Ухвала

від 14.06.2017 по справі 804/6462/15

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 червня 2017 року м. Київ К/800/23891/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Маринчак Н.Є., Цвіркуна Ю.І.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпро Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2015 року

у справі № 804/6462/15

за позовом Публічного акціонерного товариства "Євраз-Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в :

Публічне акціонерне товариство "Євраз-Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського" (далі - Товариство) звернулось в суд з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального Головного управління Міндоходів (далі - Інспекція) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 13 травня 2015 року №0000114203 на загальну суму 213 703,5 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 червня 2015 року в задоволені адміністративного позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2015 року апеляційну скаргу Товариства задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано, адміністративний позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 13 травня 2015 року №0000114203 на загальну суму 213 703,5 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції та вказуючи на порушення судом порушень норм матеріального та процесуального права, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив його скасувати та залишити ви силі постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 червня 2015 року.

В письмових запереченнях на касаційну скаргу позивач вказав на безпідставність доводі Інспекції та просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Переглянувши судове рішення в межах касаційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відхилення касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено перевірку Товариства, за результатами якої складено акт від 23 квітня 2015 року №219/28-01-42-03-10-05393056, згідно з яким позивачем порушено вимоги пунктів 1898.1, 198.3, 198.6 статті 198, статті 201 Податкового кодексу України.

Висновки відповідача про порушення позивачем наведених норм ґрунтуються на тому, що відсутні законні підстави для формування позивачем податкового кредиту по господарським операціям з ТОВ Мінерал Груп , оскільки наданими позивачем документами не доведено факту дійсності та легальності оподатковуваних господарських операцій з купівлі-продажу товару.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 13 травня 2015 року №0000114203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у загальній сумі 213 703,5 грн., з яких: за основним платежем - 142 469,00 грн.; штрафні (фінансові) санкції - 71 234,5 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із доведеності позиції податкового органу щодо відсутності доказів реального вчинення господарської операції на підставі договору купівлі-продажу.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції зазначив, що наявні у матеріалах справи докази та встановлені під час судового розгляду обставини підтверджують дійсність та легальність оподатковуваних господарських операцій позивача з його контрагентом.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду апеляційної інстанції, з огляду на наступне.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 Податкового кодексу України. Так, згідно з пунктом 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Так, правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Відповідно до статті 1 цього Закону бухгалтерський облік - це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації (частина 1 статті 8 Закону Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ).

У бухгалтерському обліку відображаються окремі господарські операції, з яких складається господарська діяльність.

Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (стаття 1 Закону Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ).

За змістом частин 1 та 2 статті 9 наведеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Відповідно до наведеного вище визначення господарської операції пов'язане з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для цілей визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Встановлюючи обставини правомірності/неправомірності відображення в податковому обліку господарських операцій, слід ретельно, в сукупності та взаємозв'язку досліджувати всі надані податковим органом та платником податків докази щодо реального/нереального здійснення господарських операцій.

Законодавець не визначив конкретного переліку документів, якими платник повинен підтвердити реальність виконання господарської операції. З метою податкового обліку господарські операції можуть оформлюватися будь-якими первинними документами, зміст яких відповідає положенням статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , та складення яких узгоджується із законодавчо установленими вимогами щодо оформлення такої операції або із звичаєвою практикою.

Як свідчать обставини, встановлені судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, між Товариством та його контрагентом ТОВ Мінерал Груп укладено договір купівлі-продажу товару (плавікового шпату).

На підтвердження фактичної поставки вказаного товару позивачем надано копії: податкових, видаткових накладних, рахунків на оплату, товарно-транспортних накладних, прибуткових ордерів, банківських виписок, сертифіката.

Придбаний позивачем товар використаний при виготовленні продукції, яка реалізована в подальшому іншим суб'єктам господарювання, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями накладних-вимог, технічного звіту, відомості про використання сировини та основних матеріалів, довідки про реалізацію продукції в розрізі контрагентів, договорів та податкових накладних.

На підставі наведених доказів, оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції дійшов юридично правильного висновку про те, що операції позивача з його контрагентом фактично здійснювались з метою використання в господарській діяльності позивача.

Суд апеляційної інстанції, роблячи такий висновок, обґрунтовано зазначив про недоведеність належними та допустимими доказами висновків відповідача про нереальність господарських операцій позивача з його контрагентом з огляду на наступне.

Відсутність контрагента позивача за місцем реєстрації у грудні 2014 року не свідчить, що такий був відсутній за відповідною адресою на час здійснення господарських операцій з позивачем у вересні 2014 року. До того ж, чинне законодавство не зобов'язує суб'єктів господарювання вести господарську діяльність виключно за юридичною адресою.

В касаційній скарзі відповідач вказує на невідповідність ваги поставленого позивачу товару, адже згідно з видатковими накладними вага шпату складає 38, 2 т., а згідно з товарно-транспортними накладними - 55, 2 т. Разом з тим, наявна у матеріалах справи копія товарно-транспортної накладної від 10 вересня №10-09/14/3 (том 1, а.с. 75), через яку, на думку відповідача, виникли розбіжності, свідчить про те, що перевізником транспортувалось саме 13,03 т шпату, а не 30, 02 т., як помилково вважає Інспекція, про що містяться відмітки як на першій так і на другій сторінці товарно-транспортної накладної.

Обставина незаповнення в сертифікаті якості певних граф, таких як дата та номер договору, вантажоотримувача та покупця товару, відповідальних осіб за складення відповідного сертифікату також не є свідченням нездійснення поставки товару, оскільки в умовах дії принципу фінансової звітності, як превалювання сутності над формою, який полягає в тому, що операції обліковуються відповідно до їх дійсної сутності, а не лише виходячи з правильності їх юридичного оформлення та документування, у податковому обліку господарські операції мають відображатися відповідно до їх реального економічного змісту. Документальне оформлення є лише формою представлення інформації про юридичний факт, тоді як саме з юридичним фактом податкове законодавство пов'язує зміни у податковому обліку платника. Власне незаповнення у документах окремих позицій, які не впливають на зміст господарської операції, не перешкоджає прийняттю цих документів до обліку. А відтак, відповідач безпідставно посилається на дефекти заповнення сертифіката, адже недолік документу не є свідченням нездійснення господарської операції взагалі.

Також в касаційній скарзі відповідач вказує на те, що оскільки товар мав імпортне походження, повинні бути докази його імпорту на митну територію України. Таким чином, оскільки у позивача відсутні будь-які докази імпортування та ввезення товару, що придбав позивач у контрагента, такі операції, на думку відповідача, не є фактично здійсненими. Колегія суддів критично оцінює такі доводи відповідача, оскільки чинне законодавство не зобов'язує платників податків витребовувати у контрагентів документи, які підтверджують рух товару, що придбавається, по всьому ланцюгу постачання товару. Разом з тим, відповідачем під час судового процесу, в дотримання положень частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не надано жодних належних доказів, як-от відомостей із митних органів чи пояснень осіб, що володіють інформацією щодо руху придбаного позивачем товару, які засвідчили б обставину того, що шпат, який придбав позивач у контрагента, не перетинав митну територію України взагалі та його не було взагалі.

Крім того, слід зазначити і те, що відповідачем під час судового розгляду не доведено неможливості контрагента позивача, з урахуванням наявних у нього трудових ресурсів та основних засобів, здійснити операцію з продажу товару.

Висновки відповідача, які ґрунтуються не на аналізі суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного здійснення господарських операцій.

Суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі Федорченко та Лозенко проти України , відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумними сумнівом . Так, наведені Інспекцією аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вищий адміністративний суд України також акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції Суд визначив, що …адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління. .

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагента, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов юридично правильного висновку про невідповідність фактичним обставинам справи тверджень відповідача про відсутність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, а відтак, з урахуванням вимог частини третьої статті 2, частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, зробив обґрунтований висновок щодо наявності підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судом апеляційної інстанції були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За наведених обставин підстави для скасування рішення суду апеляційної інстанції відсутні.

Приватним акціонерним товариством Євраз Дніпровський металургійний завод подано клопотання про заміну по даній справі позивача - Публічного акціонерного товариства Євраз-Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського його правонаступником, на підтвердження чого надано статут підприємства та витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України уразі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.

З огляду на зміну типу та найменування Публічного акціонерного товариства Євраз-Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського , Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне замінити його правонаступником - Приватним акціонерним товариством Євраз Дніпровський металургійний завод .

Керуючись статтями 55, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

Допустити заміну Публічного акціонерного товариства Євраз-Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського його правонаступником - Приватним акціонерним товариством Євраз Дніпровський металургійний завод .

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпро Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби відхилити, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, що передбачені статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін Н.Є.Маринчак

Ю.І. Цвіркун