Ухвала

від 21.06.2017 по справі 243/2963/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер 243/2963/17 Номер провадження 22-ц/775/1070/2017

Головуючий у 1-ій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Азевич В.Б.

Категорія 53

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2017 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого-судді Азевича В.Б.,

суддів: Краснощокової Н.С., Новосядлої В.М.,

за участю секретаря Кіпрік Х.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмут Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Комунального лікувально-профілактичного закладу Стоматологічна поліклініка про визнання дій незаконними, стягнення грошових коштів, відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою Комунального лікувально-профілактичного закладу Стоматологічна поліклініка на рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 12 травня 2017 року, -

В С Т А Н О В И В:

В березні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Комунального лікувально-профілактичного закладу Стоматологічна поліклініка (надалі КЛПЗ Стоматологічна поліклініка) про визнання дій незаконними, стягнення грошових коштів, відшкодування моральної шкоди.

Зазначала, що 11 жовтня 2012 року вона була прийнята на посаду медичної сестри дитячого відділення КЛПЗ Стоматологічна поліклініка . На теперішній час продовжує працювати в цьому ж закладі. За період часу з березня 2015 року по березень 2016 року їй була надмірно виплачена заробітна плата внаслідок лічильної помилки бухгалтера. В подальшому з квітня 2016 року по вересень 2016 року з її заробітної плати були проведені утримання грошових коштів в сумі, яка відповідала розміру раніше надмірно виплаченої їй заробітної плати. В квітні 2016 року відповідачем було виявлено неправильність нарахування їй заробітної плати за результатами вказаної помилки, яка була допущена бухгалтером, після чого відповідач відразу став проводити утримання виплачених сум з її заробітної плати. Зазначала, що вона не надавала своєї письмової згоди на такі утримання, не була ознайомлена з відповідним наказом про утримання грошових коштів з її заробітної плати, не ставила підписів у цьому наказі. Після того як їй стало відомо про такі утримання з її заробітної плати, вона заявила про те, що не згодна із вказаними утриманнями. Проте відповідач не звернувся до суду із відповідним позовом, а продовжував проводити вищевказані утримання з її заробітної плати, вважала, що своїми діями відповідач порушив її права а також вимоги чинного законодавства України про оплату праці.

Окрім того, вважала, що неправомірними діями відповідача їй спричинено моральну шкоду у розмірі 2 000 грн., оскільки дії відповідача стали передумовою погіршення її стану здоров'я, які призвели до душевних страждань.

Просила суд ухвалити рішення, яким визнати незаконним наказ керівника КЛПЗ Стоматологічна поліклініка м. Слов'янська Донецької області, у відповідності до якого були проведені у 2016 році утримання з її заробітної плати надмірно виплачених сум в результаті рахункової помилки; стягнути з комунального лікувально-профілактичного закладу Стоматологічна поліклініка на її користь незаконно утримані з її заробітної плати кошти в розмірі 1 929,54 грн. та моральну шкоду у розмірі 2 000 грн., а також витрати, понесені нею по отриманню нею юридичної допомоги у сумі 500 грн.

Рішенням Слов'янського міськрайонного суду від 12 травня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано незаконним наказ головного лікаря КЛЗП Стоматологічна поліклініка № 131 від 15 квітня 2016 року Про утримання із заробітної плати .

Стягнуто з КЛЗП Стоматологічна поліклініка на користь ОСОБА_2 утриману суму заробітної плати у розмірі 1 929,54 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Стягнуто з КЛЗП Стоматологічна поліклініка на користь держави судовий збір у розмірі 640,00 грн.

На вказане рішення відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимоги відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що 15 квітня 2016 року головним лікарем закладу на підставі ст. 127 КЗпП України було видано наказ від 15.04.2016 року № 131 про утримання із заробітної плати медичної сестри ОСОБА_2 зайве виплаченої суми надбавки за вислугу років в сумі 1 929,54 грн., яка була сплачена внаслідок лічильної помилки при підрахунку стажу роботи позивача, про що говориться в наказі. Але суд при винесенні рішення наголошував на тому, що в наказі головного лікаря від 15.04.2016 року № 131 відсутня жодна з підстав, передбачених ст. 127 КЗпП України.

Також, суд першої інстанції, при розгляді справи не прийняв до уваги той факт, що відсутність підпису позивача на наказі головного лікаря від 15.04.2016 року № 131 стався внаслідок відмови позивача від ознайомлення з наказом, надавши при цьому усну згоду на проведення утримання зайве виплаченої суми.

Крім того, суд при винесенні рішення у справі не прийняв до уваги факт відсутності будь-яких доказів про те, що позивач зверталася до відповідача з заявами про незгоду з проведеними відрахуваннями з заробітної плати протягом з квітня 2016 року до моменту звернення її до суду з позовом.

Сторони, повідомлені належним чином про час та місце розгляду справи, у судове засідання апеляційного суду не з'явилися,.

Від позивача надійшла заява про розгляд справи за її відсутності.

Відповідно до частини 2 ст. 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду - залишити без змін.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що позивач працює на посаді медичної сестри у КЛПЗ Стоматологічна поліклініка м. Слов'янська з 11 жовтня 2012 року, про що свідчить трудова книжка позивача серії АВ № 134921 ( а. с. 9-10).

Відповідно до розрахункових листків про нараховану заробітну плату ОСОБА_2 у період з березня 2015 по березень 2016 року було виплачено надбавку за вислугу років, яка вказана як 20 % у сумі 1 929,54 грн. (а. с. 6-8).

Згідно з доповідною запискою головного бухгалтера КЛПЗ Стоматологічна поліклініка медичній сестрі ОСОБА_2 з березня 2015 року по березень 2016 року помилково проводилася виплата за вислугу років у розмірі 20%, а повинно було виплачуватися 10%, тому сума переплачених коштів складала 1 929,54 грн., яку слід утримати із заробітної плати ОСОБА_2 (а. с. 29).

Наказом від 15 квітня 2016 року № 131 Про утримання із заробітної плати , що виданий головним лікарем КЛПЗ Стоматологічна поліклініка ОСОБА_3, було утримано з заробітної плати ОСОБА_2 суму у розмірі 1 929,54 грн. Вказане утримання було запроваджено здійснювати починаючи з квітня 2016 року. Позивач з цим наказом під підпис не була ознайомлена (а. с. 28).

Про відмову від підписання вказаного наказу було складено відповідний акт від 15.04.2016 року ( а. с. 30).

З довідки про перерахунок надбавки за вислугу років медичній сестрі ОСОБА_2 вбачається, що останній було переплачено суму у період з березня 2015 року по березень 2016 року - 1 929,54 грн., та вказані кошти були утримані із заробітної плати позивача у період з квітня 2016 року по вересень 2016 року включно ( а. с. 31).

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не було надано належних та допустимих доказів щодо отримання згоди позивача на утримання з її заробітної плати грошових коштів. Суд не прийняв до уваги вказаний акт, оскільки позивач оспорює факт надання своєї згоди, а відмова від ознайомлення з наказом про утримання надмірно сплаченої суми не є доказом цієї обставини. Суд також врахував, що у разі згоди особи, вона б не відмовлялася підписувати відповідний наказ у разі його наявності на час виникнення спору у квітні 2016 року. З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідач не мав права робити відрахувань із заробітної плати позивача відповідно до приписів ст. 127 КЗпП України.

З вказаним висновком суду першої інстанції можна погодитися, з огляду на таке.

Згідно із ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України Про оплату праці та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 127 КЗпП України передбачено вичерпний перелік підстав, що дають право провадити відрахування із заробітної плати для погашення заборгованості працівника перед установою, з якою він перебуває в трудових відносинах.

Відповідно до ст. 127 КЗпП України відрахування із заробітної плати можуть провадитись тільки у випадках, передбачених законодавством України. Відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу, зокрема, для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок; для погашення невитраченого і своєчасно не повернутого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування. У цих випадках власник або уповноважений ним орган вправі видати наказ (розпорядження) про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості, або з дня виплати неправильно обчисленої суми.

В п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.99 року Про практику застосування судами законодавства про оплату праці роз'яснено, що при вирішенні спорів, пов'язаних із застосуванням ст. 127 КЗпП, суди мають враховувати, що вимоги про повернення працівником авансу, виданого в рахунок заробітної плати, і сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок, а також погашення невитраченого і своєчасно не поверненого авансу, виданого на службове відрядження, переведення до іншої місцевості чи на господарські потреби, розглядаються судами в тому разі, коли роботодавець не має можливості провести відрахування із заробітної плати у зв'язку з тим, що працівник оспорює підстави і розмір останнього, або минув місячний строк для видання відповідного наказу (розпорядження), або з інших причин. До лічильних помилок належать неправильності в обчисленнях, дворазове нарахування заробітної плати за один і той самий період тощо. Не можуть вважатися ними не пов'язані з обчисленнями помилки в застосуванні закону та інших нормативно-правових актів, у тому числі колективного договору.

Роботодавець може звернутися із зазначеними вимогами до суду стосовно до правил ч. 2 ст. 233 КЗпП протягом одного року з дня виникнення права на відрахування відповідних сум.

Таким чином, однією з умов для відрахування із заробітної плати є відсутність оспорювання працівником підстав і розміру такого відрахування.

Окрім того, стаття 1215 ЦК визначає випадки, коли набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню.

Так, не підлягають поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача (ч. 1 ст. 1215 ЦК).

Перераховані виплати не підлягають поверненню за умови, що особа, яка зробила такі виплати, здійснила їх, по-перше, добровільно, по-друге, за відсутності рахункової помилки з її боку і, по-третє, за відсутності недобросовісності з боку набувача. Тобто, якщо, наприклад, виплата стала наслідком якоїсь іншої помилки платника (помилки у документах тощо), вищеперераховані виплати поверненню не підлягають.

Отже, закон встановлює два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата зазначених платежів є результатом рахункової помилки з боку особи, яка проводила цю виплату; по-друге, у разі недобросовісності з боку набувача.

Як висловився Верховний Суд України у постанові Судової палати у цивільних справах від 2 липня 2014 року у справі № 6-91цс14, до правовідносин щодо набуття грошових коштів без достатньої правової підстави, якщо ці кошти є пенсійною виплатою, яка проведена іншою особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку й недобросовісності з боку набувача, застосовуватись мають положення ст. 1215 цього Кодексу, за якою зазначені грошові кошти поверненню не підлягають. При цьому правильність виконаних розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, отже, зазначене в ст. 1215 ЦК України майно підлягає поверненню у разі наявності цих фактів.

Безпідставно набуті особою кошти, що належать до виплат, встановлених абз. 2 ч. 1 ст. 1215 ЦК України, за відсутності рахункової помилки з боку особи, яка добровільно провела їх виплату, та факту недобросовісності набувача, не підлягають поверненню (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 22 січня 2014 року у справі N 6-151цс13).

Як вбачається з наказу № 131 від 15.04.2016 року за період з березня 2015 року по березень 2016 року сестрі медичній ОСОБА_2, з-за лічильної помилки при визначенні терміну медичного стажу та доплати у розмірі 20%, яка визначається в залежності від медичного стажу працівника на підставі Порядку виплати надбавки за вислугу років медичним та фармацевтичним працівникам державних та комунальних закладів охорони здоров'я, затверджених постановою КМУ від 29.12.2009 № 1418, була зайве виплачена заробітна плата в сумі 1 929,54 грн. У зв'язку з вищевикладеним фактом виявлення лічильної помилки та на підставі ст. 127 КЗпП України наказано утримати з заробітної плати ОСОБА_2 суму у розмірі 1 929,54 грн., починаючи з заробітної плати у квітні 2016 року з урахуванням обмежень, встановлених ст. 128 КЗпП України. На наказі наявна відмітка про складання акту про відмову працівника від підписання цього наказу (а. с. 28).

Згідно акту КЛПЗ Стоматологічна поліклініка від 15.04.2016 р. про відмову працівника від підписання наказу про утримання із заробітної плати ОСОБА_2 відмовилась від ознайомлення з наказом та підписання його, що свідчило б про ознайомлення з наказом. Свою відмову мотивувала тим, що усвідомлює ситуацію, як склалась з помилковим визначенням терміну медичного стажу внаслідок лічильної помилки та в усній формі дала згоду на утримання із заробітної плати зайве виплаченої суми у розмірі 1 929,54 грн. (а. с. 30).

Вказані письмові документи не можна прийняти до уваги як належні та допустимі докази згоди позивача на утримання з її заробітної плати грошових коштів, тому апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що власник або уповноважений ним орган не мав права робити відрахувань із заробітної плати позивача в порядку ст. 127 КЗпП України, не звернувшись з позовом до суду у зв'язку з тим, що працівник оспорює такі відрахування.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що суд першої інстанції при розгляді справи не прийняв до уваги той факт, що відсутність підпису позивача на наказі головного лікаря від 15.04.2016 року № 131 є наслідком відмови позивача від ознайомлення з наказом, оскільки вона надала усну згоду на проведення утримання зайво виплаченої суми.

Відповідно до частин 1, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З наданих відповідачем до суду документів не вбачається, що ОСОБА_2 дала згоду на відрахування із заробітної плати, а вказане твердження є припущенням.

Інші доводи апеляційної скарги відповідача також є необґрунтованими та такими, що не впливають на висновки суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. У зв'язку з цим апеляційний суд перевіряє рішення суду першої інстанції в тій частині, що оскаржується.

Отже, суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення про часткове задоволення позову.

Суд першої інстанції повно та всебічно перевірив обставини справи, дав їм належну оцінку та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстави для скасування або зміни рішення суду в межах доводів апеляційної скарги відсутні.

Ураховуючи викладене, апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду - залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307 ч. 1 п. 1, 308, 314 ч.1 п.1, 315, 317 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Комунального лікувально-профілактичного закладу Стоматологічна поліклініка відхилити.

Рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 12 травня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: В.Б. Азевич

Судді: Н.С. Краснощокова

ОСОБА_4