Рішення

від 13.06.2017 по справі 909/312/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 червня 2017 р. Справа № 909/312/17

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Матуляк П. Я. , секретар судового засідання Юрчак С. Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Галичина-Захід", вул. Стрийська, 1,с. Кавське,Стрийський район, Львівська область,82420

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ГПК-М"ясо" вул. Верхня, 1А,с. Залуква,Галицький район Івано-Франківська область,77160

про стягнення заборгованості у сумі 156502,51грн.

за участю:

від позивача: не з"явився

від відповідача: не з"явився

ВСТАНОВИВ:

товариство з обмеженою відповідальністю "Галичина-Захід" звернулося до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "ГПК-М"ясо" про стягнення з відповідача 156502,51грн.

Позовні вимоги мотивовано невиконанням відповідачем прийнятих на себе зобов"язань згідно договору купівлі-продажу №11052011 від 06.05.11 та обґрунтовано положеннями статей 526, 530, 610, 625 Цивільного та 193 Господарського кодексів України.

Представник позивача в судовому засіданні 06.06.17 позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві та подав суду заяви про зменшення позовних вимог (вх. № 4497/17 від 20.04.17 та №6118/17 від 07.06.17) .

Згідно з п.3.10 Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 №18 (з наступними змінами) передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення. При цьому питання щодо повернення зайво сплаченої суми судового збору у зв'язку із зменшенням позовних вимог вирішується господарським судом на загальних підставах і в порядку, визначеному законодавством.

Враховуючи закріплене ст.22 ГПК України право позивача до прийняття рішення у справі зменшити розмір позовних вимог, суд розглядає позов згідно поданих заяв про зменшення позовних вимог. Таким чином, предметом спору є стягнення з відповідача 156502,51грн., з яких 144965,69грн. основного боргу, 3494,00грн. 3% річних та 8042,82грн. втрат від інфляції.

Представник позивача в судове засідання не з"явився, хоча про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином.

Відповідач своїм конституційним правом на захист прав і охоронюваних законом інтересів не скористався, відзиву на позов не подав, явки уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, хоча про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення (вх. номер повідомлення 6269/17 від "12" червня 2017 р., вручено ухвалу від 06.06.17 Товариству з обмеженою відповідальністю "ГПК-М"ясо", дата вручення 08.06.17).

Враховуючи ту обставину, що відповідача належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи, останнього не було позбавлено конституційного права на захист охоронюваних законом інтересів.

Разом з тим, у відповідності із ст.22 ГПК України, сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч. 1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі Смірнова проти України).

При цьому, судом взято до уваги приписи пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вчиненої в Римі 04.11.1950р., ратифікованої Україною 17.07.1997р. (набрала чинності для України 11.09.1997р.), якими гарантовано кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків, зокрема, цивільного характеру. Одночасно, реалізація "права на суд", передбаченого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., відповідно до практики Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого, згідно із ст.32 Конвенції, поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом (рішення Європейського суду з прав людини у справах Буланов та Купчик проти України заяви №№ 7714/06, 23654/08 від 09.12.2010р., Чуйкіна проти України № 28924/04 від 13.01.2011р.).

Таким чином, незважаючи на те, що сторони не з'явилися в судове засідання, справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи із врахуванням вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно розгляду справи упродовж розумного строку, всебічно і повно з"ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються вимоги, давши оцінку доказам, які мають значення для справи, суд вважає за правильне взяти до уваги наступне.

Між сторонами у справі укладено договір купівлі-продажу №11052011 від 06.05.11. За умовами даного договору продавець (позивач) зобов"язався передавати у власність покупця (відповідача) товар (свиней), а покупець, у свою чергу, - прийняти та оплатити їх вартість (п.1.1 договору). Термін дії договору - до повного виконання сторонами своїх зобов"язань по даному договору (10.2 договору).

Повна назва, ціна одиниці виміру товару та інші відомості про товар, які є істотними для сторін, визначаються сторонами у накладних, оформлених продавцем на видачу товару покупцю (п.1.2 договору в редакції додаткової угоди від 25.05.12 до даного договору ).

Загальна орієнтовна вартість договору, у відповідності до п.2.1 договору в редакції додаткової угоди від 25.05.12 до даного договору, складається з суми вартості накладних, оформлених продавцем, на видачу товару покупцю протягом дії цього договору.

На виконання прийнятих на себе договірних зобов"язань, згідно наявної в матеріалах справи копії видаткової накладної №990 від 27.07.16 позивачем здійснено поставку товару відповідачеві на загальну суму 448437,50грн.

В порушення прийнятих на себе договірних зобов"язань відповідач за поставлений товар розрахувався частково. Залишок заборгованості відповідача на час винесення рішення судом становить 144965,69грн.

Доказів погашення заборгованості відповідачем суду не подано.

У зв"язку з порушенням договірних зобов"язань, позивачем, на підставі норм чинного законодавства, нараховано відповідачу 3494,00грн. 3% річних та 8042,82грн. втрат від інфляції.

За змістом ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Наведена правова норма кореспондується зі статтею 509 Цивільного кодексу України, згідно якої зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договір. Аналогічні положення закріплено у ст.174 Господарського кодексу України: господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов"язковим для виконання сторонами (ст.ст. 626, 627, 628, 629 Цивільного кодексу України).

Договір купівлі-продажу №11052011 від 06.05.11, укладений між сторонами у справі, є правомірним, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом та він не визнаний судом недійсним (ст.204 Цивільного кодексу України).

З огляду на приписи ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов"язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов"язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до ч.2 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов"язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Термін виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу, чітко встановлений спеціальною нормою права - ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України, згідно якої покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов"язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов"язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні положення встановлено і статтею 193 Господарського кодексу України: суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

При цьому, підписання відповідачем без жодних зауважень товарно - транспортної та видаткової накладних (копії яких містяться в матеріалах справи), які є первинними документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", відповідають вимогам ст. 9 цього Закону та п. 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, фіксують факт здійснення господарської операції, та є підставою для виникнення у відповідача обов"язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно пункту 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 2 ст. 614 Цивільного кодексу України встановлено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань не надав, доводи позивача не спростував.

Враховуючи той факт, що відповідач не виконав належним чином своє зобов"язання щодо здійснення розрахунку за отриманий товар, то вимога позивача про стягнення з відповідача її вартості в розмірі 144965,69 грн., підлягає до задоволення в повному обсязі.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов"язання припиняється належним чином проведеним виконанням. Однак, якщо зобов"язання не виконано належним чином, то на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов"язки в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України.

Так, в силу ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов"язання, на вимогу кредитора зобов"язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У зв"язку з порушенням договірних зобов"язань, позивачем, на підставі наведеної правової норми, нараховано відповідачу 3494,00грн. 3% річних та 8042,82грн. втрат від інфляції.

З огляду на вимоги частини 1 статті 4-7 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування таких сум, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Судом, на підставі ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, перевірено правильність нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат, та встановлено, що розмір 3% річних згідно арифметичного розрахунку, проведеного судом за допомогою ІПС "Законодавство", є меншим, ніж заявлено позивачем до стягнення, відтак суд задовольняє їх у розмірі, встановленому судом, а саме 3484,58грн. Розрахунок інфляційних втрат є арифметично вірним, відтак підлягає до задоволення у розмірі, визначеному позивачем.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

В контексті вищенаведеного, позов підлягає до задоволення частково.

За змістом ст.49 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При цьому, суд зазначає, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі, зокрема, зменшення розміру позовних вимог.

На підставі вищевикладеного, у відповідності до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст.124, 129, 129-1 Конституції України, ст. 11, 204, 207, 208, 509, 526, 610, 612, 614, 625, 629, 692 ЦК України, ст. 173, 174, 193 ГК України, керуючись ст. 4-7, 43, 49, 55, 75, ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

частково задовольнити позов товариства з обмеженою відповідальністю "Галичина-Захід" до товариства з обмеженою відповідальністю "ГПК-М"ясо" про стягнення з відповідача 156502,51грн.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ГПК-М"ясо"(Івано-Франківська область, Галицький район, с.Залуква, вул.Верхня, буд.1А, код ЄДРПОУ 31789715) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Галичина-Захід"( Львівська область, Стрийський район, с.Кавсько, вул.Стрийська,1, код ЄДРПОУ 30124457) 144965,69(сто сорок чотири тисячі дев"ятсот шістдесят п"ять гривень шістдесят дев"ять копійок) основного боргу, 3484,58(три тисячі чотириста вісімдесят чотири гривні п"ятдесят вісім копійок) 3% річних, 8042,82(вісім тисяч сорок дві гривні вісімдесят дві копійки) втрат від інфляції та 2347, 53(дві тисячі триста сорок сім гривень п"ятдесят три копійки) судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 15.06.17

Суддя                                                             Матуляк П. Я.