреційних межах. Загальні принципи щодо цього сформульовано в рішенні у справі „Фадєєва проти Росії» від 9 червня 2005 року (заява N 55723/00), в якому Суд з відсилкою до справи „Баклі проти Сполученого Королівства» , зазначив, що: „Згідно з усталеною практикою Суду саме національні органи влади мають дати вихідну оцінку „необхідності» втручання як стосовно законодавчого поля, так і реалізації конкретного заходу, але, незважаючи на надану національним органам влади свободу розсуду, їхнє рішення підлягає перевірці Судом на предмет його відповідності вимогам Конвенції» .

Здійснюючи судочинство, Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. В більшості випадків Суд вирішував справи із застосуванням аналізу меж таких повноважень, їх відповідність принципу верховенства права.

Європейський суд неодноразово наголошує, що надання правової дискреції у вигляді необмежених повноважень несумісне з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження. Отже, закон має достатньою чіткістю визначати межі дискреції й порядок її здійснення, з урахуванням законної мети певного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання у здійснення господарської діяльності. У випадку, коли закон не має такої достатньої чіткості - повинен спрацьовувати принцип верховенства права.

У справі Новік проти України (заява № 48068/06, рішення від 18.12.2008) суд зробив висновок, що надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога якості закону у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля .

Відповідно до вимог принципу правової визначеності правозастосовчий орган у випадку неточності, недостатньої чіткості, суперечливості норм позитивного права має тлумачити норму на користь невладного суб'єкта (якщо однією зі сторін спору є представник держави або органу місцевого самоврядування), адже якщо держава нездатна забезпечити видання зрозумілих правил, то саме вона і повинна розплачуватися за свої прорахунки. Це так зване правило пріоритету норми за найбільш сприятливим для особи тлумаченням.

За встановлених обставин нечіткість норм Закону № 481 щодо можливості чи неможливості подання уточнюючого звіту призвела до застосування відповідачами дискреційних повноважень щодо накладення фінансових санкцій.

Однак судом з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини визнається за позивачем право на подання уточнюючого звіту для коригування поданих ним даних, оскільки таке уточнення здійснено ним в добровільному порядку до виявлення відповідачем 2 факту самого уточнення.

Також слід зазначити, що поняття терміну недостовірні відомості не визначено жодним Законом або іншим нормативним актом органу, до повноважень якого входить надання роз'яснень з питань застосування норм Закону № 481, що у свою чергу не виключає будь-який ризик свавілля з боку контролюючого органу.

Порядком застосування фінансових санкцій, передбачених статтею 17 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів", затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 2 червня 2003 р. № 790 (далі - Порядок № 790) визначений механізм застосування фінансових санкцій, передбачених статтею 17 Закону № 481.

Згідно з пунктом 5 Порядку № 790 підставою для прийняття рішення про застосування фінансових санкцій є:

акт перевірки додержання суб'єктом господарювання встановлених законодавством вимог, обов'язкових для виконання під час здійснення оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями та/або тютюновими виробами, складений органом, що видав ліцензію, у якому зазначається зміст порушення і конкретні порушені норми законодавства;

результати проведення органом, який видав ліцензію, іншими органами виконавчої влади в межах їх компетенції перевірок суб'єкта господарювання, пов'язаної з виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів;

матеріали правоохоронних, податкових та інших органів виконавчої влади щодо недотримання суб'єктами господарювання вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів про виробництво та обіг спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів.

За встановлених обставин до спірних правовідносин слід застосувати положення абзацу 4 пункту 5 Порядку № 790, визнавши підставою для прийняття рішення про застосування фінансових санкцій матеріали податкового органу щодо недотримання позивачем вимог Закону № 481, а саме: Висновок від 06.06.2016.

Аналіз змісту Висновку від 06.06.2016 свідчить, що у ньому зовсім відсутні відомості про дату та час виявлення порушень, зовсім не зазначено, в чому саме полягає недостовірність поданих відомостей, не зазначено, яким чином податковий орган встановив достовірні відомості. Висновок від 06.06.2016 зовсім не містить відомостей про подання позивачем уточнюючих звітів та не надана їм юридична оцінка. Тобто, у Висновку від 06.06.2016 зовсім відсутній опис суті самого порушення.

З огляду на наведене, суд дійшов до висновку, що при розгляді Висновку від 06.06.2016 відповідач 1 допустив неповноту з'ясування зазначених в ньому обставин, не визначив та не встановив ознак недостовірності звітів, які надавалися щомісяця до 10 числа наступного місяця, не врахував та не надав оцінки обставинам подачі уточнюючих звітів до моменту складення Висновку від 06.06.2016 та його направлення для прийняття рішення щодо накладення фінансових санкцій.

При цьому суд зауважує, що відповідно до положень абз. 2 п. 8 Порядку № 790 питання про застосування фінансових санкцій може розглядатися за участю представника суб'єкта господарювання на його вимогу або на вимогу органу, що прийняв рішення про застосування санкцій.

Зазначення у п. 8 Порядку № 790 права представника суб'єкта господарювання на його вимогу бути присутнім при розгляді питання про застосування щодо нього фінансових санкцій свідчить про обов'язок органу, що приймає рішення про застосування санкцій, завчасно належним чином повідомити про дату та час розгляду питання застосування санкцій. Однак судом не виявлено, а сторонами не надано належних доказів того, що відповідач 1 взагалі повідомляв позивача про дату та час розгляду питання про застосування щодо нього санкцій, позбавивши позивача гарантованого абз. 2 п. 8 Порядку № 790 права бути присутнім при вирішенні питання про застосування фінансових санкцій.

З огляду на наведене, суд дійшов до висновку, що позивач не вчиняв порушення, за яке відповідно до положень абз. 18 ч. 2 ст. 17 Закону № 481 застосовуються фінансові санкції, оскільки за період січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, грудень 2015 року та січень 2016 року до 10 числа наступного місяця ним подавалися помилкові, а не недостовірні відомості. Факт добровільного уточнення поданих відомостей та відсутність будь-яких негативних наслідків щодо такого уточнення виключають можливість визначення первісних звітів як недостовірних.

У зв'язку з чим заявлені вимоги до відповідача 1 про визнання протиправним та скасування рішення Державної фіскальної служби України № 000687 від 09.11.2016 про застосування фінансових санкцій до Товариства з обмеженою відповідальністю Фенікс дистрибьюшн на суму 204000,00 грн. знайшли своє підтвердження під час розгляду адміністративної справи та підлягають задоволенню.

Судом не виявлено порушень прав позивача з боку Головного управління ДФС у Луганській області, позивачем не були сформовані конкретні вимоги до цього відповідача, у зв'язку з чим відсутні підстави для визнання протиправними дій або рішень з боку відповідача 2.

З огляду на наведене, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Фенікс дистрибьюшн .

У зв'язку із задоволенням позовних вимог про скасування оскаржуваного рішення на користь Позивача підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору в розмірі 3060,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України.

Керуючись ст.ст.2, 7-14, 18, 19, 69-72, 86, 87, 94, 143, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Фенікс дистрибьюшн до Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС у Луганській області про визнання протиправним та скасування рішення про застосування фінансових санкцій задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Державної фіскальної служби України № 000687 від 09.11.2016 про застосування фінансових санкцій до Товариства з обмеженою відповідальністю Фенікс дистрибьюшн на суму 204000,00 грн.

У задоволенні позовних вимог до Головного управління ДФС у Луганській області відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України (ідентифікаційний код 39292197, місцезнаходження: 04053, м. Київ, Львівська площа, будинок 8) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фенікс дистрибьюшн (ідентифікаційний код 39415430, місцезнаходження: 93404, Луганська обл., місто Сєвєродонецьк, проспект Хіміків, будинок 1) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3060,00 грн (три тисячі шістдесят гривень 00 копійок).

Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до суду апеляційної інстанції

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Повний текст постанови складено та підписано 13 червня 2017 року.

Головуючий суддя ОСОБА_3 Суддя Суддя ОСОБА_4 ОСОБА_5