Постанова

від 07.06.2017 по справі 913/656/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2017 року Справа № 913/656/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддівКорсака В.А., Сибіги О.М., Данилової М.В. розглянувши матеріали касаційної скарги Першого заступника прокурора Луганської області на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 22.02.2017 у справі № 913/656/15 Господарського суду Луганської області за позовомЗаступника прокурора Луганської області в інтересах держави в особі Державної інспекції сільського господарства в Луганській області до 1. Старобільської районної державної адміністрації, 2. Фермерського господарства "Лаванда плюс" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 2 Головне управління Держгеокадастру у Луганській області провизнання недійсним розпоряджень, визнання недійсним договору оренди землі та зобов'язання повернути земельну ділянку

в судовому засіданні взяли участь представники : - - позивачане з'явився - - відповідача-1не з'явився - - відповідача-2не з'явився - - третьої особине з'явився - - ГПУГришина Т.А.

В С Т А Н О В И В:

В серпні 2015 року Заступник прокурора Луганської області в інтересах держави в особі Державної інспекції сільського господарства в Луганській області звернувся до Господарського суду Луганської області з позовною заявою до Старобільської районної державної адміністрації та Фермерського господарства "Лаванда плюс", в якій просив суд: визнати недійсними розпорядження Голови Старобільської районної державної адміністрації № 335 від 09.06.2011 "Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо надання в оренду земельної ділянки СФГ "Лаванда плюс"; розпорядження Голови Старобільської районної державної адміністрації № 492 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди на земельну ділянку ФГ "Лаванда плюс" від 09.09.2011; договір оренди землі від 08.11.2011, укладений між Старобільською районною державною адміністрацією та Фермерським господарством "Лаванда плюс"; зобов'язати Фермерське господарство "Лаванда плюс" повернути Головному управлінню Держгеокадастру у Луганській області земельну ділянку площею 8,5246 га, вартістю 188 395, 36 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на підставі вказаних розпоряджень та договору оренди землі передано земельну ділянку в оренду без проведення обов'язкових земельних торгів, тобто з порушенням конкурентних засад надання земель державної власності, які передбачені ст.ст. 116, 124, 134 Земельного кодексу України та без складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 09.09.2015 до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача залучено Головне управління Держгеокадастру у Луганській області.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Останнім рішенням Господарського суду Луганської області від 22.12.2016 (суддя Драгнєвіч О.В.) у справі № 913/656/15, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 22.02.2017 (головуючий Мартюхіна Н.О., судді: Будко Н.В., Агапова О.Л.) у позові відмовлено повністю з підстав спливу позовної давності.

Не погоджуючись з рішеннями судів, Перший заступник прокурора Луганської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

У відзиві на касаційну скаргу Старобільська районна державна адміністрація заперечує проти доводів скаржника і просить суд залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Фермерське господарство "Лаванда плюс", Головне управління Держгеокадастру у Луганській області не скористались правом, наданим статтею 111 2 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України), не надіслали свої відзиви на касаційну скаргу, що в силу положень зазначеної статті не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.

Старобільська районна державна адміністрація, Фермерське господарство "Лаванда плюс", Головне управління Держгеокадастру у Луганській області не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення були повідомлені належним чином.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у червні 2011 року голова Фермерського господарства "Лаванда плюс" звернувся до Старобільської районної державної адміністрації з клопотанням щодо надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою та складання документів.

Розпорядженням голови Старобільської районної державної адміністрації № 335 від 09.06.2011 "Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо надання в оренду земельної ділянки СФГ "Лаванда плюс" було надано дозвіл селянському (фермерському) господарству "Лаванда плюс" на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди на земельну ділянку орієнтовною площею 9,6 га сільськогосподарських угідь, які надаються терміном на 49 років для ведення фермерського господарства, за рахунок земель державної власності, що розташовані за межами населеного пункту на території, яка за даними державного земельного кадастру враховується в Половинкинській сільській раді.

В подальшому, Проектним центром "Агроіновація" була виготовлена технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) (а.с.146-171, т.1).

Розпорядженням голови Старобільської районної державної адміністрації від 09.09.2011 за № 492 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди на земельну ділянку ФГ "Лаванда плюс" було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право на земельну ділянку, яка надається в оренду терміном на сорок дев'ять років селянському фермерському господарству "Лаванда плюс" для ведення фермерського господарства за рахунок земель державної власності, розташованих за межами населених пунктів, на території, яка за даними державного земельного кадастру враховується в Половинкинській сільській раді та вирішено надати ФГ "Лаванда плюс" в оренду терміном на сорок дев'ять років земельну ділянку загальною площею 8,5246 га сіножатей для ведення фермерського господарства за рахунок земель державної власності, розташованих за межами населених пунктів, на території, яка за даними державного земельного кадастру враховується в Половинкинській сільській раді.

На підставі вказаного розпорядження, 08.11.2011 між Старобільською районною державною адміністрацією (орендодавець, перший відповідач по справі) та Фермерським господарством "Лаванда плюс" (орендар, другий відповідач по справі) було укладено договір оренди землі, державна реєстрація від 08.11.2011 за № 442510004000791, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в оренду земельну ділянку сільськогосподарського призначення із земель державної власності, яка розташована за межами населених пунктів, на території, яка за даними державного земельного кадастру враховується в Половинкинській сільській раді (п. 1 договору).

В п.п. 2, 5, 8, 9 договору сторони погодили, що в оренду передається земельна ділянка загальною площею 8,5246 га, у тому числі: сіножатей 8,5246 га. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 50401,25 грн. Договір укладено на 49 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору, повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки 1 512, 04 грн.

В своєму позові прокурор послався на те, що вказана земельна ділянка передана в оренду Фермерському господарству "Лаванда плюс" без проведення земельних торгів, що є обов'язковим в силу ч.2 ст. 124 Земельного кодексу України та без складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, тобто з порушенням вимог земельного законодавства.

Ухвалюючи рішення у справі, суди попередніх інстанцій погодилися з доводами прокурора про порушення вимог діючого земельного законодавства, однак, при цьому послалися на сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, що є підставою для відмови у позові. Суди дійшли висновків про те, що позивач мав можливість довідатися про порушення у червні 2012 року та вжити відповідні заходи щодо їх усунення в межах позовної давності.

Висновки судів попередніх інстанцій про відмову у позові з підстав пропуску позовної давності колегія вважає достатньо обґрунтованими, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. А саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч.ч. 1-2 ст. 1 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади.

До відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань, зокрема, використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля (ст. 13 Закону "Про місцеві державні адміністрації").

Голови місцевих державних адміністрацій видають розпорядження одноособово і несуть за них відповідальність згідно із законодавством (ч. 1 ст. 41 Закону "Про місцеві державні адміністрації").

Частиною 1 ст. 116 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття оскаржуваних розпоряджень) встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених ч. 4 і 8 цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів, зокрема, для сільськогосподарського використання (ч. 3 ст. 122 Земельного кодексу України)

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Статтею 7 зазначеного Закону встановлений Порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства, зокрема, ч. 1 вказаної статті передбачено, що для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

Статтею 123 Земельного кодексу України визначений порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою ст. 134 цього Кодексу.

Таким чином, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, при цьому, у вичерпному переліку встановленому ч.ч. 2, 3 ст. 134 Земельного кодексу України не зазначено випадків надання юридичним особам в оренду земельних ділянок для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів.

Судами встановлено, що на підставі оспорюваних розпоряджень №335 від 09.06.2011 та №492 від 09.09.2011 було надано земельну ділянку площею 8,5246 га із земель державної власності Фермерському господарству "Лаванда плюс" без проведення земельних торгів.

Суди дійшли обґрунтованого висновку, що оскільки на час прийняття оскаржуваних розпоряджень № 335 від 09.06.2011 та №492 від 09.09.2011 Фермерське господарство "Лаванда плюс" вже набуло статусу юридичної особи (державна реєстрація проведена 24.01.2003), тому, за висновком суду, передача в оренду земельної ділянки площею 8,5246 га без проведення земельних торгів, суперечить приписам ст. 124 Земельного кодексу України. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04.11.2014 у справі № 3-157гс14.

Посилання Старобільської районної державної адміністрації Луганської області, що на момент прийняття спірних розпоряджень від 09.06.2011 №335 та від 09.09.2011 № 492 був відсутній визначений законом порядок проведення земельних торгів, що в свою чергу виключило можливість їх проведення обґрунтовано не прийняті судом апеляційної інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 135 Земельного кодексу України земельні торги проводяться у формі аукціону.

Земельні торги проводяться у порядку, встановленому законом (ч. 5 ст. 137 Земельного кодексу України).

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2008 № 394 "Про затвердження Порядку проведення у 2008 році земельних торгів" було затверджено відповідний порядок проведення у 2008 році земельних торгів, але Указом Президента України від 21.07.2008 № 639/2008 дію зазначеної постанови зупинено. Рішенням Конституційного Суду України від 11.11.2008 за № 25-рн/2008 у справі № 1-46/2008 постанову Кабінету Міністрів України від 17.04.2008 № 394 визнано неконституційною, оскільки питання щодо порядку відчуження, набуття і здійснення права власності, права тимчасового користування (оренди), функції, компетенції органів державної влади і місцевого самоврядування мають врегульовуватися тільки Законом.

19.08.2012 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо порядку проведення земельних торгів у формі аукціону" від 05.07.2012 № 5077-VI, яким ст.ст. 135 - 139 Земельного кодексу України викладені в новій редакції і в них було детально врегульовано порядок та форми проведення земельних торгів.

На час прийняття оскаржуваних розпоряджень голови Старобільської районної державної адміністрації № 335 від 09.06.2011 та № 492 від 09.09.2011 законодавчо не було врегульовано питання проведення земельних торгів у формі аукціону.

В той же час, ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відсутність законодавчо визначеного порядку проведення земельних торгів не надає права органу державної влади або місцевого самоврядування надавати в оренду спірну земельну ділянку без проведення земельних торгів, за результатами яких укладається договір оренди землі. Адже недотримання цієї процедури є порушенням органом державної влади господарської компетенції під час укладення договору оренди землі.

Суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку щодо незаконності розпоряджень голови Старобільської районної державної адміністрації № 335 від 09.06.2011 та № 492 від 09.09.2011, оскільки передача Фермерському господарству "Лаванда плюс" земельної ділянки площею 8,5246 га із земель державної власності повинна була відбуватись шляхом проведення земельних торгів, за результатами яких повинен був укладатися договір оренди землі. При цьому, відсутність законодавчо визначеного порядку проведення процедури земельних торгів не може бути підставою для позаконкурентного надання юридичній особі в оренду земель державної власності. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду України від 03.06.2014 у справі № 3-22гс14.

Також, колегія погоджується із висновками судів щодо незаконності прийняття розпорядження голови Старобільської районної державної адміністрації від 09.09.2011 № 492, зважаючи на відсутність затвердження проекту відведення земельної ділянки.

Так, ч. 1 ст. 123 Земельного кодексу України (в редакції на момент прийняття спірних розпоряджень) встановлено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: зміни цільового призначення земельних ділянок відповідно до закону; надання у користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості). Надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості) , без зміни її цільового призначення здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою.

Згідно з ст. 20 Закону України "Про землеустрій" землеустрій проводиться в обов'язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності, зокрема, в разі надання, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок.

Підпунктом а) ст. 22 Закону України "Про землеустрій" передбачено, що землеустрій здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою.

Згідно з пп. и) ч. 2 ст. 25 Закону України "Про землеустрій" видами документації із землеустрою є технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010 року №376 було затверджено Інструкцію про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками (далі - Інструкція), пунктом 1.1 якої передбачено, що вона визначає механізм встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками. В абз. 4 п. 1.3 Інструкції визначено, що межа земельної ділянки - сукупність ліній, що утворюють замкнений контур і розмежовують земельні ділянки.

Встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі розроблених та затверджених відповідно до ст. 186 Земельного кодексу України: технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) - у разі коли власнику (користувачу) земельної ділянки видано документ, що посвідчує право на земельну ділянку, без виносу меж такої ділянки в натуру (на місцевість) та закріплення їх межовими знаками; технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, у тому числі при поділі чи об'єднанні земельних ділянок або проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки - при передачі земельної ділянки у власність (користування) із земель державної та комунальної власності, а також із земель приватної власності у разі зміни її меж або цільового призначення при поділі чи об'єднанні земельних ділянок перед заповненням бланка державного акта на право власності на земельну ділянку або бланка державного акта на право постійного користування земельною ділянкою (п. 2.1 Інструкції).

Законом України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" № 899 від 05.06.2003 (далі - Закон № 899) визначені організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками.

Проект землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) розробляється державними та іншими землевпорядними організаціями, які отримали в установленому законом порядку ліцензії на проведення землевпорядних робіт, погоджується відповідною сільською, селищною, міською радою чи районною державною адміністрацією і затверджується на зборах більшістю власників земельних часток (паїв) у межах земель, що перебувають у користуванні одного сільськогосподарського підприємства, та оформляється відповідним протоколом. У проекті землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) визначаються місце розташування земельних ділянок, їх межі та площі сільськогосподарських угідь, що підлягають розподілу між власниками земельних часток (паїв), їх цільове призначення, дії обмежень (обтяжень) у використанні земельних ділянок, у тому числі земельних сервітутів ( ч.ч. 1-2 ст.7 вказаного Закону №899).

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється в тому, що, як зазначається в ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З урахуванням вимог ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

В той же час, відповідачі не надали належних доказів в розумінні ст. 34 ГПК України, що межі спірної земельної ділянки були встановлені в натурі

Враховуючи вищевикладене, на час прийняття головою Старобільської районної державної адміністрації оскаржуваних розпоряджень № 335 від 09.06.2011 та № 492 від 09.09.2011 межі земельної ділянки площею 8,5246 га. встановлені в натурі (на місцевості) не були, тому надання її в оренду без складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є неправомірним.

Враховуючи наведене та з огляду на факт передачі Старобільською районною державною адміністрацією Луганської області спірної земельної ділянки Фермерському господарству "Лаванда плюс" без проведення земельних торгів та без складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, суди дійшли обгрунтованого висновку щодо наявності підстав для визнання недійсними оскаржуваних розпоряджень голови Старобільської районної державної адміністрації № 335 від 09.06.2011 "Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо надання в оренду земельної ділянки СФГ "Лаванда плюс" та №492 від 09.09.2011 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди на земельну ділянку ФГ "Лаванда плюс", та як наслідок - договору оренди землі від 08.11.2011, який укладений між Старобільською районною державною адміністрацією та Фермерським господарством "Лаванда плюс", зареєстрований у відділі Держкомзему у Старобільському районі 08.11.2011 за № 442510004000791.

В той же час, із матеріалів справи вбачається, що Старобільською районною державною адміністрацією Луганської області та Фермерським господарством "Лаванда плюс" в процесі розгляду справи було подану заяву про застосування строків позовної давності та відмову в задоволенні позовних вимог, у зв'язку із наведеною обставиною.

Фермерське господарство "Лаванда плюс" в поданій заяві про застосування строку позовної давності послалось на те, що перебіг строку слід обраховувати з моменту прийняття адміністрацією оскаржуваних розпоряджень, тобто з 09.06.2011, 09.09.2011 та укладення договору оренди землі, з 08.11.2011, який враховуючи вимоги ст. 261 ЦК України закінчився відповідно для кожної вимоги 09.06.2014, 09.09.2014, 08.11.2014 (т.3, а.с. 103-104).

Старобільська районна державна адміністрація в поданій заяві про застосування строку позовної давності зазначила, що створені територіальні органи Держсільгоспінспекції (позивача) відповідно до ст. 9 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" здійснюють ті ж самі повноваження, які були до їх створення в компетенції управлінь (відділів) Держкомзему в районах станом на 2011 рік, до повноважень яких належала функція здійснення державного нагляду (контролю) з питань дотримання земельного законодавства.

Судами встановлено, що саме відділ Держкомзему у Старобільському районі був розробником проектів оспорюваних розпоряджень, а тому контролюючий орган, якому надані були повноваження в частині дотримання земельного законодавства, ще в 2011 році знав про спірні розпорядження з моменту їх прийняття, так як сам був їх розробником.

Відповідно до Положення про державну інспекцію сільського господарства, затвердженого Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України 23.12.2011 року №770, повноваження щодо державного контролю за використанням та охороною земель перейшли від управлінь (відділів) Держкомзему до Держсільгоспінспекції (позивача).

Перебіг позовної давності для звернення позивача із позовними вимогами розпочався з моменту коли Державна інспекція сільського господарства могла довідатись про порушення відповідачами норм земельного законодавства, зокрема з 10.01.2012, тобто з дня створення позивача як юридичної особи, який сплинув відповідно 11.01.2015 (до подачі позову).

Крім того, в додаткових поясненнях відповідач-1, вказував на проведення неодноразових перевірок дотримання вимог земельного законодавства ще в 2011 - 2012 роках, за результатами яких відповідних порушень виявлено не було.

Зокрема, на запит органу прокуратури, листом № 1408 від 20.06.2012 (т. 1, а.с.123) Старобільською районною державною адміністрацією на адресу Лисичансько-Рубіжанського міжрайонного природоохоронного прокурора на його вимогу №76-1194 вих 12 (т. 1, а.с.122) надсилались копії розпоряджень з питань земельних правовідносин за період, починаючи з липня 2011 по травень 2012 включно, проте це не мало наслідком вжиття заходів прокурорського реагування та звернення до суду з відповідним позовом.

Враховуючи вищевикладене, відповідач-1 вважає, що на час звернення прокурором із відповідним позовом до суду (21.08.2015), строк позовної давності було пропущено, перебіг якого слід обраховувати окремо по кожній вимозі з 09.06.2011, 09.09.2011 - прийняття адміністрацією оспорюваних розпоряджень, та з 08.11.2011 - укладення договору оренди землі (т.3, а.с.73-78).

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється у три роки.

Відповідно до ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч. 5 ст. 267 ЦК України).

У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013, №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" зазначено, що перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними. Як правило, це здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити й від інших учасників судового процесу, зокрема, прокурора, який не є стороною у справі. Висновок про застосування позовної давності відображається у мотивувальній частині рішення господарського суду.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (п. 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 4 ст. 29 ГПК України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Підпунктом 4.1 пункту 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" встановлено, що початок перебігу позовної давності визначається за правилами ст. 261 ЦК України. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор.

Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України від 30.09.2015 у справі № 3-374гс15, держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку мають норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право. На позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і спрямовані на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади поширюється положення ст. 257 Цивільного кодексу України щодо загальної позовної давності, і на підставі ч. 1 ст. 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Аналогічні правові позиції, згідно з якими перебіг позовної давності у справах за позовами, заявленими прокурором в інтересах держави в особі її органів, починається від дня коли про порушене право довідався або міг довідатися саме такий державний орган, а не прокурор, який звернувся з позовом до суду, наведені в постановах Верховного Суду України від 27.05.2014 у справі №3-23гс14, від 23.12.2014 у справі №3-194гс14, від 23.03.2015 у справі №3-21гс15, від 01.07.2015 у справі №6-178цс15.

У зв'язку з наведеним у даній справі підлягають встановленню обставини перебігу позовної давності щодо позивача у справі - Державної інспекції сільського господарства в Луганській області, а не заступника прокурора Луганської області.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За змістом цієї норми для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав . Таким чином, протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом, а для визначення моменту виникнення права на позов важливим є також і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 29.10.2014 у справі № 6-152цс14.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" передбачено, що державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Пунктом 1 Положення про Державну інспекцію сільського господарства України, затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011 № 459/2011 визначено, що Державна інспекція сільського господарства країни (Держсільгоспінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Відповідно до абз. 5 пп. а) пп. 1 п. 4 вказаного Положення Держсільгоспінспекція України відповідно до покладених на неї завдань організовує та здійснює державний нагляд (контроль), у т.ч. у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, в тому числі за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.

Положенням про державну інспекцію сільського господарства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженим Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 23.12.2011 № 770 встановлено, що Державна інспекція сільського господарства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - Держсільгоспінспекція) є територіальним органом Державної інспекції сільського господарства України та їй підпорядковується (п. 1). Основним завданням Держсільгоспінспекції є реалізація повноважень Державної інспекції сільського господарства України у межах відповідної території (п. 3). Держсільгоспінспекція відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний нагляд (контроль) у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, в тому числі за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю (абз. 5 п.п.п. "а" п.п. 4.1 п. 4).

Статтею 9 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" передбачено, що повноваження Держсільгоспінспекції реалізується шляхом:

- проведення перевірок,

- розгляду звернень юридичних та фізичних осіб,

- участі у роботі комісій при прийнятті в експлуатацію меліоративних систем і рекультивованих земель, захисних лісонасаджень, протиерозійних гідротехнічних споруд та інших об'єктів, які споруджуються з метою підвищення родючості ґрунтів та забезпечення охорони земель,

- розгляду документації із землеустрою, пов'язаної з використанням та охороною земель,

- проведення моніторингу ґрунтів та агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарського призначення.

Порядком планування та здійснення контрольних заходів з питань перевірки стану дотримання суб'єктами господарювання вимог земельного законодавства, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України 25.02.2013 № 132, визначено, що планові заходи проводяться відповідно до річних та квартальних планів робіт, які затверджуються наказом відповідного інспекції органу до 01 грудня року, що передує плановому, або до 25 числа останнього місця кварталу, що передує плановому.

Інспекційний орган зобов'язаний не пізніше 10 днів до дня здійснення планового заходу надіслати суб'єкту господарювання письмове повідомлення про проведення планового заходу.

Перед здійсненням позапланового заходу інспекційний орган інформує у разі можливості суб'єкта господарювання про його проведення. Повідомлення про проведення позапланового заходу направляється з використанням засобів факсимільного зв'язку або про його проведення повідомляється телефоном. У разі неможливості своєчасного повідомлення суб'єкта господарювання про проведення позапланового заходу (через обмежені строки на його проведення, відсутність телефонного та факсимільного зв'язку, інформації про номери телефонів та місцезнаходження/ місце проживання) захід проводиться без попереднього повідомлення суб'єкта господарювання.

Для здійснення планового чи позапланового заходу інспекційний орган видає наказ, який підписується керівник інспекційного органу чи посадова особа, що виконує його обов'язки. Наказ має містити найменування суб'єкта господарювання, щодо якого буде здійснюватися відповідний захід, та предмет перевірки.

На підставі наказу інспекційний орган оформляє направлення на проведення планової/позапланової перевірки, яка підписується керівником чи заступником керівника інспекційного органу та засвідчується печаткою інспекційного органу.

За результатами здійснення планового/позапланового заходу складається Акт перевірки. Зазначений акт складається у двох примірниках і підписується не пізніше останнього проведення перевірки державним інспектором, які проводять відповідний захід, керівником суб'єкта господарювання або уповноваженою ним особою чи фізичною особою - підприємцем або її представником. Перший примірник акта залишається інспекційному органі, який проводить перевірку, другий вручається керівнику суб'єкта підприємницької діяльності або уповноваженій ним особі. При врученні акта перевірки у примірнику акта, який залишається у інспекційному органі робиться відмітка про дату вручення та ставиться підпис особи, яка його отримує.

Порядком одержання документів, матеріалів та іншої інформації, необхідних для здійснення державного нагляду (контролю) за використанням та охороною земель, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України 14.03.2013 № 179, визначено, що для отримання документів, матеріалів та іншої інформації необхідної для здійснення державного нагляду, контролю за використанням та охороною земель, державний інспектор надсилає суб'єктам, які надають інформацію, клопотання про надання документів, матеріалів та іншої інформації, необхідних для здійснення державного нагляду (контролю) за використанням та охороною земель.

Клопотання складається у двох примірниках у підписується безпосередньо державним інспектором, що проводить перевірку, чи посадовою собою (державним інспектором) вищого рівня, який координує проведення. Перший примірник Клопотання надсилається суб'єкту, який надає інформацію, поштою рекомендованим листом з повідомлення про вручення або вручається під підпис його керівнику, власнику (користувачу) земельної ділянки (особі, яка виконує його обов'язки, уповноваженій особі, представнику).

Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців позивач у справі - Державна інспекція сільського господарства в Луганській області - був зареєстрований як юридична особа 10.01.2012 (№ запису про державну реєстрацію 13821020000019098), тобто з цього моменту є органом державної влади, до повноважень якого в силу наведених приписів законодавства відноситься державний нагляд (контроль) за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.

З огляду на викладене, перебіг позовної давності, розпочався з моменту, коли Державна інспекція сільського господарства в Луганській області як орган державної влади, до обов'язків якого входить виявлення порушень земельного законодавства, могла довідатися про порушення відповідачами вищевикладених норм земельного законодавства, тобто з 10.01.2012 року - з дня створення позивача як юридичної особи.

Відповідно до відбитку поштового штемпелю на конверті прокурора, останній звернувся в інтересах держави 21.08.2015, тобто із пропуском встановленого трирічним строком позовної давності, що в контексті приписів ст. 267 Цивільного кодексу України має наслідком відмову в задоволенні позовних вимог.

При цьому, ані Державною інспекцією сільського господарства в Луганській області, ані прокурором не надано належних доказів в розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, які б свідчили про наявність поважних причин пропуску строку позовної давності.

Також, апеляційний господарський суд обґрунтовано виходив з того, що не є визначальним для вирішення спору в даній справі той факт, що Державна інспекція сільського господарства в Луганській області не є стороною спірного договору або органом, який прийняв спірні розпорядження та як наслідок вказаний орган не був обізнаний про наявність вказаних документів протягом певного часу, враховуючи той факт, що позивач мав можливість дізнатись в червні 2012 року про існування зазначених документів в силу покладеного на нього законом обов'язку щодо перевірки дотримання вимог земельного законодавства.

Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що перебіг позовної давності слід обраховувати з моменту, коли Відділ Держкомзему у Старобільському районі Луганської області як орган державної влади, до обов'язків якого належало здійснення державного контролю за використанням та охороною земель міг довідатися про порушення відповідачами вищевикладених норм земельного законодавства, тобто з дня прийняття Старобільською районною державною адміністрацією спірних розпоряджень (з 09.06.2011 та 09.09.2011 відповідно) та з дня укладення договору оренди землі - 08.11.2011, враховуючи той факт, що в силу діючих норм законодавства позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися позивач, яким є Державна інспекція сільського господарства в Луганській області, а не Відділ Держкомзему у Старобільському районі Луганської області.

Зазначений висновок місцевого суду не призвів до прийняття неправильного рішення у справі.

Крім того, прокурор мав усі можливості та повноваження для отримання повної та достовірної інформації про оскаржувані розпорядження та правочин протягом встановленої законом позовної давності від дати їх прийняття.

Так, наказом від 19.09.2005 № 3гн Генеральний прокурор України визначив основним завданням наглядової діяльності прокуратури захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, державних та публічних інтересів. Із цією метою наказав забезпечити нагляд за додержанням законів, передусім у діяльності органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, контролюючих та правоохоронних органів.

Аналогічні вимоги до підпорядкованих прокурорів містять накази Генерального прокурора від 18.10.2010 № 3гн, від 12.04.2011 № 3гн, від 07.11.2012 № 3гн.

Крім того, вказані накази ще містять конкретні вказівки до прокурорів, а саме: періодично, але не рідше одного разу на місяць, перевіряти законність правових актів Кабінету Міністрів України, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Використовувати право участі у засіданнях цих органів.

У наказі від 07.11.2012 № 3гн міститься вказівка прокурорам, викладена в такій формі: не рідше одного разу на місяць відповідним прокурорам вивчати законність актів, які видаються Кабінетом Міністрів України, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами.

Таким чином, нездійснення своєчасного прокурорського нагляду за прийнятими рішеннями місцевими державними адміністраціями, що є обов'язком органів прокуратури відповідно до ст. 1 Закону України "Про прокуратуру", призводить до наслідків визначених ч. 2 ст. 12, ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, тобто до відмови у задоволенні позовних вимог.

Крім того, апеляційний господарський суд обґрунтовано виходив з того, що саме через бездіяльність прокуратури та позивача було пропущено строк позовної давності, враховуючи наведені вище обставини та ненадання останніми заяви про визнання поважними причин пропуску та захисту порушених прав відповідно до ч. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України.

Суди попередніх інстанцій обгрунтовано не прийняли до уваги лист (т. 1, а.с.123) Старобільської райдержадміністрації № 1408 від 20.06.2012, направлений на адресу Лисичансько-Рубіжанського міжрайонного природоохоронного прокурора на його вимогу № 76-1194 вих12 (т. 1, а.с.122), у відповідності до якого прокурору в червні 2012 року були надіслані копії розпоряджень з питань земельних правовідносин за період, починаючи з липня 2011 по травень 2012 - як свідчення обізнаності органу прокуратури з червня 2012 про наявність оспорюваних розпоряджень, оскільки відповідачем-1 не надано належних доказів в розумінні ст. 34 ГПК України, які б підтверджували вищезазначені обставини. Крім того, суди обгрунтовано виходили з того, що відсутність в зазначеному листі переліку документів, які направлялися відповідачем на запит, зокрема реквізитів оскаржуваних розпоряджень державної адміністрації, не підтверджують факт направлення органу прокуратури саме цих розпоряджень в червні 2012 року. До того ж, в процесі судового розгляду прокурор повідомив суд, що не отримував копії оскаржуваних розпоряджень Старобільської райдержадміністрації.

В той же час, зазначена обставина не впливає на кваліфікацію спору в даній справі, оскільки, як вже зазначалось вище, позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися позивач, а не прокурор.

Доводи скаржника про те, що позовна давність повинна обчислюватись з 03.06.2015, тобто від дати отримання Держсільгоспінспекцією в Луганській області від відділу Держземагентства у Старобільському районі Луганської області копій землевподрядної документації щодо спірної земельної ділянки та іншої необхідної інформації для здійснення державного контролю за використанням та охороною земель при прийнятті спірних розпоряджень є безпідставними, враховуючи наведені вище обставини та те, що початок перебігу позовної давності не може бути пов'язаний із отриманням вказаної інформації від відділу Держземагентства у Старобільському районі Луганської області, зважаючи на встановлений законом обов'язок здійснювати відповідні перевірки дотримання вимог земельного законодавства.

Таким чином, висновки судів про відмову у позові з підстав спливу позовної давності, колегія вважає достатньо обґрунтованими.

Відповідно до приписів статті 111 7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

У відповідності до вимог статті 43 ГПК України, судами попередніх інстанцій дана належна правова оцінка сукупності поданих до матеріалів справи доказів з правильним застосуванням до спірних правових відносин норм матеріального та процесуального права, тому правові підстави для скасування оскаржуваних судових рішень, відсутні.

Доводи, які викладені у касаційній скарзі не спростовують наведених висновків судів та пов'язані з вирішенням питання про достовірність поданих ним доказів, які на думку касатора, в зв'язку з вибірковим підходом до їх оцінки були безпідставно відхилені судами попередніх інстанцій, про перевагу одних доказів над іншими і фактично зводяться до необхідності надання нової оцінки доказів по справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 22.02.2017 у справі № 913/656/15 залишити без змін.

Головуючий суддя В. А. Корсак

С у д д і О.М. Сибіга

М. В. Данилова