Постанова

від 14.12.2017 по справі 910/7575/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" грудня 2017 р. Справа№ 910/7575/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Тищенко А.І.

Майданевича А.Г.

За участю представників:

від позивача: Комишан А.В. - за дов.

від відповідача: не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Домобудівна компанія №7 ЛТД

на рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2017

у справі №910/7575/17 (суддя Пукшин Л.Г.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Парк Плюс

до Товариства з обмеженою відповідальністю Домобудівна компанія №7 ЛТД

про стягнення 350 692,58 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Парк Плюс (далі, позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Домобудівна компанія №7 ЛТД (далі, відповідач) про стягнення 350 692,58 грн., з яких 259 938,00 грн. - основна сума боргу; 25 993,80 грн. - сума 10% штрафу; 28 218,50 грн. - пеня та 36 542,28 грн. - 36 % річних.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору поставки №292 від 03.11.2016 у частині повної оплати поставленого позивачем товару.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.06.2017 у справі №910/7575/17 позов задоволено частково.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Домобудівна компанія №7 ЛТД на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Парк Плюс заборгованість у розмірі 259 938,00 грн., пеню в розмірі 28 101,94 грн., 36 % річних у розмірі 36 405,56 грн., штраф у розмірі 25 993,80 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 5 256,59 грн. У частині стягнення 36 % річних у розмірі 136,72 грн. та пені у розмірі 116,56 грн. відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю Домобудівна компанія №7 ЛТД звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2017 у справі №910/7575/17 скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 10% штрафу від суми прострочення грошового зобов'язання в сумі 25 993,80 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що умовами пункту 7.2. Договору поставки №292 від 03.11.2016 передбачена можливість подвійного притягнення відповідача до юридичної відповідальності одного виду за одне і те саме правопорушення, що суперечить статті 61 Конституції України.

Крім того, Договір поставки №292 від 03.11.2016 був підписаний ОСОБА_4, який діяв на підставі довіреності №09/11-2015 від 09.11.2015. Однак, дана довіреність не була надана відповідачу в момент підписання, а також не додана до позовної заяви на підтвердження належних повноважень підписанта договору. У зв'язку із сумнівами щодо дійсності вказаного договору, відповідач стверджує, що притримав виконання зобов'язання.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Домобудівна компанія №7 ЛТД було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Отрюх Б.В., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.07.2017 апеляційну скаргу прийнято до провадження та розгляд справи призначено на 14.09.2017.

У зв'язку із перебуванням судді Отрюха Б.В. у відпустці, розпорядженням начальника відділу документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2017 №09-53/3687/17 призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Домобудівна компанія №7 ЛТД передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., Майданевич А.Г.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.09.2017 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Домобудівна компанія №7 ЛТД прийнято до провадження колегію суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., Майданевич А.Г. та розгляд справи призначено на 10.10.2017.

Представник позивача подав у судовому засіданні 10.10.2017 пояснення у справі, у яких просив суд відмовити відповідачу в задоволенні апеляційної скарги, рішення суду просив залишити без змін.

Представник відповідача у судове засідання, призначене на 10.10.2017, не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.10.2017 у зв'язку з неявкою у судове засідання представника відповідача розгляд справи було відкладено на 02.11.2017.

У зв'язку з перебуванням головуючого судді Михальської Ю.Б. у відпустці, судове засідання, призначене на 02.11.2017, не відбулося.

З огляду на вихід головуючого судді Михальської Ю.Б. з відпустки та необхідність розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Домобудівна компанія №7 ЛТД ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.11.2017 розгляд справи №910/7575/17 призначено на 14.12.2017.

Представник відповідача у судове засідання, призначене на 14.12.2017, не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Враховуючи те, що у матеріалах справи містяться докази належного повідомлення відповідача про дату, час і місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а саме повідомлення про вручення поштового відправлення, колегія суддів, враховуючи те, що розгляд справи відкладався, надаючи можливість відповідачу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника відповідача.

Представник позивача у судовому засіданні проти доводів, викладених у апеляційній скарзі відповідача, заперечував, просив залишити її без задоволення, а рішення суду без змін.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та пояснень на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як підтверджується матеріалами справи, 03.11.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю Парк Плюс (надалі - постачальник/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Домобудівна компанія №7 ЛТД (надалі - покупець/відповідач) укладено договір поставки №292 (далі, Договір).

Відповідно до пункту 1.1. за даним Договором, в порядку і строки, встановлені ним, а також додатками до нього, які є його невід'ємними частинами, постачальник зобов'язується передати товар у власність покупця, а останній прийняти товар та оплатити його.

Згідно з пунктом 2.7. Договору право власності на товар, а разом з ним і ризик випадкової загибелі/втрати товару переходить від постачальника до покупця в момент передачі товару, про що свідчить документ про передачу товару - видаткова накладна, підписана уповноваженим представником покупця або товарно-транспортна накладна, у разі передачі товару перевізнику.

Датою поставки товару вважається дата відвантаження товару, зазначена у видатковій накладній або товарно-транспортній накладній, або дата календарного штемпеля станції вантажовідправника, зазначена в залізничній накладній (пункт 2.8. Договору).

У пункті 3.2. Договору сторони визначили, що покупець здійснює оплату за замовлений та отриманий товар у готівковій або безготівковій формі шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника протягом 21 робочих днів з дня отримання товару.

Даний договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2016 (пункт 8.1. Договору).

За доводами позивача, ТОВ Парк Плюс належним чином виконано зобов'язання за Договором та поставлено відповідачу товар на загальну суму 259 938,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №7867 від 05.11.2016, підписаною уповноваженими представниками сторін та скріпленою їх печатками. Відповідачем, у свою чергу, прийнято товар, однак не оплачено, а відтак у відповідача утворився борг перед позивачем за неоплату поставленого товару у сумі 259 938,00 грн.

Як вбачається із матеріалів справи, спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем зобов'язання по сплаті за поставлений товар.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Відповідно до статті 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення господарських зобов'язань, які згідно зі статтями 193, 202 Господарського кодексу України та статтями 525, 526, 530 Цивільного кодексу України повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом. Відповідно до статті 202 Господарського кодексу України, статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором поставки.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з пунктом 3.2. Договору покупець здійснює оплату за замовлений та отриманий товар у готівковій або безготівковій формі шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника протягом 21 робочого дня з дня отримання товару.

Як свідчать матеріали справи, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 259 938,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №7867 від 05.11.2016, підписаною уповноваженими представниками сторін та скріпленою їх печатками, а також товарно-транспортною накладною №6213 від 05.11.2016.

Доказів оплати товару у строки, визначені умовами Договору, суду не надано.

Враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив та належних доказів на заперечення відомостей, повідомлених позивачем не надав, а станом на дату звернення позивача до суду із даним позовом строк виконання зобов'язань відповідачем із оплати поставленого товару є таким, що настав, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню в сумі 259 938,00 грн.

Посилання скаржника у апеляційній скарзі на те, що Договір поставки №292 від 03.11.2016 був підписаний ОСОБА_4, який діяв на підставі довіреності №09/11-2015 від 09.11.2015, однак, дана довіреність не була надана відповідачу в момент підписання, а також не додана до позовної заяви на підтвердження належних повноважень підписанта договору, у зв'язку із чим у відповідача виникли сумніви щодо дійсності вказаного Договору, що стало причиною притримання виконання зобов'язання щодо оплати поставленого товару, не приймаються судом до уваги з огляду на наступне.

Так, Договір №292 від 03.11.2016 підписаний зі сторони Товариства з обмеженою відповідальністю Парк Плюс начальником оптового відділу продажу ОСОБА_4 та завірений печаткою підприємства позивача. Зі сторони відповідача Договір підписаний директором ОСОБА_5 та завірений печаткою ТОВ Домобудівна компанія №7 ЛТД .

У Договорі вказано, що начальник оптового відділу продажу ОСОБА_4, підписуючи договір, діяв на підставі довіреності №09/11-2015 від 09.11.2015.

Колегія суддів зазначає, що у матеріалах справи наявна копія довіреності №09/11-2015 від 09.11.2015, якою підтверджується, що директор ОСОБА_6 уповноважив начальника оптового відділу продажу ОСОБА_4 вчиняти від імені підприємства правочини та укладати договори, пов'язані з купівлею-продажем товару, отриманням та наданням послуг, тощо.

Водночас, відповідач, ні до, ні після підписання Договору поставки не звертався до позивача з проханням щодо надання йому довіреності №09/11-2015 від 09.11.2015 для з'ясування наявності повноважень у ОСОБА_4 на підписання Договору. Доказів протилежного матеріали справи не містять. Натомість, видаткова накладна №7867 від 05.11.2016 та товарно-транспортна накладна №6213 від 05.11.2016, якою підтверджується факт прийняття відповідачем товару, підписана представниками ТОВ Парк Плюс та ТОВ Домобудівна компанія №7 ЛТД без будь-яких зауважень.

У позовній заяві позивач також просив суд стягнути з відповідача 25 993,80 грн. - суми 10% штрафу; 28 218,50 грн. - пені та 36 542,28 грн. - 36 % річних.

Із приводу цієї частини позовних вимог колегія суддів зазначає наступне.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений договором строк свого обов'язку по сплаті коштів за поставлений товар не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (стаття 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (стаття 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

В силу статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідальність у вигляді пені передбачена сторонами у пункті 7.2. Договору, відповідно до якого, у випадку порушення покупцем термінів розрахунків за отриманий товар, визначених договором і додатковими угодами (додатками до нього) покупець сплачує на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період нарахування пені за кожен день прострочення. При цьому строк нарахування, стягнення пені та договірної санкції становить 3 роки.

Суд, перевіривши розрахунок пені за період, визначений позивачем у позовній заяві, а саме з 06.12.2016 по 26.04.2017, встановив, що сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача становить 28 101,94 грн. Відповідно, вимога позивача про стягнення пені підлягає частковому задоволенню в розмірі 28 101,94 грн., в частині стягнення з відповідача 116,56 грн. судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено.

Судом також встановлено, що у пункті 7.2. Договору сторони передбачили, що у разі прострочення оплати більше ніж 20 днів - покупець додатково сплачує постачальнику договірну санкцію у розмірі 10% від простроченої суми за кожні 10 днів такої прострочки. Сторони також узгодили в порядку статті 625 Цивільного кодексу України застосовувати 36% річних.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідачем порушено строки оплати за отриманий товар понад 20 календарних днів, у зв'язку з чим у позивача виникло право нарахувати штраф у розмірі 10 відсотків від суми заборгованості, яка за розрахунком позивача складає 25 993,80 грн. (259 938,00 грн. x 0,1), з розміром якого суд погоджується, а отже вимога в цій частині підлягає задоволенню повністю, про що вірно вказав суд першої інстанції.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Отже, з урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що пунктом 7.2. Договору сторони узгодили інший розмір річних, сплата яких передбачена в порядку 625 Цивільного кодексу України.

Враховуючи факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання щодо сплати за отриманий товар, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 36% річних. За арифметично вірним розрахунком суду першої інстанції розмір 36% річних становить 36 405,56 грн., отже вимога позивача про стягнення 36 % річних підлягає частковому задоволенню в розмірі 36 405,56 грн., в частині стягнення 136,72 грн. судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено.

Щодо заперечень відповідача із приводу подвійного притягнення його до юридичної відповідальності, суд зазначає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені, не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності, а в межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція відображена у постановах Верховного Суду України від 09.04.2012 №3-88гс11, від 28.02.2011 у справі №23/225 та від 27.04.2012 у справі №06/5026/1052/2011 та є обов'язковою для застосування судами відповідно до приписів статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України.

За таких обставин, позовні вимоги позивача є правомірними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню частково.

Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищевикладене, заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю Домобудівна компанія №7 ЛТД є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Домобудівна компанія №7 ЛТД на рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2017 у справі №910/7575/17 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2017 у справі №910/7575/17 залишити без змін.

Матеріали справи №910/7575/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді А.І. Тищенко

А.Г. Майданевич