Ухвала

від 14.06.2017 по справі 810/4138/15

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 червня 2017 року м. Київ К/800/29547/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Бухтіярової І.О., Приходько І.В.,

секретар судового засідання Корецький І.О.,

за участю: представника позивача: Турчини Д.О.,

представника відповідача: Уланського М.С.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2015 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2015 року

у справі № 810/4138/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліра"

до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ліра" (далі - Товариство) звернулось в суд з позовом до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (далі - Інспекція, правонаступник - Києво-Святошинська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 28 квітня 2015 року №0001852202, №0001872202, №0001862202, №0001842202.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2015 року, адміністративний позов задоволено в повному обсязі: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 28 квітня 2015 року №0001852202, №0001872202, №0001862202, №0001842202.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій та вказуючи на порушення судами норм матеріального і процесуального права, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Письмові заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає розгляду касаційної скарги.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем за результатами проведеної перевірки складено акт від 9 квітня 2015 року №682/22-02/30419494 , згідно з яким позивачем порушено вимоги:

- підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 960150,00 грн., в тому числі за 2014 рік;

- пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в період, що перевірявся, на загальну суму 743930,00 грн., в тому числі за березень 2014 року в суму 372684, 00 грн., за червень 2014 року в сумі 114507,00 грн., за вересень 2014 року в сумі 179924,00 грн. та жовтень 2014 року в сумі 76815,00 грн.

- пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податок на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню в періоді, що перевірявся, на загальну суму 145 180,00 грн., у тому числі за жовтень 2013 року в сумі 145 180,00 грн.

Висновки відповідача про порушення позивачем наведених норм ґрунтуються на тому, що позивач безпідставно включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість та зменшив оподатковуваних дохід на суму витрат за результатами операцій з ТОВ Торговий дім Баро , ТОВ Пандія , ПП Олімп , ТОВ Ентер Агро , ТОВ Трансхімпостачання . На думку відповідача, такі операції не мали реального характеру, а оформлені лише з метою формування незаконних податкових вигод.

На підставі акта перевірки Інспекцією прийнято податкове повідомлення-рішення від 28 квітня 2015 року

- №0001852202, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 145 180,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 72 590,00 грн.;

- №0001872202, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за жовтень 2014 року у розмірі 228108,00 грн.;

- №0001862202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 1 115 895,00 грн., з яких 743 930,00 грн. за основним платежем та 371 965,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

- №0001842202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 654 544,00 грн., з яких 436 363,00 грн. за основним платежем, та 218 181,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Суди першої та апеляційної інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, виходили із того, що реальність операцій позивача з його контрагентами підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами, а висновки відповідача про порушення позивачем правил податкової дисципліни не підтверджені відповідачем під час судового розгляду.

Колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 Податкового кодексу України. Так, згідно з пунктом 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Так, правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Відповідно до статті 1 цього Закону бухгалтерський облік - це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації (частина 1 статті 8 Закону Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ).

У бухгалтерському обліку відображаються окремі господарські операції, з яких складається господарська діяльність.

Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (стаття 1 Закону Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ).

За змістом частин 1 та 2 статті 9 наведеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Відповідно до наведеного вище визначення господарської операції пов'язане з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Склад витрат та порядок їх визнання визначений статтею 138 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не відносяться до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Так, за визначенням, наведеним у підпункті 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього

Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для цілей визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Роблячи оцінку господарським операціям як таким, що є реальними/не нереальними, суди мають надавати оцінку всім важливим доводам, якими сторони обґрунтовували свою позицію.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та його контрагентами: ТОВ Торговий дім Баро , ТОВ Пандія , ПП Олімп , ТОВ Ентер Агро , ТОВ Трансхімпостачання укладено договори купівлі-продажу товару (брус обрізний та ін.).

На підтвердження фактичної поставки товарів позивачем надано копії податкових та видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, банківських виписок.

Згідно з обставинами, встановленими судами попередніх інстанцій, товар перевозився за рахунок продавців.

Як свідчать матеріали справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, основним видом економічної діяльності позивача є лісопильне та стругальне виробництво.

Позивачем до матеріалів справи долучені копії документів, що підтверджують право власності позивача на об'єкти нерухомого майна за адресою: Київська область, Васильківський район, село Безпятне, вулиця Васильківська, будинок 76.

Як зазначено позивачем, за відповідною адресою він здійснював з поставленого контрагентами товару обрізку, сушку, видалення сучків, виготовлення кінцевої продукції та зберігання.

Вищенаведені роботи здійснювались працівниками позивача, які офіційно працевлаштовані на ТОВ Ліра .

За результатами виготовлення кінцевої продукції із придбаних у контрагентів товарів вона була реалізована контрагентам ТОВ Епіцентр К , ПрАТ, Нова Лінія , ТОВ БудМайстер , ТОВ Торговий дім Восток-Н , ТОВ Торгова група МАГ .

На підставі наведених обставин та доказів, оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України суди попередніх інстанцій дійшли юридично правильного висновку про підтвердження реального здійснення операцій з купівлі-продажу між позивачем та його контрагентами та про те, що такі операції спричинили реальні зміни майнового стану позивача.

В касаційній скарзі та під час судового розгляду в обґрунтування порушень позивачем податкового законодавства відповідач зазначав, що контрагенти позивача:

- ТОВ ТД Баро не мало власних або орендованих складських приміщень, виробничих потужностей, не надало відомості щодо товару, техніки і інших засобів;

- ТОВ Ентер Агро здійснювало діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам, відсутнє за податковою адресою, не має у власності обладнання, складських приміщень, транспорту;

- ПП Олімп відсутнє за податковою адресою, відсутні відомості щодо причетності до господарської діяльності директора підприємства, відсутні складські і виробничі приміщення;

- ТОВ Пандія не має персоналу та транспорту.

Разом з тим, відсутність контрагентів за юридичною адресою, вказаною в установчих документах, не впливає на право платника-покупця врахувати при визначенні бази оподаткування податок на додану вартість та не свідчить про недобросовісність платника. Ненадання до зустрічної звірки контрагентами первинних документів не може спростувати фактичного здійснення таких операцій, оскільки відсутність таких документів фактично лише пов'язана з відсутністю суб'єктів господарювання за місцезнаходженням. Чинне законодавство не містить вимог, які б забороняли суб'єктам господарювання вести господарську діяльність за адресою відмінною, ніж адреса реєстрації.

Такі обставини, як відсутність у контрагента трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортного та торгівельного обладнання, відсутність працівників також не можуть спростовувати фактичне виконання операції, оскільки специфіка підприємницької діяльності полягає у тому, що підприємство не завжди повинно мати у власності задекларовану значну кількість працівників, наявність основних засобів та транспорт для виконання взятих на себе зобов'язань, а особливо в разі перепродажу товару; звичаями ділового обороту визначені й інші можливості залучення ресурсів для поставки товарів, як от на підставі цивільно-правових договорів.

Варто відмітити й те, що твердження відповідача про непричетність директора ПП Олімп до господарської діяльності вказаного підприємства не підтвердженні належними та допустимими доказами.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України. кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до статті 69 вказаного Кодексу доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Як свідчать матеріали справи, суди попередніх інстанцій вживали заходи з метою витребування у відповідача пояснень директора ПП Олімп , на які він посилався в обгрунтування допущення порушень позивачем, разом з тим ані під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій, ані під час касаційного розгляду відповідачем не надано таких пояснень. Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли юридично правильного висновку про недоведеність відповідачем обставин , на які він посилався.

Обставина відсутності в матеріалах справи подорожніх листів також не вказує на відсутність фактичної поставки товарів та підставі договорів купівлі-продажу, адже, позивач не є особою, що транспортувала відповідний товар, а вказані дії здійснювали його контрагенти, то для підтвердження вказаних дій було надано суду товарно-транспортні накладні по всім перевіряємим операціям.

Відсутність заявок та сертифікатів не є обставиною, яка вказує про не здійснення поставки товарів, адже, по-перше, складення таких документів не передбачено умовами договорів між позивачем та контрагентами, оскільки договори лише містять положення про відповідність продукції вимогам ТУ та ГОСТ і не містять вимог оформлення заявок саме у письмовій формі, по-друге, такі документи не визнано обов'язковими первинними звітними документами для включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість та зменшення оподатковуваних доходу на суму витрат за результатами фактично здійснених операцій з поставки товару.

Таким чином, досліджуючи первинні бухгалтерські документи та враховуючи встановлені обставини, суди попередніх інстанцій дійшли обгрунтованого висновку про фактичне здійснення операцій між позивачем та його контрагентами з метою використання у господарській діяльності.

Суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі Федорченко та Лозенко проти України , відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумними сумнівом . Так, наведені Інспекцією аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вищий адміністративний суд України також акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції Суд визначив, що …адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління. .

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагентів, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли юридично правильного висновку про невідповідність фактичним обставинам справи тверджень відповідача про відсутність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами та з урахуванням вимог частини третьої статті 2, частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, зробили обґрунтований висновок щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.

З огляду на реорганізацію Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне замінити її правонаступником Києво-Святошинською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області.

Керуючись статтями 55, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

Допустити заміну Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області її правонаступником - Києво-Святошинською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області.

Касаційну скаргу Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області) залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, що передбачені статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін І.О. Бухтіярова

І.В. Приходько