Постанова

від 14.06.2017 по справі 809/420/17

НЕ ВКАЗАНО

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" червня 2017 р. Справа № 809/420/17

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

судді Матуляка Я.П.,

при секретарі Фітель В.С.,

за участю:

представника позивача - Грици І.Ю.

представника відповідача - Семків О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу

за позовом: Дочірнього підприємства "Івано-Франківський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія" Автомобільні дороги України", вул. Петрушевича, 1,м. Івано-Франківськ,76004

до відповідача: Головного управління Державної фіскальної служби України в Івано-Франківській області, вул.Незалежності,20,м.Івано-Франківськ,76018

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 09.12.2016 року за № 0003541406 та від 09.12.2016 року за № 0003561406 в частині,-

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство "Івано-Франківський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія" Автомобільні дороги України" (далі по тексту позивач, підприємство) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби України в Івано-Франківській області (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 09.12.2016 року за № 0003541406 та від 09.12.2016 року за № 0003561406 в частині.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач протиправно, в порушення положень Податкового кодексу України, необґрунтовано та безпідставно, за наслідками проведеної перевірки, на підставі помилкового висновку щодо здійснення нікчемних правочинів, безтоварних операцій, обліку документів, що суперечать законодавчим та нормативним актам, збільшив суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 882 945 гривень, в тому числі за основним платежем в розмірі 588 423 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 294 522 грн., а також зменшив суму податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток в розмірі 4 182 983 гривень.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з мотивів зазначених в позовній заяві, суду пояснив, що господарські операції між позивачем та ТОВ "МІД-9", фактично мали місце, контрагентом поставлено товари та надано послуги, які використані позивачем для здійснення своєї господарської діяльності, позивачем здійснено розрахунок з контрагентом, всі первинні бухгалтерські документи складені на виконання фактичних господарських операцій та відображають їх сутність.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив з підстав наведених в письмовому запереченні (т.1, а.с. 59-60). Суду пояснив, що за наслідками проведеної ревізії фінансово-господарської діяльності позивача встановлено допущення ним порушення норм Податкового кодексу України, внаслідок чого прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення. Просив в задоволенні позову відмовити.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, судом встановлено наступне.

В період з 29.09.2016 року по 10.11.2016 року відповідачем проведена планова виїзна документальна перевірка позивача, з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 року по 30.06.2016 року, а також правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2013 року по 30.06.2016 року.

За наслідками проведеної перевірки відповідачем 24.11.2016 року складено акт за №716-/09-19-14-01/31790584 (т. 2 а.с. 48-183).

В акті зокрема встановлено порушення п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (із змінами та доповненнями), пп.14.1.27, 14.1.56 п. 14.1 ст. 14, п. 135.1, 135.2, 135.3, 135.4 ст. 135, п. 137.1, п. 137.4 ст. 137, п. 138.1, 138.4, 138.6, 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 п. 146.12 ст. 146 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (із змінами та доповненнями).

Не погоджуючись з висновком акту №716-/09-19-14-01/31790584 від 24.11.2016 року позивачем подано заперечення.

Відповідачем надано відповідь на заперечення позивача (т.1, а.с. 13-15 ).

За наслідками розгляду вказаного акту перевірки та скарги позивача, відповідач від 09.12.2016 року оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням за №0003541406 визначив позивачу грошове зобов'язання зі сплати податку на додану вартість в розмірі 882 945грн., з яких 588 423 грн. основне зобов`язання та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 294 522 грн., а також оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням за №0003561406 зменшено позивачу суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 6 308 480 грн. з яких позивач не погоджується в частині зменшення на 4 182 983 грн.(т.1 а.с. 9, 12).

Не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями від 09.12.2016 року за № 0003541406 та за № 0003561406 позивачем подано скаргу.

Державною фіскальною службою України позивачу надано рішення про результати розгляду скарги від 10.02.2017 №2624/6/99-99-11-01-01-25 (т.1 а.с. 16-24).

Не погоджуючись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями від 09.12.2016 року за № 0003541406 та за № 0003561406 позивач звернувся за захистом свого права до суду.

Що стосується встановлених порушень згідно оскаржуваних податкових повідомлень-рішень в частині донарахування зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 57 514 грн. та зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 604478 грн. по взаємовідносинах з ТзОВ "МІД-9", то слід зазначити наступне.

Фактично вищезазначені порушення встановлені на підставі висновку податкового органу щодо того, що сума від'ємного значення об'єкта оподаткування включає вартість придбаних підприємством у ТзОВ МІД-9 товарно-матеріальних цінностей (смоли кам'яновугільної) за серпень-листопад 2014 року на суму 604 478 грн., реальність яких не підтверджена.

Вказаний висновок ґрунтується на тому, що за даними Узагальненої податкової інформації неможливо провести зустрічну звірку з причин реєстрації платника в зоні АТО , контрагентом не подана фінансова звітність станом на 31.12.2014 р., декларація з податку на прибуток за 2014 рік, в т.ч. додаток АМ - амортизація (відсутність основних фондів), а доходина користь фізичних осіб за ознакою доходу 101 заробітна плата виплачена одному працівнику.

Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Частиною 1 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

При цьому відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, визначено витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток приватних підприємств, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України до складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення коштів сплачених на придбання продукції до складу витрат та віднесення сплачених у ціні товарів (робіт, послуг) сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту з податку на додану вартість, є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також сплачені у ціні товарів (робіт, послуг) суми податку на додану вартість для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Досліджуючи фактичність проведених господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, формування витрат для цілей визначення податку на прибуток підприємств та податкового кредиту з податку на додану вартість, судом встановлено наступне.

Позивачем до показників податкової звітності включено господарські операції з придбання товарів, робіт, послуг, проведені ТзОВ "МІД-9".

Досліджуючи господарські правовідносини позивача з товариством з обмеженою відповідальністю МІД-9 , судом встановлено та відображено в акті перевірки, що ТОВ МІД-9 взято на податковий облік 22.10.2009 року, на даний час перебуває на обліку в Красноармійській оДПІ (Гірницький р-н, м, Макіївка), зареєстрований платником податку на додану вартість, і протягом серпня-листопада 2014 року ТОВ МІД-9 подавалися до Макіївської оДПІ податкові декларації з податку на додану вартість. Тобто, даний контрагент позивача на момент виникнення правовідносин був зареєстрований, відомості про нього внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, був зареєстрований платником податку на додану вартість.

Як зазначалось вище, відповідач сформував висновок про відсутність реальності операцій між позивачем та його контрагентом. Інших порушень по вказаних правовідносинах перевіркою не встановлено.

В той же час, Актом перевірки не спростовується факт продажу товарів та послуг за договорами укладеними між позивачем та ТзОВ МІД-9 .

Крім того, судом встановлено використання позивачем поставленої продукції та наданих послуг в своїй господарській діяльності, по виконанню робіт з ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг загального користування, що підтверджується договором, Актами приймання виконаних будівельних робіт (ф.КБ-2в), довідками про вартість виконаних, будівельних робіт (ф.КБ-3) (т.2 а.с.193-243, т.3 а.с.1-61).

Вищенаведене дає підстави суду для формування висновку щодо реальності операцій проведених між позивачем та ТзОВ МІД-9 , а також їх фактичне виконання.

Крім того, суд звертає увагу на те, що господарські операції між позивачем та ТзОВ "МІД-9" мали в часі триваючий характер, не містять ознак їх одномоментного відображення в бухгалтерському обліку, відповідають руху активів позивача у процесі здійснення господарських операцій, факт придбання послуг та понесення позивачем витрат пов'язаних із господарською діяльністю позивача.

Відповідно до підпунктів 16.1.2, 16.1.3, 16.1.4 статті 16 Податкового кодексу України платники податків зобов'язані вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів, подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Із наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування валових витрат та податкового кредиту податку на додану вартість покупцем.

Обставини, коли контрагент не виконав свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету, не тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на формування податкового кредиту у разі, коли цей платник має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Натомість, судом встановлено, що всі необхідні первинні бухгалтерські документи щодо придбання робіт в ТзОВ МІД-9 на момент формування показників податкової звітності були в наявності у позивача.

Така позиція відповідає практиці Верховного Суду України у подібних правовідносинах. Так, у постанові від 13.01.2009 року (справа № 21-1578во08) Верховний Суд України зазначив, що визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість самі по собі не призвели до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляло правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні. У постанові від 11.12.2007 року (справа № 21-1376во06) Верховний Суд України дійшов висновку, що у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, дана позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Як наслідок, суд приходить до висновку про реальність господарських операції щодо придбання позивачем робіт, послуг в ТзОВ МІД-9 , також про добросовісність дій платника податку - позивача, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах первинного бухгалтерського та податкового обліку, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення в частині донарахування зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 57 514 грн. та зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 604478 грн. по взаємовідносинах з ТзОВ "МІД-9", підлягають до скасування.

Що стосується встановлених порушень згідно оскаржуваних податкових повідомлень-рішень в частині донарахування зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 524 630 грн., 2826 грн., та 3453 грн., а також зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 2 273 055 грн., то слід зазначити наступне.

Перевіркою встановлено заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість по причині заниження бази оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг (робіт по ремонту та експлуатаційному утриманню автомобільних доріг , поставки товарів) нижче їх собівартості в сумі 524 630 грн. (додаток до акта №4); заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість від сум отриманих попередніх оплат за поставлені товари (роботи, послуги) на суму 2826 грн. (по філіях Івано-Франківське дорожньо-експлуатаційне управління та філія Івано-Франківський спецкар'єр ); а згідно даних оборотно-сальдових відомостей по рахунках бухгалтерського обліку 703 Доходи від реалізації робіт, послуг , 791 Фінансовий результат основної діяльності , 903 Собівартість реалізованої продукції, робіт, послуг , 23 Виробництво , встановлено, що ДП Івано-Франківськийоблавтодор здійснювалась реалізація виконаних робіт нижче їх собівартості за 2014 рік на загальну суму 2 273 055 грн.

Суд зазначає, що відповідно до пункту 188.1 статті 188 ПК України (в редакції чинній протягом 2015 року) база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче їх собівартості, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком:

товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню;

газу, який постачається для потреб населення.

Основні засади цінової політики і регулює відносини, що виникають у процесі формування, встановлення та застосування цін, а також здійснення державного контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення визначає Закон України Про ціни і ціноутворення .

Відповідно до положень вказаного Закону державне регулювання цін здійснюється Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади, державними колегіальними органами та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень шляхом:

1) установлення обов'язкових для застосування суб'єктами господарювання: фіксованих цін; граничних цін; граничних рівнів торговельної надбавки (націнки) та постачальницько-збутової надбавки (постачальницької винагороди); граничних нормативів рентабельності; розміру постачальницької винагороди; розміру доплат, знижок (знижувальних коефіцієнтів);

2) запровадження процедури декларування зміни ціни та/або реєстрації ціни.

Законом також встановлено гарантії, що надаються суб'єктам господарювання під час державного регулювання цін. Зокрема, Кабінет Міністрів України, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які встановили державні регульовані ціни на товари в розмірі, нижчому від економічно обґрунтованого розміру, зобов'язані відшкодувати суб'єктам господарювання різницю між такими розмірами за рахунок коштів відповідних бюджетів. Установлення Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування державних регульованих цін на товари в розмірі, нижчому від економічно обґрунтованого розміру, без визначення джерел для відшкодування різниці між такими розмірами за рахунок коштів відповідних бюджетів не допускається і може бути оскаржено в судовому порядку.

А відповідно до пп. 14.1.27 п.14.1 ст.14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником. Згідно пп.14.1.228 п.14.1 ст.14 ПК України собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг - витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням розділу III Податкового кодексу України.

Згідно п.138.4 ст.138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 Витрати , затвердженого наказом Міністерства фінансів України №318 від 31 грудня 1999 року, визначено, що витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань; - витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені; - витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням Доходу, для отримання кого вони здійснені.

Суд погоджується з доводами позивача щодо протиправності висновків перевірки в цій частині та зазначає наступне.

Підпунктом 134,.1.1 п. 134.1 ст.134 Податкового кодексу України визначено, що об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів., виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 135.4.1 п. 135.4 ст. 135 Податкового кодексу України, дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшення зобов'язань, та включає дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо); особливості визначення доходів від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг для окремих категорій платників податків або доходів від окремих операцій встановлюються положеннями цього розділу.

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподілених постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг (п.138.4 ст. 138 Податкового кодексу України).

Собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг формується за правилами п.138.6 (собівартість придбаних та реалізованих товарів) та п. 138.8 (собівартість виготовлених і реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг) ст.138 Податкового кодексу України, які не містять обмежень щодо формування собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг залежно від розміру доходу від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг в загальному випадку.

Тобто, собівартість товарів (робіт, послуг) включається до витрат із метою визначення оподаткованого прибутку в повному обсязі, а установлення додаткових обмежень щодо складу витрат платнику податку, крім тих, що передбачені ПКУ, не дозволяється.

Відповідно до п. 14.1.36 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку особу, що діє на користь першої особи, зокрема зо договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

При цьому дохід і прибуток не є тотожними поняттями. Отримання доходу не завжди призводить отримання прибутку.

Згідно з п.3 НП(С)БО 1 Загальні вимоги до фінансової звітності , прибуток - сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ним витрати.

Відповідно до пп.135.5.4 п.135.4 ст.135 Податкового кодексу до складу інших доходів включається вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги здійснюються між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Водночас абзацом п'ятим пп.135.5.5 вищезазначеного пункту Кодексу визначено, що операції з отримання/надання фінансової допомоги між платником податку та його відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, не приводять до зміни їх витрат або доходів.

Тобто, досліджуючи правовідносини між позивачем та його філіями, перевіряючі дійшли хибного висновку формуючи вказані порушення, в зв'язку, з чим зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 2 826 грн.

Що стосується висновку перевірки щодо встановлених цін на послуги позивача та відсутності державного регулювання таких цін, то слід зазначити, що дочірнє підприємство "Івано-Франківський облавтодор" виконує роботи для Служби автомобільних доріг в Івано-Франківській області (Замовник), яка фінансується з державного бюджету. Роботи виконуються на підставі укладених договорів за результатами проведених Замовником тендерів та акцепту тендерних пропозицій (т.1 а.с.98-122 ).

Вартість виконаних робіт для Замовника розраховується на основі СОУ 42.1- 37641918-050:2012 Порядок визначення вартості капітального та поточного ремонтів автомобільних доріг загального користування (введених в дію з 01.11.2012 року) та СОУ 42.1-37641918-085 Правила визначення вартості робіт з експлуатаційного утримання доріг загального користування, мостів та інших транспортних споруд , введених в дію 01.11.2012 року.

Як наслідок, суд вважає за необхідне зазначити, що ціни на послуги, які надає позивач є такими, що регулюються державою, тому база оподаткування податком на додану вартість визначатиметься виходячи з договірної (контрактної) вартості таких товарів, що встановлена з урахуванням механізмів державного регулювання.

В той же час, суд погоджується з доводами позивача щодо того, що у зв'язку із недостатнім обсягом фінансування з державного бюджету, частина затрат, понесених підприємством не могла бути включена у вартість виконаних робіт по ф.КБ-2В, через що сума фактично понесених затрат (собівартість) залишилася не повністю відшкодованою. Замовником може бути відшкодовано певні витрати, понесені підприємством пропорційно до обсягу виконаних робіт.

Тому, враховуючи все вищевикладене, суд приходить до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення в цій частині також підлягають до скасування.

Також, проведеною перевіркою та аналізом Аналітичної системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів ІС Податковий блок встановлено, що до складу податкового кредиту віднесено суми податку на додану вартість непідтверджені податковими накладними/на загальну суму 3453 грн.

В той же час, податковим органом як суб'єктом який прийняв оскаржуване рішення, окрім констатування зазначених фактів, жодним чином не доведено наявність такого порушення за умови наявності уточнюючих розрахунків декларацій та формування висновків суду щодо протиправності оскаржуваних рішень.

Що стосується висновку податкового органу про те, що позивачем не враховані висновки акта позапланової перевірки з питань дотримання податкового законодавства при закупівлі матеріалів у ТОВ Арніка ПП Л.В.М. , ТОВ Дінмар , ТОВ Компанія Ойл-Сервіс , ТОВ, Артемсіль Регіони-СК від 25.08.2015р. № 51668/09-15-22-02/4896, якою встановлене завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на суму 1 295 450 грн., і яке не враховане при складанні податкових декларацій з податку на прибуток за 2015 рік, то з цього приводу суд зазначає, що ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.09.2016 року залишено без змін постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.03.2016 року, якою задоволено позов підприємства щодо скасування податкового повідомлення-рішення від 25.08.2016р. № 0002592202 , якими зазначені зобов'язання і були встановлені (т.1, а.с. 81-94).

А отже, суд приходить до висновку щодо правомірності дій позивача по неврахуванню висновків перевірки, протиправність яких встановлена судовими рішеннями, які набрали законної сили.

З цього огляду, суд зазначає, що доводи відповідача про те, що ними подано касаційну скаргу на вищенаведені судові рішення, жодним чином не вказують на обов'язок платника враховувати висновки попередньої перевірки.

Як наслідок, суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення за №0003561406 в частині зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 1 295 450 грн., є протиправним та також підлягає до скасування.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, є протиправними та такими, що підлягають до скасування податкові повідомлення-рішення від 09.12.2016 року за № 0003541406 та від 09.12.2016 року за № 0003561406 в частині зменшення суми об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 4 172 983 грн., а позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Щодо частини позовних вимог по податку на прибуток, що стосується транспортних послуг наданих філіям дочірнього підприємства "Івано-Франківськ облавтодор" в сумі 10 000,00 грн. то в цій частині вона не підлягає задоволенню, оскільки згідно акту перевірки філії "Городенківська ДЕД" в декларації по податку з прибутку не включено доходи від транспортних послуг філіям дочірнього підприємства "Івано-Франківськ облавтодор" в сумі 10 000,00 грн.

В судовому засіданні встановлено, що вказана сума не вплинула на визначення від`ємного значення об`єкта оподаткування по податку на прибуток та не входить в визначену податковим повідомленням - рішенням від 09.12.2016 №0003541406 суму зменшення 6 308 480 грн.

Враховуючи вище викладене позов підлягає до часткового задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Факт сплати позивачем до бюджету судового збору в розмірі 75 988,92 грн., підтверджується платіжним дорученням за №1154 від 24.03.2017 року (т.1 а.с. 41).

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, то на користь позивача підлягає стягненню сплачений ним судовий збір у розмірі 75 838,92 грн.

На підставі статті 124 Конституції України, керуючись статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення за №0003541406 від 09.12.2016 року.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення за №0003561406 від 09.12.2016 року в частині зменшення суми об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 4 172 983 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби України в Івано-Франківській області (код 39394463) на користь Дочірнього підприємства "Івано-Франківський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія" Автомобільні дороги України" (код 31790584) сплачений судовий збір у розмірі 75 838 (сімдесят п'ять тисяч вісімсот тридцять вісім) гривень 92 копійки.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Матуляк Я.П.

Постанова складена в повному обсязі 19.06.2017.