Постанова

від 14.06.2017 по справі 815/2567/17

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 815/2567/17

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2017 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Бойко О.Я.,

за участі:

секретаря судового засідання -Белінського Г.В.,

представника позивача - ОСОБА_1 за довіреністю,

представника відповідача - ОСОБА_2 за довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу адміністративну справу Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Інституту післядипломної освіти спеціалістів морського і річного транспорту про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів у 2016 році у розмірі 82403,88 грн. ,-

СУТЬ СПОРУ:

До суду з адміністративним позовом звернулось Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Інституту післядипломної освіти спеціалістів морського і річного транспорту в якому просить суд:

-стягнути з Інституту післядипломної освіти спеціалістів морського і річного транспорту, 65125, м. Одеса, вул. Канатна, буд.42, код ЄДРПОУ 01126008, р/р 2600430103865 МФО 328845, Одеське обласне управління АТ Ощадбанк м. Одеса, на користь Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рахунок управління Державної казначейської служби України в Одеській області/Банк ГУ ДКСУ в Одеській області, Одержувач - УК у м. Одеса/ Приморському районі, МФО 828011, р/р 31214230700008 код ЄДРПОУ 38016923, суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів у 2016 році у розмірі 82042,86 грн. та пеню за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 361,02 грн. Всього належить до стягнення 82403 (вісімдесят дві чотириста три), 88 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог, позивач зазначив наступне.

Згідно з звітом про зайнятість і працевлаштуванням інвалідів за 2016 рік, наданому до відділення Фонду середньооблікова чисельність штатних працівників Інституту післядипломної освіти спеціалістів морського і річного транспорту склала 28 осіб. У відповідності з нормативом місць, призначених для працевлаштування інвалідів, відповідач повинен був створити 1 робоче місце, проте не створив жодного.

При здійсненні розрахунку адміністративно-господарських санкцій відповідачу за 2016 рік відділення Фонду керувалось Інструкцією щодо заповнення форми №10-ПІ поштова-річна Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів , затвердженою Наказом Мінпраці України 10.02.2007 року №42 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 13.02.2007 року за №117/13384.

Відповідно до ч.4 ст.20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу.

Проте, всупереч ст.20 цього Закону відповідач самостійно в строк до 15 квітня 2017 року адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів не сплатив.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила задовольнити у повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві (а.с.4-6).

Представник відповідача у судовому засіданні у задоволенні позовних вимог просив відмовити з підстав викладених у запереченні на адміністративний позов (а.с.12-14).

В обґрунтування письмових заперечень представник відповідача відповідач зазначив по-перше, що позивач невірно зазначив найменування юридичної особи, а саме Інститут післядипломної освіти керівних працівників та спеціалістів водного транспорту. Але, усі реквізити відповідача по справі як юридичної особи, такі як код у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, юридична адреса та номер поточного рахунку належить Інституту післядипломної освіти спеціалістів морського і річного транспорту, тобто іншій юридичній особі. Отже, відповідно до ст.52 КАС України заміні належить сторона відповідача.

Також відповідач зазначив в письмових запереченнях, що Інститут виконав усі вимоги законодавства, оскільки подав звіти за формою №3-ПН щодо необхідності працевлаштування інвалідів, а також не надав жодної відмови працевлаштування інваліда.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані письмові докази, перевіривши матеріали справи, а також проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не належить до задоволення. Свій висновок вмотивовує наступним чином. Так, суд, -

ВСТАНОВИВ:

01.03.2017 року Інститут післядипломної освіти спеціалістів морського і річного транспорту подав до Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2016 рік.

Позивач перевіркою Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2016 рік встановив, що середньооблікова чисельність штатних працівників Інституту післядипломної освіти спеціалістів морського і річного транспорту склала 28 осіб.

У відповідності з нормативом місць, призначених для працевлаштування інвалідів, відповідач повинен був створити 1 робоче місце, проте не створив жодного.

Отже, позивач встановив, що норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2016 році відповідач не виконав.

За зазначене правопорушення до відповідача застосовано адміністративно-господарську санкцію у розмірі 82042,86 грн., а за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарських санкцій нарахована пеня у розмірі 361,02 грн.

Відповідно до чч. 1, 2 ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Відповідно до чч. 1, 2 ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» , підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Згідно з ст.18 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні Забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до

підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інвалідам, які не мають змоги працювати на підприємствах, в установах, організаціях, державна служба зайнятості сприяє у працевлаштуванні з умовою про виконання роботи вдома.

Відповідно до ст.18-1 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Отже, суд зауважує, що обов'язки роботодавця полягають в створенні відповідної кількості робочих місць для інвалідів та своєчасному інформуванню служби зайнятості про наявні вакансії. В свою чергу, державна служба зайнятості, яка веде реєстр інвалідів, які є безробітними, відповідно до ст.18-1 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні здійснювати пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань. Тобто відповідач не має доступу до зазначеного реєстру, знайти інваліда якого б задовольняла робота в Інституті не можливо.

Суд встановив, що відповідач визначив посаду викладача кафедри, як спеціальне робоче місце для працевлаштування інваліда.

З огляду на матеріали справи вбачається, що відповідач відповідно до п.2.1 наказу Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 року №316 Про затвердження форми звітності №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) та Порядку її подання Інститут подав звітність №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) , яку було прийнято Одеським міським центром зайнятості 21.08.2013 р.

Також, суд встанови, що відповідач неодноразово підтверджував центру зайнятості дану вакансію, подаючи повторні звітності від 04.01.2016 р., 18.04.2016 р., 18.07.2016 р., 28.10.2016 р., 27.12.2016 р.

Отже, відповідач виконав усі вимоги законодавства, оскільки подав звіти за формою №3-ПН щодо необхідності працевлаштування інвалідів, а також не надав жодної відмови в працевлаштуванні інваліда

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд вважає необхідним зазначити також наступне.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим кодексом України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Разом із тим, відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він ужив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Отже, забезпечення прав інвалідів на працевлаштування здійснюється або шляхом безпосереднього звернення інваліда до підприємства або звернення інваліда до державної служби зайнятості (з подальшим його направленням на підприємство, на якому є відповідні вакансії), а обов'язок підприємства по створенню робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для їх працевлаштування.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 20 червня 2011 року у справі № 21-60а11, від 16 квітня 2013 року у справі №21-81а13.

На підставі викладеного суд зазначає що, враховуючи те що відповідач вжив усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність безпосереднього звернення до підприємства інвалідів, які бажають працевлаштуватись.

Отже, позивач жодної особи для працевлаштування не направляв, жодних пропозицій відповідачеві не надав.

Таким чином, суд робить висновок, що позовні вимоги Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів не належать до задоволення.

Згідно з ст. 19 конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Керуючись ст.ст. 2, 6-9, 11, 23, 69, 71, 86, 94, 122, 128, 158-163, 254 КАС України, Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 року № 875-XII, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Порядок і строки оскарження постанови визначаються ст.ст. 185, 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду першої інстанції, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Відповідно до частини першої статті 185, частини першої-другої, четвертої статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, сторони які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку дану постанову повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст постанови виготовлений 14 червня 2017 року.

Суддя О.Я. Бойко

У задоволенні адміністративного позову відмовити

14 червня 2017 року.