Рішення

від 21.06.2017 по справі 910/7575/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.06.2017Справа №910/7575/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Парк Плюс

до Товариства з обмеженою відповідальністю ДОМОБУДІВНА КОМПАНІЯ №7 ЛТД

про стягнення 350 692,58 грн.

суддя Пукшин Л.Г.

Представники:

від позивача Комишан А.В. - представник за довіреністю б/н від 03.01.17

від відповідача Расторгуєв О.В. - представник за довіреністю б/н від 16.11.16

В судовому засіданні 21.06.2017 в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Парк Плюс до Товариства з обмеженою відповідальністю ДОМОБУДІВНА КОМПАНІЯ №7 ЛТД про стягнення 350 692,58 грн.

В обґрунтування позовних вимог ТОВ Парк Плюс зазначило, що 03.11.2016 р. між сторонами було укладено договір поставки № 292 за умовами якого ТОВ Парк Плюс (позивач) зобов'язалося поставляти у власність ТОВ ДОМОБУДІВНА КОМПАНІЯ №7 ЛТД (відповідач) товар у строки та за ціною визначеною умовами договору, а останній зобов'язався прийняти товар та оплатити його на умовах визначених договором. За доводами позивача, останнім належним чином виконано зобов'язання за договором та поставлено товар відповідачу на загальну суму 259 938,00 грн, що підтверджується видатковою накладною № 7867 від 05.11.2016.. Відповідачем зі свого боку прийнято товар, проте не оплачено у повному обсязі. З метою досудового врегулювання спору, позивачем на адресу відповідача направлялася вимога про погашення заборгованості, яка залишена без реагування з боку відповідача. А тому позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 350 692,58 грн, з яких 259 938,00 грн - основна сума боргу; 25 993,80 грн - сума 10% штрафу; 28 218,50 грн - пеня та 36 542,28 грн - 36 % річних.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 13.05.2017 порушено провадження у справі № 910/7575/17 вказаною позовною заявою та призначено розгляд справи в судовому засіданні 31.05.2017.

У судове засідання, призначене на 31.05.2017, з'явився представники позивача та відповідача.

Представник позивача надав документи на виконання вимог ухвали суду, позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача надав відзив на позовну заяву проти вимог заперечував.

У судовому засіданні 31.905.2017 оголошувалась перерва до 21.06.2017.

У судове засідання, призначене на 21.06.2017, з'явився представник позивача, надав документи для долучення до матеріалів справи вимоги підтримав.

Представник відповідача заперечував проти вимог.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

03 листопада 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Парк Плюс (надалі - постачальник/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Домобудівна компанія № 7 ЛТД (надалі - покупець/відповідач) укладено договір поставки № 292 (надалі - договір).

Відповідно до п. 1.1. за даним договором, в порядку і строки, встановлені ним, а також додатками до нього, які є його невід'ємними частинами, постачальник зобов'язується передати товар у власність покупця, а останній прийняти товар та оплатити його.

Згідно з п. 2.7. договору право власності на товар, а разом з ним і ризик випадкової загибелі/втрати товару переходить від постачальника до покупця в момент передачі товару, про що свідчить документ про передачу товару видаткова накладна, підписана уповноваженим представником покупця або товарно-транспортна накладна, у разі передачі товару перевізнику.

Датою поставки товару вважається дата відвантаження товару, зазначена у видатковій накладній або товарно-транспортній накладній, або дата календарного штемпеля станції вантажовідправника, зазначена в залізничній накладній (п. 2.8. договору).

У п. 3.2. договору сторони визначили, що покупець здійснює оплату за замолений та отриманий товар у готівковій або безготівковій формі шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника протягом 21 робочих днів з дня отримання товару.

Даний договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2016 (п. 8.1. договору).

За доводами позивача, ТОВ Парк Плюс належним чином виконано зобов'язання за договором та поставлено відповідачу товар на загальну суму 259 938,00 грн, що підтверджується видатковою накладною № 7867 від 05.11.2016, підписаною уповноваженими представниками сторін та скріплена їх печатками. Відповідачем в свою чергу прийнято товар однак не оплачено. А відтак, у відповідач утворився борг перед позивачем не оплату поставленого товару у сумі 259 938,00 грн.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем зобов'язання по сплаті за поставлений товар.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

У відповідності до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України , за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст. 266 ГК України предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

Згідно ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України передбачає, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з п. 3.2. договору покупець здійснює оплату за замолений та отриманий товар у готівковій або безготівковій формі шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника протягом 21 робочих днів з дня отримання товару.

Як свідчать матеріали справи, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 259 938,00 грн, що підтверджується видатковою накладною № 7867 від 05.11.2016, підписаною уповноваженими представниками сторін та скріплена їх печатками а також товарно-транспортною накладною № 6213 від 05.11.2016( завірена копії яких містять в матеріалах справи).

Доказів оплати товару у строки, визначені умовами договору, суду не надано.

Відповідно до ст.ст. 525 , 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України , договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України , якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання

Отже, з урахуванням п. 3.2. договору виконання грошового зобов'язання відповідача по сплаті за отриманий товар за договором на момент розгляду справи настав.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем був поставлений товар, що підтверджується видатковою накладною, підписаною сторонами, копія якої містяться в матеріалах справи, оригінал оглянутий у судовому засіванні. Проте відповідач, в порушення дійсних домовленостей, не розрахувався за поставлений товар, у зв'язку з чим його заборгованість складає на момент вирішення спору 259 938,00 грн.

Враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив та належних доказів на заперечення відомостей повідомлених позивачем не надав, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги частині стягнення суми основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню в сумі 259 938,00 грн.

Крім іншого, позивач просить суд стягнути з відповідача 25 993,80 грн - суми 10% штрафу; 28 218,50 грн - пені та 36 542,28 грн - 36 % річних.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений договором строк свого обов'язку по сплаті коштів за поставлений товар не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

В силу ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідальність у вигляді пені передбачена сторонами у п.7.2. договору, відповідно до якого, у випадку порушення покупцем термінів розрахунків за отриманий товар, визначених договором і додатковими угодами (додатками до нього) покупець сплачує на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період нарахування пені за кожен день прострочення. При цьому строк нарахування, стягнення пені та договірної санкції становить 3 роки.

Судом здійснено розрахунок пені за період визначений позивачем у позовній заяві, а саме з 06.12.2016 по 26.04.2017 та встановлено, що сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача становить 28 101,94 грн, а саме:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення 259938 06.12.2016 - 08.12.2016 3 14.0000 % 0.077 %* 596.58 259938 09.12.2016 - 26.01.2017 49 14.0000 % 0.077 %* 9744.12 259938 27.01.2017 - 01.03.2017 34 14.0000 % 0.077 %* 6779.75 259938 02.03.2017 - 13.04.2017 43 14.0000 % 0.077 %* 8574.39 259938 14.04.2017 - 26.04.2017 13 13.0000 % 0.071 %* 2407.10

Таким чином, вимога позивача про стягнення пені підлягає частковому задоволенню в розмірі 28 101,94 грн., в частині стягнення 116,56 грн суд відмовляє.

Судом також встановлено, що у п. 7.2. договору сторони передбачили, що у разі прострочення оплати більше ніж 20 днів - покупець додатково сплачує постачальнику договірну санкцію у розмірі 10% від простроченої суми за кожні 10 днів такої прострочки. Сторони також узгодили в порядку ст. 625 ЦК України застосовувати 36 % річних.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідачем порушено строки оплати за отриманий товар понад 20 календарних днів. У зв'язку з чим, у позивача виникло паво нарахувати штраф у розмір 10 відсотків від суми заборгованості, яка за розрахунком позивача складає 25 993,80 грн (259 938,00 грн*0,1), з розміром якого суд погоджується, а отже вимога в цій частині підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Отже, з урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що пунктом 7.2 договору сторони узгодили інший розмір річних, сплата яких передбачена в порядку 625 Цивільного кодексу України .

Враховуючи факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання щодо сплати за отриманий товар, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 36 % річних.

За розрахунком суду розмір 36 % річних становить 36 405,56 грн, зокрема:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів 259938 06.12.2016 - 26.04.2017 142 36 % 36405.56

Отже, вимога позивача про стягнення 36 % річних підлягає частковому задоволенню в розмірі 36 405,56 грн., в частині стягнення 136,72 грн суд відмовляє.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Таким чином, обов'язок доказування законодавчо покладено на сторони.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання за договором.

Щодо заперечення відповідача, наведених у відзиві, стосовно подвійного притягнення відповідача до юридичної відповідальності, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

В силу ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч. 2 ст. 4 ГК України особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом (Господарським).

Господарський кодекс називає неустойку, штраф і пеню різновидами штрафних санкцій, але не визначає ні один із цих різновидів. Частина 3 ст. 549 ЦК України особливістю пені визнає те, що вона обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Проте, не може бути підставою відмови у задоволенні вимоги про сплату неустойки те, що вона встановлена за кожен день прострочення іншого (а не тільки грошового) зобов'язання, що така неустойка не підпадає під визначення пені, яке наводиться в ч.3 ст.549 ЦК України. Коли обов'язок боржника сплатити грошову суму чи передати майно кредиторові у зв'язку з порушенням зобов'язання не підпадає під визначення штрафу чи пені, слід керуватися визначенням неустойки, що наводиться у ч. 1 ст. 549 ЦК України, оскільки штраф та пеня є різновидом неустойки, що не вичерпують всього змісту поняття неустойки.

За таких обставин, необхідно дійти висновку, що пенею може забезпечуватись не лише грошове зобов'язання. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України, постанова від 24.03.2009 р. у справі № 8/411/08).

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція відображена у постановах Верховного Суду України від 09.04.2012 р. № 3-88гс11, від 28.02.2011 у справі № 23/225 та від 27.04.2012 у справі №06/5026/1052/2011, та є обов'язковою відповідно до приписів ст. 111-28 ГПК України.

За таких обставин, позовні вимоги позивача є правомірними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню частково.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32 , 33 , 44 , 49 , 82- 85 Господарського процесуального кодексу України , Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Домобудівна компанія № 7 ЛТД (03061, м. Київ, пр-т. Відрадний, буд. 103; ідентифікаційний код 38577550) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Парк Плюс (53032, Дніпропетровська область, Криворізький район, с. Вільне, вул. Червоний шахтар, буд. 1, ідентифікаційний код 30169090) заборгованість у розмірі 259 938 (двісті п'ятдесят дев'ять тисяч дев'ятсот тридцять вісім) грн 00 коп., пеню в розмірі 28 101 (двадцять вісім тисяч сто одна) грн 94 коп., 36 % річних у розмірі 36 405 (тридцять шість тисяч чотириста п'ять) грн 56 коп., штраф у розмірі 25 993 (двадцять п'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто три) грн 80 коп. та витрати по сплати судового збору у розмірі 5 256 (п'ять тисяч двісті п'ятдесят шість) грн 59 коп.

3. В частині стягнення 36 % річних у розмірі 136,72 грн та пені у розмірі 116,56 відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 22.06.2017

Суддя Пукшин Л.Г.