Постанова

від 14.06.2017 по справі 913/927/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2017 року Справа № 913/927/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Коробенка Г.П.- головуючого (доповідач), Дроботової Т.Б., Кравчука Г.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Фермерського господарства "Донбас Агро-Нива Плюс" на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 20.02.2017 у справі№913/927/16 Господарського суду Луганської області за позовомПершого заступника керівника Луганської місцевої прокуратури № 2 до 1.Станично-Луганської районної державної адміністрації 2. Фермерського господарства "Донбас Агро-Нива Плюс" провизнання недійсними розпорядження та договору оренди земельних часток (паїв), зобов'язання повернути земельні ділянки

У судовому засіданні взяли участь представники:

від прокуратури (позивача): Томчук М.О. (прокурор відділу ГПУ);

від відповідача-1: не з'явилися;

від відповідача-2: Любарець А.Ю. (представник за дов. від 13.06.17);

Уколов С.В. (наказ №1 від 03.11.2009);

В С Т А Н О В И В:

Перший заступник керівника Луганської місцевої прокуратури № 2 звернувся до господарського суду Луганської області з позовною заявою до Станично-Луганської районної державної адміністрації (далі - відповідач-1) та до Фермерського господарства "Донбас Агро-Нива Плюс" (далі - ФГ "Донбас Агро-Нива Плюс", відповідач-2) про визнання недійсним розпорядження голови Станично-Луганської районної державної адміністрації № 199 від 27.11.2015 "Про передачу в оренду незапитаних земельних часток (паїв) ФГ "Донбас Агро-Нива Плюс", визнання недійсним договору № 1 оренди земельних часток (паїв), який зареєстровано у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Нижньотеплівської сільської ради за №226, зобов'язання ФГ "Донбас Агро-Нива Плюс" повернути земельні ділянки, що передані йому згідно договору № 1 оренди земельних часток (паїв), який зареєстровано у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Нижньотеплівської сільської ради за № 226.

Рішенням господарського суду Луганської області від 02.11.2016 р. у задоволенні позову відмовлено з підстав недоведеності та необґрунтованості позовних вимог.

Донецький апеляційний господарський суд постановою від 20.02.2017 перевірене рішення місцевого суду скасував, прийняв нове рішення, яким позовні вимоги задовольнив. Апеляційна інстанція визнала, що відповідачем-1 при прийнятті спірного розпорядження та при укладанні спірного договору перевищено повноваження, надані ст. 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)".

Фермерське господарство "Донбас Агро-Нива Плюс" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою у якій просить постанову у справі скасувати, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.

Скаржник вказує на порушення апеляційним судом ст.ст. 1, 13 Закону України "Про оцінку земель", ст. 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", ст.ст. 14, 288 Податкового кодексу України, ст. 387 Цивільного кодексу України, ст.ст. 4-6, 11, 15 , 17, 19 Закону України "Про оренду землі", ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та ст. 2, 29, 49 Господарського процесуального кодексу України, а тому вважає, що висновки викладені судом в оскаржуваній постанові такими, що не відповідають дійсним обставинам спору.

У відзиві прокуратура Луганської області просить залишити оскаржувану постанову без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваного судового акту, знаходить необхідним касаційну скаргу задовольнити частково, враховуючи наступне.

При розгляді даної справи встановлено, що 27.11.2015 головою Станично-Луганської РДА - керівником районної ВЦА винесено розпорядження № 199 "Про передачу в оренду незапитаних земельних часток (паїв) ФГ "Донбас Агро-Нива Плюс", за яким в оренду ФГ "Донбас Агро-Нива Плюс" передані незапитані земельні частки (паї) ріллі загальною площею 332,65 га, в т.ч. земельні ділянки №№ 447, 452, 672-698, 660-665, 496, 499, 523, 598, 576, 578, 585, 586, 624, 599, 600, 602, 610, 621, 645, 638, 649, 594, 591, 446, 621, 649, 587, 438, 500 реформованого КСП ім. Артема Нижньотеплівської сільської ради для ведення сільськогосподарського товаровиробництва на строк до моменту отримання їх власниками свідоцтва про право власності на земельні ділянки, але не більше ніж на 5 років.

На підставі вказаного розпорядження 17.02.2016 між Станично-Луганською районною військово-цивільною адміністрацією та ФГ "Донбас Агро-Нива Плюс" укладено договір № 1 оренди земельних часток (паїв) загальною площею 332,65 га умовних кадастрових гектарів-ріллі.

Згідно п. 5 договору оренди вартість земельної ділянки становить 7172681 грн. 32 коп. (з урахуванням коефіцієнту індексації грошової оцінки земель станом на 2015 рік - 3,997 та коефіцієнту 1,756 відповідно до постанови КМ України № 1185 від 31.10.2011).

Строк дії договору визначено до 27.11.2020 (п. 8 договору).

Орендна плата відповідно до п. 9 договору складає 3% від нормативної грошової оцінки земельних ділянок у сумі 215 180 грн. 44 коп.

Умовами п. 17 договору передбачено передачу земельної ділянки без розроблення проекту її відведення. Земельна ділянка передана за актом.

Розглядаючи даний спір, апеляційна інстанція виходила з того, що відповідно до частин 1, 2 статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно ст. 80 Земельного кодексу України, суб'єктами права власності на землю є: громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Відповідно до ст. 17 Земельного кодексу України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Згідно із ч.3 ст. 122 Земельного кодексу України, районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для ведення водного господарства; будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; індивідуального дачного будівництва.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, відповідно до ст.124 Земельного кодексу України, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Поряд з цим, Указом Президента України "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" від 08.08.1995 р. N720/95 було передбачено порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям.

Організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками визначено Законом України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)".

Згідно з пунктом 12 Порядку організації робіт та методики розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.02.2004 р. N 122( далі Порядок), нерозподілені (невитребувані) земельні частки (паї) передаються в розпорядження сільських, селищних, міських рад чи райдержадміністрацій з метою надання їх в оренду.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участь у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі, у разі якщо відоме їх місцезнаходження.

З викладеного вбачається, що нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки - частки (паї) не є землями державної чи комунальної власності, а перебувають лише у розпорядженні відповідних рад та адміністрацій, а відтак надання таких ділянок у користування здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування відповідно до наданих їм повноважень та до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку.

До того ж, власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участь у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі, у разі якщо відоме їх місцезнаходження.

Судом встановлено, що наявний у справі перелік тимчасово незапитаних земельних часток (паїв) з номерами відповідних земельних ділянок свідчить, що предметом договору оренди земельних часток (паїв) № 1 від 17.02.2016 є також "вільні" паї і в матеріалах справи відсутні докази повідомлення власників земельних часток (паїв) про розподіл таких земельних ділянок.

Встановлено і те, що відповідно до спірного розпорядження та спірного договору оренди відповідачу-2 в оренду передано саме розподілені земельні частки (паї), тобто власники сертифікатів про право на земельну частку (пай) взяли участь у розподілі земельних ділянок та вибрали відповідні земельні ділянки, оскільки згідно п. 9 Порядку результати розподілу земельних ділянок оформлюються протоколом підписаним власниками земельних часток (паїв) або їх представниками, які взяли участь у розподілі, головуючим та секретарем зборів. До протоколу додається список власників земельних часток (паїв) або їх представників, які взяли участь у розподілі, із зазначенням номерів вибраних ними земельних ділянок.

Відтак, апеляційний суд підставно визнав, що зміст "Переліку тимчасово незапитаних земельних часток (паїв) колишнього КСП ім. Артема по Нижньотеплівській сільській раді", який є додатком до спірного договору, свідчить про те, що частина земельних часток (паїв) є розподіленими, а тому відповідачем-1 при прийнятті спірного розпорядження та при укладанні спірного договору перевищено повноваження, надані ст. 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)".

Крім того, про перевищення повноважень органом державної влади також свідчить зміст Перехідних положень Закону України "Про оренду землі" щодо права громадян - власників сертифікатів на право на земельну частку (пай) до виділення їм у натурі (на місцевості) земельних ділянок на укладення договорів оренди земель сільськогосподарського призначення, місце розташування яких визначається з урахуванням вимог раціональної організації території і компактності землекористування, відповідно до цих сертифікатів з дотриманням вимог цього Закону.

Після виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) договір оренди землі переукладається відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін. Припинення дії договору оренди допускається лише у випадках, визначених цим Законом.

Отже, сертифікати на право на земельну частку (пай) прирівняні до правовстановлюючих документів та засвідчують право власників таких сертифікатів, які взяли участь у розподілі земельних часток, самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися земельною часткою (паєм), що узгоджується з положеннями п. 3 Указу Президента України № 1529/99 від 03.12.1999 р. "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки".

Разом з тим, Законом України "Про землеустрій" визначено правові та організаційні основи діяльності у сфері землеустрою, які спрямовані на регулювання відносин, які виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами із забезпечення сталого розвитку землекористування.

У статті 25 вказаного Закону зазначено, що документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації.

Технічна документація із землеустрою - сукупність текстових та графічних матеріалів, що визначають технічний процес проведення заходів з використання та охорони земель без застосування елементів проектування.

Апеляційний господарський суд встановив, що в порушення зазначених норм, дозвіл Станично-Луганською районною держадміністрацією на виготовлення та затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), які були передані в оренду відповідачу-2, не надавався, а висновок місцевого господарського суду щодо ідентифікації спірних земельних ділянок за викопіюваннями з технічної документації, засвідчених землевпорядником, відхилений апеляційним судом за наслідком їх переоцінки.

За змістом ч.1 ст. 203, ч.1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

З огляду на встановлені у справі обставини щодо прийняття відповідачем-1 спірного розпорядження та укладання спірного договору за відсутності відповідних текстових, графічних матеріалів та без визначення місця розташування земельних ділянок, їх розміру, та з перевищенням повноважень наданих відповідачу - 1 приписами ст.13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про незаконність дій відповідача-1, що тягне за собою визнання їх недійсними.

При цьому, визначення судом апеляційної інстанції у якості підстави для визнання спірного договору оренди земельних часток (паїв) недійсним факт непроведення нормативної грошової оцінки у встановленому законодавством порядку, із застосуванням положень ч.1 п. 289.1 ст. 289 ПК України та ч.1 ст. 13 Закону України "Про оцінку земель", колегія вважає помилковим, оскільки наведені норми регулюють питання орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, до яких спірні земельні частки (паї) не відносяться, що в цілому за наявності інших підстав не вплинуло на правильність висновків суду щодо визнання спірного розпорядження та договору оренди недійсними.

Решта доводів касаційної скарги не спростовують встановленого судом та не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки стосуються суб'єктивного тлумачення скаржником як обставин, що склались між сторонами, так і нормативного регулювання спірних правовідносин.

Так, посилання скаржника на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 11.11.2014 у справі №21-405а14, є помилковим, позаяк Верховний Суд України у постанові № 3-553гс15(911/3396/14) від 30.09.2015 розтлумачив правову позицію, на яку посилається скаржник, та вказав, що самостійний позов про визнання незаконними та скасування рішень органів місцевого самоврядування про передачу земельних ділянок дійсно не виконує функції захисту прав особи, оскільки не впливає на права та обов'язки сторін таких правовідносин у зв'язку з тим, що дія цих ненормативних актів вичерпується фактом їх виконання, що, однак, не виключає можливості оскарження зазначених актів у комплексному поєднанні із вимогами про визнання недійсними правовстановлюючих документів, виданих на підставі цих оскаржуваних актів, що і має місце у справі, яка розглядається.

Доводам скарги щодо відсутності у прокурора підстав представництва інтересів держави в даному спорі надавалась оцінка на стадії розгляду справи в суді першої інстанції і вони були мотивовано відхилені.

Посилання на правову позицію Верховного Суду України про те, що суд повинен установити, чи дійсно порушуються права орендодавців у зв'язку з відсутністю в договорах оренди умов, які передбачені статтею 15 Закону України "Про оренду землі", визначити істотність цих умов, а також з'ясувати, у чому саме полягає порушення їхніх законних прав, визнається касаційною інстанцією неспроможними, оскільки в даному випадку відповідач-1 взагалі не мав права на винесення спірного розпорядження та укладання спірного правочину.

Поряд з цим касаційна інстанція визнає такими, що знайшли своє підтвердження посилання заявника касаційної скарги на те, що апеляційна інстанція постановила зобов'язати відповідача-2 повернути земельні ділянки, передані йому спірним правочином, проте не вказала кому.

Не звернула уваги апеляційна інстанція і на те, що отримувача спірних земельних ділянок не вказано і в позовній заяві.

Натомість встановлення отримувача об'єкта оренди за спірним договором, який визнано недійсним, має суттєве значення для правильного вирішення спору та формулювання резолютивної частини судового рішення, яке має бути викладено чітко та зрозуміло.

Також, апеляційним судом в порушення положень ст. 49 ГПК України здійснено розподіл судових витрат та стягнуто з відповідача -2 судовий збір з вимоги повернути земельні ділянки, як з вимоги майнового характеру, без врахування того, що судовий збір з позовної заяви про повернення майна визначається з урахуванням вартості спірного майна лише у позадоговірних зобов'язаннях (постанова Пленуму ВГСУ №7 від 21.02.2013р.). Натомість, вимога у даній справі повернути земельні ділянки, яка є похідною від вимоги про визнання недійсним договору оренди землі, свідчить про існування між сторонами саме договірних правовідносин .

Відповідно до ч.1 ст. 111 10 ГПК України підставою для скасування судового рішення місцевого чи апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, постанова у справі підлягає частковому скасуванню із направленням справи щодо визначення отримувача земельних ділянок та вірного розподілу судових витрат на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 49, 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 20.02.2017 скасувати в частині зобов'язання Фермерського господарства "Донбас Агро-Нива Плюс" повернути земельні ділянки, що передані йому згідно договору № 1 оренди земельних часток (паїв), який зареєстровано у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Нижньотеплівської сільської ради за № 226, та стягнення з Фермерського господарства "Донбас Агро-Нива Плюс" судового збору в розмірі 127719,5 грн. на користь Державного бюджету України та в розмірі 143523,05 грн. на користь прокуратури Луганської області.

Справу в цій частині направити на новий розгляд до Донецького апеляційного господарського суду.

В решті постанову Донецького апеляційного господарського суду від 20.02.2017 у справі № 913/927/16 залишити без змін.

Головуючий суддя: Г.П. Коробенко

Судді: Т.Б. Дроботова

Г.А. Кравчук