Постанова

від 12.06.2017 по справі 927/233/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" червня 2017 р. Справа№ 927/233/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Баранця О.М.

суддів: Пашкіної С.А.

Сітайло Л.Г.

при секретарі Матюхін І.В.

за участю представників:

від позивача: Федоров А.О.

від відповідача: не з'явився.

розглянувши

апеляційну скаргу Приватного підприємства "Експрес - Сервіс"

на рішення

Господарського суду Чернігівської області

від 28.03.2017 року

у справі № 927/233/17 (суддя Шморгун В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю

"Мінеральні води України"

до Приватного підприємства "Експрес - Сервіс"

про стягнення 157095,07 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 28.03.2017 року року позов задоволено частково.

Стягнуто з Приватного підприємства "Експрес - Сервіс" (код ЄДРПОУ 32094985, 2-ий провулок Рахматуліна, 4, м. Чернігів, 14020) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мінеральні води України" (код ЄДРПОУ 36001810, вул. Ярославів Вал, 33-Б, м. Київ, 01034) 143188,18 грн заборгованості за поставлений товар, 4117,98 грн. - 20% річних, 5765,17 грн. пені та 2296,07 грн. витрат зі сплати судового збору.

У решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Приватне підприємство "Експрес - Сервіс" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.05.2017 р. прийнято апеляційну скаргу Приватного підприємства "Експрес - Сервіс" до розгляду та порушено апеляційне провадження. Розгляд справи призначено на 12.06.2017 року.

В судове засідання 12.06.2017 року представник відповідача не з'явився.

Колегія суддів вважає за можливе здійснювати розгляд справи без участі представника відповідача, враховуючи що останній належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалав даної справи, 20.10.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Мінеральні води України" (далі - Постачальник) та Приватним підприємством "Експрес-Сервіс" (далі - Покупець) укладений договір поставки товару №2908 (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору Постачальник продає та поставляє, а Покупець купує та оплачує на умовах та у порядку визначених цим Договором, товар в асортименті, кількості та за цінами, вказаних в додатках (специфікаціях) або накладних, що засвідчують прийом- передачу товару від Постачальника до Покупця та є невід'ємними частинами цього Договору.

Найменування та кількість товару зазначається в додатках або накладних, які є невід'ємними частинами цього Договору (п. 2.1. Договору).

Ціна на товар встановлюється на підставі прайс-листів Постачальника, що є додатками до цього Договору. Оплата здійснюється в національній валюті України. Фактом погодження Покупцем ціни та вартості Товару вважається підписана Сторонами накладна (п. 3.1. Договору).

Згідно з п. 3.3. Договору Покупець зобов'язаний оплачувати кожну партію переданого Постачальником протягом (але не пізніше) 30-ти календарних днів з моменту передачі такої партії товару.

У випадку несвоєчасної оплати поставленої партії товару Покупець зобов'язаний сплатити на користь Постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості партії товару за кожний день прострочення платежу, та окрім того 20% річних (п. 5.3. Договору).

На виконання умов Договору позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 153188,18 грн., що підтверджується видатковими накладними №МВЧ-016112 від 09.11.2016 року на суму 42463,27 грн. та №МВЧ-016355 від 11.11.2016 на суму 110724,91 грн.

Вказані видаткові накладні підписані сторонами та скріплені печатками.

За таких обставин, позивачем виконані прийняті на себе зобов'язання з поставки та передачі товару, а відповідачем, у свою чергу, прийнятий цей товар без будь - яких зауважень.

Відповідач взяті на себе зобов'язання виконав частково та 20.01.2017 року оплатив вартість поставленого йому товару у розмірі 10000,00 грн, що підтверджується випискою АТ "ОТП Банк".

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за договором поставки товару від 20.10.2016 №2908 становить 143188,18 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно із ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відсутні належні та допустимі докази щодо підписання договору поставки №2908 від 20.10.2016 року, видаткових накладних №МВЧ-016112 від 09.11.2016 року та №МВЧ-016355 від 11.11.2016 року зі сторони Приватного підприємства Експрес-Сервіс не уповноваженою особою.

Оскільки відповідач в порушення ст.ст. 526, 527 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України взятих на себе зобов'язань не виконав та не провів оплату за поставлений товар у визначений договором термін, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості у розмірі 143188,18 грн. є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Позивач просив також стягнути з відповідача 4345,91 грн. - 20% річних та 9560,98 грн. пені.

Частина 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачає, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Сторонами у пункті 5.3 Договору погоджено, що у випадку несвоєчасної оплати поставленої партії товару Покупець зобов'язаний сплатити на користь Постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості партії товару за кожний день прострочення платежу, та окрім того 20% річних.

Відповідно до ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі статтею 624 Цивільного кодексу України якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Зі статті 230 Господарського кодексу України слідує, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.

За змістом ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування двадцяти процентів річних входить до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Як зазначено у пункті 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 №14 (далі - Постанова №14), з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок.

Відповідно до частини 2 статті 251 Цивільного кодексу України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина 2 статті 252 ЦК України ).

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

З положень пункту 2.5. Постанови №14 слідує, що перебіг періоду часу, за який нараховується пеня починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Відповідно до ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення стоку є перший за ним робочий день.

Враховуючи зазначене, нарахування пені та процентів річних має здійснюватися: за видатковою накладною №МВЧ-016112 від 09.11.2016 року - з 10.12.2016 року, а за видатковою накладною №МВЧ-016355 від 11.11.2016 року - з 13.12.2016 року.

Відповідно до частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Із системного аналізу наведених приписів чинного законодавства вбачається, що пеня може бути нарахована лише за кожен повний день прострочення платежу.

Згідно з п. 1.9 Постанови №14 в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені не включається день фактичної сплати суми заборгованості.

Відтак, день повної сплати відповідачем суми заборгованості не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення.

Це стосується і нарахування процентів річних, яке, також, здійснюється за кожен день прострочення зобов'язання.

Такий самий порядок нарахування застосовується і при поділі строку оплати грошового зобов'язання на періоди у зв'язку з частковою оплатою відповідачем суми боргу, а відтак до першого періоду прострочення основної суми заборгованості не включається день здійснення часткової оплати, натомість такий день включається до наступного періоду прострочення вже зменшеної суми заборгованості.

Зважаючи на вищевикладене, розмір пені, вірно перерахований судом першої інстанції відповідно до умов Договору та положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України становить 5765,17 грн. (за видатковою накладною №МВЧ-016112 від 09.11.2016 року - 1607,54 грн. та за видатковою накладною №МВЧ-016355 від 11.11.2016 року - 4157,63 грн.), а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, тому позовні вимоги у частині стягнення пені за несвоєчасну оплату поставленого товару підлягають частковому задоволенню у розмірі 5765,17 грн.

Перерахований судом розмір 20% річних відповідно до приписів чинного законодавства України у межах визначеного позивачем періоду становить 4117,98 грн. (за видатковою накладною №МВЧ-016112 від 09.11.2016 року - 1148,24 грн та за видатковою накладною №МВЧ-016355 від 11.11.2016 року - 2969,74 грн), а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, тому позовні вимоги у частині стягнення 20% річних підлягають частковому задоволенню у розмірі 4117,98 грн.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

Суд першої інстанції направляв процесуальні документи на адресу Приватного підприємства Експрес-Сервіс вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, договорі №2908 від 20.10.2016 року. Не отримання вказаної кореспонденції пов'язано з діями самого Приватного підприємства Експрес-Сервіс .

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Тож, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 28.03.2017 року у справі №927/233/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Справу №927/233/17 повернути до Господарського суду Чернігівської області.

3. Копію постанови направити сторонам.

Головуючий суддя О.М. Баранець

Судді С.А. Пашкіна

Л.Г. Сітайло