Постанова

від 13.06.2017 по справі 910/1639/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" червня 2017 р. Справа№ 910/1639/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Іоннікової І.А.

Тарасенко К.В.

за участю представників відповідно до протоколу судового засідання від 13.06.2017

розглядаючи апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Світ будівельних матеріалів"

на рішення господарського суду міста Києва від 15.03.2017

по справі №910/1639/17 (суддя - Лиськов М.О.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ОІК"

до приватного акціонерного товариства "Світ будівельних матеріалів"

про стягнення заборгованості 86 811,39 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 15.03.2017 у справі №910/1639/17 позов задоволено повністю. Стягнуто з приватного акціонерного товариства "Світ будівельних матеріалів" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ОІК" 75 000 грн. 01 коп. - основного боргу, 19 273 грн. 34 коп. - пені, 831 грн. 20 коп. - три відсотки річних, 2 947 грн. 43 коп. - інфляційних втрат та 1 378 грн. 00 коп. - суму судового збору.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, відповідач - приватне акціонерне товариство "Світ будівельних матеріалів" звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 15.03.2017 у справі №910/1639/17 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.04.2017 апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено справу №910/1639/17 до розгляду на 30.05.2017 у складі колегії суддів: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Тарасенко К.В., Іоннікова І.А. Ухвалою від 06.06.2017 у зв'язку з перебуванням головуючого судді у відпустці розгляд справи призначено на 13.06.2017 о 12:10 у вищенаведеному складі суду.

Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому сторона просить повністю відмовити відповідачу в задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Представник товариства з обмеженою відповідальністю "ОІК" в судовому засіданні 13.06.2017 заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 15.03.2017 без змін.

Представник відповідача в судове засідання 13.06.2017 не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, що підтверджується повернутим відділенням поштового зв'язку конвертом з відміткою про закінчення встановленого строку зберігання.

Відповідно до пп. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Враховуючи те, що явка представників учасників апеляційного провадження судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статтею 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість здійснення перевірки рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку за відсутності представників відповідача, які були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, за наявними матеріалами справи.

Також колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що у відповідності до ч.1 ст. 102 ГПК України суд апеляційної інстанції обмежений строком розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, а продовження зазначеного строку розгляду справи у відповідності до ч. 3 ст. 69 ГПК України без клопотання сторони по справі, не передбачено ГПК України.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи. Такої ж правової позиції дотримується й Вищий господарський суд України, зокрема, у своїй постанові від 07.07.2016 року по справі 910/21819/15.

Застосовуючи відповідно до ч.1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Разом з тим, відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, заперечення на неї, заслухавши пояснення представника позивача, оглянувши надані оригінали, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.07.2016 між позивачем (підрядник) та відповідачем (замовник) було укладено Договір субпідряду № 150716 (Договір).

Згідно умов п. 1.1. Договору підрядник зобов'язується за завданням замовника у встановлений Договором термін, на свій ризик, своїми силами, виконати будівельно-монтажні роботи згідно кошторису (Додаток 1) на об'єкті: "реконструкція приміщення хіміко-аналітичної лабораторії на Мехедівсько-Голотовщинській ТЗСУ" і здати результат виконаних робіт Замовнику відповідно до умов Договору та кошторисної документації.

У відповідності до п. 3.1 Договору вартість робіт складає 196 086,49 грн.

Загальна вартість робіт, за умовами п. 3.4 Договору, може бути змінена за письмовою угодою сторін, факт узгодженості таких змін підтверджується Додатковою угодою до цього договору.

Відповідно до п. 3.2 Договору розрахунок за даним Договором здійснюється Замовником шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Підрядника протягом 10 банківських днів з дня підписання форми КБ-2в та довідки форми КБ-3.

Як вірно було встановлено місцевим господарським судом, позивач на виконання умов Договору виконав монтажні роботи на загальну суму 196 086, 49 грн., що підтверджується Довідкою КБ-3 про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за вересень 2016 від 30.09.2016 та Актом КБ-2в № 1 приймання виконаних будівельних робіт за вересень 2016 від 30.09.2016. Зазначені акт та довідка підписані, зокрема, замовником.

Відповідачем було сплачено аванс за Договором в сумі 78 434, 59 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 140 від 19.07.2016. Крім того, ПАТ "Світ будівельних матеріалів" частково оплатив вартість виконаних робіт на суму 37 651, 90 грн. відповідно до платіжного доручення № 479 від 03.11.2016 та на суму 5 000 грн. відповідно до платіжного доручення № 576 від 02.12.2016. Що сторонами не заперечується.

Позивач з листами № 1 від 21.10.2016 та № 2 від 15.11.2016 звертався до відповідача з вимогою здійснити повну оплату вартості виконаних робіт згідно договору.

Оскільки ПАТ "Світ будівельних матеріалів" належним чином не виконав обов'язку з оплати вартості виконаних робіт, позивач звернувся до місцевого господарського суду з даним позовом про стягнення основної заборгованості в сумі 75 000,01 грн. Крім того, ТОВ "ОІК" заявлено вимоги про стягнення пені, 3% річних та інфляційних.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини. Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

За змістом ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною четвертою статті 882 ЦК України визначено, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.

В обґрунтування позовних вимог у даній справі, позивачем надано суду довідку типової форми № КБ-3 про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за вересень 2016 від 30.09.2016, згідно якої всього вартість будівельних робіт склала 196 086,49 грн. Зазначена довідка містить інформацію про замовника - ПАТ "Світ будівельних матеріалів", підрядника - ТОВ ОІК , договір № 150716 від 15.07.2016, найменування будівництва та його адресу - реконструкція приміщення хіміко-аналітичної лабораторії на Мехедівсько-Голотовщинській ТЗСУ. Дана довідка підписана сторонами без будь-яких зауважень та заперечень, зокрема, з боку відповідача.

Також, в обґрунтування позову, ТОВ ОІК надано акт КБ-2в № 1 приймання виконаних будівельних робіт за вересень 2016 від 30.09.2016. Зазначений акт містить інформацію про замовника - ПАТ "Світ будівельних матеріалів", підрядника - ТОВ ОІК , договір № 150716 від 15.07.2016, найменування будівництва та його адресу - реконструкція приміщення хіміко-аналітичної лабораторії на Мехедівсько-Голотовщинській ТЗСУ. Цей акт також був підписаний його сторонами і скріплений їх печатками без будь-яких зауважень.

Таким чином, вищенаведені документи складені на виконання умов договору, вартість робіт відповідає визначеній в п. 3.1 договору кошторису і сумі договору, роботи були проведені на визначеному замовником будівництві.

За наведених обставин, колегія суддів вважає, що Довідка КБ-3 про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за вересень 2016 від 30.09.2016 та Акт КБ-2в № 1 приймання виконаних будівельних робіт за вересень 2016 від 30.09.2016, які були підписані відповідачем, є належними доказами в підтвердження обставин виконання підрядником робіт. Крім того, вартість виконаних робіт згідно умов договору було частково оплачено відповідачем.

Доводи апеляційної скарги щодо неподання позивачем документів на підтвердження фактичних витрат підрядника, що позбавило можливості відповідача здійснити оплату суми, заявленої підрядником у кошторисі, не приймаються судом апеляційної інстанції, оскільки не спростовують обставин виконання позивачем договірних зобов'язань.

Поряд з цим, судова колегія зазначає, що статтею 632 ЦК України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Згідно зі ст. 844 ЦК України ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі. Якщо робота виконується відповідно до кошторису, складеного підрядником, кошторис набирає чинності та стає частиною договору підряду з моменту підтвердження його замовником. Кошторис на виконання робіт може бути приблизним або твердим. Кошторис є твердим, якщо інше не встановлено договором. Зміни до твердого кошторису можуть вноситися лише за погодженням сторін. Підрядник не має права вимагати збільшення твердого кошторису, а замовник - його зменшення в разі, якщо на момент укладення договору підряду не можна було передбачити повний обсяг роботи або необхідні для цього витрати.

У відповідності до статті 853 ЦК України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, договір виконаний позивачем, акт та довідка підписані, зокрема, відповідачем без зауважень, частково здійснювалась відповідачем оплата вартості робіт згідно акта КБ-2в № 1, позивач виконуючи будівельно-монтажні роботи здійснив їх в межах визначених сторонами ціни договору та кошторису, жодних претензій зі сторони замовника до підрядника заявлено не було.

Таким чином, вимагаючи здійснення перевірки правильності визначення в підписаному без зауважень зі сторони відповідача акті КБ-2в вартості матеріальних ресурсів, розрахунку транспортних і заготівельно-складських витрат, тощо, скаржник фактично вимагає перегляду ціни Договору після його виконання, що є порушенням вказаних вимог чинного законодавства та умов п. 3.4 договору.

На доводи апелянта щодо виконання підрядником робіт з пропуском строку, визначеного в договорі, судова колегія зазначає, що відповідач не був позбавлений можливості в порядку ч. 2 ст. 849 ЦК України відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.

Статтею 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За наведених обставин, а також у зв'язку з проведеними відповідачем частковими оплатами вартості виконаних робіт, судова колегія погоджується з висновками місцевого господарського суду про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з ПАТ "Світ будівельних матеріалів" 75 000,01 грн. основного боргу за договором.

Також, позивачем заявлено вимоги про стягнення пені в сумі 19 273,34 грн., 2 947,73 грн. інфляційних та 831, 20 грн. 3% річних.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до вимог частини 1 статті 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з приписами статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У разі несвоєчасної оплати вартості робіт за договором замовник сплачує підряднику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період за який сплачується пеня, від повної вартості робіт за договором за кожний день прострочення до повного виконання зобов'язань (п. 5.5 Договору).

Матеріалами справи підтверджується, що, укладаючи договір, сторони за взаємним волевиявленням скористались наданим законодавством правом визначити інший порядок нарахування пені. У зв'язку з цим, апеляційна інстанція вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про стягнення з відповідача пені в сумі 19 273,34 грн., розрахунок якої є арифметично вірним. Доводи апелянта в цій частині відхиляються як необґрунтовані.

Щодо доводів апелянта про порушення місцевим господарським судом норм процесуального закону, зокрема, п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Частиною третьою статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з ч. 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідно до п. 3 ч. ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

При цьому, норми чинного законодавства не містять визначення "винятковий випадок", тому це поняття є оціночним.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо (пп. 3.17.4 пп. 3.17 п. 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Разом з цим, законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, і дане питання вирішується господарським судом згідно зі ст. 43 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Така правова позиція викладена в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 N 7-рп/2013.

Зважаючи на вищевикладене, судова колегія, за результатами повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх матеріалів справи та наданих сторонами доказів, встановила відсутність винятковості у даному випадку обставин, що можуть бути підставою для зменшення розміру пені в порядку п. 3 ч. ст. 83 ГПК України. А тому, розмір пені зменшенню не підлягає. Крім того, апеляційна інстанція звертає увагу скаржника, що застосування приписів вищенаведеної норми процесуального законодавства є правом суду, а не обов'язком.

За результатами перевірки розрахунку інфляційних та 3% річних, заявлених позивачем до стягнення, суд апеляційної інстанції вважає, що місцевим господарським судом правомірно було стягнуто з відповідача суму інфляційних втрат в розмірі 2 947,73 грн. та 3 % річних - 831,20 грн.

Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів встановила, що у даному випадку скаржником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції. Таким чином, апеляційні вимоги відповідача приватного акціонерного товариства "Світ будівельних матеріалів" є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Підстав для зміни чи скасування оскарженого рішення у даній справі колегія суддів не вбачає.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта в порядку ст. 49 ГПК України.

Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Світ будівельних матеріалів" на рішення господарського суду міста Києва від 15.03.2017 у справі № 910/1639/17 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 15.03.2017 у справі № 910/1639/17 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/1639/17 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді І.А. Іоннікова

К.В. Тарасенко