Ухвала

від 15.06.2017 по справі 825/685/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 825/685/17 Головуючий у 1-й інстанції: Клопот С.Л. Суддя-доповідач: Губська О.А.

У Х В А Л А

Іменем України

15 червня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Губської О.А.

суддів: Парінова А.Б., Беспалова О.О.

за участю: секретаря судового засідання Сергієнко Т.О.,

представника відповідача Городничої Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "Артанія-Агро" на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 травня 2017 року у справі за адміністративним позовом Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства "Артанія-Агро" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

В С Т А Н О В И В

Чернігівське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з позовом до Приватного підприємства "Артанія-Агро", у якому просило стягнути з відповідача в дохід держаного бюджету України адміністративно-господарські санкції у розмірі 34121,05 грн. та пеню 136,50 грн.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 травня 2017 року позов задоволено.

В апеляційній скарзі відповідач просить зазначене рішення скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні вимог позивача, при цьому вказує на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

У судовому засіданні представник відповідача підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити. Представник позивача у судове засідання не з'явився, хоча був належним чином пвідомлений про час дату та місце судового засідання. Коллегія суддів вважає за можливе розглянути справу у його відсутності відповідно до ч.4 ст.196 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача та представника відповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції виходить із таких фактичних обставин.

З матеріалів справи встановлено, що відповідно до наданого ПП "Артанія-Агро" 17.02.2017 позивачеві звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою № 10-ПІ відповідачем вказано, що середньооблікова чисельність штатних працівників становить 38 осіб, а кількість інвалідів, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України Про основні засади захищеності інвалідів становить 2 особи.

Відповідно до Звітності форми №3-пн, поданої до Фонду, на підприємстві працювало 2 особи, яким установлено групу інвалідності охоронцями (ОСОБА_3 та ОСОБА_4.), проте, у зв'язку зі смертю 02.02.2016 ОСОБА_4, на протязі 2016 року в ПП "Артанія-Агро" було працевлаштовано одного інваліда.

Позивач, посилаючись на те що оскільки середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу ПП "Артанія-Агро" у 2016 році, відповідно до наданих підприємством відомостей, становила 38 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким встановлена інвалідність - 1 особа при нормативі 2 особи, звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій, мотивуючи свої вимоги невиконанням підприємством нормативу працевлаштування інвалідів.

Задовольняючи позов, суд попередньої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідачем до суду не надано жодних доказів щодо створення умов для працевлаштування інвалідів та вжиття відповідачем всіх необхідних заходів для забезпечення працевлаштування необхідної кількості інвалідів на підприємстві відповідача та заходів щодо інформування уповноважених органів про наявну можливість на підприємстві для працевлаштування інвалідів, а отже на нього може бути покладена відповідальність за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, передбачена статтею 20 Закону України Про основні засади захищеності інвалідів .

Обґрунтовуючи помилковість таких висновків суду, скаржник у поданій ним апеляційній скарзі наполягає на тому, що ним вчинялися всі заходи для забезпечення працевлаштування інвалідів - створювалися відповідні робочі місця, самостійно здійснювався пошук інвалідів, звертався до Бортнянського районного центру зайнятості зі звітами про наявність вільних робочих місць за формою 3-ПН для працевлаштування інвалідів, однак центр не направив осіб, яким установлено групу інвалідності для працевлаштування на підприємстві.

Перевіривши правову оцінку обставин справи, повноту їх встановлення та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, з урахуванням доводів апеляційної скарги та заперечень на неї, колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду дійшла висновку про таке.

Статтею 5 Закону України "Про зайнятість населення" встановлено, що держава забезпечує надання додаткових гарантій щодо працевлаштування працездатним громадянам у працездатному віці, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці, у тому числі інвалідам, які не досягли пенсійного віку.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Відповідно до ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" та Порядку сплати підприємствами, установами і організаціями штрафних санкцій до відділення Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 року № 1767, підприємства, установи і організації незалежно від форми власності, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце не зайняте інвалідом. Штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.

Відповідно до ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Обов'язки роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування чітко визначені ч. 3 ст. 18 Закону, згідно з якою підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Колегія суддів враховує, що обов'язок підприємств подавати центрам зайнятості дані про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів саме щомісяця був встановлений Законом України від 01.03.1991 року № 803-XII "Про зайнятість населення", який втратив чинність 01.01.2013, а тому до спірних правовідносин не застосовується.

Водночас, така періодичність була встановлена з прийняттям Порядку подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 року № 316, відповідно до якого форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. У розділі I форми відображаються основні дані про вакансії.

Отже, звіт форми № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10 робочих днів з дати відкриття вакансії, де датою відкриття є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладено новий трудовий договір з найманим працівником.

Як вбачається з матеріалів справи, звіти форми № 3-ПН відповідач почав подавати лише починаючи з 07.07.2016. Так, у матеріалах справи містяться копії поданих підприємством звітів лише за період з липня по грудень 2016 року.

У судовому засіданні 15 червня 2017 року, представник Приватного підприємства "Артанія-Агро" підтвердила апеляційному суду те, що звіти форми № 3-ПН за період січень-червень 2016 року до центрів зайнятості та Фонду не подавалися.

Судова колегія враховує, що при вирішенні питання правомірності стягнення штрафних санкцій слід виходити з загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності підприємства складу правопорушення з метою застосування до підприємства юридичної відповідальності у вигляді штрафних санкцій.

Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

У частині 2 наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Елементами правопорушення є вина на наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками. Вбачається, що для застосування до підприємства штрафних санкцій за незабезпечення працевлаштування інвалідів слід визначити, які обов'язки покладаються на нього Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", яка дія або бездіяльність можуть бути визнані незаконними та чи є вина підприємства у невиконанні покладених на нього обов'язків.

Виконання відповідними органами обов'язку працевлаштувати інвалідів повинно передувати вжиття підприємством необхідних заходів для забезпечення такого працевлаштування, до яких належить, зокрема, здійснення заходів із створення в установленому порядку робочих місць у межах нормативу та інформування названих органів про наявність вакантних посад для інвалідів.

З огляду на те, що під час вирішення спору встановлено неналежне виконання відповідачем обов'язку щодо регулярного інформування державної служби зайнятості та Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, що є самостійною і достатньою підставою для притягнення підприємства до відповідальності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову та стягнення з Приватного підприємства "Артанія-Агро" адміністративно-господарських санкцій.

Колегія суддів враховує доводи скаржника з приводу того, що ним створювалися робочі місця для інвалідів і самостійно зідйснювався пошук для їх працевлаштування, проте зазначає, що неналежне виконання відповідачем обов'язку щодо інформування відповідних органів про зайнятість та працевлаштування інвалідів є самостійною і достатньою підставою для стягнення адміністративно-господарських санкцій.

Крім того, суд правильно врахував, що зважаючи на те, що відповідачем несвоєчасно сплачено адміністративно-господарські санкції, то згідно частини 2 статті 20 Закону №875-XII порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120% річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Відповідно до пункту 3.7 Порядку нарахування пені та її сплати, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 15.05.2007 № 223 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.05.2007 за № 552/13819 у поданій позовній заяві за невиконання нормативу щодо працевлаштування інвалідів до відповідної судової інстанції відділення Фонду розраховує суму пені на дату її подання.

Рішенням правління Національного банку України від 13.04.2017 № 232-рш встановлена облікова ставка у розмірі 13 % річних, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що розмір пені, розрахованої відділенням Фонду соціального захисту інвалідів у Чернігівській області, становить 136 грн. 50 коп.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та дотриманні норм процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для скасування оскаржуваного судового рішення колегія суддів не вбачає.

Відповідно до ст. 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції при вирішенні спору правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, водночас, відповідачем не доведено підстав для його скасування, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л И В

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Артанія-Агро" на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 травня 2017 року у справі за адміністративним позовом Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства "Артанія-Агро" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені - залишити без задоволення , а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 травня 2017 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання ухвали в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяО.А. Губська СуддяА.Б. Парінов СуддяО.О. Беспалов

Повний текст постанови виготовлено 15 червня 2017 року

Головуючий суддя Губська О.А.

Судді: Беспалов О.О.

Парінов А.Б.