Постанова

від 15.06.2017 по справі 922/954/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" червня 2017 р. Справа № 922/954/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Барбашова С.В. , суддя Істоміна О.А. , суддя Пелипенко Н.М.

секретар судового засідання Кохан Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 (довіреність № 20/17 від 10.01.2017)

відповідача - ОСОБА_2 (довіреність № 27 від 16.05.2017)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Комунального підприємства теплових мереж Харківського району Харківської районної державної адміністрації, м. Харків (вх. №1798 Х/3) на рішення Господарського суду Харківської області від 17.05.2017 у справі № 922/954/17

за позовом Комунального підприємства теплових мереж Харківського району Харківської районної державної адміністрації, м. Харків

до Виробничого управління житлово-комунального господарства Будянської селищної ради, с. Буди, Харківський район, Харківська область

про стягнення 157399,75 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2017 року Комунальне підприємство теплових мереж Харківського району Харківської районної державної адміністрації (позивач) звернувся до Господарського суду Харківської області із позовною заявою до відповідача - Виробничого управління житлово-комунального господарства Будянської селищної ради, в якій позивач просив стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 157399,75 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач зобов'язаний відшкодувати вартість отриманих від позивача послуг з теплопостачання за період з 01.01.2009 по 01.02.2017 у відповідності до вимог статей 20, 24 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 24.06.2004, Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 за № 630. Також, позивач просив покласти на відповідача судовий збір.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 17.05.2017 по справі № 922/954/17 (суддя Светлічний Ю.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з Виробничого управління житлово - комунального господарства Будянської селищної ради на користь Комунального підприємства теплових мереж Харківського району Харківської районної державної адміністрації заборгованість за послуги з теплопостачання за період з лютого 2014 по січень 2017 в сумі 83992,50 грн. та 1259,90 грн. судового збору. В частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача 73407,25 грн. у задоволенні позову відмовлено.

Позивач із даним рішенням суду першої інстанції в частині відмови у стягненні 73407,25 грн. не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення в оскаржуваній частині скасувати та прийняти нове рішення, стягнувши з відповідача на користь позивача кошти за надані послуги з теплопостачання за період з січня 2009 по січень 2014 в сумі 73407,25 грн., оскільки суд першої інстанції в порушення статей 33, 43 Господарського процесуального кодексу України не провів всебічний та повний розгляд в судовому процесі всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення справи по суті, а висновки, викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи. В іншій частині позивач просить залишити рішення Господарського суду Харківської області від 17.05.2017 по справі № 922/954/17 без змін, а судовий збір покласти на відповідача в повному обсязі.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 07.06.2017 апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження та призначено до розгляду на 15.06.2017 об 11:00 год.

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу в порядку статті 96 Господарського процесуального кодексу України, в якому просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, як необґрунтовану.

Згідно з частинами 1, 2 статті 101 та пункту 7 частини 2 статті 105 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. У постанові мають бути зазначені: обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при винесенні оскаржуваного рішення, заслухавши у судовому засіданні 15.06.2017 уповноважених представників позивача та відповідача, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Комунального підприємства теплових мереж Харківського району Харківської районної державної адміністрації, м. Харків (вх. №1798 Х/3) на рішення Господарського суду Харківської області від 17.05.2017 у справі № 922/954/17 задоволенню не підлягає, з огляду на нижченаведене.

Із матеріалів справи вбачається, що згідно підписаних начальником Виробничого управління житлово - комунального господарства Будянскої селищної ради (відповідача) актів підключення та відключення об'єкта теплоспоживання за період з 2010 року по 2016 рік (том 1 аркуші справи 58-70), у зв'язку з початком опалювального періоду квартиру № 9 у будинку №4/3, що знаходиться за адресою: Харківська область, Харківський район, сел. Буди, було підключено до джерела теплової енергії Комунального підприємства теплових мереж позивача - Харківського району Харківської районної державної адміністрації.

Вказаний будинок є власністю територіальної громади в особі Будянської селищної ради, який прийнято до комунальної власності територіальної громади від АТЗТ «Будянський фаянс» .

Відповідно до частин першої та четвертої статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною другою статті 23 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" власник має право доручати повністю або частково розпоряджатися та управляти належним йому майном відповідно до договору балансоутримувачу або управителю.

Судом першої інстанції за наявними у матеріалах справи документальними доказами встановлено, що Будянська селищна рада передала житлові будинки та гуртожитки, що належали АТЗТ «Будянський фаянс» , в тому числі й гуртожиток № 2, що знаходиться за адресою: Харківська область, Харківський район, сел. Буди, вул. Харківська, №4/3 на баланс відповідачу - Виробничому управлінню житлово - комунального господарства Будянскої селищної ради, що підтверджується рішенням Будянської селищної ради тринадцятої сесії V скликання від 26.09.2007 "Про прийняття до комунальної власності територіальної громади в особі Будянської селищної ради, житлових будинків та гуртожитків АТЗТ «Будянський фаянс» та передачі їх на баланс Будянському ВУЖКГ та актом приймання-передачі від 01.11.2007 (том 1 аркуші справи 91-92).

Таким чином, починаючи з 01.11.2007 гуртожиток №2, що знаходиться за адресою: Харківська область, Харківський район, сел. Буди, вул. Харківська №4/3 знаходиться на балансі відповідача - Виробничого управління житлово - комунального господарства Будянскої селищної ради.

У гуртожитку №2 (адреса: Харківська область, Харківський район, сел. Буди, вул. Харківська №4/3) знаходиться квартира №9 площею 49,8 кв.м, яка в період з 01.01.2009 по січень 2017 централізовано опалюється разом із всіма іншими приміщеннями, що знаходяться в цьому будинку.

Відповідно до абзацу 3 частини першої статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" балансоутримувач будинку - власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом".

У відповідності з положеннями пункту 6 частини другої статті 24 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" балансоутримувач зобов'язаний забезпечити належні експлуатацію та утримання майна, що перебуває на його балансі.

Відповідно до пункту 16 Типового положення про порядок конкурсного відбору підприємств для утримання житлових будинків і прибудинкових територій та Типового договору на утримання житлових будинків і прибудинкових територій, затвердженого наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 07.09.1998 № 194, утримання житлового будинку це комплекс робіт, спрямований на створення належних умов перебування та життєзабезпечення в будинку громадян та на забезпечення утримання житлового фонду й прибудинкових територій.

Виходячи з наведеного є вірним висновок суду першої інстанції про те, що витрати на утримання квартири АДРЕСА_1 площею 49,8 кв.м. повинен нести балансоутримувач - Виробниче управління житлово - комунального господарства Будянскої селищної ради (відповідач у справі), а тому останній зобов'язаний також здійснювати оплату за спожиті комунальні послуги з теплопостачання.

Як свідчать матеріали справи, позивач неодноразово звертався до відповідача та Будянскої селищної ради з листами, в яких просив надати йому інформацію щодо власника квартири АДРЕСА_1, а також про те, що хто зареєстрований за вказаною адресою, оскільки вказана квартира опалюється щорічно, але послуги з теплопостачання ніхто не сплачує.

У відповідь на зазначені листи Будянська селищна рада зазначила, що квартира АДРЕСА_2 є власністю Виробничого управління житлово - комунального господарства Будянскої селищної ради.

Позивач зазначає, що відповідач від надання інформації щодо вищезазначеної квартири ухилився, але зі змісту довідки Виробничого управління житлово - комунального господарства Будянскої селищної ради №30 від 01.02.2017 вбачається, що у вказаній квартирі ніхто не зареєстрований та не мешкає.

На противагу наведених позивачем доводів відповідач зазначив, що у квартирі АДРЕСА_3 теплопостачання немає, у вказаному приміщенні відсутні радіатори, а тому послуги з централізованого теплопостачання відповідач фактично не отримує.

Однак вказані твердження спростовуються наявним в матеріалах справи актом від 02.02.2017 обстеження квартири № 9 будинку 4/3 (гуртожитку) по вул. Харківській с. Буди, в якому зазначено, що: послуги з централізованого теплопостачання в зазначене приміщення надаються належним чином; вказане приміщення опалюється радіаторами в кількості 4 штук; будь - яких скарг щодо якості опалення не має (том 1 аркуш справи 97).

Судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що послуги з теплопостачання надавалися позивачем відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630 Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення .

Позивач в порядку досудового врегулювання спору звернувся до відповідача із претензією-вимогою №172/17 від 16.02.2017 про сплату боргу у розмірі 157399,75 грн., але відповідач у своїй відповіді № 20 від 23.02.2017 в задоволенні претензії відмовив, посилаючись на відсутність договору між сторонами та відсутність обов'язку щодо сплати вказаної суми заборгованості позивачу.

Предметом даного судового розгляду є вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги з теплопостачання квартири площею 49,8 кв. м в будинку №4/3 по вул. Харківській у сел. Буди за період з 01.01.2009 по січень 2017 року включно в сумі 157 399,75 грн.

Місцевий господарський суд вмотивовано зазначив, що споживачі зобов'язані оплатити отримані ними житлово-комунальні послуги, а відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов'язку оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується ними зі згоди постачальника послуг. Дана правова позиція знайшла також своє підтвердження у висновках, викладених у постанові Верховного Суду України від 25.11.2014 по справі №3-184гс14, копія якої міститься в матеріалах справи.

Позивач зазначив, що з 2009 року не міг з'ясувати хто є власником та хто зареєстрований у ІНФОРМАЦІЯ_1, і ці обставини були з'ясовані ним лише у 2017 році, тому позивач звернувся до суду першої інстанції із клопотанням про поновлення строку позовної давності та просить поновити строки позовної давності по стягненню з відповідача заборгованості за надані послуги теплопостачання.

Натомість відповідачем у справі заявлено клопотання про пропущення позивачем строку позовної давності, у зв'язку із початком нарахування заборгованості у 2009 році, що має наслідком відмову в задоволенні заявленого позову. При цьому, відповідач просить заяву позивача про поновлення строку позовної давності залишити без задоволення, як необґрунтовану.

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Як роз'яснено в пункті 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачем пропущено строк позовної давності на подання позовної заяви про стягнення заборгованості за період з 01.01.2009 по січень 2014 року включно, а тому дійшов висновку про відмову в позові частині вимог про стягнення з відповідача 73407,25 грн. боргу за вказаний період.

Однак при цьому, суд першої інстанції встановивши те, що: квартира АДРЕСА_4 №4/3 у сел. Буди належить відповідачу і цей факт ним визнається; послуги з теплопостачання у згадану квартиру без укладення письмового договору фактично надані позивачем у спірний період; неналежне надання послуг з централізованого теплопостачання або відключення від централізованого теплопостачання, як про це зазначив відповідач, матеріалами справи не підтверджується; докази неотримання відповідачем зазначених послуг з теплопостачання у спірний період в справі відсутні, а сума заборгованості за період з лютого 2014 року по січень 2017 року у розмірі 83992,50 грн. за отримані послуги з теплопостачання відповідачем не сплачена, тому суд прийняв рішення про задоволення позовних вимог у вказаній частині.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає такі висновки місцевого господарського суду обґрунтованими, у зв'язку з наступним.

Причиною подання апеляційної скарги стала незгода позивача з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у позові про стягнення 73407,25 грн. боргу за період з 01.01.2009 по січень 2014 року, у зв'язку зі спливом строку позовної давності, про застосування якої відповідачем зроблено відповідну заяву. Позивач не погоджується із визнанням судом першої інстанції причин пропуску позивачем строку позовної давності неповажними.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною першою статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, за змістом зазначеної норми законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти (така правова позиція була викладена в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 21.05.2014 у справі № 6-7цс14).

Частиною третьою статті 267 Цивільного кодексу України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта). Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частина п'ята).

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен розглянути справу у повному обсязі, дати належну оцінку доказам, відповідно до вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України, з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право позивача, за захистом якого той звернувся до суду.

У разі коли таке право не порушене, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості, а якщо буде встановлено судом, що право особи дійсно порушене, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, то суд відмовляє у позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності поважних причин її пропуску.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Отже, дослідження підстав пропуску строку позовної давності та наявності поважності/ неповажності причин такого пропуску, або ж встановлення моменту, з якого особі стало відомо про порушення її права (за наявності відповідної заяви про застосування строків позовної давності) покладається на суд, до якого було подано заяву про застосування строків позовної давності; при цьому, на особу, яка пропустила такий строк, покладається обов'язок довести поважність цих причин, або ж довести з якого моменту їй стало відомо про порушення її права.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Приймаючи рішення господарський суд першої інстанції обґрунтовано послався на те, що в даному спірному випадку відсутні підстави, які б істотно утруднювало своєчасне подання позову, а наведені позивачем причини пропуску строків позовної давності є неповажними.

Так, судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що відповідачем не сплачувались послуги надані позивачем з теплопостачання у період з 2009 по 2017 роки, тобто право та охоронюваний законом інтереси позивача дійсно порушені відповідачем і позивач має право на подання даного позову.

В обґрунтування підстав для поновлення строку позовної давності позивач послався на те, що відповідач ухилився від надання детальної інформації про власника квартири АДРЕСА_1 площею 49,8 кв.м. та зареєстрованих в ній осіб, що унеможливило своєчасне звернення із позовом до суду про стягнення спірних коштів.

Проте наведені позивачем обставини вмотивовано визнані судом першої інстанції неповажними, адже позивач не був позбавлений на здійснення дій на отримання запитуваної інформації про власника приміщення у передбачений законом спосіб та до відповідного уповноваженого органу, оскільки відповідач не є суб'єктом надання запитуваної інформації та до його повноважень не належить надання інформації про набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав, тощо, що підтверджується Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» .

Під час апеляційного розгляду справи колегією суддів також не встановлено обґрунтованих підстав, що заважали позивачу вчасно звернутись до суду за захистом свої порушених прав та інтересів. Жодних об'єктивних, незалежних від позивача обставин, які б перешкоджали своєчасному зверненню до суду, скаржником не наведено. Поважність причин пропуску позовної давності в порядку статей 32-34 Господарського процесуального кодексу України позивачем не підтверджена.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статей 33, 34 названого Кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються учасниками судового процесу. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Посилання позивача на довготривале навмисне ухилення відповідача та Будянської селищної ради від надання детальної інформації стосовно власника спірного приміщення та зареєстрованих в ньому осіб, та у зв'язку з чим неможливість своєчасно звернутись до суду, що стало причиною пропуску строку позовної давності, є безпідставними і не можуть бути визнані судом поважними причинами строку позовної давності, оскільки правовий зв'язок між цими обставинами відсутній. В даному випадку позивач дізнався про порушене право ще у 2009 році в силу неналежного виконання володільцем квартири квартира АДРЕСА_4 №4/3 у сел. Буди своїх обов'язків по сплаті вартості послуг з теплопостачання, а відповідач та Будянська селищна рада не є єдиними і вичерпними джерелами запитуваної інформації та останніми установами, що надають відомості про власників квартир. Ніхто не забороняв позивачу звернутись до відповідного уповноваженого органу у передбачений законом спосіб із запитом щодо надання інформації про власника спірного приміщення. Докази на підтвердження неможливості отримання даних щодо власника приміщення протягом дев'яти років позивачем ані суду першої інстанції, ані суду апеляційному суду не надано.

Водночас, як обґрунтовано зазначає відповідач, на час звернення до суду із позовом позивач послався на обстеження приміщення (акт від 02.02.2017; том 1 аркуш справи 97) та у зв'язку з цим, встановлення фактичного відповідача по справі, але які об'єктивні непереборні обставини заважали здійснити таке обстеження раніше, позивачем не зазначені.

Отже, в даному випадку відсутні правові підстави для визнання поважними причин пропуску строку позовної давності стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги з теплопостачання в сумі 73407,25 грн. за період з 01.01.2009 по січень 2014 року.

Виходячи з наведеного є вірним висновок суду першої інстанції про відмову в позові в зазначеній частині вимог про стягнення з відповідача боргу з підстав пропуску строку позовної давності, про застосування якої відповідачем заявлено до прийняття рішення у справі, та відсутності поважних причин для його поновлення.

Водночас, в ході апеляційного розгляду справи підтвердився той факт, що у період з лютого 2014 року по січень 2017 року позивач без укладення письмового договору надав відповідачу послуги з теплопостачання вартістю 83992,50 грн., а відповідач ці послуги отримав, проте їх вартість позивачу не оплатив. Наявний в матеріалах справи розрахунок вартості наданих позивачем послуг відповідач не оспорив та не спростував. При перевірці зазначеного розрахунку вартості наданих послуг колегією суддів встановлено, що він є вірним.

Підсумовуючи все вищезазначене колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновками місцевого господарського суду про задоволення позову в частині вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 83992,50 грн. заборгованості.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України визначає, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З урахуванням викладених обставин, колегія суддів зазначає, що наведені позивачем доводи в апеляційній скарзі про порушення судом норм матеріального та процесуального права нічим не обґрунтовані та не узгоджуються з наявними у справі матеріалами. З цих обставин вимоги позивача, що зазначені в апеляційній скарзі, не підлягають задоволенню, а наведені на їх підтвердження доводи не можуть бути прийнятими до уваги колегією суддів в якості підстав для скасування прийнятого у даній справі цілком законного та обґрунтованого рішення Господарського суду Харківської області від 17.05.2017 у справі № 922/954/17.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

На підставі викладеного та керуючись статтями 32, 33, 34, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтями 105, 110 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства теплових мереж Харківського району Харківської районної державної адміністрації, м. Харків залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 17.05.2017 у справі № 922/954/17 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Барбашова С.В.

Суддя Істоміна О.А.

Суддя Пелипенко Н.М.