Рішення

від 13.06.2017 по справі 910/5160/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.06.2017Справа №910/5160/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП ФАКТОРИНГ УКРАЇНА"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейд - ефект - 1"

третя особа 1 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача -

ОСОБА_1

третя особа 2 без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача -

Публічне акціонерне товариство "ОТП Банк"

про звернення стягнення на предмет іпотеки

Суддя Турчин С.О.

Представники учасників процесу:

від позивача: Семенов М.М. (довіреність № б/н від 06.02.2017)

від відповідача: Дроботько О.В. (довіреність № 3 від 26.01.2017)

від третьої особи 1: не з'явився

від третьої особи 2: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП ФАКТОРИНГ УКРАЇНА" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейд - ефект - 1" (відповідач), у якому просить суд звернути стягнення на підставі договору іпотеки № РМ-SMЕ001/293/2007 від 23 жовтня 2007 року на заставне майно - нежилі приміщення загальною площею 407,40 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Попова, буд. 2В, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю "Трейд - ефект - 1", в рахунок погашення заборгованості позичальника за кредитним договором № СM-SMЕ001/293/2007 від 23.10.2007 у розмірі 190388,41 дол. США, що еквівалентно 5117773,60 грн., шляхом проведення прилюдних торгів, встановивши початкову ціну на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності /незалежним експертом на стадії оцінки під час проведення виконавчих дій.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.04.2017 порушено провадження у справі № 910/5160/17 та призначено її до розгляду на 27.04.2017.

В судове засідання 27.04.2017 з'явились представники позивача та відповідача.

Представник позивача надав суду пояснення щодо обставин справи та надав документи для долучення до матеріалів справи.

Представник відповідача надав суду відзив на позовну заяву, клопотання про застосування строків позовної давності та документи для долучення до матеріалів справи.

У поданому відзиві відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що пред'явивши досудову вимогу № 200011066 від 26.12.2012 про повне дострокове погашення заборгованості, позивач змінив строк виконання основного зобов'язання. У зв'язку із стягненням позивачем достроково всієї суми заборгованості в цілому з позичальника 31.10.2011 (на підставі рішення Оболонського районного суду м. Києва) та пред'явлення вимоги до відповідача про повне дострокове погашення заборгованості від 12.03.2010, у позивача виникло право звернення стягнення 12.04.2010, а тому строк позовної давності сплив 12.04.2013.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.04.2017 залучено до участі у справі ОСОБА_1, як третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача та Публічне акціонерне товариство "ОТП Банк", як третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача та відкладено розгляд справи на 23.05.2017.

18.05.2017 через відділ діловодства суду від позивача надійшли пояснення по справі з долученими до них документами.

18.05.2017 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли документи по справі.

В судове засідання 23.05.2017 з'явились представники позивача та відповідача. Представники третіх осіб 1,2 не з'явились, витребуваних судом пояснень не надали, про причини неявки суд не повідомили.

Також представники сторін заявили спільне клопотання про продовження строку вирішення спору у справі № 910/5160/17 на 15 днів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.05.2017 продовжено строк вирішення спору у справі № 910/5160/17 на 15 днів, відкладено розгляд справи на 06.06.2017, зобов'язано сторін надати пояснення і докази по справі та зобов'язано Оболонський районний суд міста Києва надати суду завірену належним чином копію рішення у справі № 2-4156/2011 від 31.10.2011.

06.06.2017 через відділ діловодства суду від Оболонського районного суду міста Києва надійшла копія рішення.

В судове засідання 06.06.2017 з'явились представники позивача, відповідача та третьої особи 2. Представник третьої особи 1 не з'явився, витребуваних судом пояснень не надав.

Представник відповідача надав додаткові пояснення по справі, у яких зазначив, що будь-які дії, які вчинялись боржником за кредитним договором поза межами строків позовної давності не можуть свідчити про переривання перебігу позовної давності за іпотечним договором.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.06.2017 відкладено розгляд справи на 13.06.2017.

13.06.2017 від позивача надійшли пояснення по справі, у яких останній зазначив, що відповідач неодноразово вчиняв дії, що свідчать про визнання свого зобов'язання, а саме 28.02.2011, 25.12.2012, 04.03.2013, 19.03.2013. Крім того, директором відповідача неодноразово вносились кошти на погашення кредитної заборгованості.

У судовому засіданні 13.06.2017 представник позивача підтримав позовні вимоги, надав суду оригінали документів для огляду, просив суд задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог, заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи для надання можливості ознайомитися з матеріалами справи та, у разі необхідності, заявити клопотання про призначення експертизи.

Розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, суд відмовив в його задоволенні, з огляду на наступне.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає розгляд справи, в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Зазначені обставини та підстави оцінюються судом, який розглядає справу з метою реалізації наданого йому права на відкладення розгляду справи.

Суд зазначає, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Однак, за висновками суду, наявні в матеріалах справи документи достатні для її розгляду.

При цьому, відповідач скористався наданими йому процесуальними правами шляхом подання відзиву на позов.

Також суд зазначає, що стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами, зокрема, ознайомлюватись із матеріалами справи.

Враховуючи наведене, зважаючи на передбачені процесуальними нормами підстави для відкладення справи, суд дійшов висновку, що заявлене відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи підлягає відхиленню.

Крім того, статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Суд неодноразово відкладав розгляд справи для надання можливості сторонам надати суду необхідні для розгляду справи документи.

Так, відповідно до положень ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви.

Позовну заяву судом отримано 30.03.2017, строк вирішення спору продовжувався на 15 днів, таким чином, строки вирішення спору закінчуються 14.06.2017, а тому відсутня можливість відкладення розгляду справи.

Більше того, сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, а також для ознайомлення із матеріалами справи.

З огляду на те, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, в судовому засіданні 13.06.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

23.10.2007 між ОСОБА_1 (позичальник) та Закритим акціонерним товариством ОТП Банк (банк) було укладено кредитний договір № CM-SME 001/293/2007 (далі - кредитний договір), за умовами якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 300 000,00 доларів США зі сплатою фіксованого відсотка у розмірі 4,4% річних та строком повернення - 23.10.2014.

23.07.2009 між ОСОБА_1 (позичальник) та Закритим акціонерним товариством ОТП Банк (банк) укладено Додатковий договорі № 1 до кредитного договору, у якому сторони погодили дату остаточного повернення кредиту - 23.10.2015.

Відповідно до п. 2.1.3.1 кредитного договору, банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому або у визначеній банком частині у випадку невиконання позичальником та/або третіми особами своїх боргових зобов'язань та/чи інших умов кредитного договору, документів забезпечення та/чи будь-яких інших умов правочинів. При цьому, зобов'язання позичальника щодо повного дострокового виконання боргових зобов'язань настає з дати відправлення банком на адресу позичальника, що зазначена в договорі, відповідної вимоги та повинно бути проведене позичальником протягом 30 календарних днів з дати одержання позичальником відповідної вимоги.

В забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором 23.10.2007 між Закритим акціонерним товариством ОТП Банк (іпотекодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю Трейд-Ефект-1 (іпотекодавець) було укладено договір іпотеки № РМ-SME 001/293/2007 (далі - договір іпотеки), предметом іпотеки якого є нежилі приміщення, загальною площею 407,4 кв. м., що знаходяться за адресою: м. Київ, пров. Попова, 2В та належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю Трейд-Ефект-1 .

Відповідно до п. 2.1 договору іпотеки, іпотека за цим договором забезпечує вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником кожного і всіх його боргових зобов'язань за кредитним договором, у такому розмірі, у такій валюті, у такий строк і в такому порядку, як встановлено в кредитному договорі, з усім змінами і доповненнями до нього.

Згідно з п. 6.1 договору іпотеки, за рахунок предмета іпотеки, іпотекодержатель може задовольнити такі вимоги: всі боргові зобов'язання, не сплачені боржником, і вимоги стосовного повного відшкодування всіх збитків, завданих порушенням боржником чи іпотекодавцем його зобов'язань за цим договором, а також всіх фактичних витрат, понесених іпотекодержателем, у зв'язку із реалізацією його прав за цим договором.

Жодне із положень цього договору не може тлумачитись як таке, що обмежує: а) права іпотекодержателя звернутись до уповноважених органів за захистом своїх прав в порядку, встановленому чинним законодавством України; б) права сторін встановити договірний порядок звернення стягнення на предмет іпотеки (п. 6.3 договору іпотеки).

05.11.2010 між Публічним акціонерним товариством ОТП Банк та Товариством з обмеженою відповідальністю ОТП Факторинг Україна укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого відповідачу передано право вимоги за кредитним договором, який забезпечено договором іпотеки.

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом зазначає, що станом на 15.03.2017 заборгованість позичальника за кредитним договором становить 190 388,41 дол. США.

12.05.2016 позивач звернувся до позичальника та відповідача з Досудовою вимогою про погашення заборгованості за кредитним договором, у якій вказував про залишок заборгованості за кредитом у розмірі 190388,41 дол. США та вимагав повного погашення заборгованості. Крім того, позивач повідомив, що у разі невиконання вимоги, останній має право задовольнити свої вимоги за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, в тому числі шляхом вчинення виконавчого напису на договорі іпотеки/застави, з відшкодуванням витрат по отриманню виконавчого напису за рахунок сум, отриманих від реалізації предмета іпотеки/застави.

За твердженням позивача, досудова вимога про усунення порушення залишена позичальником та відповідачем без відповіді та задоволення.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В силу положень ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 31.10.2011 у справі № 2-4156/2011 встановлено порушення позичальником - ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором від 23.10.2007 № CM-SME 001/293/2007. Вказаним рішенням суду стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП ФАКТОРИНГ УКРАЇНА" заборгованість зі сплати кредиту у сумі 25050,86 дол. США, заборгованість зі сплати процентів у розмірі 20412,03 дол. США, заборгованість зі сплати пені за прострочення сплати процентів та кредиту у сумі 557093,45 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Пунктом 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2013 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

Таким чином, факт наявності порушення за кредитним договором та факт наявності заборгованості за кредитним договором від 23.10.2007 № CM-SME 001/293/2007 встановлений рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 31.10.2011 № 2-4156/2011, а тому не потребують доказування у даній справі.

Нормами статті 546 Цивільного кодексу України, визначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 572 ЦК України передбачено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель, набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 1 Закону України "Про іпотеку" № 898-IV від 05.06.2003 визначено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Частиною 1 статті 7 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України "Про іпотеку", якщо вимога за основним зобов'язанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобов'язання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов'язання.

Згідно із ч. ст. 11 Закону України "Про іпотеку", майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.

Частина 1 статті 12 Закону України "Про іпотеку" визначає, що у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону (ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку").

Пунктом 6.2 договору іпотеки встановлено, що іпотекодержатель має право задовольнити із вартості предмета іпотеки всі фактичні вимоги негайно після виникнення будь-якої із таких обставин: а) несплати боржником іпотекодержателю будь-якої суми у такому розмірі, у такій валюті, у такий строк і такому порядку, як встановлено в кредитному договорі; б) порушення іпотекодавцем будь-якого із їх зобов'язань за ст. 5 цього договору; в) інших обставин, передбачених чинним законодавством України.

Частиною 1 статті 35 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (ч. 1 ст. 35 ЗУ "Про іпотеку").

Судом встановлено, що позичальник та іпотекодавець повідомлялися про необхідність погашення заборгованості за кредитним договором з одночасним попередженням про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки: від 06.05.2016 вих. № 200738399, від 12.02.2010 вих. № 22-2/349770, від 26.12.2012 вих. № 200011066, проте порушення умов кредитного договору усунуті не були.

Станом на дату звернення позивача з даним позовом до суду, заборгованість ОСОБА_1 перед позивачем становить 190 388,41 дол. США. (з урахуванням сум часткових оплат, здійснених після прийняття рішення у справі від 31.10.2011 № 2-4156/2011 та з урахуванням мирової угоди, укладеної 23.04.2013 між позивачем та позичальником).

Оскільки, факт наявності порушення зобов'язання та заборгованості за кредитним договором встановлено рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 31.10.2011 № 2-4156/2011, заборгованість за кредитним договором у розмірі 190 388,41 дол. США не погашена, доказів протилежного матеріали справи не містять, позивач набув право задовольнити вимоги за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки № РМ-SME 001/293/2007 від 23.10.2007.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог зазначає, що позивачем направлялась відповідачеві досудова вимога вих. № 22-2/349770 від 12.03.2010 на підставі якої банк вимагав повернення неповернутої суми кредиту.

В подальшому позивач направив відповідачеві вимогу вих. № 200011066 від 26.12.2012 про погашення заборгованості за кредитним договором, в якій зазначав, що враховуючи порушення позичальником строків повернення кредиту, на підставі п. 1.9 договору, пропонував відповідачу достроково виконати боргові зобов'язання протягом 30 календарних днів з дати отримання вимоги.

Таким чином, відповідач стверджує, що пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості, позивач змінив строк виконання основного зобов'язання. Строк виконання основного зобов'язання позичальника настав 31.10.2011. Право вимоги у позивача на звернення стягнення в рахунок іпотечного майна виникло ще у 2010, а тому останній день для звернення з вимогою про звернення стягнення, на думку відповідача, є 12.04.2013.

З урахування викладеного, відповідачем подано клопотання про застосування строків позовної давності.

Згідно із статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа доповідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з ч. 5 с. 261 ЦК України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідно до п. 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів , якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).

Судом встановлено, що направивши вимогу від 12.03.2010 вих. № 22-2/349770 кредитором змінено строк виконання основного зобов'язання. Отже, право вимоги у позивача на звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення боргу за кредитним договором виникло ще у 2010 році, а саме з 12.04.2010.

Відповідно до п. 4.4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів , у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати:

визнання пред'явленої претензії;

зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору;

письмове прохання відстрочити сплату боргу;

підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір;

письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу;

часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.

Так, судом встановлено, що відповідачем неодноразово вчинялись дії, які свідчать про переривання строків позовної давності.

Станом на 25.12.2012 та 19.03.2013 директором відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейд - ефект - 1" була ОСОБА_4, отже, остання була уповноваженою особою відповідача у відносинах з кредитором на підставі установчих документів.

З матеріалів справи вбачається, що 25.12.2012 та 19.03.2013 ОСОБА_4 зверталася до відповідача із заявами про перегляд умов погашення заборгованості за кредитним договором від 23.10.2007 № CM-SME 001/293/2007, де іпотекодавцем виступає ТОВ "Трейд - ефект - 1" та просила реструктуризувати заборгованість за кредитним договором № CM-SME 001/293/2007.

Оригінали вказаних заяв за вхідними номерами 6861 та 2082 оглянуті судом у судовому засіданні 13.06.2017.

Враховуючи зазначені заяви, та те, що ОСОБА_4 є уповноваженою особою відповідача - ТОВ "Трейд - ефект - 1", суд дійшов висновку, що строк позовної давності перервався 25.12.2012 та 19.03.2013.

Відповідно до ч. 3 ст. 264 Цивільного кодексу України, після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Отже, з 19.03.2013 перебіг строку позовної давності почався заново.

З матеріалів справи вбачається, що 15.02.2016 відповідач звернувся до позивача із заявою про реструктуризацію кредитного договору CM-SME 001/293/2007, у якій вказував, що є майновим поручителем за договором іпотеки №РМ-SME 001/293/2007 та просив встановити остаточну дату повернення кредитних коштів - 23.12.2030. Вказана заява також підписана директором відповідача - ОСОБА_4

Отже, вказана заява також свідчить про переривання строків позовної давності, а тому суд дійшов висновку, що з 15.02.2016 строк позовної давності розпочався заново.

Позивач звернувся з даним позовом до суду 29.03.2017, тобто в межах строку позовної давності.

Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про застосування строків позовної давності.

Реєстрація обтяження предмету іпотеки за договором іпотеки №РМ-SME 001/293/2007 від 23.10.2007 та заборона його відчуження підтверджується наявною в матеріалах справи інформаційною довідкою з Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 Закону України "Про іпотеку" реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах, у тому числі у формі електронних торгів, у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", з дотриманням вимог цього Закону.

Статтею 39 Закону України "Про іпотеку" визначено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Наведене вище свідчить про те, що у разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, в резолютивній частині рішення має бути обов'язково зазначена вартість іпотечного майна, на яке звертається стягнення, визначена на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 22.03.2017 № 6-2654цс16, у якій зазначено, що оскільки рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки дає право на примусовий продаж іпотечного майна, то, викладаючи резолютивну частину рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд повинен обов'язково врахувати вимоги зазначеної норми, тобто встановити у грошовому вираженні початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначену за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 Закону України Про іпотеку .

Згідно зі звітом про оцінку майна вих. № 1039, складеного Товариством з обмеженою відповідальністю Українська експертна група (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності № 449/16, виданий 17.06.2016 Фондом державного майна України) вартість нежилих приміщень, загальною площею 407,40 кв.м., що розташовані за адресою м. Київ, вул. Попова, буд. 2-В становить 5050302,00 грн.

Відповідачем під час розгляду справи не було надано жодних заперечень щодо вартості предмету іпотеки та доказів в спростування ринкової вартості зазначеного вище нерухомого майна, яка вказана у наданому позивачем Звіті.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, з огляду на передбачене договором іпотеки №РМ-SME 001/293/2007 та чинним законодавством право іпотекодержателя на задоволення своїх кредиторських вимог шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, внаслідок порушення позичальником зобов'язань за кредитним договором, оскільки, порушення позичальником зобов'язань за кредитним договором та наявність заборгованості позичальника за вказаним кредитним договором підтверджується матеріалами справи та рішенням суду, а відповідачем в порядку статей 33, 34 ГПК України не спростовано викладених у позові обставин, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки згідно договору іпотеки №РМ-SME001/293/2007, встановивши спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження" за початковою ціною 5050302,00 грн., у зв'язку із чим позовні вимоги підлягають задоволенню.

З огляду на встановлені вище обставини, дослідивши повно та всебічно матеріали справи, на день розгляду справи, суд задовольняє позовні вимоги повністю, з приведенням рішення у відповідність з вимогами ст. 39 закону України Про іпотеку .

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 49 ГПК України покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 4, 32-34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед Товариством з обмеженою відповідальністю "ОТП ФАКТОРИНГ УКРАЇНА" (03680, м. Київ, вул. Фізкультури, буд. 28 Д, код 36789421) за кредитним договором від 23.10.2007 № CM-SME 001/293/2007 у розмірі 190388,41 дол. США, що еквівалентно за офіційним курсом Національного банку України станом на 15.03.2017 5 117 773,60 грн. звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки №РМ-SME001/293/2007 від 23.10.2007, укладеним між Закритим акціонерним товариством ОТП Банк , правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП ФАКТОРИНГ УКРАЇНА" (03680, м. Київ, вул. Фізкультури, буд. 28 Д, код 36789421) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Трейд - ефект - 1" (04074, м. Київ, пров. Попова, буд. 2В, код 23718250) посвідченим 23.10.2007 приватним нотаріусом КМНО Рвач Ж.В. та зареєстрованим в реєстрі за № 6077, а саме: нежилі приміщення, загальною площею 407,40 кв.м., що розташовані за адресою м. Київ, пров. Попова, буд. 2В;

встановити спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження" за початковою ціною 5050302,00 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейд - ефект - 1" (04074, м. Київ, пров. Попова, буд. 2В, код 23718250) на користь Товариством з обмеженою відповідальністю "ОТП ФАКТОРИНГ УКРАЇНА" (03680, м. Київ, вул. Фізкультури, буд. 28 Д, код 36789421) 76 766,60 грн. витрат зі сплати судового збору.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 20.06.2017.

Суддя С.О. Турчин