Постанова

від 20.09.2017 по справі 914/730/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" вересня 2017 р. Справа № 914/730/17

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого-судді: Данко Л.С.,

суддів: Галушко Н.А.,

Орищин Г.В.;

секретар судового засідання: Фака С.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, б/н від 29.06.2017 р. (вх. № ЛАГС 01-05/3222/17 від 06.07.2017 р.),

на рішення Господарського суду Львівської області від 15 червня 2017 року

у справі № 914/730/17 (суддя Фартушок Т.Б.),

порушеній за позовом

позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю Цілюще джерело Прикарпаття , м. Моршин, Львівської області,

до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Стрий, Львівської області,

про стягнення 336960,00 грн. та стягнення судових витрат.

За участю представників сторін:

від апелянта/відповідача: ОСОБА_3 - п/к за довіреністю від 05.12.2016 р., яка нотаріально посвідчена приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу Чернилевською М.М. 05.12.2016 р. за реєстровим № 3790; ОСОБА_5 - п/к за довіреністю від 18.09.2017 р., нотаріально посвідчена приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу Ковалик О.П. 18.19.2017 р. за реєстровим № 1183;

від позивача: Авдєєнко В.В. - п/к за довіреністю б/н від 22.11.2016 р.

Права та обов'язки сторін визначені ст. ст. 20, 22, 28 ГПК України представникам роз'яснені та зрозумілі. Заяв та клопотань про відвід суддів - не надходило.

За письмовою заявою апелянта від 02.08.2017 р. (вх. № ЛАГС 01-04/5227/17 від 02.08.2017 р.)(а. с. 175) здійснюється технічна фіксація судового процесу.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.07.2017 року, справу № 914/730/17 Господарського суду Львівської області розподілено головуючому судді Данко Л.С. та суддям: Галушко Н.А., Орищин Г.В. (а. с. 157).

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 06.07.2017 року прийнято апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, б/н від 29.06.2017 р. (вх. № ЛАГС 01-05/3222/17 від 06.07.2017 р.) до провадження та розгляд скарги призначено на 02.08.2017 року (а. с. 158), про що сторони були належним чином повідомлені рекомендованою поштою (докази - оригінали повідомлень про вручення - знаходяться в матеріалах справи (а. с. 159, 198, 199-201).

В судове засідання, яке відбулося 02.08.2017 р., представник апелянта/відповідача прибув, через канцелярію суду подав: заяву б/н від 02.08.2017 р. (вх. № ЛАГС 01-04/5227/17 від 02.08.2017 р.)(а. с. 175) про фіксування судового процесу технічними засобами (задоволена судом); заяву б/н від 02.08.2017 р. (вх. № ЛАГС 01-04/5228/17 від 02.08.2017 р.)(а. с. 176) про долучення до матеріалів справи доказів про оплату судового збору (додаток № 1 та № 2 до заяви); заяву б/н від 02.08.2017 р. (вх. № ЛАГС 01-04/5238/17 від 02.08.2017 р.)(а. с. 182) про ознайомлення з матеріалами справи; представник апелянта у судовому засіданні надав усні пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, доводи апеляційної скарги підтримав, просить апеляційну скаргу задовольнити, скасувати рішення господарського суду Львівської області від 15.06.2017 р. і прийняти нове рішення, законне та обґрунтоване.

Представник позивача явку повноважного представника в судове засідання забезпечив, через канцелярію суду подав: клопотання б/н від 02.08.2017 р. (вх. № ЛАГС 01-04/5233/17 від 02.08.2017 р.)(а. с. 183) про долучення до матеріалів справи копій протоколів: Загальних зборів учасників ТзОВ Цілюще джерело Прикарпаття № 02/14 від 12.11.2014 р., № 01/01-16 02/14 від 14.01.2016 р., № 25/11-2015 від 25.11.2015 р., та наказів: № 1-11-15 від 26.11.2015 р. № 2-11-15 від 26.11.2015 р., від 14.01.2016 р. та пояснив, що вказаними протоколами та наказами спростовуються твердження апелянта, що останній не мав можливості провести з позивачем технічний огляд об'єкта оренди та підписати акт приймання-передачі (повернення) об'єкта оренди за відсутності директора Товариства та/або особи, уповноваженої представляти юридичну особу у спірних правовідносинах з третіми особами без довіреності, проти апеляційної скарги заперечив з підстав зазначених у письмовому відзиві на апеляційну скаргу, надав усні пояснення аналогічні викладеним у відзиві на апеляційну скаргу, доводи наведені у відзиві підтримав, навів свої доводи і міркування з усіх питань, що виникали в ході розгляду справи, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення господарського суду Львівської області від 15.06.2017 р. у справі № 914/730/17 без змін, як законне та обґрунтоване.

З підстав зазначених в ухвалі Львівського апеляційного господарського суду від 02.08.2017 р. розгляд справи відкладено на 20.09.2017 року, про що сторони були належним чином повідомлені у порядку та у спосіб визначений Інструкцією з діловодства в господарських судах України (а. с. 196-197/зворот) та під розписку (а. с. 193).

У судове засідання, яке відбулося 20.09.2017 р. прибули два представники апелянта, надали усні пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, доводи апеляційної скарги підтримали, навели свої доводи і міркування з усіх питань, що виникали в ході розгляду даної справи, проти доводів представника позивача заперечили, просять апеляційну скаргу задовольнити, скасувати рішення господарського суду Львівської області від 15.06.2017 р. і прийняти нове, законне та обгрунтоване. Представники апелянта, зокрема, зазначили, що у тексті апеляційної скарги (останнє речення на передостанній сторінці) зазначення дати 16 .06.2017 року вважати опискою та читати 15 .

Представник позивача прибув, проти апеляційної скарги заперечив з підстав зазначених у письмовому відзиві на апеляційну скаргу, надав усні пояснення аналогічні викладеним у відзиві, доводи наведені у відзиві підтримав, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення Господарського суду Львівської області від 15.06.2017 р. у справі № 914/730/17 без змін, та, зокрема, пояснив, що нарахування ним на відповідача неустойки відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України за користування річчю у даній справі та стягнення штрафу 10000,00 грн. визначеного п. 6.4. Договору, яке присуджено за рішенням Господарського суду Львівської області від 15.03.2017 р. у справі № 914/2876/16 є суть різними не тотожними видами відповідальності, так у п. 6.4. Договору сторони погодили, що у разі неповернення об'єкту оренди, несвоєчасного неповернення об'єкту оренди, ухилення від підписання акту приймання-передачі (повернення) об'єкту оренди відповідно до цього договору, орендар повинен сплатити орендодавцю штраф у розмірі 10000,00 грн., а предметом спору у даній справі є стягнення неустойки, розрахованої відповідно до статті 785 ЦК України, у розмірі подвійної оплати за користування річчю за час прострочення повернення речі, яку відповідно до зазначеної статті позивач вправі вимагати від наймача.

Відповідно до вимог ст. 98 ГПК України, про прийняття апеляційної скарги до провадження господарський суд виносить ухвалу, в якій повідомляється про час і місце розгляду скарги. Питання про прийняття апеляційної скарги до провадження або відмову у прийнятті до провадження апеляційний господарський суд вирішує не пізніше трьох днів з дня надходження апеляційної скарги.

Частиною першою ст. 102 ГПК України визначено, що апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.

Як уже було зазначено у цій постанові, ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 06.07.2017 року прийнято апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, б/н від 29.06.2017 р. (вх. № ЛАГС 01-05/3222/17 від 06.07.2017 р.) до провадження та розгляд скарги призначено на 02.08.2017 року (а. с. 158), про що сторони були належним чином повідомлені рекомендованою поштою (докази - оригінали повідомлень про вручення - знаходяться в матеріалах справи (а. с. 159, 198, 199-201), а з підстав зазначених в ухвалі Львівського апеляційного господарського суду від 02.08.2017 р. розгляд справи відкладено на 20.09.2017 року, про що сторони були належним чином повідомлені у порядку та у спосіб визначений Інструкцією з діловодства в господарських судах України (а. с. 196-197/зворот) та під розписку (а. с. 193).

Відповідно до наведеного вбачається, що сторін не було позбавлено конституційного права на захист охоронюваних законом інтересів, а також, що сторони своєчасно та належним чином були повідомлені про час, та місце розгляду справи та прибули в судове засідання, представник апелянта ознайомився з матеріалами даної справи, що підтверджується його написом на заяві (а. с. 182), відтак судова колегія вважає, що відсутні підстави для відкладення розгляду справи № 914/730/17, та прийшла до висновку, розглядати справу по суті, оскільки в матеріалах справи зібрано достатньо доказів для правильного вирішення справи по суті, подані сторонами документи долучити до матеріалів даної справи.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування матеріального та процесуального законодавства, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку, рішення місцевого господарського суду залишити без змін, виходячи з наступного.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 15.06.2017 р. у справі № 914/730/17 (суддя Фартушок Т.Б.) позовні вимоги задоволено частково, вирішено стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Цілюще джерело Прикарпаття 332430,97 грн. неустойки та 4986,46 грн. судового збору (пункти 1-й та 2-й резолютивної частини рішення) . В решті позову відмовлено (пункт 3-й резолютивної частини рішення) (а. с. 135-136, 137-150).

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Львівської області від 15.06.2017 р. у справі № 914/730/17 апелянт/відповідач (Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа (Приватний підприємець) ОСОБА_2) звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить апеляційну скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 15.06.2017 р. і прийняти нове рішення, законне та обгрунтоване (абзаци перший та другий прохальної частини апеляційної скарги) (а. с. 160-168).

Апеляційну скаргу мотивує тим, що місцевим господарським судом при прийнятті рішення порушено норми процесуального та матеріального права, а висновки суду є такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, що призвело до незаконного та необґрунтованого рішення, відтак вважає, що дане рішення підлягає скасуванню.

Апелянт в апеляційній сказі покликається на те, що суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи не доведено обставин ухилення орендодавця від свого обов'язку прийняти об'єкт оренди.

Крім того, як стверджує апелянт, при прийнятті оскаржуваного рішення місцевий суд не взяв до уваги й інших обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Так, скаржник в апеляційній скарзі, серед іншого, покликається на ст. 785 ЦК України, ст. 530 ЦК України, та те, що ст. 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою, що неустойкою (штрафом, пенею), що згідно ст. 549 ЦК України неустойкою є грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, що відповідно до статей 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням прав, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Скаржник в апеляційній скарзі, покликаючись на п. 4.7., 4.9. Договору № 12/14-0, зазначає, що орендар повинен не пізніше 5 (п'яти) календарних днів з дати закінчення терміну оренди та/або дострокового розірвання (припинення) цього договору повернути орендодавцеві одержане від нього майно, перед поверненням об'єкту оренди сторони проводять його загальний огляд та перевіряють його технічний стан, що факт повернення об'єкту оренди та його належний технічний стан підтверджується сторонами шляхом підписання акту приймання-передачі (повернення) об'єкту оренди та, що об'єкт оренди вважається фактично переданим (поверненим) орендодавцю з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі (повернення). Однак, вчинити такі дії передбачені договором, як провести огляд технічного стану майна, що тягне за собою підписання сторонами акту приймання-передачі (повернення) об'єкту оренди за місцем його знаходження (ст. 532 ЦК України), орендар не мав можливості, за відсутності директора Товариства, покликається на те, що об'єкт оренди знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, а виконавчий орган позивача в особі директора Товариства фактично знаходився на той час у АДРЕСА_3, літ. А, при цьому, що директор ОСОБА_8 на дату закінчення терміну оренди (31.12.2014 р.) був звільнений, а іншого уповноваженого представляти юридичну особу у спірних правовідносинах з третіми особами без довіреності - не було призначено.

Апелянт/відповідач також зазначає, що звільнив орендовані приміщення до закінчення строку дії Договору, що засвідчується актом від 31.05.2014 р., яким, на думку скаржника, також підтверджується відмова Позивача від проведення 31.05.2014 р. огляду об'єкта оренди для належного оформлення повернення об'єкта в порядку п.4.7 Договору, однак місцевий суд не взяв цього акту до уваги.

В апеляційній скарзі скаржник стверджує, що відповідно до п. 4.10 Договору, останній виконав свій обов'язок, а саме: звільнив об'єкт оренди від будь-яких власних речей (предметів) хоча і до закінчення строку дії Договору , не заперечує, що доказів щодо можливості підписання сторонами договору № 12/14-0 відповідного акту приймання-передачі (повернення) протягом 5 календарних днів з дати його закінчення, тобто до 05.01.2015 року, матеріали справи не містять, оскільки в них не має в наявності доказів призначення іншої особи на посаду директора Товариства у зв'язку із звільненням ОСОБА_8 на момент закінчення дії Договору, яка була його підписантом.

Апелянт вважає, що позивач зобов'язаний був пред'явити останньому вимогу про зобов'язання повернути об'єкт оренди шляхом звільнення приміщення за актом приймання-передачі (повернення) об'єкту оренди та спонукати підписати акт, а така вимога позивачем відповідачу заявлена не була, позивач порушене право захистити не може, ст. 20 ГК України передбачено відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання, але вказаної вимоги позивачем не заявлено, а господарський суд з власної ініціативи не може змінювати вимог позивача, тому, на думку апелянта, за наведених в апеляційній скарзі обставин, відсутні підстави для застосування приписів ч. 2 ст. 785 ЦК України.

Разом з тим, апелянт зазначає, що сторонами не доведено, коли ж фактично звільнено об'єкт оренди, яка має за твердженнями апелянта преюдиціальне значення та встановлено рішенням Господарського суду Львівської області від 15.03.2017 р. у справі № 914/2876/16 (а. с. 60-83), відтак зазначає про відсутність вини (умислу або необережності) у Позивача на порушення зобов'язання щодо підписання акту приймання-передачі (повернення) об'єкту оренди, оскільки у Товариства був звільнений директор, тобто повноважний підписант, а відповідач в свою чергу, що до закінчення дії договору звільнив спірне приміщення від будь-яких власних речей (предметів). На думку апелянта, останній перешкоди орендодавцю у здійсненні права власності щодо об'єкта оренди станом на 31.12.2014 р. та у подальшому не існувало і не існує на теперішній час.

Скаржник покликається на те, що договір закінчився 31.12.2014 р., умовами договору п. п. 4.7., 4.9. та 6.4. передбачено самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути орендоване майно не пізніше 5 (п'яти ) календарних днів з дати закінчення терміну оренди та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником 5-ти денного строку повернення за актом приймання-передачі орендованого майна, а отже і часом пред'явлення вимоги кредитора до боржника за неповернення майна з моменту порушення строку його повернення, тобто з 06.01.2015 р.

А так як матеріали справи не містять доказів того, що після 05.01.2015 р. позивачем здійснювались спроби підписання акту приймання-передачі за договором оренди, та, позивач не довів, що відповідач володів майном з 05.01.2015 р. до 15.01.2016 р., часом фактичного звільнення орендованого приміщення відповідачем позивач зазначає - 15.01.2016 р., однак позивач не надав доказів щодо можливості повернення предмету оренди до 15.01.2016 р., тому вважає висновок місцевого суду, що об'єкт оренди був повернутий позивачу 15.01.2016 р., необґрунтованим, і на цій підставі неправомірним вважає обчислення неустойки.

Скаржник зазначає, що до суду позивач звернувся 12.04.2017 р., період нарахування неустойки з 06.01.2015 р. по 01.01.2016 р., а чому не з 15.01.2016 р., відтак є недоведеним умисел відповідача у невиконанні зобов'язання саме за цей період.

В апеляційній скарзі скаржник також не погоджується з висновками у рішенні Господарського суду Львівської області у справі № 914/2876/16, яке набрало законної сили, щодо стягнення з нього 10000,00 грн. штрафу відповідно до п. 6.4. Договору оренди, так як не конкретизував, за якою нормою закону стягнув такий вид санкції, як за несвоєчасне повернення орендованого майна, а так само не дослідив період, за який відбулося несвоєчасне повернення.

Апелянт вважає, що стягнення з нього частково неустойки відповідно до приписів ст. 785 ЦК України у даній справі є незаконним, так як у справі № 914/2876/16, з нього за несвоєчасне повернення майна уже стягнуто штраф за порушення п. 6.4. Договору, відповідно до ст. 549 ЦК України, а так як ці два види санкцій відносяться до двох самостійних видів цивільно-правової відповідальності, одночасне їх застосування за одне й те саме порушення - неповернення, несвоєчасне повернення майна за договором оренди, свідчить про порушення положень закріплених ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності.

Розглянувши і дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін (Апелянта/відповідача та Позивача), оцінивши докази в їх сукупності, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів даної справи, позивач 12.04.2017 р. (вх. № 761) звернувся до Господарського суду Львівської області до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про стягнення неустойки, розрахованої на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України за користування річчю за час прострочення повернення об'єкта оренди. Ціна позову 336 960,00 грн. (а. с. 11-12).

Апелянт/відповідач: ОСОБА_2 є Суб'єктом підприємницької діяльності-фізична особа (Приватний підприємець), місце проживання: 82400, АДРЕСА_1, дата державної реєстрації підприємця: 05.12.2003 р.; дата запису: 08.06.2005 р. номер запису: 24170170000000653, місце знаходження реєстраційної справи: Стрийська районна державна адміністрація Львівської області, що підтверджується витягом з ЄДРЮО,ФОП та ГФ, види діяльності за КВЕД: 43.29 Інші будівельно-монтажні роботи;43.39 Інші роботи із завершення будівництва; 46.19 Діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту; 81.10 Комплекс обслуговування об'єктів та інше (а. с. 46-48).

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю Цілюще джерело Прикарпаття є юридичною особою, ідентифікаційний код юридичної особи: 33227342, місце знаходження: АДРЕСА_2, дата державної реєстрації юридичної особи: 16.12.2004 р. номер запису: 10681020000002808, місце знаходження реєстраційної справи: Стрийська районна державна адміністрація Львівської області, що підтверджується витягом з ЄДРЮО,ФОП та ГФ, види діяльності за КВЕД: 93.29 Організація інших видів відпочинку та розваг; 47.19 Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах; 68.10 Купівлі та продаж власного нерухомого майна; 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (основний) (а. с. 41-45).

Як вбачається з матеріалів даної справи, 31.12.2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Цілюще джерело Прикарпаття" (надалі - Позивач, Орендодавець - за договором) та Фізичною особою-приватним підприємцем ОСОБА_9 (надалі - Відповідач, Орендар - за договором) було укладено Договір оренди нежитлових приміщень №12/14-0 з додатком № 1 Акт приймання-передачі об'єкту оренди від 31.12.2013 р. (надалі за текстом - Договір).

Зазначений вище правочин укладено сторонами у письмовій формі єдиного документа, підписаний повноважними представниками сторін за Договором, їх підписи посвідчено печатками сторін, що відповідає приписам статей 207, 208 ЦК України, ст. 181 ГК України.

За своїми основними та не основними (другорядними) ознаками зазначений вище правочин є договором найму (оренди).

Відповідно до ч.1 ст.759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно умов вищевказаного Договору, Орендодавець передав, а Орендар прийняв в строкове платне користування (оренду) нежитлові приміщення загальною площею 260 м. кв., що знаходяться в будівлі Літнього театру Палацу культури літ. "А-1" великої зали (перший поверх будівлі) за адресою: АДРЕСА_2 (надалі - Об'єкт оренди).

Згідно пункту 2.1. Договору об'єкт оренди передається Орендарю у користування з метою здійснення роздрібної реалізації (продажу) на його території високоякісних товарів вітчизняного та закордонного виробництва.

Відповідно до пункту 2.4.1. Договору, Орендодавець надає Орендарю Об'єкт оренди на термін, що розпочинається 01.01.2014 р. та закінчується 31.12.2014 р.

Пунктом 3.1. Договору встановлено, що орендна плата визначається за домовленістю Сторін та на момент підписання Договору з урахуванням індексації становить 54,00 грн. за 1 м. кв. великої зали.

Орендар перераховує на рахунок Орендодавця орендну плату щомісячно не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним (п. 3.2. Договору).

Відповідно до пункту 3.3. Договору орендна плата не включає в себе вартість послуг, що пов'язані з його охороною, комунальних послуг, електроенергії, які необхідні для використання Об'єкту оренди та сплачуються орендарем самостійно на підставі квитанцій та/або рахунків, наданих відповідними обслуговуючими організаціями.

Згідно пункту 4.1. Договору приймання-передача Об'єкту оренди повинні бути проведенні Сторонами (їх представниками) не пізніше 10 календарних днів з дня підписання Договору.

Пунктами 4.5. та 4.6. Договору сторонами погоджено, що акт приймання-передачі Об'єкту оренди, підписаний Сторонами (їх представниками), є доказом фактичної передачі Об'єкту оренди. Підписання акту приймання-передачі Об'єкту оренди означає не передачу Орендарю права власності на Об'єкт оренди, а лише право користування Об'єктом оренди протягом терміну дії оренди відповідно до умов Договору.

Відповідно до пункту 4.7. Договору не пізніше п'яти календарних днів з дати закінчення терміну оренди та/або дострокового розірвання (припинення) цього Договору, Орендар зобов'язується повернути Орендодавцю Об'єкт оренди; перед поверненням Об'єкту оренди Сторони проводять його загальний огляду та перевіряють його технічний стан.

Пунктом 4.9. Договору сторони погодили, що факт повернення Об'єкту оренди та його належний технічний стан підтверджуються Сторонами шляхом підписання Акту приймання-передачі (повернення) Об'єкту оренди. Об'єкт оренди вважається фактично переданим (поверненим) Орендодавцю з моменту підписання Сторонами Акту приймання-передачі (повернення) Об'єкту оренди.

Актом приймання-передачі Об'єкту оренди від 31.12.2013 р., який є додатком № 1 до Договору оренди нежитлових приміщень № 12/14-0 від 31.12.2013 р. (а. с. 22), Орендодавець передав, а Орендар прийняв в строкове платне користування Об'єкт оренди за Договором загальною площею 260 м. кв. в будівлі Літнього театру Палацу культури літ. А-1 , великої зали (перший поверх будівлі) (п. 1 Акту); стан об'єкту оренди задовільний, без пошкоджень, придатний до експлуатації (п. 2 Акту).

Як зазначено у п. 3 Акту, сторони не мають претензій одна до одної відносно стану об'єкту оренди.

Зазначений вище Акт є невід'ємною частиною Договору оренди нежитлових приміщень № 12/14-0 від 31.12.2013 р. (п. 4 Акту), підписаний уповноваженими особами сторін за договором, їх підписи посвідчено печатками.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 15.03.2017 р. у справі № 914/2876/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Цілюще джерело Прикарпаття" до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні Позивача: КП ЛОР "Стрийське міжрайонне БТІ", ФОП ОСОБА_12, ФОП ОСОБА_13, ФОП ОСОБА_14, ФОП ОСОБА_15, ФОП ОСОБА_16, ФОП ОСОБА_17 про стягнення заборгованості в сумі 338956,00 грн., яке набрало законної сили (а. с. 60-83), встановлено, що договірні відносини між Сторонами (ТзОВ "Цілюще джерело Прикарпаття" та ФОП ОСОБА_2) виникли на підставі укладеного Договору оренди нежитлових приміщень № 12/14-0 від 31.12.2013 р. та тривали лише до 31.12.2014 р.

Як вбачається з матеріалів даної справи, рішення Господарського суду Львівської області від 15.03.2017 р. у справі № 914/2876/16 в апеляційному та касаційному порядку сторонами, в т.ч. апелянтом, не оскаржувалося, набрало законної сили в порядку статті 87 ГПК України - 31.03.2017 р., і, у відповідності до ч.5 ст. 124 Конституції України та ч.1 ст.115 ГПК України, є обов'язковим до виконання на всій території України.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу та визначено способи захисту цивільних прав та інтересів (частина 2 ст. 16 ЦК України).

Статтею 20 ГК України передбачено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Частиною 2 статті 20 ГК України передбачено шляхи захисту суб'єктами господарювання та споживачами своїх прав та законних інтересів.

У відповідності до вимог ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до вимог ч.1 ст.510 Цивільного кодексу України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.7 ст.180 ГК України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору; на зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Відповідно до ч.1 ст.759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ч.1 ст.762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до ч.1 ст. 286 ГК України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу.

Відповідно до ч.1 ст.763 ЦК України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Частиною 1 статті 785 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Відповідно до ч.2 вказаної статті, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

У відповідності до ч. 2 ст.795 Цивільного кодексу України, повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.

Аналогічна правова позиція викладена у п. 5.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" та п.1 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 29.05.2012р. N01-06/735/2012 "Про деякі питання практики застосування статей 785 та 786 Цивільного кодексу України", що неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення.

Ця неустойка не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України, оскільки, на відміну від приписів статті 549 ЦК України, її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов'язання (штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (пеня). Таким чином, застосування до відповідних позовів спеціальної позовної давності, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України, є неправильним.

Згідно абзацу 1 п. 8 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 27.10.2014 №01-06/1666/14 для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 785 ЦК України, суду необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов'язку не виконав.

В постанові Верховного Суду України від 19.08.2014 року у справі № 3-70гс14 вказано, що для застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 785 ЦК України необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов'язку не виконав.

Обов'язковою і необхідною умовою для застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 785 ЦК України, відповідно до ст. 614 ЦК України, є наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов'язання (постанова Верховного Суду України від 02.09.2014 р. у справі № 3-85гс14).

Суд зазначає, і аналогічна правова позиція міститься в постанові Вищого господарського суду України від 02.09.2014 у справі № 927/1215/13 та абз. 3 п. 8 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 27.10.2014 р. № 01-06/1666/14, що для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 785 ЦК України, необхідна наявність вини (умислу або необережності) у особи, яка порушила зобов'язання, відповідно до вимог статті 614 ЦК України.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Приписами ч.2 вказаної статті визначено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Щодо доводів апелянта/відповідача про те, що сам факт закінчення договору і неповернення об'єкту оренди не може породити вину орендаря, оскільки, за відсутності заперечень щодо продовження користування об'єктом оренди після закінчення строку дії договору оренди, в орендаря наявні легітимні сподівання на укладення договору на новий строк, а не умисел на неповернення об'єкту оренди за договором; звільнив орендовані приміщення до закінчення строку дії Договору, що засвідчується актом від 31.05.2014 р., яким, на думку скаржника, також підтверджується відмова позивача від проведення 31.05.2014 р. огляду об'єкта оренди для належного оформлення повернення об'єкта в порядку п.4.7 Договору, і, що вказаним обставинам суд першої інстанції не надав належної правової оцінки, то слід зазначити наступне.

Як вбачається з матеріалів даної справи та встановлено місцевим господарським судом, в обґрунтування своїх доводів Відповідачем було надано суду першої інстанції до Відзиву на позовну заяву (а. с. 94-100) копію акту про фактичне звільнення ФОП ОСОБА_2 орендованих приміщень від 31.05.2014 р. (а. с. 101), якому місцевий господарський суд надав правову оцінку.

Місцевий господарський суд в мотивувальній частині судового рішення, надавши правову оцінку копії акту про фактичне звільнення ФОП ОСОБА_2 орендованих приміщень від 31.05.2014 р., зазначив, що в копії акту про фактичне звільнення ФОП ОСОБА_2 орендованих приміщень від 31.05.2014 р. зазначено: "…даним актом засвідчуємо, що Орендар ОСОБА_2 звільнив 31.05.2014 року орендовані ним за Договором № 12/14-0 від 31.12.2013 року нежитлові приміщення в будівлі Літнього театру Палацу культури, розташовані за адресою: АДРЕСА_2, а Орендодавець в особі Товариства з обмеженою відповідальністю "Цілюще джерело Прикарпаття" відмовився приступити 31.05.2014 року до приймання від Орендаря вказаних приміщень за актом приймання-передачі (повернення) об'єкту оренди та підписати такий акт".

В представленій копії акту про фактичне звільнення ФОП ОСОБА_2 орендованих приміщень від 31.05.2014 р. містяться записи у вигляді підписів у графах навпроти наступних записів: "ОСОБА_18, що мешкає …"; "ОСОБА_19, …"; "та фізична особа-підприємець - ОСОБА_2 …".

Суд зазначає, що акт про фактичне звільнення ФОП ОСОБА_2 орендованих приміщень від 31.05.2014 р., яким відповідач обґрунтовує вчинення ним всіх залежних від нього заходів, спрямованих на повернення Об'єкта оренди, є неналежним доказом в силу вимог ст.ст. 34, 43 ГПК України, оскільки не підтверджує ухилення Позивача від обов'язку прийняти Об'єкт оренди 31.05.2014 р. та матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження надіслання цього акта відповідачем позивачеві, або вручення його під розписку уповноваженій особі Позивача; крім цього, цей акт складено Відповідачем в односторонньому порядку . Підписання ж Акту іншими (окрім уповноваженим представників Позивача) не зазначеними Відповідачем особами також не є доказом вручення чи надіслання такого Акту відповідачем позивачу, як і не є доказом зазначених в Акті обставин.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що з тексту зазначеного вище акта не вбачається, що представник ТзОВ Цілюще джерело Прикарпаття був присутнім під час складання цього акта, оскільки у акті не зазначено прізвище та ініціали представника позивача у складі осіб, які встановлювали фактичне звільнення ФОП ОСОБА_9 спірних орендних приміщень 31.05.2014 р., та, який, як зазначено далі за текстом акту, відмовився приступити до прийняття від орендаря вказаних приміщень ... та підписати такий акт.

Суд наголошує, що законодавство в сфері орендних правовідносин пов'язує припинення обов'язків орендаря з фактом повернення об'єкту договору оренди, тобто з моментом підписання акта приймання-передачі . У разі невиконання обов'язку, передбаченого ч.1 ст.785 ЦК України, цивільним законодавством передбачене право наймодавця вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення виконання обов'язку щодо повернення речі (об'єкта оренди).

Таким чином, право на стягнення встановленої ч.2 ст.785 ЦК України неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення пов'язується із простроченням орендарем виконання обов'язку щодо повернення речі наймодавцеві, за актом приймання-передачі, підписаним уповноваженими представниками сторін.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у судовому рішенні від 15.03.2017 р. по справі № 914/2876/16, яке як стверджує апелянт, є преюдиціальним, у справі брали участь ті самі особи щодо яких встановлені ці обставини (набрало законної сили), зокрема, встановлено, що ... відповідач зазначає, що 31.05.2014 року відповідачем направлено на адресу ТОВ Цілюще джерело Прикарпаття супровідний лист з двома примірниками акта приймання-передачі (повернення) об'єкту оренди з вимогою приступити 31.05.2014 року до приймання від орендаря орендованих приміщень за актом приймання-передачі (повернення) від 31.05.2014 року, але позивач відмовився від підписання такого акту приймання-передачі (повернення) об'єкту оренди, про що було складено відповідний акт . Далі за текстом мотивувальної частини судового рішення від 15.03.2017 р. по справі № 914/2876/16, вбачається, що повідомлення та акт приймання-передачі нежитлових приміщень було отримано гр. ОСОБА_9 на підставі довіреності від 29.12.2014 р. виданої ТОВ Цілюще джерело Прикарпаття , за твердженнями відповідача - 28.05.2014 року.

Місцевий господарський суд у судовому рішенні від 15.03.2017 р. по справі № 914/2876/16 прийшов до висновку, що ... вказані документи не можуть підтверджувати ні обставини належного повідомлення відповідачем ТОВ Цілюще джерело Прикарпаття про розірвання Договору та необхідності повернення орендованих приміщень, ні про повернення відповідачем об'єкту оренди, ні про розірвання договору оренди, зважаючи на те, що надані відповідачем докази не можуть вважатися допустимими в силу приписів ст.ст. 34, 43 ГПК України та повинні оцінюватися як такі, що не відповідають вимогам матеріального права, а саме ч. 3 ст. 92, ч. 2 ст. 207, ч. 3 ст. 238 ЦК України, в сукупності з іншими доказами, які спростовують наведені відповідачем доводи .

У судовому рішенні від 15.03.2017 р. по справі № 914/2876/16, серед іншого, зокрема, встановлено, що відповідачем від імені ФОП ОСОБА_2 та від імені ТОВ Цілюще джерело Прикарпаття , як представника, відповідач діяв виключно в своїх інтересах, що є порушенням вимог ч. 3 ст. 238 ЦК України.

При цьому суд бере до уваги, що під час розгляду справи апелянтом/відповідачем не було належним чином доведено, обставин ухилення Орендодавця від Об'єкта оренди.

У пункті 4.9. Договору, сторонами погоджено, що факт повернення Об'єкту оренди та його належний технічний стан підтверджуються Сторонами шляхом підписання Акту приймання-передачі (повернення) Об'єкту оренди. Об'єкт оренди вважається фактично переданим (поверненим) Орендодавцю з моменту підписання Сторонами Акту приймання-передачі (повернення) Об'єкту оренди.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 20.12.2016 р. у справі № 911/1510/16 та від 05.01.2015р. у справі № 910/5165/14.

Крім цього суд зазначає, що аналогічна правова позиція викладена у п.5.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна", що у розгляді справ зі спорів, що виникають з договорів оренди будівель або інших капітальних споруд, слід враховувати умови договору та спеціальні норми ст.795 ЦК України, в силу яких договір найму припиняється з моменту оформлення відповідних документів (актів), що підтверджують повернення наймачем предмета договору найму .

Також суд зазначає про правові позиції Верховного Суду України, відображені у постановах від 19.08.2014 р. у справі № 3-70гс14 та від 02.09.2014р. у справі № 3-85гс14, а саме: для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 785 ЦК України, необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов'язку не виконав; для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 785 ЦК України необхідна наявність вини (умислу або необережності) у особи, яка порушила зобов'язання, відповідно до вимог статті 614 ЦК України.

Згідно ст.614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом; особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання; відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідачем ж не доведено у встановлений законом спосіб, що ним вжито всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання, передбаченого п. 4.7 Договору в порядку, визначеному п.4.9 Договору та положеннями чинного законодавства, а саме - шляхом надіслання чи вручення Відповідачем Позивачеві акту приймання-передачі, а відтак, і ухилення Позивача від підписання акту приймання-передачі.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні, позивачем не надані в розумінні ст.ст.34, 43 ГПК України докази щодо неможливості відповідача/апелянта виконати зобов'язання перед позивачем щодо передання Об'єкта оренди за актом приймання-передачі.

При цьому слід наголосити, що відповідно до пункту 4.7. Договору, обов'язок вжиття заходів щодо повернення Об'єкта оренди лежить на Відповідачеві.

Колегія суддів погоджується за наведених обставин з висновком місцевого суду про те, що Відповідачем умисно не передано позивачу Об'єкт оренди за актом приймання-передачі.

Щодо доводів апелянта/відповідача про те, що строк дії Договору продовжено суд зазначає, що вищеописаним рішенням Господарського суду Львівської області від 15.03.2017 р. у справі № 914/2876/16 встановлено, що договірні відносини між Сторонами, які виникли на підставі укладеного Договору, тривали лише до 31.12.2014 року, та бере до уваги встановлені обставини в порядку ст. 35 ГПК України.

Також, щодо доводів апелянта/відповідача про те, що стягнення з нього неустойки призведе до подвійної відповідальності, оскільки з нього стягнено штраф за порушення 6.4 Договору суд додатково зазначає, і аналогічна правова позиція викладена у п.5.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна", що застосовуючи приписи статті 785 ЦК України у розгляді справ зі спорів про стягнення неустойки за прострочення виконання зобов'язань з повернення об'єкта оренди, господарським судам слід звертати увагу на те, що неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення; ця неустойка не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею).

Рішенням Господарського суду Львівської області від 15.03.2017 р. у справі № 914/2876/16, яке набрало законної сили, стягнуто з відповідача на користь позивача, відповідно до п. 6.4. Договору, передбачений сторонами при вільному на свій розсуд укладенні Договору оренди нежитлових приміщень № 12/14-0 від 31.12.2013 р., штраф у розмірі 10000,00 грн.

Підстави стягнення штрафу, встановленого сторонами у п. 6.4. Договору, у розмірі 10000,00 грн., що було предметом спору у іншій справі № 914/2876/16, та стягнення розрахованої відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення, що є предметом спору у даній справі, є суть різними, самостійними видами відповідальності.

Відтак доводи апелянта про порушення за вищенаведених обставин приписів статті 61 Конституції України та подвійне стягнення з відповідача за одне і теж порушення штрафу (передбаченого п. 6.4. Договору) і неустойки, встановленої ст. 785 ЦК України, є безпідставним.

Правова позиція Верховного Суду України, яка викладена у постанові від 21.10.2015 р. по справі № 6-2003цс15, на яку покликається апелянт, стосується застосування статей 509,549 ЦК України, про що чітко та однозначно вказано у цій постанові, і жодним чином зазначена у цій постанові правова позиція не може застосовуватися до правовідносин, зокрема, які виникли з підстав передбачених ст. 785 ЦК України.

Виходячи із приписів статті 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 546 ЦК України визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Відтак встановлення сторонами у п. 6.4. Договору, при вільному, на свій розсуд укладенні Договору оренди, штрафної санкції у розмірі 10 000,00 грн. за невиконання зобов'язань передбачених цим пунктом, не суперечить чинному законодавству України, однак, в свою чергу, умови пункту 6.4. Договору не заміняють (не відміняють) приписів статті 785 ЦК України, і про такі обставини умови зазначеного Договору не містять жодних застережень.

Враховуючи вищенаведене, розглянувши і дослідивши матеріали справи, заслухавши впродовж розгляду справи пояснення представників сторін, оцінивши докази в їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 336 960,00 грн. неустойки в порядку ст.785 ЦК України підлягають до задоволення частково у розмірі 332 430,97 грн.; в решті позовних вимог в цій частині слід відмовити.

При цьому щодо розміру неустойки, вимоги щодо стягнення якої підлягають до задоволення, місцевий суд зазначив, що здійснивши перерахунок суми заявленої до стягнення неустойки суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 336 960,00 грн. неустойки підлягають до задоволення частково шляхом стягнення 332 430,97 грн., так як Позивачем не враховано положення пункту 4.7. Договору, з урахуванням якого прострочення повернення Об'єкта оренди Відповідачем наступає через п'ять календарних днів з моменту закінчення строку дії Договору, а саме: 06.01.2015 р., що слугувало для місцевого суду підставою для перерахунку розміру та зменшення неустойки за користування річчю за період з 01.01.2015 р. по 05.01.2015 р.

Колегія суддів погоджується з вищенаведеним висновком місцевого суду, оскільки договірні відносини між сторонами, які виникли на підставі укладеного Договору, тривали до 31.12.2014 р., відповідно до частини 1 ст. 253 ЦК України, перебіг п'ятиденного строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок, відтак наступним днем з яким пов'язано початок перебігу зазначеного в п. 4.7. Договору строку є 01.01.2015 р., а закінченням цього 5-ти денного строку - 05.01.2015 р, право на нарахування неустойки за користування річчю згідно ч. 2 ст. 785 ЦК України, виникло у позивача з наступного дня після спливу 5-ти денного строку передбаченого п. 4.7. Договору, тобто з - 06.01.2015 р .

Частиною 5 статті 254 ЦК України передбачено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Оскільки 01.01.2015 р., який є початком перебігу 5-ти денного строку визначеного у п. 4.7. Договору, хоч і припадає на святковий день, однак не є днем закінчення строку, відтак зазначений день зараховується до вказаного вище п'ятиденного строку та, який закінчився в понеділок - 05.01.2015 р. о 24 год. 00 хв.

05.01.2015 р. не був святковим днем. Право на нарахування неустойки передбаченої ч. 2 ст. 785 ЦК України, виникло у позивача з наступного дня спливу 5-ти денного строку передбаченого п. 4.7. Договору, з 06.01.2015 р. /вівторок/, який був робочим днем.

На правовідносини щодо стягнення неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (ч. 2 ст. 785 ЦК України), поширюються загальні строки позовної давності, передбачені ст. 257 ЦК України, тривалістю у три роки.

З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку, що місцевий суд правомірно зменшив розмір неустойки розрахованої позивачем на відповідача відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України за користування річчю за час прострочення за період: 06.01.2015 р. по 01.01.2016 р., в межах строків заявлених позивачем, а не з 01.01.2015 р. по 01.01.2016 р., як цього вимагав у позові позивач, і не по 15.01.2016 р. , як в апеляційній скарзі зазначив відповідач.

Є безпідставним покликання апелянта в апеляційній скарзі та його представників у судовому засіданні на те, що останній не міг повернути орендовані у позивача нежитлові приміщення у зв'язку з відсутністю особи, що уповноважена згідно статуту на підписання акту приймання-повернення об'єкту оренди, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, 12.11.2014 р. протоколом загальних зборів учасників ТОВ Цілюще джерело Прикарпаття № 02/14 вирішено звільнити ОСОБА_8 з посади директора за власним бажанням, при цьому призначено директором Товариства ОСОБА_20, яка виконувала свої обов'язки до 26.11.2015 р. та була звільнена з посади з 26.11.2015 р. за угодою сторін (наказ № 1-11-15 від 26.11.2015 р.). В подальшому обов'язки директора ТОВ Цілюще джерело Прикарпаття здійснювались ОСОБА_21 (наказ № 2-11-15 від 26.11.2015 р.), якого було звільнено з посади директора згідно з поданою заявою загальними зборами учасників Товариства, які оформлені протоколом № 01/01-16 від 14.01.2016 р. та призначено на посаду директора ОСОБА_22 (п. 4 Протоколу № 01/01-16 від 14.01.2016 р.), наказ від 14.01.2016 р. по особовому складу (а. с. 184-189).

Разом з тим, наявність чи відсутність керівника Товариства, не є підставою для невиконання апелянтом свого обов'язку для повернення речі - об'єкта оренди орендодавцеві після закінчення строку дії договору, у порядку та у спосіб визначений Договором та чинним законодавством України - юридичній особі: Товариству з обмеженою відповідальністю Цілюще джерело Прикарпаття , яке набуло праводієздатності, у порядку передбаченому Загальними положеннями про юридичну особу (Глава 7 ЦК України) з моменту його державної реєстрації, як юридичної особи, що підтверджується витягом з ЄДРЮО, ФОП та ГФ (а. с. 41-45), а представництво інтересів, юридичної особи перед третіми особами здійснюється у порядку та у спосіб передбачений Главою 17 ЦК України.

При цьому для вирішення питання чи апелянт/відповідач вчинив всі від нього залежні дії для повернення об'єкту оренди орендодавцю, та чи є його вина у порушенні порядку повернення об'єкту оренди, колегія суддів зазначає, що згідно з п. 4.9. Договору оренди об'єкт оренди вважається фактично переданим (повернутим Орендодавцю) з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі (повернення) об'єкту оренди, а згідно п. 4.7. Договору, Орендар зобов'язується повернути Орендодавцю об'єкт оренди , не пізніше 5 (п'яти) календарних днів з дати закінчення терміну оренди.

Отже, умовами договору № 12/14-0 від 31.12.2013 року, який сторони уклали вільно, на свій розсуд (ст. 627 ЦК України), саме на апелянта/відповідача (Орендаря - за договором), покладено обов'язок повернути об'єкт оренди та вчинити дії щодо повернення об'єкта оренди позивачеві, які останній не вчинив, як встановив місцевий господарський суд Відповідачем умисно не передано Позивачу Об'єкт оренди за актом приймання-передачі , що підтверджується матеріалами даної справи і висновки місцевого суду не спростовані апелянтом, а повідомлення про розірвання договору та необхідність передачі нежитлових приміщень від 28.05.2014 року та акт про фактичне звільнення ФОП ОСОБА_23 орендованих приміщень від 31.05.2014 року не можуть підтверджувати вчинення апелянтом/відповідачем всіх залежних від нього заходів спрямованих на повернення орендованих приміщень, оскільки ці докази є неналежними та не допустимими в розумінні статей 33 та 34 ГПК України, ч. 2 ст. 795 ЦК України, п. 4.7., п. 4.9. Договору оренди від 31.12.2013 р.

До аналогічних висновків щодо умисного неповернення спірного об'єкта оренди з вини орендаря встановлено також у рішенні Господарського суду Львівської області від 15.03.2017 р. у справі № 914/2876/16, яке набрало законної сили.

В частині того, що апелянт/відповідач не погоджується з висновками викладеними у рішенні Господарського суду Львівської області по справі № 914/2876/16 від 15.03.2017 р., щодо стягнення з нього 10000,00 грн. штрафу відповідно до п. 6.4. Договору оренди, так як не конкретизував, за якою нормою закону стягнув такий вид санкції, як за несвоєчасне повернення орендованого майна, а так само не дослідив період, за який відбулося несвоєчасне повернення, то слід зазначити, що зазначене судове рішення, не було оскаржено сторонами, в т.ч. апелянтом, ні в повному обсязі, ні частково, набрало законної сили і відповідно до ст. 124 Конституції України, частини першої статті 4-5, частини першої статті 84 ГПК України є обов'язковим до виконання на всій території України, тому покликання апелянта в апеляційній скарзі у справі № 914/730/17 на те, що він не погоджується з деякими висновками суду по справі № 914/2876/16, колегія суддів вважає некоректними. Відповідно до вимог ст. 4-7Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Інші твердження апелянта/відповідача, які викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки вони не доведені належними та допустимими доказами та спростовуються матеріалами даної справи.

Згідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, належними та допустимими доказами (ст. 34 ГПК України). Підсумовуючи вищенаведене, слід зазначити, що апелянтом/позивачем всупереч положенням ст. 33 ГПК України, не доведено належними та допустимими доказами наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними. Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи все вищенаведене в сукупності, дослідивши всі обставини, що мають значення для вирішення спору по суті в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, апеляційну скаргу апелянта/відповідача залишити без задоволення, рішення Господарського суду Львівської області від 15.06.2017 р. у справі № 914/730/17 - без змін.

Судовий збір за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на апелянта/відповідача.

Керуючись ст. ст. 4-3, 22, 32-34, 43, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Львівської області від 15.06.2017 року у справі № 914/730/17 - залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

2. Витрати зі сплати судового збору за перегляд рішення місцевого суду в апеляційному порядку покласти на апелянта/відповідача.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

4. Матеріали справи повернути в Господарський суд Львівської області.

Головуючий суддя Л.С. Данко

Суддя Н.А.Галушко

Суддя Г.В.Орищин

20.09.2017 р. оголошено вступну і резолютивну часини постанови. Повний текст постанови складено та підписано - 25.09.2017 р.