Постанова

від 16.06.2017 по справі 815/7201/16

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 815/7201/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2017 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі :

головуючого судді Потоцької Н.В.

розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю КАМБІО - СТРОЙСЕРВІС до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 23.09.2016 р. № 8031403, -

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа за позовом товариства з обмеженою відповідальністю КАМБІО - СТРОЙСЕРВІС до Головного управління ДФС в Одеській області, в якому позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 23.09.2016 р. № 8031403.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що нормами податкового законодавства визначено, що нарахування податкового кредиту здійснюється на підставі податкової накладної, яка сама по собі є підставою для нарахування податкового кредиту за умови її відповідності вимогам законодавства, оскільки це єдиний документ бухгалтерського та податкового обліку, що містить у собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ.

Єдиною підставою для настання відповідальності платника податку є неможливість підтвердження сум податку, включеного до складу податкового кредиту, податковими накладними, проте, як було встановлено в ході проведення перевірки та в суді першої інстанції, відповідні податкові накладні у позивача були наявні, тобто під час проведення перевірки підтверджено належними доказами фактичність отримання товару та робіт/послуг.

Отже, фактичні обставини по справі, об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між ТОВ КАМБІО-СТРОЙСЕРВІС та ТОВ ГК ТЕРМОІНЖИНІРИНГ , а також правомірність віднесення ТОВ КАМБІО-СТРОЙСЕРВІС спірної суми ПДВ до складу податкового кредиту відповідно до первинних бухгалтерських документів та за податковою накладною, яка виписана на виконання умов викладених вище договірних відносин.

При цьому, По взаємовідносинам між ТОВ КАМБІО-СТРОЙСЕРВІС та ТОВ ЕКСІМБРОКСЕРВІС (код за ЄДРПОУ 38271916) зазначаємо, що за матеріалами досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №32015160000000313 від 05.11.2015 р., а також за результатами проведення судово-економічної експертизи встановлено заниження ТОВ КАМБІО-СТРОЙСЕРВІС податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ ЕКСІМБРОКСЕРВІС за умовами договорів поставки №10 від 10.07.2015 р. та №14 від 14.07.2015 р. у розмірі 299 472,05 грн. за звітний (податковий) період - липень 2015 р.

Керуючись положеннями ч.4 ст. 212 Кримінального кодексу України, позивачем на ім'я УДКСУ у м. Іллічівську було перераховано 100 000,00 грн., що підтверджується додатково наданими до адміністративного позову платіжними дорученнями.

Враховуючи положення ПКУ щодо усунення подвійного оподаткування, а також положення ст. 61 Конституції України про те, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне и те саме правопорушення, вважаємо здійснене відповідачем донарахування позивачу суми податку на додану вартість та нарахування штрафних (фінансових) санкцій по взаємовідносинам з ТОВ ЕКСІМБРОКСЕРВІС та винесення на підставі цього відповідного податкового повідомлення-рішення безпідставним та неправомірним.

Представник позивача в судове засідання не з'явився. До суду надійшла заява за вхід. № 15955/17 про розгляд справи за відсутності представника.

Представник відповідача проти позову заперечував, зазначивши, що ТОВ КАМБІО-СТРОЙСЕРВІС неправомірно сформувало податковий кредит по оскаржуваних господарських операціях, оскільки, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та податку на прибуток мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився. Про розгляд справи повідомлений належним чином і завчасно, що підтверджується матеріалами справи.

А тому, зважаючи на те, що до судового засідання прибули не всі особи, хоча і були повідомлені належним чином, перешкод для розгляду справи не має, суд вирішив розглянути справу в порядку письмового провадження (ч. 6 ст. 128 КАС України).

Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи по справі, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

ТОВ Камбіо-Стройсервіс підприємство, яке спеціалізується на дорожньому будівництві, проектуванні, інжинірингу, благоустрою та ландшафтному дизайні об'єктів.

Пріоритетним напрямком діяльності є комплекс робіт по встановленню дорожнього покриття із мілкорозмірних фігурних елементів - тротуарів, доріг, привокзальних територій, перонів та платформ, контейнерних терміналів, портів, парків, торгових та виставкових павільйонів, ресторанів, літніх площадок та інших об'єктів місцевої інфраструктури.

Напрямок будівництва включає в себе наступні роботи:

Обладнання промислових дорожніх покриттів;

Благоустрій місцевих та приватних територій;

Земляні роботи, планування території;

Будівельно-монтажні роботи;

Встановлення систем поверхового водовідводу.

Головним управлінням ДФС в Одеській області, згідно з п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.п.78.2 ст.78 Податкового кодексу України та відповідно до наказу ГУ ДФС в Одеській області від 25.08.2016 р. № 1306 проведена позапланова документальна виїзна перевірка товариства з обмеженою відповідальністю КАМБІО-СТРОЙСЕРВІС (код ЄДРПОУ 32790229) з питань правильності нарахування податку на прибуток та ПДВ за період з 01.01.2015 р. по 30.06.2016 р.

За наслідками проведеної перевірки заступником начальника відділу координації, звітності та аналізу управління аудиту Головного управління ДФС в Одеській області ОСОБА_1 складений акт за № 93/15-32-14-03/32790229 від 09.09.2016 р., яким встановлено порушення ТОВ КАМБІО-СТРОЙСЕРВІС пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2, п.138.4 ст.138, пп. 139.1.9 п.139.1 ст.139 ПКУ, внаслідок чого встановлено заниження податку на прибуток за 2015 рік у сумі 1 172 995,00 грн. та п.198.1, п.198.3 ст.198 ПКУ, внаслідок чого встановлено заниження ПДВ в періоді, що перевіряється, у загальній сумі 608 826,00 грн., а саме:

- за липень 2015 року у розмірі 299 472, 00 грн.;

- за березень 2016 року у розмірі 309 354, 00 грн.

Не погоджуючись із вказаними висновками, в порядку передбаченому п.86.7 ст.86 ПК України ТОВ КАМБІО-СТРОЙСЕРВІС надало заперечення до контролюючого органу.

21.09.2016 р. посадовою особою ТОВ КАМБІО-СТРОЙСЕРВІС особисто отримано відповідь від перевіряючого ГУ ДФС в Одеській області Щодо розгляду заперечень від 21.09.2016 р. №2078/10/15-32-14-03-10.

ГУ ДФС в Одеській області у відповіді зазначило, що висновки акту перевірки №93/15-32-14-03/32790229 від 09.09.2016 р. відповідають вимогам діючого законодавства .

На підставі акту перевірки ГУ ДФС в Одеській області прийнято податкове повідомлення - рішення від 23.09.2016 року № 8021403, яким ТОВ КАМБІО-СТРОЙСЕРВІС збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем на 1 172 995, 00 грн. та № 8031403, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем на 608 826, 00 грн. та застосовано штрафну санкцію в розмірі 304 413, 00 грн.

Судом встановлено, що по взаємовідносинам між ТОВ КАМБІО-СТРОЙСЕРВІС та ТОВ ЕКСІМБРОКСЕРВІС (код ЄДРПОУ 38271916) за матеріалами досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №32015160000000313 від 05.11.2015 р., а також за результатами проведення судово-економічної експертизи встановлено заниження ТОВ КАМБІО-СТРОЙСЕРВІС податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ ЕКСІМБРОКСЕРВІС за умовами договорів поставки № 10 від 10.07.2015 р. та № 14 від 14.07.2015 р. у розмірі 299 472, 05 грн. за звітний (податковий) період - липень 2015 р.

На підставі приписів ч. 4 ст. 212 Кримінального кодексу України, позивачем на ім'я УДКСУ у м. Іллічівську перераховуються грошові кошти, що підтверджується платіжними дорученнями № 108 від 31.08.2016 р., № 202 від 30.09.2016 р., № 2236 від 30.09.2016 р. (т. 1 а/с. 81-83), № 2616 від 31.01.2017 р. (т. 1 а/с. 164), № 2690 від 27.02.2017 р. ( т. 2 а/с. 4).

Частиною 1 ст. 212 КК України встановлено, що умисне ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), що входять в систему оподаткування, введених у встановленому законом порядку, вчинене службовою особою підприємства, установи, організації, незалежно від форми власності або особою, що займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи чи будь-якою іншою особою, яка зобов'язана їх сплачувати, якщо ці діяння призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у значних розмірах.

Особа, яка вчинила діяння, передбачені частинами першою, другою, або діяння, передбачені частиною третьою (якщо вони призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів в особливо великих розмірах) цієї статті, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона до притягнення до кримінальної відповідальності сплатила податки, збори (обов'язкові платежі), а також відшкодувала шкоду, завдану державі їх несвоєчасною сплатою (фінансові санкції, пеня) (ч. 4 ст. 212 КК України).

Необхідність визнання обов'язковості практики Європейського Суду з прав людини законодавчо грунтується на нормах п. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., Першого протоколу та протоколів № 2,4,7 та 11 до Конвенції від 17.07.1997 року, згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 р., у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду, як джерело права.

Non bis in idem (лат.) - принцип юридичної відповідальності, який означає, що особа не може бути притягнута до юридичної відповідальності двічі за одне й те саме правопорушення.

Принцип non bis in idem у правових позиціях ЄСПЛ становить сукупність матеріально-правових та процесуально-правових положень, які судом не виокрмлюються. Коли ЄСПЛ розглядає спірні питання, то надає перевагу процесуальним аспектам.

Матеріально-правова складова правила non bis in idem розглядає, 1) що розуміють під правопорушенням, за яке неможливо притягти особу двічі до юридичної відповідальності за одне і те саме правопорушення а також, 2) що саме розуміють під подвійним покаранням.

ЄСПЛ не відокремлює у принципі non bis in idem матеріально-правовий та процесуально-правовий компоненти., між ними є тісний зв'язок, який характеризує, що одночасне кримінальне переслідування особи, навіть в окремих процесах, за одні і ті ж факти не оцінюються Судом як порушення.

У рішенні справи Gradinger v. Austria ЄСПЛ сформулював критерії оцінки двох правопорушень як тотожних. Тотожність стосується не лише назви правопорушень за законом, але, що головніше, змісту та мети правопорушень. Виходячи з цього, ЄСПЛ визнав таким, що порушує ст. 4 Протоколу № 7, стягнення із заявника адміністративного штрафу за керування транспортом у стані сп'яніння, оскільки раніше він вже був засуджений за це саме діяння як за кримінальний злочин (ЄСПЛ розцінив ці адміністративне правопорушення і злочин як одне і те саме діяння).

У практиці ЄСПЛ розглядалися питання можливості одночасної кваліфікації одного діяння як: злочину та адміністративного правопорушення; злочину та фінансового правопорушення; злочину та конституційного правопорушення; злочину та дисциплінарного проступку, злочину та цивільно-правового делікту.

Вказаний принцип знайшов відображення у ст. 61 Конституції України Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. .

Такої ж правової позиції дотримується і ВС України у постанові від 21.10.2015 р. (Судова палата у цивільних справах) за позовом ПАТ Апекс-Банк .

З огляду на викладене суд прийшов до висновку про відсутність протиправності податкового повідомлення - рішення, оскільки позивачем визнано факт заниження податкових зобов'язань, але при цьому до необхідності скасування спірного рішення з метою дотримання принципу Non bis in idem.

По взаємовідносинам між ТОВ КАМБІО-СТРОЙСЕРВІС та ТОВ ГК ТЕРМОІНЖИНІРИНГ (код ЄДРПОУ 39395692).

На виконання умов договору підряду № 03/12/15 від 03.12.2015 року ТОВ ГК ТЕРМОІНЖИНІРИНГ виписано (оформлено) акт виконаних робіт за березень 2016 року та податкову накладну, які наявні у ТОВ Камбіо-Стройсервіс .

Суми податку на додану вартість за зазначеною податковою накладною включено до податкового кредиту відповідного періоду, відображено у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних, які відповідають даним додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість та даним декларації з ПДВ за березень 2016 року та даним Єдиного реєстру податкових накладних.

Розрахунки між суб'єктами господарювання за надану послугу у січні - червні 2016 року не проводились.

Станом на 30.06.2016, кредиторська заборгованість по розрахунках з ТОВ "ГК "ТЕРМОІНЖИНІРИНГ" становить 5 271 794, 81 грн., відповідно журналу - ордеру по рахунку 631.

Згідно бази даних АІС Податковий блок Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів ТОВ Камбіо - Стройсервіс сформовано податковий кредит за рахунок постачальника ТОВ "ГК "ТЕРМОІНЖИНІРИНГ" у березні 2016 року у сумі ПДВ - 309 353,45 грн.

Згідно даних АІС Податковий Блок та відповідно до матеріалів, що знаходяться у справі ТОВ "ГК "ТЕРМОІНЖИНІРИНГ", значиться наступне:

ТОВ ГК ТЕРМОІНЖИНІРИНГ зареєстровано в ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві, має стан О - платник податків за основним місцем обліку.

Основний вид діяльності - 41.20 - Будівництво житлових і нежитлових будівель.

Згідно Звіт про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до органів доходів та зборів :

- середньооблікова кількість штатних працівників за березень 2016 року складає 12 осіб, середня заробітня плата -2,0 тис. грн.

Відповідно до фінансового звіту ТОВ "ГК "ТЕРМОІНЖИНІРИНГ" за 2015 рік підприємство основних засобів не мало,таким чином виконувати вищеназвані будівельні роботи без залучення субпідрядників підприємство не в змозі.

Згідно даних АІС Податковий Блок розділу Реєстраційні дані дані про відокремлені підрозділи відсутні, а також змін місцезнаходження (місця проживання), що пов'язані зі зміною адміністративного району не відбувались.

В ході аналізу інформації, яка зазначена в автоматизованій системі Єдиний реєстр податкових накладних ТОВ "ГК "ТЕРМОІНЖИНІРИНГ" не придбавав послуги з влаштування дорожнього покриття з фігурних елементів мощення у третіх осіб для подальшої реалізації ТОВ Камбіо-Стройсервіс .

Згідно аналізу можливості виконання оформлених господарських операцій з придбання (виробництва)/продажу ідентифікованих товарів/послуг з використанням наявних на балансі основних засобів: враховуючи об'єми задекларованих ТОВ "ГК "ТЕРМОІНЖИНІРИНГ" операцій (за березень 2016 року податкові зобовязаиия ТОВ "ГК "ТЕРМОІНЖИНІРИНГ" складають 1465931 грн., де взаємовідносини з ТОВ "Камбіо-Стройсервіс" відображені і сумі 309353,45 грн. тобто 21%), відсутність належної кількості трудових та інших ресурсів, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, тобто адміністративно-господарських гможливостей, що об'єктивно необхідні для виконання взятих на себе господарських зобов'язань можливо зробити висновок про нереальність здійснення операцій, що задекларовані у податковій звітності.

Отже, за березень 2016 року податковим органом встановлено формування ТОВ "ГК "ТЕРМОІНЖИНІРИНГ" штучних податкових зобов'язань з метою надання податкової вигоди контрагентам-покупцям та формування ними штучного податкового кредиту, що призводить до заниження їх податкових зобов'язань по податку на додану вартість.

Податковий орган у зв'язку із не встановленням придбання ТОВ "ГК "ТЕРМОІНЖИНІРИНГ" послуг, які в подальшому були реалізовані на адресу ТОВ Камбіо-Стройсервіс у березні 2016 року це свідчить про ймовірну підміну товару.

Виходячи з того, що по ланцюгу постачання ТОВ ГК ТЕРМОІНЖИНІРИНГ реалізовувалися начебто отримані роботи (послуги) в адресу контрагентів-покупців, встановлено формування штучних податкових зобов'язань ТОВ ГК ТЕРМОІНЖИНІРИНГ з метою надання податкової вигоди контрагентам - покупцям та формування ними штучного податкового кредиту, що призводить до заниження їх податкових зобов'язань по податку на додану вартість.

З встановленого, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, які не мають реального товарного характеру.

При аналізі правильності нарахування та сплети до бюджету податку на додану вартість ТОВ ГК ТЕРМОІНЖИНІРИНГ вбачаються бюджетні втрати в частині не надходження податку на додану вартість за період березень 2016 року на загальну суму ПДВ 309 354 грн.

Аналізом звітності з ПДВ за період березень 2016 року встановлено формування ТОВ ГК ТЕРМОІНЖИНІРИНГ податкових зобов'язань з метою надання податкової вигоди та формування контрагентом-покупцем ТОВ Камбіо - Стройсервіс штучного податкового кредиту за вищевказаний період у сумі ПДВ 309 354 грн.

Крім того, податковий орган вказує на територіальну віддаленість ТОВ "ГК "ТЕРМОІНЖИНІРИНГ" (м. Київ, Печерський район, вул. Інститутська, буд. 16, кв. (офіс) 1/3) від об'єкту замовника ТОВ "Камбіо- Стройсервіс" ( Накопичувальний майданчик для автотранспорту , який розташований за адресою: територія Визирської сільської ради, Комінтернівський район, Одеська область, за межами населеного пункту, 43 км. автодороги М14 ОСОБА_1 - Мелітополь - Новоазовськ), відсутність серед постачальників ТОВ ГК ТЕРМОІНЖИНІРИНГ тих, які могли б надавати послуги субпідряду по виконанню робіт з влаштування дорожнього покриття з фігурних елементів мощення, незначну чисельність працюючих на ТОВ "ГК "ТЕРМОІНЖИНІРИНГ", не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження підприємств, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, взаємовідносини ТОВ "Камбіо- Стройсервіс" з ТОВ "ГК "ТЕРМОІНЖИНІРИНГ" на суму ПДВ 309 354 грн. в т.ч. за березень 2016 р. - 309 354 грн.

Отже, ТОВ "Камбіо-Стройсервіс" неправомірно сформувало податковий кредит по операціях з зазначеним постачальником.

Надаючи належну правову оцінку спірним правовідносинам суд виходив з наступного:

Відповідно до положень 14.1.36 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно п. 22.1. ст. 22 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Приписами підпункту 14.1.181 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом.

Відповідно до підпункту 14.1.156 статті Податкового кодексу України, податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Порядок формування податкового кредиту передбачений статтею 198 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Пунктом 198.2 статті 198 визначено, датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Також, відповідно до пункту 198.3 статт198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6. статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З огляду на наведені приписи податкового законодавства, суд вважає за необхідне зазначити, що суми податку на додану вартість для цілей визначення податкового кредиту мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише допущеними контрагентом порушеннями вимог законодавства. Якщо вказаний контрагент допустив такі порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо нього, адже законом іншого не передбачено.

Вказана правова позиція також узгоджується з правовою позицією Вищого адміністративного суду України, яка викладена в ухвалі від 03.03.2016 року по справі №К/800/11712/15.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому, оцінюватись при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За приписами п.п. 2.4 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Надані суду первинні документи за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства, наявності недоліків (дефектів форми, змісту або походження), які б згідно з п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку спричиняли втрату означеними накладними юридичного статусу первинних документів судом не виявлено та актом перевірки не встановлено.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

З огляду на викладені положення, для отримання права сформувати податковий кредит із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів, послуг чи основних фондів з метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а не саме лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на поточних рахунках платників податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Положеннями п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Як встановлено судом, сума податкового кредиту підтверджена відповідними первинними документами.

Матеріали справи не містять доказів наявності між позивачем та його контрагентом при укладанні і виконанні договорів взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад.

Факт здійснення господарської діяльності підтверджується документально первинними бухгалтерськими документами, що були надані до суду, а саме: договорами, рахунками-фактурами, прибутковими ордерами, накладними.

Відповідачами не надано належних доказів щодо визнання недійсними в установленому законом порядку договорів, укладених між позивачем та його контрагентом.

Відповідно до п. 36.5 ст. 36 Податкового кодексу України, відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Законом не встановлено обмежень по включенню до складу податкового кредиту сум ПДВ по товарах з підстав викладених другим відповідачем, за умови, що такий постачальник зареєстрований платником податку на додану вартість, за наявності належним чином оформлених податкових накладних, та за наявності фактичного здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг). Окрім того порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обовязки іншого платника податків.

З огляду на встановлені обставини у справі, враховуючи індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, встановлений ст. 61 Конституції України, суд зазначає, що у разі порушення контрагентом платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цих осіб. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податків права на віднесення сум до складу податкового кредиту у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови його отримання (сплатив ПДВ у ціні замовлених та фактично отриманих товарів) та має документальне підтвердження розміру податкового кредиту.

З наведених норм законодавства та досліджених матеріалів справи, суд зазначає, що ТОВ КАМБІО - СТРОЙСЕРВІС виконало вимоги законодавства, сплативши податок на додану вартість в ціні придбаного товару у контрагентів, які в свою чергу, виконали вимоги діючого законодавства, видавши позивачу належним чином оформлені податкові накладні. Підстав для зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість встановлено не було.

Відповідно до ст. 202 Цивільного Кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин повинен відповідати вимогам зазначеним у ст.203 Цивільного кодексу України. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим, за винятком встановлених ст. 228 Цивільного кодексу України та ст.ст. 207, 208 Господарського кодексу України випадків свідомого укладення таким суб'єктом права нікчемного правочину з метою відображення певних первинних документів в податковому обліку без фактичного проведення господарських операцій.

Обов'язок контролю за правильністю нарахування та сплати ПДВ покладається на відповідача, а не на позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для позбавлення позивача права на податковий кредит через можливі порушення податкового законодавства контрагентом.

Якщо контрагент можливо не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку (покупця товарів, робіт, послуг) права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Слід також зазначити, що податковим органам згідно покладених на них функцій та повноважень не надано право щодо встановлення нікчемності правочинів, укладених чи неукладених суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності; разом з тим податкові органи не позбавлені права звернутися до суду з вимогою про визнання недійсним правочину при умові його укладання контрагентами з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами відповідно до вимог частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України.

Виконання правочинів підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами. Отримані позивачем від контрагента зазначені податкові накладні не мають недоліків, відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, що спричиняють втрату ними статусу первинного документа.

Судом не встановлені факти, які свідчили б про те, що зміст договорів не відповідає діючому законодавству України, дійсним намірам сторін та що ці наміри спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Окрім того, суд зазначає, що чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит з повнотою відображення постачальником у своїй податковій звітності відповідних господарських операцій, з фактичною сплатою постачальником ПДВ до бюджету. Платник не несе відповідальності за дії всіх підприємств та організацій, що беруть участь у багатостадійному процесі сплати податків до бюджету. Податкові органи не вправі тлумачити поняття добросовісності платника як таке, що породжує у останнього додаткові обов'язки, не передбачені чинним законодавством.

Доказів побудови позивачем фінансово-господарських правовідносин на підставі свідомого укладання договору з фіктивним підприємством з метою перенесення податкового навантаження на особу, яка не виконує свої податкові зобов'язання, податковим органом не представлено.

Посилання ДПІ на участь спірних постачальників в операціях з суб'єктами господарювання, діяльність яких носила протиправний характер, також не мають правового значення для вирішення цього спору. Адже самі по собі правовідносини постачальника позивача з контрагентами не можуть впливати на податковий облік товариства.

Вказана правова позиція узгоджується також з правовою позицією Вищого адміністративного суду України, яка викладена в постанові від 04.06.2014 року по справі № К/800/55605/13.

Крім того, щодо посилань відповідача на нереальність господарських відносин, у зв'язку із порушенням контрагентами позивача вимог податкового законодавства суд зазначає наступне.

Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб, на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції.

Суд відмічає, що в силу закону, отримання податковим органом акту перевірки чи довідки зустрічної звірки, в яких викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента не має преюдиційного значення та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Суд вважає за необхідне вказати, що належними та допустимими в розумінні статті 124 Конституції України, статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (оскільки діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених статтею 191 Кримінального кодексу України та статтею 212 Кримінального кодексу України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (оскільки наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до статей 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (оскільки відповідно до частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Разом з тим, під час розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Матеріали справи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами при укладанні і виконанні договору, взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України не виявлено.

Ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. Такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Чинне законодавство не містить норм щодо солідарної відповідальності платників податків.

Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом, не впливають на права та обов'язки іншого платника податків. Крім того, чинне законодавство не покладає на підприємство обов'язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів.

При цьому Податковий кодекс України не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

Крім того у відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Європейський суд з прав людини в ухвалених Рішеннях, а саме у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Таким чином, проаналізувавши наведені норми діючого законодавства, дослідивши надані до справи матеріали, суд приходить до висновку про неправомірне винесення оскаржуваного податкового повідомлення - рішення.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись ст.ст. 6-8, 122, 128, 160 - 165, 167,186, 254, КАС України суддя, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 23.09.2016 р. № 8031403 в частини донарахування податкового зобов'язання з ПДВ в сумі 309 354 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 154 677 грн.

Скасувати податкове повідомлення - рішення від 23.09.2016 р. № 8031403 в частини донарахування податкового зобов'язання з ПДВ в сумі 299 472 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 149 736 грн.

В іншій частині відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції.

Суддя Потоцька Н.В.