Постанова

від 12.06.2017 по справі 910/22783/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" червня 2017 р. Справа№ 910/22783/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Скрипки І.М.

Гаврилюка О.М.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 12.06.2017

розглядаючи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ашан Україна Гіпермаркет" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2017 (повне рішення складено 17.03.2017)

у справі №910/22783/16 (суддя Марченко О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Аргумент-Консалтинг"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ашан Україна Гіпермаркет"

про стягнення 14 427,02 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.03.2017 у справі №910/22783/16 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ашан Україна Гіпермаркет" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Аргумент-Консалтинг" 9 200,00 грн. заборгованості; 694,38 грн. втрат від інфляції; 249,36 грн. 3% річних і 968,88 грн. судового збору.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду Товариства з обмеженою відповідальністю "Ашан Україна Гіпермаркет" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2017 у справі №910/22783/16 скасувати та прийняти нове рішення суду, яким у задоволенні позову відмовити.

В своїх доводах скаржник посилається на те, що рішення суду першої інстанції прийнято із неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та недоведеністю обставин, які місцевий господарський суд визнав встановленими і має місце порушення норм матеріального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.04.2017 у складі колегії суддів: головуючий суддя Майданевич А.Г., судді Гаврилюк О.М., Скрипка І.М. прийнято до провадження вказану вище апеляційну скаргу та призначено розгляд справи №910/22783/16 у судовому засіданні за участю уповноважених представників сторін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.05.2017, у вказаному складі, відкладено розгляд справи до 12.06.2017.

18.05.2017 ТОВ Юридична компанія Аргумент-Консалтинг на підставі ст. 96 Господарського процесуального кодексу України надано суду відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва - без змін.

Представник відповідача брав участь в судовому засіданні від 12.06.2017, надав пояснення, підтримав доводи, що викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2017 у справі №910/22783/16 скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представники позивача брали участь в судових засіданнях, заперечували щодо доводів апеляційної скарги, надавали пояснення та просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2017 у справі №910/22783/16 - без змін.

Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 01.07.2015 ТОВ "СІОН" (орендодавець) і ТОВ "Ашан Україна Гіпермаркет" (орендар) уклали договір про надання послуг, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове користування футбольний зал, розташований за адресою: м. Київ, вул. Г. Вітрука, 10, в атлетичному залі "СІОН" (пункт 1.1 договору).

Відповідно до п. 1.2 договору об'єкт оренди буде використовуватися орендарем для проведення заходів (занять, змагань, футбольних ігор тощо).

Згідно з п. 1.3 договору вартість оренди футбольного залу становить 2300 грн.

Строк оренди становить 12 (дванадцять) місяців з дати підписання договору (пункт 1.4 договору);

Пунктом 1.5 договору передбачено, що плата за оренду здійснюється шляхом безготівкового розрахунку 1 раз на місяць до 10-го числа поточного місяця за наступний.

Умовами договору також передбачено, що орендар має право на використання футбольного залу не частіше ніж один раз на тиждень, згідно з таким графіком: середа, час з 19 год. 00 хв. до 20 год. 15 хв. (пункт 1.6 договору).

Орендодавець надає орендарю послуги на підставі акта про надання послуг, який орендодавець передає орендарю до 10-го числа поточного місяця за наступний, підписаний уповноваженим представником і оформлений належним чином (пункт 1.7 договору), в свою чергу орендодавець зобов'язаний передати орендарю в платне строкове користування футбольний зал, розташований за адресою: м. Київ, вул. Г. Вітрука, 10, в атлетичному залі "СІОН" і надати послуги в обсязі, передбаченому договором протягом всього строку дії договору (підпункт 2.1.1 пункту 2.1 договору).

Відповідно до підпункт 2.3.1 пункту 2.3 договору орендар зобов'язаний оплатити вартість оренди комплексу за ціною, вказаною в договорі і на умовах, передбачених договором .

Договір набуває чинності з моменту підписання сторонами (пункт 6.2 договору).

Як встановлено судом, відповідачем було частково виконано зобов'язання за договором та сплачено ТОВ "СІОН" орендні платежі за липень - жовтень 2015 року, що підтверджується випискою з рахунку відповідача. Проте, відповідач не розрахувався з позивачем за листопад 2015 року - лютий 2016 року.

Так, 01.02.2016 ТОВ "СІОН" звернулося до відповідача з претензією №1, в якій просило сплатити заборгованість за договором та яка залишена відповідачем без уваги.

26.02.2016 сторони уклали додаткову угоду № 1 до договору, за якою припинили дію договору про надання послуг.

01.04.2016 між ТОВ СІОН (первісний кредитор) та позивачем укладено угоду № 1 про відступлення права вимоги, за умовами якої первісний кредитор передав, а новий кредитор прийняв на себе право грошової вимоги за договором.

Згідно з актом приймання-передачі документів від 01.04.2016 ТОВ "СІОН" передало, а Компанія прийняла договір та додаткову угоду від 26.02.2016 №1. Вказаний акт підписано уповноваженими представниками ТОВ "СІОН" і Компанії та скріплено печатками названих товариств.

01.04.2016 позивач надіслав лист-повідомлення, яким повідомив відповідача про те, що з 01.04.2016 новим кредитором ТОВ СІОН є ТОВ Аргумент-Консалтинг .

01.04.2016 позивач звернувся з претензією до відповідача, в якій просив сплатити заборгованість з орендної плати за листопад і грудень 2015 року та січень і лютий 2016 року з урахуванням втрат від інфляції і 3% річних.

Листом від 01.09.2016 №1368 відповідач повідомив ТОВ "СІОН" і Компанію про те, що ТОВ "СІОН" не було доведено факт надання послуг з листопада 2015 року по лютий 2016 року і ними оплачено орендні платежі у повному обсязі, а тому вимоги ТОВ "СІОН" є безпідставними.

Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ "СІОН" було надіслано відповідачу рахунки-фактури за листопад і грудень 2015 року та січень і лютий 2016 року, а також два примірники актів виконаних робіт від 01.12.2015, від 01.01.2016, від 01.02.2016 і від 26.02.2016, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями описів вкладення у цінні листи та рекомендованими повідомленням про вручення поштових відправлень за адресою відповідача.

Відповідач підписані акти виконаних робіт не повернув, зауважень щодо надання або ненадання ТОВ "СІОН" послуг не надіслав.

При прийнятті оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду Товариства з обмеженою відповідальністю "Ашан Україна Гіпермаркет" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2017 у справі №910/22783/16 скасувати та прийняти нове рішення суду, яким у задоволенні позову відмовити.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтями 6, 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ст. 759 Цивільного кодексу України).

Так, договір укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "СІОН" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ашан Україна Гіпермаркет" за своєю правовою природою відноситься до договорів найму.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Як зазначено вище, пунктом 1.3 договору передбачено, що вартість оренди футбольного залу становить 2300 грн., а відповідно до п. 1.6 договору орендар має право на використання футбольного залу не частіше ніж один раз на тиждень згідно з графіком: середа - час з 19 год. 00 хв. до 20 год. 15 хв.

Згідно з ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України: одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ СІОН надавалося в оренду відповідачу приміщення з липня 2015 року по лютий 2016 рік. При цьому, сторони зазначили, що акт приймання-передачі не підписували.

Твердження апелянта про те, що послуги ТОВ СІОН відповідачеві у період з листопада 2015 року по лютий 2016 рік не надавалися, оскільки акт приймання-передачі об'єкта оренди за договором сторонами не підписувався, колегія суддів вважає безпідставним та відхиляє, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1.1 договору орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове користування футбольний зал, розташований за адресою: м. Київ, вул. Г. Вітрука, 10 в атлетичному залі "СІОН".

Враховуючи те, що ані позивач, ані відповідач не заперечує факт користування останнім приміщення у період з липня 2015 р. по жовтень 2015 р., за який відповідачем здійснювалась сплата орендної оплати, за відсутності підписаного акту приймання-передачі орендного приміщення, колегія суддів дійшла висновку про виконання сторонами зобов'язань за договором у спрощений спосіб, тобто за відсутності зазначеного акту.

Крім того, факт не підписання акту може свідчити про усталеність практики виконання позивачем та відповідачем зобов'язання за даним договором без складання акту приймання-передачі об'єкту оренди.

Таким чином, ТОВ СІОН взяті на себе зобов'язання з передачі відповідачу об'єкту оренди виконав. В свою чергу, відповідач користувався орендованим майном у період з липня 2015 року по лютий 2016 рік включно, що підтверджується актами виконаних робіт та рахунками-фактури (копії яких містяться в матеріалах справи та оригінал яких, надавались представником для огляду колегії в судовому засіданні).

Як встановлено судом, ТОВ СІОН у справі щомісячно складалися та підписувалися акти виконаних робіт, у яких визначалася сума орендної плати, що підлягає сплаті за кожний окремий місяць оренди,а тому відповідач був обізнаний про належну до сплати суму орендної плати та не заперечував проти розміру останньої.

Посилання апелянта на те, що відповідачем не отримувались акти виконаних робіт та рахунки-фактури, судом не приймається, оскільки в матеріалах справи містяться копії описів та рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення, які належним чином завірені та з яких вбачається, що відповідач отримав, а саме: 22.01.2016 - оригінал рахунку-фактури №СП-013 від 01.01.2016 за січень місяць на суму 2300 грн та два екземпляри акту виконаних робіт від 01.01.2016 за грудень 2015 року (арк. спр. 19); 18.03.2016 - два екземпляри акту виконаних робіт від 26.02.2016 за лютий 2016 року на суму 2300 грн (арк. спр. 20); 10.02.2016 - оригінал рахунку-фактури №СП-014 від 01.02.2016 за лютий місяць на суму 2300 грн та два екземпляри акту виконаних робіт від 01.02.2016 за січень 2016 року та претензію від 01.06.206 (арк. спр. 21). Вказані акти та рахунки-фактури підписані уповноваженим представником і оформлений належним чином, відповідно до умов договору, зокрема п. 1.7 (арк. спр. 66-73).

Як зазначалось вище, умовами договору передбачено, що вартість оренди футбольного залу становить 2300 грн. Плата за оренду здійснюється шляхом безготівкового розрахунку 1 раз на місяць до 10-го числа поточного місяця за наступний.

Невиконання відповідачем взятого на себе зобов'язання, встановлені договором є правовою підставою для стягнення заявленої суми основного боргу у примусовому порядку.

На підставі вищевикладеного, наданий позивачем розрахунок основної заборгованості відповідача у розмірі 9200 грн (2300*4) є вірними. Тому, враховуючи те, що відповідачем не було надано доказів погашення заборгованості з орендної плати, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 9200 грн основного боргу підлягають задоволенню, а доводи апеляційної скарги про здійснення позивачем неправильного розрахунку за лютий 2016 року є безпідставними, з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 1.6 договору орендар має право на використання футбольного залу не частіше ніж один раз на тиждень згідно з таким графіком: середа, час з 19 год. 00 хв. до 20 год. 15 хв.

Відповідно до календаря за лютий місяць 2016 року, відповідач мав право використовувати фут зал 03.02.2016, 10.02.2016, 17.02.2016, 24.02.2016.

Договір припинено з 26.02.2016 (останній день місяця 29.02.2016 - понеділок), а тому заборгованість підлягає сплаті за весь місяць, оскільки відповідач використав усі можливі дні відвідування залу згідно з умовами договору.

Крім того, колегія суддів не приймає до уваги посилання відповідача про те, що в актах виконаних робіт від 01.12.2015, від 01.01.2016, від 01.02.2016 і від 26.02.2016 не зазначено змісту та обсягу господарської операції, а також не зазначено одиницю їх виміру, що є порушенням частини другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерських облік та фінансову звітність".

Так, відповідно до частини другої статті 9 названого Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що акти виконаних робіт містять: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; інформацію щодо сторін, які брали участь у господарській операції; зміст та обсяг господарської операції, якими є зобов'язання, що становлять предмет договору (оренда приміщення); одиницю виміру господарської операції - 2300 грн, а тому, доводи відповідача є безпідставними і необґрунтованими.

Колегія суддів вважає безпідставними посилання апелянта на те що, угодою права вимоги за договором перейшло не до ТОВ Юридичної компанії Аргумент-Консалтинг , а до ТОВ Аргумент-Консалтинг , оскільки на зауваження скаржника колегією суддів було досліджено матеріали справи, зокрема угоду № 1 про відступлення права вимоги, яка містить реквізити сторін та підписи директора позивача Содоля А.М. та ТОВ СІОН Ліщенко В.Я., які скріплені печатками саме ТОВ Юридичної компанії Аргумент-Консалтинг та ТОВ СІОН . Отже, відтиск штампів підприємства, наявний на документах, є свідченням участі такого підприємства, як юридичної особи, у здійсненні певної господарської операції.

Наведена правова позиція також викладена у постанові Вищого господарського суду України від 20.09.2016 № 911/5426/15.

Таким чином, надаючи оцінку спірним правовідносинам, враховуючи вищевикладене та оцінюючи доводи відповідача, колегія суддів на підставі встановлених обставин справи дійшла висновку, що угода № 1 про відступлення права вимоги та інші докази справи, які підписано сторонами та скріплено їх печатками, фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення правовідносин.

Крім того, за невиконання грошового зобов'язання, позивач просить стягнути пеню, інфляційні втрати та 3% річних.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних в порядку статті 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У пункті 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97р при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно слід вважати, що сума, яка внесена за період з 01 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Так, згідно з пунктом 1.5 договору плата за оренду здійснюється шляхом безготівкового розрахунку 1 раз на місяць до 10-го числа поточного місяця за наступний.

Враховуючи наведені норми, перевіривши перерахунок заявлених до стягнення сум 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів приходить до висновку, що розрахунок суду першої інстанції є арифметично вірним і таким, що підлягає частковому задоволенню, так інфляційних втрат - у розмірі 694,38 грн. та 3 % річних у розмірі - 249,36 грн.

Щодо стягнення з відповідача 3 755, 97 грн. пені, колегія суддів зазначає наступне.

У частині першій статті 546 ЦК України зазначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).

Частиною першою статті 547 ЦК України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Згідно з частиною другою статті 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

У пункті 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що умовами договору не було передбачено право ТОВ "СІОН" на нарахування пені та ТОВ "СІОН" і Товариством не було укладено додаткової угоди, яка б містила умови щодо нарахування пені, тому необхідно відмовити у задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені у сумі 3 755, 97 грн.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 33, 34 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з нормами ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2017 у справі №910/22783/16 прийнято після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду обставинам справи, а також у зв'язку із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на те, що доводи відповідача законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2017 у справі №910/22783/16 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ашан Україна Гіпермаркет" - без задоволення.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ашан Україна Гіпермаркет" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2017 у справі №910/22783/16 залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2017 у справі №910/22783/16 залишити без змін.

3.Матеріали справи №910/22783/16 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена у встановленому чинними законодавством порядку.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді І.М. Скрипка

О.М. Гаврилюк