Рішення

від 15.06.2017 по справі 914/730/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.06.2017р. Справа № 914/730/17

Господарський суд Львівської області у складі

Суддя Фартушок Т.Б. при секретарі Сало О.А.

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Цілюще джерело Прикарпаття , м. Моршин, Львівська область,

до Відповідача: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Стрий, Львівська область,

про стягнення неустойки,

ціна позову: 336 960,00 грн.

Представники:

Позивача: Авдєєнко В.В. - представник (довіреність від 22.11.2016 року б/н);

Відповідача: не з'явився.

Суть спору.

Господарським судом Львівської області розглядається справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Цілюще джерело Прикарпаття до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення неустойки. Ціна позову 336960,00 грн.

Ухвалою Господарського суду Львівської області у даній справі від 13.04.2017 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 25.04.2017 року. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, викладених в ухвалах від 25.04.2017р. та від 06.06.2017р. у справі, зокрема у зв'язку із неявкою повноважного представника Відповідача та невиконанням ним вимог ухвал суду у справі, зокрема, щодо подання відзиву на позовну заяву. В судовому засіданні 16.05.2017р. оголошувалась перерва до 06.06.2017р., про що представники Сторін належним чином повідомлялись під розписку в судовому засіданні.

В судових засіданнях здійснюється технічна фіксація судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу "Оберіг".

Представнику Позивача оголошено права і обов'язки, визначені ст.ст. 20, 22, 28, 29, 38 ГПК України. Крім того, в ухвалах Господарського суду Львівської області по даній справі, які скеровані чи оголошені Сторонам, в тому числі Відповідачу (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень, а також бланки оголошення ухвал про відкладення розгляду справи та про оголошення перерви в судовому засіданні) зазначено, що права та обов'язки сторін визначені ст.ст. 20, 22, 28, 29, 38, 59 ГПК України.

Заяв про відвід судді не надходило.

Представник Позивача в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав, в судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору, аналогічні викладеним у позовній заяві та письмових поясненнях.

Представник Відповідача в судове засідання не з'явився.

Впродовж розгляду справи представником Відповідача подано відзив на позовну заяву та пояснення по суті спору, відповідно до яких Відповідач проти позову заперечив повністю.

13.06.2017р. за вх.№2569/17 представником Відповідача подано клопотання про продовження строку розгляду спору на 15 днів та відкладення розгляду справи на інший час.

Клопотання мотивоване тим, що ухвалою Вищого господарського суду України від 09.05.2017р. призначено на 15 червня 2017р. о 12год. 00хв. розгляд справи №914/3970/14, в якій представник Відповідача бере участь в якості представника ФОП ОСОБА_4, відтак, зайнятістю представника Відповідача в іншому судовому засіданні.

Клопотання судом оглянуто, оголошено в судовому засіданні та долучено до матеріалів справи.

Представник Позивача проти заявленого клопотання заперечив, зазначивши про безпідставне затягування Відповідачем розгляду справи.

З приводу даного клопотання суд зазначає наступне.

Як зазначено вище, в судовому засіданні 16.05.2017р. оголошено перерву до 06.06.2017р.

Як вбачається з ухвали Господарського суду Львівської області по даній справі від 06.06.2017р., представник Відповідача в судове засідання не з'явився, через канцелярію суду подав клопотання про відкладення розгляду справи (вх. №19832/17 від 06.06.2017 року). Клопотання мотивоване участю представника Відповідача в іншому судовому засіданні. Судом відмовлено в клопотанні за безпідставністю з причин та підстав, зазначених в ухвалі та розгляд справи відкладено на 15.06.2017р.

Відповідно до ч.1 ст.69 ГПК України, спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви.

Згідно ч.3 ст.69 ГПК України, у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Суд зазначає, що строк розгляду спору вже продовжувався на 3 дні з причин та підстав, визначених ухвалою Господарського суду Львівської області по даній справі від 06.06.2017р.

Суд зазначає, що в силу вимог ст.28 ГПК України, Сторона не обмежена однією особою при здійсненні представництва.

Зазначені ж у клопотанні від 13.06.2017р. за вх.№2569/17 доводи щодо повторної неможливості участі представника в судовому засіданні через повторну необхідність участі представника в судових засіданнях по інших справах не є винятковими, в розумінні ч.3 ст.69 ГПК України, випадками, а відтак, не є підставами до продовження строку розгляду спору.

Враховуючи вищенаведене, в суда відсутні правові підстави ля задоволення клопотання від 13.06.2017р. за вх.№2569/17 в частині продовження строку розгляду справи.

Згідно ч.1 ст.77 ГПК України, господарський суд відкладає розгляд справи в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу.

Беручи до уваги дату подання позовної заяви, з врахуванням необхідності додержання вимог ст.69 ГПК України, беручи до уваги наслідки розгляду клопотання Відповідача в частині продовження строку розгляду справи, суд зазначає про відсутність правових підстав для подальшого відкладення розгляду справи, а відтак, відсутність правових підстав до задоволення клопотання від 13.06.2017р. за вх.№2569/17 в частині відкладення розгляду справи.

При цьому суд звертає увагу Відповідача, що в силу вимог ст.28 ГПК України, Сторона не обмежена однією особою при здійсненні представництва.

З врахуванням вищенаведеного суд зазначає про відсутність правових підстав до задоволення клопотання Відповідача від 13.06.2017р. за вх.№2569/17, а відтак, в клопотанні слід відмовити за безпідставністю.

Суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.4 -3 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, Учасників судового процесу зобов'язувалось надати всі докази в обґрунтування правової позиції по суті спору.

Суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.4 -3 ГПК України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Крім того, відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 4 -3 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.38 (витребування доказів) ГПК України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам судового процесу щодо обґрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Відповідно до вимог ст.4 -7 ГПК України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

В судових засіданнях впродовж розгляду справи суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами відповідно до ст.75 ГПК України.

При цьому, з врахуванням вимог ст.69 ГПК України, суд зазначає про відсутність правових підстав до подальшого відкладення розгляду справи.

Розглянувши і дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника Позивача, оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

31.12.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Цілюще джерело Прикарпаття (надалі - Позивач, Орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (надалі - Відповідач, Орендар) укладено Договір оренди нежитлових приміщень №12/14-О (надалі - Договір), згідно умов якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв в строкове платне користування (оренду) нежитлові приміщення загальною площею 260 м. кв., що знаходяться в будівлі Літнього театру Палацу культури літ. А-1 великої зали (перший поверх будівлі) за адресою: АДРЕСА_1 (надалі - Об'єкт оренди).

Згідно пункту 2.1. Договору об'єкт оренди передається Орендарю у користування з метою здійснення роздрібної реалізації (продажу) на його території високоякісних товарів вітчизняного та закордонного виробництва.

Відповідно до пункту 2.4.1. Договору Орендодавець надає Орендарю Об'єкт оренди на термін, що розпочинається 01.01.2014р. та закінчується 31.12.2014р.

Пунктом 3.1. Договору встановлено, що орендна плата визначається за домовленістю Сторін та на момент підписання Договору з урахуванням індексації становить 54,00 грн. за 1 м. кв. великої зали.

Орендар перераховує на рахунок Орендодавця орендну плату щомісячно не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним (п. 3.2. Договору).

Відповідно до пункту 3.3. Договору орендна плата не включає в себе вартість послуг, що пов'язані з його охороною, комунальних послуг, електроенергії, які необхідні для використання Об'єкту оренди та сплачуються орендарем самостійно на підставі квитанцій та/або рахунків, наданих відповідними обслуговуючими організаціями.

Згідно пункту 4.1. Договору приймання-передача Об'єкту оренди повинні бути проведенні Сторонами (їх представниками) не пізніше 10 календарних днів з дня підписання Договору.

Пунктами 4.5. та 4.6. Договору Сторонами погоджено, що акт приймання-передачі Об'єкту оренди, підписаний Сторонами (їх представниками), є доказом фактичної передачі Об'єкту оренди. Підписання акту приймання-передачі Об'єкту оренди означає не передачу Орендарю права власності на Об'єкт оренди, а лише право користування Об'єктом оренди протягом терміну дії оренди відповідно до умов Договору.

Відповідно до пункту 4.7. Договору не пізніше п'яти календарних днів з дати закінчення терміну оренди та/або дострокового розірвання (припинення) цього Договору, Орендар зобов'язується повернути Орендодавцю Об'єкт оренди; перед поверненням Об'єкту оренди Сторони проводять його загальний огляду та перевіряють його технічний стан.

Пунктом 4.9. Договору Сторонами встановлено, що факт повернення Об'єкту оренди та його належний технічний стан підтверджуються Сторонами шляхом підписання Акту приймання-передачі (повернення) Об'єкту оренди. Об'єкт оренди вважається фактично переданим (поверненим) Орендодавцю з моменту підписання Сторонами Акту приймання-передачі (повернення) Об'єкту оренди.

Актом приймання-передачі Об'єкту оренди від 31.12.2013р. Орендодавець передав, а Орендар прийняв в строкове платне користування Об'єкт оренди за Договором.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 15.03.2017р. у справі №914/2876/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Цілюще джерело Прикарпаття до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні Позивача КП ЛОР Стрийське міжрайонне БТІ , ФОП ОСОБА_6, ФОП ОСОБА_7, ФОП ОСОБА_8, ФОП ОСОБА_9, ФОП ОСОБА_10, ФОП ОСОБА_11 про стягнення заборгованості в сумі 338956,00 грн. встановлено, що договірні відносини між Сторонами, які виникли на підставі укладеного Договору, тривали до 31.12.2014р.

Рішення Господарського суду Львівської області від 15.03.2017р. у справі №914/2876/16 не оскаржувалось, набрало законної сили в порядку статті 87 ГПК України 31.03.2017р., і, у відповідності до ч.5 ст. 124 Конституції України та ч.1 ст.115 ГПК України, є обов'язковим до виконання на всій території України.

Відповідно до ч.3 ст.35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

З підстав наведеного Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 336960,00 грн. неустойки за період з січня 2015 по грудень 2015 у зв'язку із порушенням Відповідачем порядку звільнення орендованого приміщення. При цьому представник Позивача пояснив в судовому засіданні, що періодом, за який Позивач просить стягнути неустойку з Відповідача та за який така неустойка розрахована згідно доданого до матеріалів справи розрахунку, є період з 01.01.2015р. по 31.12.2015р.

Відповідач у своєму відзиві на позовну заяву, поданому до суду 15.05.2017р. за вх. №17136/17, проти заявленого позову заперечує, вважає позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими, просить суд відмовити Позивачу в їх задоволенні з підстав того, що, на думку Відповідача, сам факт закінчення договору і неповернення об'єкту оренди не може породити вину орендаря, оскільки, за відсутності заперечень щодо продовження користування об'єктом оренди після закінчення строку дії договору оренди, в орендаря наявні легітимні сподівання на укладення договору на новий строк, а не умисел на неповернення об'єкту оренди за договором. Відповідач також зазначає, що звільнив орендовані приміщення до закінчення строку дії Договору, що засвідчується актом від 31.05.2014р., яким, на думку Відповідача, також підтверджується відмова Позивача від проведення 31.05.2014р. огляду об'єкта оренди для належного оформлення повернення об'єкта в порядку п.4.7 Договору.

29.05.2017р. Позивачем подано до суду письмові пояснення (вх. №19155/17), у яких, в спростування позиції Відповідача, вказує на те, що Позивач не мав обов'язку звертатись до Відповідача із вимогами про повернення Об'єкту оренди чи пролонгації Договору, оскільки Сторонами у відповідних пунктах Договору встановлено, що Орендар зобов'язаний повернути Об'єкт оренди за Договором за Актом приймання-передачі (повернення) Об'єкта оренди не пізніше п'яти календарних днів з моменту закінчення терміну оренди та/або дострокового припинення (розірвання) Договору (п.4.7. Договору), а також те, що Договір може бути продовжено на новий строк лише за взаємною згодою сторін, яка оформляється відповідною додатковою угодою до договору (п.2.4.2 Договору).

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У відповідності до вимог ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до вимог ч.1 ст.510 Цивільного кодексу України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.7 ст.180 ГК України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору; на зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Відповідно до ч.1 ст.759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ч.1 ст.762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до ч.1 ст.286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно ст.625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу.

Відповідно до ч.1 ст.763 ЦК України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Частиною 1 статті 785 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до ч.2 вказаної статті, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

У відповідності до ч.2 ст.795 Цивільного кодексу України, повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.

Суд зазначає, і аналогічна правова позиція викладена у п.5.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №12 Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна та п.1 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 29.05.2012р. N01-06/735/2012 Про деякі питання практики застосування статей 785 та 786 Цивільного кодексу України , що неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення.

Ця неустойка не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України, оскільки, на відміну від приписів статті 549 ЦК України, її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов'язання (штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (пеня). Таким чином, застосування до відповідних позовів спеціальної позовної давності, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України, є неправильним.

Згідно абзацу 1 п.8 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 27.10.2014 №01-06/1666/14 для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 785 ЦК України, суду необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов'язку не виконав.

В Постанові судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 19.08.2014 року вказано, що для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 785 ЦК України необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов'язку не виконав.

Суд зазначає, і аналогічна правова позиція міститься в Постанові Вищого господарського суду України від 02.09.2014 у справі №927/1215/13 та абз.3 п. 8 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 27.10.2014 №01-06/1666/14, що для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 785 ЦК України, необхідна наявність вини (умислу або необережності) у особи, яка порушила зобов'язання, відповідно до вимог статті 614 ЦК України.

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Приписами ч.2 вказаної статті визначено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

З приводу доводів Відповідача про те, що: сам факт закінчення договору і неповернення об'єкту оренди не може породити вину орендаря, оскільки, за відсутності заперечень щодо продовження користування об'єктом оренди після закінчення строку дії договору оренди, в орендаря наявні легітимні сподівання на укладення договору на новий строк, а не умисел на неповернення об'єкту оренди за договором; звільнив орендовані приміщення до закінчення строку дії Договору, що засвідчується актом від 31.05.2014р., яким, на думку Відповідача, також підтверджується відмова Позивача від проведення 31.05.2014р. огляду об'єкта оренди для належного оформлення повернення об'єкта в порядку п.4.7 Договору суд додатково зазначає наступне.

В обґрунтування своїх доводів Відповідачем надано копію акту про фактичне звільнення ФОП ОСОБА_1 орендованих приміщень від 31.05.2014р., в якому зазначено: …даним актом засвідчуємо, що Орендар ОСОБА_1 звільнив 31.05.2014 року орендовані ним за Договором № 12/14-0 від 31.12.2013 року нежитлові приміщення в будівлі Літнього театру Палацу культури, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, а Орендодавець в особі Товариства з обмеженою відповідальністю Цілюще джерело Прикарпаття відмовився приступити 31.05.2014 року до приймання від Орендаря вказаних приміщень за актом приймання-передачі (повернення) об'єкту оренди та підписати такий акт. .

В представленій копії акту про фактичне звільнення ФОП ОСОБА_1 орендованих приміщень від 31.05.2014р. містяться записи у вигляді підписів у графах навпроти наступних записів: ОСОБА_12, що мешкає … ; ОСОБА_13, … ; та фізична особа-підприємець - ОСОБА_1 … .

Суд зазначає, що акт акту про фактичне звільнення ФОП ОСОБА_1 орендованих приміщень від 31.05.2014р., яким Відповідач обґрунтовує вчинення ним всіх залежних від нього заходів, спрямованих на повернення Об'єкта оренди, є неналежним доказом в силу вимог ст.ст.34, 43 ГПК України, оскільки не підтверджує ухилення Позивача від обов'язку прийняти Об'єкт оренди 31.05.2014р. та матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження надіслання цього акта Відповідачем Позивачеві, або вручення його під розписку уповноваженій особі Позивача; крім цього, цей акт складено Відповідачем в односторонньому порядку. Підписання ж Акту іншими (окрім уповноваженим представників Позивача) не зазначеними Відповідачем особами також не є доказом вручення чи надіслання такого Акту Відповідачем Позивачу, як і не є доказом зазначених в Акті обставин.

Суд наголошує, що законодавство в сфері орендних правовідносин пов'язує припинення обов'язків орендаря з фактом повернення об'єкту договору оренди, тобто з моментом підписання акта приймання-передачі . У разі невиконання обов'язку, передбаченого ч.1 ст.785 ЦК України, цивільним законодавством передбачена можливість стягнення неустойки за весь час прострочення виконання зобов'язання щодо повернення об'єкта оренди.

Таким чином, право на стягнення встановленої ч.2 ст.785 ЦК України неустойки пов'язується із простроченням орендарем виконання зобов'язання з повернення орендованого приміщення за актом приймання-передачі, підписаним уповноваженими представниками сторін.

При цьому суд бере до уваги, що під час розгляду справи Відповідачем не було належним чином доведено, обставин ухилення Орендодавця від Об'єкта оренди.

Пунктом 4.9. Договору Сторонами встановлено, що факт повернення Об'єкту оренди та його належний технічний стан підтверджуються Сторонами шляхом підписання Акту приймання-передачі (повернення) Об'єкту оренди. Об'єкт оренди вважається фактично переданим (поверненим) Орендодавцю з моменту підписання Сторонами Акту приймання-передачі (повернення) Об'єкту оренди.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 20.12.2016р. у справі №911/1510/16 та від 05.01.2015р. у справі №910/5165/14.

Крім цього суд зазначає, і аналогічна правова позиція викладена у п.5.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна", що у розгляді справ зі спорів, що виникають з договорів оренди будівель або інших капітальних споруд, слід враховувати умови договору та спеціальні норми ст.795 ЦК України, в силу яких договір найму припиняється з моменту оформлення відповідних документів (актів), що підтверджують повернення наймачем предмета договору найму .

Також суд зазначає про правові позиції Верховного Суду України, відображені у постановах від 19.08.2014р. у справі №3-70гс14 та від 02.09.2014р. у справі №3-85гс14, а саме: для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 785 ЦК України, необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов'язку не виконав; Конец формы

для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 785 ЦК України необхідна наявність вини (умислу або необережності) у особи, яка порушила зобов'язання, відповідно до вимог статті 614 ЦК України.

Згідно ст.614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом; особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання; відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідачем ж не доведено у встановлений законом спосіб, що ним вжито всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання, передбаченого п.4.7 Договору в порядку, визначеному п.4.9 Договору та положеннями чинного законодавства, а саме - шляхом надіслання чи вручення Відповідачем Позивачеві акту приймання-передачі, а відтак, і ухилення Позивача від підписання акту приймання-передачі.

При цьому суд також зазначає, що в матеріалах справи відсутні, Позивачем не надані в розумінні ст.ст.34, 43 ГПК України докази щодо неможливості Відповідача виконати зобов'язання перед Позивачем щодо передання Об'єкта оренди за актом приймання-передачі.

При цьому суд наголошує, що відповідно до пункту 4.7. Договору, обо'язок вжиття заходів щодо повернення Об'єкта оренди лежить на Відповідачу.

Відтак, Відповідачем умисно не передано Позивачу Об'єкт оренди за актом приймання-передачі.

Щодо доводів Відповідача про те, що строк дії Договору продовжено суд зазначає, що вищеописаним рішенням Господарського суду Львівської області від 15.03.2017р. у справі №914/2876/16 встановлено, що договірні відносини між Сторонами, які виникли на підставі укладеного Договору, тривали до 31.12.2014р., та бере до уваги встановлені обставини в порядку ст.35 ГПК України.

Також, щодо доводів Відповідача про те, що стягнення з нього неустойки призведе до подвійної відповідальності, оскільки з нього стягнено штраф за порушення 6.4 Договору суд додатково зазначає, і аналогічна правова позиція викладена у п.5.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна", що застосовуючи приписи статті 785 ЦК України у розгляді справ зі спорів про стягнення неустойки за прострочення виконання зобов'язань з повернення об'єкта оренди, господарським судам слід звертати увагу на те, що неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення; ця неустойка не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею).

Враховуючи вищенаведене, розглянувши і дослідивши матеріали справи, заслухавши впродовж розгляду справи пояснення представників Сторін, оцінивши докази в їх сукупності, суд зазначає, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 336 960,00 грн. неустойки в порядку ст.785 ЦК України підлягають до задоволення в розмірі 332430,97грн.; в решті позовних вимог в цій частині слід відмовити.

При цьому щодо розміру неустойки, вимоги щодо стягнення якої підлягають до задоволення, суд зазначає, що здійснивши перерахунок суми заявленої до стягнення неустойки суд дійшов висновки, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 336960,00 грн. неустойки підлягають до задоволення частково шляхом стягнення 332430,97 грн., так як Позивачем не враховано положення пункту 4.7. Договору, з урахуванням якого прострочка повернення Об'єкта оренди Відповідачем наступає через п'ять календарних днів з моменту закінчення строку дії Договору, а саме 06.01.2015р. Відтак, нарахування Позивачем Відповідачу неустойки за користування Об'єктом є безпідставним та необґрунтованим за період з 01.01.2015р. по 05.01.2015р.

Відповідно до вимог ст. 4 -7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

15.06.2017р. у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний, з врахуванням вихідних, 19.06.2017р.

На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягнути з Відповідача на користь Позивача 4986,46 грн. судового збору, в решті судові витрати залишити за Позивачем.

Враховуючи вищенаведене, керуючись п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 4 -3 , 4 -5 , 4 -7 , 22, 33, 34, 38, 43, 49, 82-87, 115-116 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 193, 286, 291 Господарського кодексу України, ст.ст. 3, 11, 16, 509, 510, 525, 526, 530, 599, 610, 612, 629, 759, 762, 785, 795 Цивільного кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2; ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Цілюще джерело Прикарпаття (82482, Львівська область, м.Моршин, вул.Джерельна, буд.9; ідентифікаційний код 33227342) 332430,97 грн. неустойки та 4986,46 грн. судового збору.

3. В решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.

Суддя Фартушок Т. Б.