Рішення

від 15.06.2017 по справі 912/1482/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2017 рокуСправа № 912/1482/17

Господарський суд Кіровоградської області в складі судді Шевчук О.Б. розглянув у відкритому судовому засіданні справу №912/1482/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДКЛ",

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Світловодський ливарний завод",

про стягнення 6243,91 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ДКЛ" (надалі - ТОВ "ДКЛ") звернулось до господарського суду з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Світловодський ливарний завод" (надалі - ТОВ "Світловодський ливарний завод") - 5028,00 грн попередньої оплати, 416,64 грн неустойки за несвоєчасно поставлений товар, 267,53 грн 15% річних за користування чужими грошовими коштами, 351,74 грн інфляційних втрат, а всього 6243,91 грн, з покладенням на відповідача витрат по сплаті судового збору.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач послався, зокрема, на неналежне виконання відповідачем умов Договору №ТМ082616 від 13.09.2016 в частині поставки обладнання: заготовки литі "Гиря 20 кг" в кількості 20 штук на загальну суму 10400,00 грн.

Ухвалою від 29.05.2017 господарський суд порушив провадження у даній справі, справу призначив до розгляду на 15.06.2017 та витребував від сторін необхідні для розгляду справи по суті докази.

09.06.2017 позивачем подано до суду витребувані ухвалою про порушення провадження провадження у справі докази та заявлено клопотання про розгляд справи без участі представника ТОВ "ДКЛ".

Відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання ухвалою суду від 29.05.2017, однак, будь-яких заперечень на позов не подав, вимоги суду в частині надання витребуваних доказів для розгляду справи по суті не виконав.

При цьому, господарський суд враховує положення пунктів 3.9.1 та 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" де зазначено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Із наявного в матеріалах справи Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с. 16-19) вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 27519, Кіровоградська область, Світловодський район, с. Вільне, вул. Лісова, 3. За цією адресою відповідачу було направлено копію ухвали про порушення провадження у справі. Однак, поштовий конверт разом з копією ухвали від 29.05.2017 було повернуто органом поштового зв'язку з довідкою: "за закінченням терміну зберігання".

З огляду на викладене, господарський суд вважає, що відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення даного судового засідання.

Справа розглядається за наявними в ній матеріалами на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши наявні матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

13.09.2017між ТОВ "ДКЛ" та ТОВ "Світловодський ливарний завод" було укладено договір № ТМ082616 від 13.09.2016 (надалі - Договір, а.с. 20-25), за умовами якого Постачальник зобов'язується передати, Покупець прийняти та оплатити обладнання на умовах даного договору.

Відповідно до пунктів 2.1., 2.2. Договору сторони узгодили, що кількість, номенклатура обладнання визначаються в Специфікаціях, які є невід'ємною частиною Договору.

Вартість обладнання може бути змінена за взаємною згодою сторін (пункт 4.2. Договору).

Специфікацією №1 до Договору сторони погодили номенклатуру обладнання та якісні характеристики моделі, а саме: заготовки литі "Гиря 20 кг" в кількості 20 штук на загальну суму 10400,00 грн, також порядок та умови поставки згідно Договору (а.с. 26-27).

В пункті 14 Специфікації сторони обумовили, що Постачальник виконує повну поставку обладнання протягом 25 календарних днів з моменту отримання попередньої оплати згідно п. 15 цієї специфікації.

Пунктом 15 Специфікації визначено строк і умови оплати поставленого обладнання: попередню оплату в розмірі 50% від загальної вартості даної специфікації Покупець здійснює протягом 3 календарних днів з дати підписання даної специфікації; остаточну оплату за обладнання в розмірі 50% від загальної вартості даної специфікації Покупець здійснює протягом 3 календарних днів після отримання письмового підтвердження від Постачальника про готовність до відгрузки відповідної партії обладнання.

Судом встановлено, що на виконання пункту 15 Специфікації №1 покупець здійснив попередню оплату в сумі 5208,00 грн, на підставі виставленого постачальником рахунку №РН-00001/09 від 12.09.2016 (а.с. 29-30).

Однак, відповідач в порушення пункту 14 Специфікації не виконав взяті на себе зобов'язання щодо виготовлення та поставки передбаченої Договором продукції.

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, просить стягнути з відповідача 5028,00 грн попередньої оплати, 416,64 грн неустойки за несвоєчасно поставлений товар, 267,53 грн 15% річних за користування чужими грошовими коштами, 351,74 грн інфляційних втрат, а всього 6243,91 грн

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, господарський суд виходить з наступного.

В силу положень статей 11, 509, 525, 526, 530, 629 Цивільного кодексу України та статей 174, 193 Господарського кодексу України, договір є підставою виникнення зобов'язань, які повинні виконуватись належним чином і в установлений законом строк. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Кожна сторона повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Строки і порядок поставки встановлюються сторонами в договорі (стаття 267 Господарського кодексу України).

До відносин поставки, не врегульованих Господарським кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (частина 6 статті 265 Господарського кодексу України).

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом статей 599 та 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, яке припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В силу вимог статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Сторони домовились про попередню (авансову) оплату 50% вартості товару.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 693 Цивільного кодексу України встановлює, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Позивач свої зобов'язання за Договором щодо перерахування відповідачу попередньої оплати в сумі 5208,00 грн виконав.

Однак, відповідач не надав господарському суду доказів виготовлення та поставки відповідачу обладнання в строки, передбачені Договором.

Частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права слідує, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Вибір поведінки є правом покупця.

Частиною 2 пункту 7.3. Договору передбачено, що в разі порушення строків поставки більш ніж на 30 календарних днів, покупець має право відмовитись від подальшого приймання та оплати обладнання.

У зв'язку з порушенням з боку відповідача передбачених Договором строків поставки обладнання більш ніж на 30 календарних днів, позивач направив останньому претензію про повернення, зокрема, суми попередньої оплати (а.с. 32-35), яка залишена відповідачем без задоволення..

З огляду на встановлені обставини справи господарський суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про стягнення 5208,00 грн попередньої оплати є обґрунтованими належними доказами та підлягають задоволенню господарським судом.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення 416,64 грн неустойки за несвоєчасно поставлений товар, 267,53 грн 15% річних за користування чужими грошовими коштами та 351,74 грн інфляційних втрат.

Господарський суд враховує, що порушення продавцем обов'язку щодо передачі товару, який був попередньо оплачений, надає покупцеві право стягнути з продавця проценти за користування чужими грошовими коштами відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України.

Так, за приписами частини 3 статті 693 Цивільного кодексу України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Частиною 2 статті 536 Цивільного кодексу України унормовано, що розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Сторонами в пункті 7.6. Договору передбачено, що в разі порушення Постачальником строків поставки обладнання більш як на 30 календарних днів за який вже внесено часткову або повну оплату за обладнання, Постачальник за користування грошовими коштами Покупця повинен сплатити Покупцю 15% річних від суми грошових коштів сплаченою Покупцем.

З урахуванням викладеного нарахування позивачем за період з 05.11.2016 по 10.03.2017 15 % річних за користування грошовими коштами в сумі 267,53 грн відповідає вимогам законодавства, а тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання.

Частиною 1 пункту 7.3. Договору передбачено, що в разі порушення строків поставки більш ніж на 10 календарних днів, постачальник оплачує неустойку в розмірі 8 % від вартості непоставленого в строк товару.

За обґрунтованим розрахунком позивача за період з 07.10.2016 по 17.10.2016 стягненню з відповідача підлягає 416,64 грн неустойки (5208,00*8%).

Враховуючи умови укладеного між сторонами Договору та Специфікації до нього, господарський суд перевіривши наданий позивачем розрахунок дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо заявлених до стягнення 351,74 грн інфляційних втрат господарський суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три процента річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проте норми вказаної статті застосовуються до грошових зобов'язань і не можуть бути застосовані до повернення попередньої оплати за непоставлений товар за договором поставки, оскільки таке повернення має бути вчинене відповідачем не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

При цьому, господарський суд враховує положення пункту 5.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 №14, де зазначено, що обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Крім того, враховується також правова позиція Верховного Суду України, викладена у постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2014 року у справі № 3-90гс14, про те, що стягнення з продавця суми попередньої оплати, перерахованої за договором купівлі - продажу, не вважається грошовим зобов'язанням у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення 351,74 грн інфляційних втрат є необґрунтованими.

Відтак, вимоги позивача підлягають задоволенню частково в частині стягнення з відповідача 5208,00 грн попередньої оплати, 416,64 грн неустойки за несвоєчасно поставлений товар та 267,53 грн 15% річних за користування чужими грошовими коштами.

В іншій частині в задоволенні позову слід відмовити.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд враховує, що відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Частиною 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Абзацом 4 підпункту 6.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" №7 від 21.02.2013 визначено, що за змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 6-рп/2013 у справі № 1-4/2013.

Відповідно до пункту 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю (частина перша статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

З матеріалів справи вбачається, що 3000,00 грн позивачем сплачено на рахунок ТОВ "Правова організація "Захист" за надану правому допомогу, відтак з урахуванням вищевикладеного господарський суд дійшов висновку, що 3000,00 грн не є витратами, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

З огляду на вищевикладене витрати позивача на правову допомогу в сумі 3000,00 грн не можуть бути покладені на відповідача.

Поряд з цим витрати по сплаті судового збору в сумі 1600,00 грн відповідно до частини 2 статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85, 116, 117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Світловодський ливарний завод" (27519, Кіровоградська область, м. Світловодськ, с. Вільне, вул. Лісова, 3, ідентифікаційний код 05467493) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДКЛ" (02002, м. Київ, вул. Луначарського, 24, к.1, ідентифікаційний код 32106073) - 5892,17 грн заборгованості, з яких: 5208,00 грн - авансовий платіж, 416,64 грн - неустойка за несвоєчасно поставлений товар, 267,53 грн - 15% річних, а також 1600,00 грн судового збору.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Копію рішення направити позивачу (м. Київ, вул. Луначарського, 24, к.1) та відповідачу (Кіровоградська область, Світловодський район, село Вільне, вул. Лісова, 3).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його підписання до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Кіровоградської області.

Повне рішення складено 20.06.2017.

Суддя                                                                       О.Б. Шевчук