Постанова

від 12.06.2017 по справі 908/454/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2017 року Справа № 908/454/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Ємельянова А.С. (доповідач у справі),

суддів Ковтонюк Л.В.,

Могила С.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Наш дім" на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 01.03.2017 р. (судді: Скакун О.А., Стойка О.В., Чернота Л.Ф.) у справі№908/454/16 господарського суду Запорізької області за позовомДержавного регіонального проектно-вишукувального інституту "Запоріждіпроводгосп" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Наш дім" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Регіональне відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області простягнення 61 743 грн. 83коп. за участю представників: від позивачаНеткал О.О., доручення №195 від 05.05.2017 р. Коломієць О.А., директор від відповідача Пиріков О.В., довір. №18 від 09.06.2017 р. Щербина Є.Є., довір. №2 від 23.01.2017 р. Івашков С.О., довір. №19 від 09.06.2017 р. Бургазли А.С., довір. №1 від 23.01.2017 р. Хохлов А.С., довір. №2/1 від 23.01.2017 р. від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачане з'явились

В С Т А Н О В И В :

Рішенням господарського суду Запорізької області від 25.07.2016 р. у справі №908/454/16 відмовлено в задоволені позову Державного регіонального проектно-вишукувального інституту "Запоріждніпроводгосп" (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Наш дім" (далі - відповідач) про стягнення 61 743 грн. 83 коп.

Своє рішення місцевий господарський суд обґрунтував тим, що договори про відшкодування вартості комунальних послуг, експлуатаційних витрат та податку на землю між позивачем та відповідачем на 2014 та 2015 роки укладені не були. Крім того, за висновками господарського суду першої інстанції позивачем не доведено, що відповідачу надавались відповідні послуги у визначеному обсязі.

Апеляційний господарський суд з наведеною позицією місцевого господарського суду не погодився, у зв'язку з чим постановою Донецького апеляційного господарського суду від 13.09.2016 р. рішення господарського суду Запорізької області від 25.07.2016 р. скасовано та прийнято нове рішення про задоволення позову.

В результаті касаційного перегляду, постанову Донецького апеляційного господарського суду від 13.09.2016 р. скасовано, а справу №908/454/16 передано на новий розгляд до господарського суду апеляційної інстанції з метою дослідження питання законності включення до витрат, що підлягають відшкодуванню відповідачем, податку на землю та витрат на утримання працівників, визначених у п. 1.2 договорів.

Постановою Донецького апеляційного господарського суд від 01.03.2017 р. у справі №908/454/16 рішення господарського суду Запорізької області від 25.07.2016 р. скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 58 574 грн. 55 коп. Резолютивну частину рішення господарського суду Запорізької області від 25.07.2016 р. викладено в такій редакції: Позовні вимоги задовольнити частково. Стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість з відшкодування вартості експлуатаційних витрат у сумі 56 368 грн. 08 коп. В частині позовних вимог про стягнення заборгованості з відшкодування вартості експлуатаційних витрат в розмірі 2 206 грн. 47 коп. провадження у справі припинити. В частині позовних вимог про стягнення заборгованості з відшкодування податку на землю в розмірі 3 169 грн. 28 коп. відмовити.

Приймаючи вказану постанову, апеляційний господарський суд врахував, що частина боргу була сплачена відповідачем після порушення провадження у справі. Крім того, судом було враховано, що відповідач є платником єдиного податку, а, отже, в силу приписів чинного законодавства останній звільняється від обов'язку сплати земельного податку.

Не погодившись з постановою апеляційного господарського суду, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Донецького апеляційного господарського суд від 01.03.2017 р. та залишити в силі рішення господарського суду Запорізької області від 25.07.2016 р.

Вказана касаційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, якими врегульовано процедуру укладення господарських договорів та порядок відшкодування витрат з оплати житлово-комунальних послуг.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 29.05.2017 р., колегією суддів у складі: головуючий суддя - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді: Ковтонюк Л.В., Могил С.К., касаційну скаргу відповідача прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 12.06.2017 р.

До касаційної скарги відповідачем було додано клопотання про зупинення виконання оскаржуваної постанови до закінчення його перегляду в порядку касаційного провадження.

З огляду на приписи ст. 121 1 Господарського процесуального кодексу України та враховуючи зміст заявленого клопотання, колегія суддів не вбачає підстав для його задоволення.

У судове засідання 12.06.2017 р. з'явились представники позивача та відповідача.

Представники відповідача в судовому засіданні підтримали доводи викладені в касаційній скарзі, просили її задовольнити. Представники позивача в судовому засіданні заперечили проти задоволення касаційної скарги, просили оскаржувану постанову залишити без змін.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, дослідивши правильність застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

За твердженнями позивача, відповідач має відшкодовувати понесені ним експлуатаційні витрати та витрати з оплати комунальних послуг, оскільки відповідач є власником приміщень в адміністративній будівлі, повноваження управителя якою, визначені в ст. 25 Закону України "Про житлові-комунальні послуги", делеговано позивачу.

Як зазначає позивач, внаслідок невиконання відповідачем вказаних зобов'язань утворилась заборгованість в розмірі 61 743 грн. 83 коп.

При цьому, позивач стверджує, що відповідний обов'язок у відповідача виник на підставі договорів від 01.01.2014 р. та від 01.01.2015 р. про відшкодування витрат за наданні комунальні послуги та експлуатаційні витрати на утримання відповідного адміністративного будинку.

З цього приводу попередніми судовими інстанціями встановлено, що сторонами було підписано два договори про відшкодування витрат за наданні комунальні послуги та експлуатаційні витрати. З боку позивача дані договори підписано з протоколом розбіжностей. В свою чергу, відповідачем протоколи розбіжностей підписані не були.

Враховуючи, що спір щодо неврегульованих розбіжностей не було передано сторонами на вирішення суду, як це передбачено ч. 5 ст. 181 Господарського кодексу України, та зважаючи, що в матеріалах справи містяться докази перерахування відповідачем грошових коштів в якості відшкодування частини вартості житлово-комунальних та експлуатаційних послуг, апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що між позивачем та відповідачем виникло господарське зобов'язання на підставі договорів від 01.01.2014 р. та від 01.01.2015 р.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з наведеним висновком господарського суду апеляційної інстанції, вважає його законним та обґрунтованим.

Поряд з цим, за приписами ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), що закріплено в ст. 530 Цивільного кодексу України.

Так, в п. 1.2 договорів про відшкодування витрат, в редакції протоколів розбіжностей, визначено види послуг, вартість яких відповідач має відшкодувати позивачу, а також порядок визначення даної вартості.

Згідно з п. п. 3.2, 3.3 даних договорів Товариство з обмеженою відповідальністю "Наш дім" зобов'язано своєчасно відшкодовувати інституту вартість витрат на визначені комунальні послуги та ремонт інженерних мереж, згідно виставлених рахунків.

Під час судового розгляду справи відповідачем було сплачено на користь позивача 2 206 грн. 47 коп. відшкодування вартості комунальних послуг, що стало підставою для припинення провадження у справі в цій частині позовних вимог (п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України).

Разом з цим, як зазначено в оскаржуваній постанові, позивач надав суду банківські виписки на підтвердження оплати ним комунальних послуг, рахунки-фактури на оплату послуг з вивозу твердих побутових відходів, акти-рахунки на оплату послуг з водопостачання та водовідведення, розрахункові листки співробітників та квитанції щодо сплати податку на землю.

За висновками господарського суду апеляційної інстанції вказані документи підтверджують понесення позивачем витрат на оплату комунальних послуг, утримання персоналу, вивіз сміття та сплату податку на землю за 2014 та 2015 роки. В свою чергу, ухилення відповідача від підписання актів наданих послуг за спірний період, не звільняє останнього від обов'язку належним чином виконувати умови укладених між сторонами договорів.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення 55 939 грн. 48 коп. заборгованості з відшкодування витрат на утримання персоналу та 428 грн. 60 коп. заборгованості з відшкодування вартості вивозу сміття апеляційним господарським судом були визнані обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача 3 169 грн. 28 коп. податку на землю, господарський суд апеляційної інстанції врахував, що відповідач є платником єдиного податку, а, отже відповідно до приписів п. 4 ч. 1 ст. 297 Податкового кодексу України останній звільняється від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності, зокрема, із земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються для провадження господарської діяльності.

Здійснюючи касаційний перегляд прийнятої апеляційним господарським судом постанови, в межах своїх повноважень колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що апеляційним господарським судом повно та всебічно досліджено наявні в матеріалах справи докази та надана вірна юридична оцінка правовідносинам сторін, на підставі чого прийнято вмотивоване судове рішення.

Доводи викладені в касаційній скарзі відповідача щодо неукладеності договорів від 01.01.2014 р. та від 01.01.2015 р. вже були досліджені та обґрунтовано відхилені Вищим господарським судом України під час касаційного перегляду постанови Донецького апеляційного господарського суду від 13.09.2016 р. та господарським судом апеляційної інстанції при здійсненні нового розгляду справи №908/454/16.

В свою чергу, посилання відповідача на невірне визначення розміру заборгованості (зокрема, на її відсутність) стосується виключно переоцінки наявних в матеріалах справи та досліджених апеляційним господарським судом доказів, переоцінка яких в силу приписів ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України виходить за межі повноважень господарського суду касаційної інстанції.

Враховуючи викладене, касаційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, а оскаржувана постанова підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В ИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Наш дім" залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 01.03.2017 р. у справі №908/454/16 залишити без змін.

Головуючий суддя А.С. Ємельянов

Судді Л.В. Ковтонюк

С.К. Могил